Веб-бібліотека - головна сторінка


Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій:

Виникнення релігії. предмет, об'єкт і структура релігієзнавства. релігії народів Дворіччя. Релігія Стародавнього Єгипту. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я. Зороастризм. Іудаїзм. Релігії Стародавньої Індії. Індуїзм. Буддизм. Релігія в Стародавньому Китаї. Релігія в Японії. Релігія античного світу. Походження християнства. Православ'я. Католицизм. Протестантизм. Іслам. Нетрадиційні релігії. Секулярні вчення релігійного характеру...

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / За ред. С. І. Дорогунцова: Предмет, метод і завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Предмет курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Структура курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Теоретичні основи розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Сучасні теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Сутність і складові елементи продуктивних сил. Вітчизняні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки...
Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Релігія як духовний феномен людства. Сутність і складові частини релігії. Феномен релігійної свідомості. Основні теорії походження релігії. Функції релігії. Класифікація релігій. Релігієзнавство як галузь наукового знання. Предмет і структура релігієзнавства. Релігієзнавство та богослов'я (теологія). Філософія релігії. Соціологія релігії. Психологія релігії. Географія релігії. Історія релігії. Феноменологія релігії. Первісні форми релігії. Особливості первісних форм релігії. Фетишизм. Тотемізм. Анімізм. Племінні культи. Магія. Табу. Шаманізм. Етнічні і регіональні релігії. Особливості первісних форм релігії. Іудаїзм: історія, віровчення, культ. Зороастризм: звичаї і вірування. Індуїзм - релігія давньої і сучасної Індії...
Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Виникнення релігії. предмет, об'єкт і структура релігієзнавства. релігії народів Дворіччя. Релігія Стародавнього Єгипту. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я. Зороастризм. Іудаїзм. Релігії Стародавньої Індії. Індуїзм. Буддизм. Релігія в Стародавньому Китаї. Релігія в Японії. Релігія античного світу. Походження християнства. Православ'я. Католицизм. Протестантизм. Іслам. Нетрадиційні релігії. Секулярні вчення релігійного характеру...
Шевчук П. І. Соціальна політика: Сутність соціальної політики. Соціальна справедливість і соціальна рівність. Зміст і мета соціальної політики. Завдання соціальної політики. Об'єкти і суб'єкти соціальної політики. Інструменти соціальної політики. Складові соціальної політики. Ринок праці і зайнятість. Ринок праці. Робоча сила, її показники та методи їх визначення. Трудова мобільність. Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці. Зайнятість і реалізація трудової активності. Види зайнятості. Безробіття, його види та форми. Неформальний сектор трудової активності. Ситуація на ринку праці України. Шляхи зниження безробіття. Бідність і шляхи її подолання. Бідність як соціально-економічне явище. Поширення бідності в Україні. Поняття мінімального споживчого бюджету...
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...
Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Специфіка науково-дослідницької діяльності. Наука як сфера людської діяльності. Поняття про науку. Наукова комунікація. Наукова школа. Науково-дослідницька діяльність студентів. Підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів. Докторантура. Аспірантура. Здобувачі наукового ступеня, які працюють над дисертаціями поза докторантурою або аспірантурою. Психологія і технологія наукової творчості. Організація творчої діяльності. Психологія наукової творчості. Робочий день науковця. Робоче місце науковця. Оргтехніка, технічні засоби наукової діяльності. Ділове спілкування. Ділове листування. Ділова розмова по телефону. Особистий архів (бібліотека) здобувача...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Система освіти в Україні. Поняття системи освіти, її структура. Принципи освіти в Україні. Завдання закладів освіти. Управління системою освіти в Україні. Теорія навчання (дидактика). Дидактика, її категорії. Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками. Актуальні завдання дидактики. Процес навчання. Сутність навчання, його методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу. Функції навчання. Логіка навчального процесу. Структура процесу учення. Типи навчання. Модульне навчання. Мотиви навчання. Оптимізація процесу навчання...
Локазюк В. М., Савченко Ю. Г. Надійність, контроль, діагностика і модернізація ПК: Надійність обчислювальних пристроїв, ПК і комп'ютерних систем. Суть і основні елементи теорії надійності. Розподіли ймовірності безвідмовної роботи Експоненціальний розподіл. Нормальний розподіл (Гауса). Розподіл Вейбула. Методи забезпечення надійності Методи забезпечення надійності відновлюваних об'єктів. Методи забезпечення надійності невідновлюваних об'єктів. Комп'ютерні системи як синтез відновлюваних і невідновлюваних об'єктів. Резервування апаратури Основні види резервування. Мажоритарний метод резервування. Відновлюючий орган з пам'яттю як метод резервування. Інформаційна надлишковість як універсальний засіб контролю. Суть інформаційної надлишковості...
Титаренко Л.Д. та ін. Ідентифікація та фальсифікація продовольчих товарів: Ідентифікація товарів. Сутність ідентифікації товарів. Ідентифікація та оцінка відповідності товарів. Види і засоби ідентифікації. Способи і методи ідентифікації. Фальсифікація товарів. Сутність і види фальсифікації. Наслідки фальсифікації. Заходи попередження фальсифікації. Способи і методи виявлення фальсифікації продовольчих товарів. Зерноборошняні товари. Кондитерські товари. Плоди та овочі. Смакові товари. Харчові жири. Молоко та молочні продукти. М'ясо та м'ясні товари. Риба та рибопродукти...

Швець Н. Г. Раціоналізація трудової діяльності:

Місце і роль раціоналізації трудової діяльності у розвитку теорії та практики організації праці. Сутність та структура трудової діяльності. Методологічні підходи до раціоналізації трудової діяльності. Основні поняття про право інтелектуальної власності. Раціоналізація трудової діяльності в управлінні. Ергономічний підхід до раціоналізації трудової діяльності. Працездатність і методи її підвищення. Тренінги розвитку здібностей інноваційного підходу до вирішення проблем раціоналізації трудової діяльності...

ЗНАК, КРИТИКА ЕГО ТРАДИЦИОННОЙ СТРУКТУРЫ

Франц. SIGNE, анг. SIGN, нем. ZEICHEN. В традиционном структурализме, особенно в его французском варианте, утвердилась соссюровская схема структуры знака, где означающее хотя и носило произвольный характер, но тем не менее было крепко и непосредственно связано со своим обозначаемым. Именно от Соссюра и пошла традиция неразрывности связи означающего и обозначаемого, подхваченная и развитая структуралистами.
Однако, если обратиться к позднему наследию Соссюра, в частности к его "Анаграммам", то можно убедиться, что и в его собственной, ставшей уже классической для многих поколений семиотиков теории знаков дело обстояло далеко не так просто: произвольность означающего трактовалась им все более расширенно, особенно применительно к языку поэзии. Исследуя ведическую поэзию, германский аллитерационный стих, древнегреческий эпос, Соссюр нащупал некоторые закономерности древнеевропейского стихосложения, ориентированные на анаграмматический принцип построения, демонстрирующий, как он считал "неопределимую множественность, радикальную неразрешимость, разрушающую все коды" (цит. по: Lotringer:1975. с.112). Речь тут идет, как отмечает В. В. Иванов, об особой "общеиндоевропейской поэтической традиции, связанной с анализом состава слов" и напоминающей "загадывание слова в шарадах", что и определяло "звуковой состав многих отрывков из гомеровских поэм и ведийских гимнов"(Соссюр:1977. с. 635. 636). И Соссюр, изучая эту проблему, хотел, как считает Лейч, "создать новый тип чтения, двигаясь от самого знака к изолированному словy"(Leitch:1983, с. 9-10).
Теоретики постструктурализма восприняли эти идеи как указание на специфический характер анаграмматической коннотации, нарушающей естественный ход обозначения и, что самое главное, ставящей под сомнение нерасторжимость и четкую определенность связи означающего с означаемым.
Лакана потому и можно считать предшественником постструктурализма, что он развил некоторые потенции, имманентно присущие самой теории произвольности знака, сформулированной Соссюром, и ведущие как раз к отрыву означающего от означаемого. Кардинально пересмотрев традиционную теорию фрейдизма с позиций лингвистики, Лакан отождествил бессознательное со структурой языка: "бессознательное является целостной структурой языка", а "работа сновидений следует законам означающего" ( Lacan:1977, с. 147).
Согласно Лакану, формула:
означающее
S
означаемое
s
устанавливает "исконное положение означающего и означаемого как отдельных рядов, изначально разделенных барьером, сопротивляющимся обозначению" (там же, с. 149), т. е. сигнификации, понимаемой как процесс, связывающий эти два понятия. При этом Лакан прямо призывал "не поддаваться иллюзии, что означающее отвечает функции репрезентации означаемого, или, лучше сказать, что означающее должно отвечать за его существование во имя какой-либо сигнификации (там же, с. 150). Тем самым Лакан фактически раскрепостил означающее, упразднив его зависимость от означаемого, и ввел в употребление понятие "плавающего означающего" (плавающее означающее) .
Специфика психологически-эмоциональной трактовки Лаканом природы знака заключается в том, что для него символ проявляется как "убийство вещи", которую он замещает (там же, с. 104). Таким образом, знак как целостное явление, т. е. как "полный знак" предусматривает все элементы своей структуры, в которой означающее прикреплено к означаемому смыслу, представляет собой "наличие, сотворенное из отсутствия" (там же, с. 65). Из этого следует, что сама идея знака, сам смысл его применения, или, вернее, возникающая в ходе развития цивилизации необходимость его использования заключается в потребности заменять, замещать каким-либо условным способом обозначения то, что в данный конкретный момент коммуникации (устной или письменной) не присутствует в своей наглядной осязательности, и в теоретическом плане проявляется как необходимость зафиксировать сам принцип "наличия отсутствия" реального объекта или явления.
Идея Лакана о знаке как отсутствии объекта получила широкое распространение в мире постструктурализма и впоследствии была разработана Дерридой и Кристевой. Мысль Лакана о замещении предмета или явления знаком, связанная с постулатом о якобы неизбежной при этом необходимости отсутствия этого предмета или явления, стала краеугольным камнем всей знаковой теории постструктурализма. Она разрабатывалась целым поколением постструктуралистов, в том числе весьма подробно Кристевой, однако приоритет здесь несомненно принадлежит Дерриде. Именно в его трактовке она приняла характер неоспоримой догмы (по крайней мере для тех, кто оказался вовлеченным в силовое поле влияния постструктуралистско-постмодернистских идей).
Для Лакана эта проблема тесно связана с процессом становления субъекта прежде всего в семиотическом плане: когда ребенок, превращаясь в говорящего субъекта, начинает говорить, сама потребность в этом объясняется желанием восполнить недостаток отсутствующего объекта посредством его называния, т. е. наделением его именем: "Само отсутствие и порождает имя в момент своего происхождения" (там же. с. 65).
Самым кардинальным моментом наметившейся смены научной парадигмы, последствия которой пока трудно себе представить, является тенденция к пересмотру лингвистической природы знака. Последние 40 лет фактически все гуманитарные науки развивались в условиях подавляющего господства лингвистических моделей теоретической рефлексии. Результатом этого, лингвистического переворота явилось то, что все стало мыслиться как текст, дискурс, повествование: вся человеческая культура - как сумма текстов, или как культурный текст, т. е. интертекст, сознание как текст, бессознательное как текст, "Я" как текст, - текст, который можно прочитать по соответствующим правилам грамматики, специфичным, разумеется, для каждого вида-текста, но построенным по аналогии с грамматикой естественного языка.
Последовательные семиотики, - а не быть им в условиях современных научных конвенций едва ли возможно, - естественно, никогда не упускали из виду специфику функционирования невербальных знаков, но в основном отдавали предпочтение вербальным и сознательно или бессознательно приписывали невербальным знакам свойства вербальных. Приблизительно со второй половины 80-х - начала 90-х годов фреймовая ситуация стала меняться: внимание исследователей стали все больше привлекать нелингвистические знаки социокультурного характера. Один из исследователей этого плана Хорст Рутроф, автор книг "Пандора и Оккам: О границах языка и литературы" (1992) и "Смысл: Интерсемиотическая перспектива" (1994), пишет в связи с этим:
"Проблема заключается в знаковой монополии языка и низведении восприятия до некоего естественного чувственного процесса. Вместо этого мы нуждается в подходе, более близком духу Пирса. Любая схематизация реальности является знаковой. Дело в том, что все знаки, как когнитивные, так и коммуникативные, должны быть прочтены (подчеркнуто автором. - И. И.) и что всем этим процедурам чтения нужно научиться. Без внимания к проблеме интерпретации мы не смогли бы извлечь никакого смысла из высказывания, несмотря ни на какие привычные умозрительные предпосылки.
Если это так, то задача состоит в том, чтобы показать, как лингвистические и нелингвистические принципы означивания взаимодействуют друг с другом вопреки наглядной, хотя и относительной, несопоставимости не только вербальных и невербальных знаков, но и также разных невербальных систем обозначения. Несомненно, без невербального обозначения мы бы вообще не могли понимать смысл предложений. Это значит, что мы просто не можем читать, если находимся в рамках одной и той же знаковой системы. Лингвистическое нуждается для своей активизации в помощи нелингвистических знаков" (Ruthrof:1994, с. 89).