Веб-бібліотека

Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки):

Світ після Другої світової війни. Основні тенденції суспільного розвитку сучасності. Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму. Країни Балтії. Республіка Білорусь. Болгарія. Велика Британія. Іспанія. Італія. Канада. Латинська Америка. Німеччина. Країни Північної Європи. Польща. Російська Федерація. Румунія. Сполучені Штати Америки. Угорщина. Франція. Чехословаччина. Чеська Республіка. Словацька Республіка. Югославія. Республіка Хорватія. Республіка Словенія. Республіка Македонія. Республіка Боснія та Герцеговина. Міжнародні відносини...

Давиденко Г.Й., Чайка О.М. Історія зарубіжної літератури XIX - початку XX століття: Естетика і поетика романтизму. Німецький романтизм Е.Т.А.Гофман. Г.Гейне. Англійський романтизм. Дж.Г.Байрон. П.Б.Шеллі. В.Скотт - засновник жанру історичного роману. Французький романтизм. В.Гюго. Жорж Санд - письменниця-феміністка. Американський романтизм В.Ірвінг. Ф.Купер. Н.Готорн. Детективна література. Е.По. А.Конан-Дойл. Польський романтизм. Адам Міцкевич. Критичний реалізм. Проспер Меріме. Французький реалістичний роман XIX ст. Ф. Стендаль. Творчість Оноре де Бальзака. Творчість Гюстава Флобера. Англійський реалістичний роман. Чарльз Діккенс. Художній світ В.Теккерея. Американська поезія трансценденталізму. У.Уїтмен. Ш.Бодлер - предтеча символізму...
Конфліктологія / За ред. Л. М. Герасіної: Конфліктологія як наука (соціально-правовий аспект). Предмет, об'єкт, закони і методи конфліктології. Розвиток проблем конфлікту в парадигмах соціальної та правової наук. Конфлікт і механізми його розвитку. Феномен конфлікту. Конфлікти соціальної сфери. Суспільна криза. Витоки, причини та рушійні сили конфлікту. Динаміка конфлікту. Учасники і суб'єктивна складова конфлікту. Сфери розгортання конфліктів. Економічний конфлікт. Політичний конфлікт. Конфлікт культур і духовних цінностей. Етнонаціональні конфлікти. Юридичний конфлікт. Релігійні конфлікти. Розв'язання і попередження конфліктів. Засоби і механізми розв'язання конфліктів. Соціально-правові технології попередження конфліктів...
Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів / За заг. ред. проф. Г. В. Щокіна: Проблеми і тенденції змін світової освіти й Україна. Як і чому змінюється світова освіта. Тенденції змін європейської школи і світові стандарти середньої освіти. Кілька загальних тенденцій змін європейської і світової школи. До проблеми освітніх стандартів і визнання шкільних атестатів. Найхарактерніші тенденції розвитку закордонної вищої освіти (системні процеси). Темп і межі розширення масштабів. Тенденція подовження обов'язкової освіти після школи. Тенденція урізноманітнення закладів вищої освіти. Тенденція розширення завдань закладів вищої освіти. Створення і розвиток нових університетів та інших ВЗО...
Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Чи потрібна людині інформація. Етапи публікування повідомлень у ЗМІ. Чи потрібен редакційний етап?. Ефективність функціонування редакційного етапу. Місце едитології (науки про видавничу справу) в системі наук. Едитологія та її складові частини. Навчальні едитологічні дисципліни. Професія редактора. Сутність редагування. Об'єкт редагування. Предмет редагування. Методологічна база редагування. Методи й методики редагування. Мета й завдання редагування. Галузі редагування. Аспекти редагування. Історія розвитку редагування. Періодизація розвитку. Період існування редагування як практичної діяльності. Виникнення редагування. Стагнація в редагуванні. Відродження редагування...
Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Етика як сукупність знань про мораль та поведінку. Етика, етикеті мораль. Визначення понять «етика» та «етикет». Розвиток системи норм поведінки. Мораль та моральність. Роль звичок. Норми моралі. Діловий протокол. Протокол як форма ієрархічного порядку. Основні принципи ділового протоколу. Протокол у міжнародному спілкуванні. Підготовка програми перебування зарубіжної делегації. Економічна етика. Основи економічної етики. Зміни в економічних системах і стилях управління. Норми економічної етики. Вимоги до сучасного керівника. Етичні засади бізнесу. Стимулювання етичної поведінки. Загальні етичні установки. Етичні проблеми сучасного бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу. Постулати бізнес-етики...
Бичківський Р.В. та ін. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Основи стандартизації. Державна система стандартизації України. Загальні відомості про стандартизацію. Основні терміни та їх визначення з стандартизації. Організація роботи зі стандартизації в Україні. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Рада стандартизації. Технічні комітети стандартизації. Інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Мета та основні принципи державної політики у сфері стандартизації. Об'єкти стандартизації. Стандарти та їх застосування. Порядок розроблення і прийняття, перевірки, внесення змін та перегляду стандартів. Порядок застосування стандартів. Застосування стандартів у технічних регламентах...
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / За ред. В.В. Ковалевського: Розміщення продуктивних сил як наука. Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності й принципи розміщення продуктивних сил. Форми розміщення й територіальної організації продуктивних сил. Систематизація основних термінів і визначень. Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального поділу праці на структуру господарства. Сучасна концепція енерговиробничих циклів. Територіально-виробничі й портово-промислові комплекси, науково-технологічні зони. Основи економічного районування. Передумови розміщення продуктивних сил. Природні передумови. Класифікація природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал...
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна. Природа, компоненти і форми комунікації. Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв'язки з іншими галузями знання. Предмет і завдання комунікативної лінгвістики. Методи комунікативної лінгвістики. Природа спілкування і комунікації. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Відмінності спілкування людей і тварин. Спілкування як діяльність. Типи спілкування. Основні закони спілкування. Особливості міжособистісного спілкування. Тенденції розвитку сучасного спілкування. Моделі комунікації. Компоненти комунікації Елементарні компоненти і засоби комунікації. Канали комунікації. Комунікативний шум. Вербальні компоненти спілкування...
Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія: Юридична психологія в системі наукового знання. Предмет і завдання юридичної психології. Структура юридичної психології. Принципи і методи юридичної психології. Історія становлення і розвитку юридичної психології. Передумови виникнення юридичної психології. Оформлення юридичної психології як науки. Сучасний етап розвитку юридичної психології. Психологія особистості й діяльності. Психологія особистості. Психологія діяльності. Психологія юридичної діяльності. Психологічна специфіка юридичної діяльності. Морально-психологічні засади юридичної діяльності. Емоції, воля і мотиви в юридичній діяльності. Соціалізація особистості. Соціально-психологічна характеристика особистості...
Пономаренко В. С. Інформаційні системи і технології в економіці: Інформація як продукт і предмет управління об'єктами. Сутність та особливості економічної інформації. Види економічної інформації. Структура і властивості економічної інформації. Інформація як ресурс управління економікою. Сутність інформаційної системи в економіці. Призначення і роль інформаційної системи в економіці. Структура та функції інформаційної системи управління. Інформаційний процес в управлінні економікою як об'єкт автоматизації. Сутність інформаційного процесу управління. Задачі управління, що реалізують інформаційний процес. Автоматизація документообігу в інформаційній системі. Організація інформаційного процесу управління на основі нових інформаційних технологій...

ЗИММЕЛЬ (SIMMEL) Георг

(1858-1918) - нем. философ и социолог. С 1901 - экстраординарный проф. Берлинского, с 1914 - проф. Страсбургского ун-та.
На разных этапах своего творчества испытал воздействие идей раннего позитивизма (Спенсер) и натурализма (Фехнер), философии жизни, а также Гегеля и Маркса. Принято различать три этапа духовной эволюции 3. Первый - натуралистический - связан с воздействием на 3. прагматизма, социал-дарвинизма и спенсеровского эволюционизма с характерным для последнего принципом дифференциации, применяющимся в качестве универсального орудия при анализе развития в любой сфере природы, общества и культуры. Второй этап - неокантианский. В центре внимания 3. на этом этапе - ценности и культура, относимые к сфере, лежащей по ту сторону природной каузальности; деятельность гуманитариев понимается как "трансцендентальное формотворчество". Источник творчества - личность с ее априорно заданным способом видения. Парадоксальное содержание так называемого "личностного априори" в более поздних работах выражается в понятии "индивидуального закона". В соответствии с формами видения возникают различные "миры" культуры: Религия, философия, наука, искусство и др. - каждый со своеобразной внутренней организацией, собственной уникальной "логикой". Для философии, например, характерно постижение мира в его целостности; эту целостность философ усматривает через каждую конкретную вещь, причем этот способ видения не может быть ни подтвержден, ни опровергнут наукой. 3. говорит в этой связи о различных "дистанциях познавания"; различие дистанций определяет различие образов мира. Индивид всегда живет в нескольких мирах, и в этом - источник его внутренних конфликтов, имеющих глубинные основания в "жизни".
В этот же период сформировались основные идеи 3. в области социального знания и социологии культуры. Цель социологического изучения, возможного в разных науках об обществе - вычленение из их совокупного предмета особого ряда фактов, становящегося специфическим предметом социологии - форм обобществления (Formen der Vergesellschaftung). Социология в этом смысле подобна грамматике, которая отделяет чистые формы языка от содержания, в котором живы эти формы. За выявлением форм должны следовать их упорядочение и систематизация, психологическое обоснование и описание в историческом изменении и развитии. Противопоставление формы и содержания следует понимать как противопоставление "материи" социального взаимодействия - культурно-исторически обусловленных продуктов человеческого духа, целей, стремлений, потребностей индивидов, - и наиболее часто повторяющихся, характерных для всех и всяческих эпох и событий структур взаимодействия, в сочетании, в совокупности которых и существует человеческое общество. Эти формы обобществления 3. иногда называет культурными формами. Самая важная из классификаций культурных форм - классификация по степени их отдаленности от непосредственности переживания, от "потока жизни". Ближе всего к жизни спонтанные формы, такие как обмен, дарение, подражание, формы поведения толпы и т.д. Несколько более отдалены от жизненных содержаний экономические и прочие организации. Наибольшую дистанцию от непосредственности жизни сохраняют формы, названные 3. чистыми или "игровыми". Они чисты, потому что содержание, когда-то их наполнявшее, исчезло. Это такие формы, как "старый режим", т.е. политическая форма, пережившая свое время и не отвечающая запросам участвующих в ней индивидов, "наука для науки" - знание, оторванное от потребностей человечества, "искусство для искусства", "кокетство", лишенное остроты и непосредственности любовного переживания.
Современное социально-культурное развитие 3. рассматривает как постоянное усиление разрыва между формами и содержаниями в общественном процессе, постоянное и нарастающее опустошение культурных форм, сопровождающееся индивидуализацией человека и увеличением человеческой свободы. Конкретно это выражается в интеллектуализации общества и развитии денежного хозяйства. Эти два процесса идут параллельно, они к тому же аналогичны друг другу. Оба символизируют собой рост "формализации", оторванной от содержания. Интеллект "внекачественен", предметом интеллектуальных (логических) операций может быть что угодно, но критерии правильности этих операций безотносительны к предмету. То же самое относится к деньгам. Деньги - формальный критерий ценности, уравнивающий все и вся, людей и вещи, людей между собой. Интеллект обеспечивает легкость понимания, обратной стороной которого становится уравнение всего, понижение общего уровня душевной жизни и переживания. Точно также деньги все более исключают всякое проявление непосредственности. Воцаряется всеобщее отчуждение: деньги отнимают у производимой вещи ее целесообразный характер, превращают ее в средство, работник оказывается отчужденным от продукта своего труда; деньги пространственно, а затем и духовно отделяют человека от принадлежащих ему вещей - владелец отчуждается от владения и т.д. В этом процессе всеобщего отчуждения люди теряют качества своей особости, переходят в одномерность, перестают быть предпочитающими и предпочитаемыми. Символом межчеловеческих отношений становится проституция. Природа проституции и природа денег аналогичны: "Безразличие, с которым они предаются всякому новому употреблению, легкость, с которой они покидают любого субъекта, ибо поистине не связаны ни с одним, исключающая всякое сердечное движение вещность, свойственная им как чистым средствам, - все это заставляет провести роковую аналогию между деньгами и проституцией". 3. исследует культурную функцию денег и логического сознания во всех их тончайших опосредствованиях и проявлениях, обнаруживая "стилевое единство" современной культуры. Этот господствующий стиль - объективность: объективность денег и объективность логических форм. Стиль определяет смысл эпохи - нарастающее опустошение культурных форм, отрыв их от содержания, превращение в самодовлеющие игровые формы.
Для последнего, третьего этапа творчества 3. характерна сосредоточенность на проблеме "жизни". Жизнь как порыв, чистая и бесформенная витальность, реализуется в самоограничении посредством ею же самой создаваемых форм. На витальном уровне эта форма и граница - смерть; смерть не приходит извне, жизнь несет ее в себе. На "трансвитальном" уровне жизнь превозмогает собственную ограниченность, образуя "более жизнь" (Mehr-Leben) и "более-чем-жизнь" (Mehr-als-Leben) - относительно устойчивые образования, порожденные жизнью и противостоящие ей в ее вечной текучести и изменчивости. "Более-жизнь" и "более-чем-жизнь" представляют собой формы культуры. Культура противостоит не только витальности, голой жизненной силе, но и духовности, воплощенной в творчестве и эмоциональных движениях. Факты жизни, такие как труд, творчество, становятся ценностями культуры лишь тогда, когда превосходят рамки своего природного, в себе существования и, будучи рассмотренными с точки зрения определенного культурного идеала, помещаются в культурный контекст. Жизнь и дух образуют культуру путем саморефлексии.
На этом пути философия жизни трансформируется у 3. в философию культуры. Культура, "возвысившись" над жизнью, обретает собственную динамику, собственные относительно автономные закономерности и логику развития, но при этом, будучи оторванной от жизненной стихии, лишается жизненного содержания, превращается в пустую форму, в чистую "логику", не способную уже вмещать в себя движение развивающейся жизни. В самый момент их зарождения, в момент творчества культурные явления соответствуют жизни, но по мере ее развития как бы "отдаляются" от нее, становятся ей чуждыми и иногда даже враждебными. 3. приводит примеры: астрономия, служившая потребностям земледелия и мореплавания, начинает развиваться "ради самой себя"; социальные роли, лишаясь своего жизненного содержания, превращаются в театральные маски; реальные схватки становятся игрой, спортом; любовь, оторванная от непосредственных жизненных импульсов, принимает форму кокетства. Жизнь сама по себе бесформенна, говорит З., так что не может существовать форма, которая отвечала бы сущности жизни. Поэтому чередование культурных форм лишено целесообразности. Оно не представляет собой картину прогресса или регресса. Возрастание ценностного содержания жизни не есть, следовательно, развитие и углубление какой-либо культурной логики; оно представляет собой лишь количественный рост культурно оформленного материала жизни. Поэтому рост культуры есть, строго говоря, не прогресс культуры, а процесс релятивизации культурных ценностей. Этот процесс мог бы быть остановлен лишь в том случае, если бы жизнь сумела проявить себя в голой непосредственности, вне всяких форм. Однако - и в этом источник трагического внутреннего конфликта культуры - "все познание, воление, творчество могут лишь заменять одну форму другой, но никогда саму форму жизни - чем-то потусторонним по отношению к форме вообще" (Конфликт современной культуры. Пг., 1923, с.238). Противоречие жизни и культуры не может быть примирено: жизнь не способна выразить себя вне культуры, а культура не в силах дать жизни адекватное ей выражение. В осознании неизбывности этого противоречия состоит, по З., трагедия культуры.
Характерной чертой современного ему этапа развития культуры 3. считал борьбу жизни против принципа формы вообще, то есть против культуры как таковой. З. - типичный философ fin de siecle, тонкий диагност своего времени, давший анализ и критику современного ему капиталистического образа жизни, его внутренне противоречивых тенденций. Главное противоречие заключается в том, что чем более формализуются социальные и культурные образования, тем более отчужденным от них оказывается индивид как таковой, воплощающий в своем творческом, "душевном" существовании глубинные тенденции самой жизни. Отчуждение оказывается равнозначным свободе, и единственным регулятором морального поведения становится индивидуальный закон - уникально-личностное априори, определяющее жизнь и поведение индивида и знаменующее собой (наряду с созданием культурных форм) способность жизни к творчеству и художественной саморегуляции. Выводами из его культурфилософской концепции становятся культурный пессимизм и глубокий индивидуализм. З. дал собственное объяснение истоков и природы "духа капитализма", объяснив его как господство денег и интеллекта. В отличие от Вебера, предложившего альтернативное понимание капиталистического духа, концепция З. также оказалась глубоко пессимистической. И у Вебера, и у З. главную роль играет "рационализация" мира, но у Вебера пафос рационализации - это пафос безграничного познания и овладения природой и обществом, в то время как у З. речь идет о постоянном опустошении и обеднении мира, снижении качества душевного переживания, в конечном счете, снижении качества человека.
Идеи З. через посредство Лукача, Блоха и др. оказали воздействие на формирование культуркритической позиции неомарксизма и нашли выражение в современной философской антропологии. Хотя 3. и не оставил после себя школы или группы преданных последователей, богатство идей, выраженных в его сочинениях, постоянно разрабатывается в самых разных направлениях философских и социологических исследований.
Л. Г. Ионин
Проблемы философии истории. М., 1898; Избранное. Т. 1-2. М., 1996.
Ионин Л.Г. Георг Зиммель- социолог. М., 1981; Филиппов А.Ф. Обоснование теоретической социологии: введение в концепцию Георга Зиммеля // Зиммель Г. Избранное. Т.2. М., 1996.


© 2009-2020  lib.ltd.ua