Веб-бібліотека - головна сторінка


Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти:

Законодавство в галузі охорони праці. Організація охорони праці в навчально-виховних закладах. Законодавча та нормативна база України про охорону праці. Законодавство про охорону праці. Нормативно-правові акти з охорони праці. Гарантії прав громадян на охорону праці. Час відпочинку працюючих. Охорона праці жінок і молоді. Організація роботи з охорони праці в системі Міністерства освіти і науки України. Організація роботи з охорони праці управління освіти. Організація роботи з охорони праці в навчально-виховних закладах. Організація служби охорони праці у навчально-виховних закладах. Розслідування та облік нещасних випадків у навчально-виховних закладах. Контроль і нагляд за станом охорони праці...

Семотюк В. Програмування в середовищі Турбо Паскаль: Загальна характеристика мови Паскаль. Структура Паскаль-програми. Елементи мови Паскаль. Мова металінгвістичних формул. Прості типи даних. Вирази. Стандартні типи даних. Цілий тип. Дійсний тип. Логічний тип. Символьний тип. Конструйовані типи. Перелічуваний тип. Діапазонний тип. Оператори надання значень змінним. Оператор присвоєння. Введення-виведення. Порядок виконання операцій. Складений оператор. Стиль запису програми. Структури керування. Структура послідовного виконання. Структура розгалуження. Умовний оператор. Оператор варіанта. Оператор безумовного переходу. Структура повторення. Цикл з параметром. Цикл з передумовою. Цикл з післяумовою. Ітераційні цикли. Вкладені цикли...
Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Загальні засади національної макроекономіки. Методологія національної макроекономіки. Сутність національної макроекономіки. Питання національної макроекономіки в Конституції України. Національно-економічне мислення. Показники національної макроекономіки. Оцінка продуктивності та ефективності національної економіки. Національні продуктивні сили. Теорія формування і розміщення продуктивних сил. Сутність продуктивних сил. Економічні закони і розміщення продуктивних сил. Економічне районування і територіальна структура господарства. Методологія економічного районування. Методи аналізу територіальної організації економічної системи...
Машина Н.І. Страхування для туристичних підприємств: Основи страхового бізнесу. Економічний зміст страхування. Поняття страхування. Основні поняття в страхуванні. Страховий ризик. Класифікація в страхуванні. Договірні відносини в страхуванні. Організація страхової справи в Україні. Державне регулювання страхової діяльності. Перехід страхового ринку України на міжнародні стандарти. Організаційні форми страховиків. Аквізиція страхової компанії. Системи страхових відносин. Сучасний стан страхового ринку України. Основні показники. Частка страхування у ВВП. Розвиток окремих видів страхування. Популярність страхування в Україні. Страхування як елемент ризик-менеджменту в туристичній діяльності. Характеристика ризиків у туристичній діяльності...
Соціологія: Підручник / В.П.Андрущенко: Вступ до соціології. Що і як вивчає соціологія. Соціологія - наука про суспільство. Предмет та об'єкт соціології. З історії становлення соціології. Виникнення та становлення соціологічних знань. Джерела соціологічних знань. Розвиток соціальних знань в Стародавньому Світі. Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження. Особливості розвитку соціальних знань в XVII ст. Філософія історії - новий етап в розвитку соціального пізнання. Становлення та розвиток соціології в XIX - XX ст.ст. (Класичний період). Опост Конт і Герберт Спенсер - основоположники соціології - самостійної науки. Дальший розвиток соціології в XIX ст. Психологічні школи в соціології. Емпіричні соціальні дослідження...
Сморжанюк Т.П., та ін. Документарне забезпечення управління: Діловодство як галузь ведення документів. З історії документації управлінської діяльності в Україні. Особливості організації сучасного діловодства. Стилістика і службові документи. Класифікація документів. Організація документообігу на підприємстві. Нормативна база організації документування. Оформлення документів і їх реквізити. Організація документообігу на підприємстві та порядок зберігання документів. Службові документи виробничої та зовнішньоекономічної діяльності. Документування в управлінській діяльності. Документи з питань постачання і збуту. Розпорядчі, розрахунково-фінансові документи. Особливості номенклатури справ і порядок зберігання документів...
Євтух М. Б., Сердюк О. П. Соціальна педагогіка: Загально дидактичні характеристики навчальної моделі соціально-педагогічної науки. Визначення об'єкта соціально-педагогічної науки. Визначення предмета соціально-педагогічної науки. Розробка методу соціально-педагогічної науки. Соціально-педагогічні закони саморозвитку суспільства. Соціально-педагогічні принципи самопізнання і саморозвитку суспільства. Народна педагогіка як джерело соціального виховання. Категоріальні засади соціально-педагогічної діяльності. Провідні категорії соціальної педагогіки. Соціальний педагог: професія та особистість. Соціальна педагогіка у саморозвитку економічного простору країни: саморозвиток трудових ресурсів. Соціально-педагогічні закономірності навчання персоналу...
Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних службовців: Українська мова - державна мова України. Поняття національної та літературної мови. Мова й мовлення. Основні вимоги до мовлення. Офіційно-діловий стиль. Мовні норми. Поняття стилю. Найважливіші ознаки, що характеризують офіційно-діловий стиль. Поняття мовної норми. Культура усного ділового спілкування. Вимоги до усного ділового спілкування. Стандартні етикетні ситуації. Система мовних формул. Прийом відвідувачів. Бесіда. Телефонна розмова. Етичні питання використання мобільних телефонів. Культура переговорів. Нарада. Збори як форма колективного спілкування. Інтерв'ю. Радіоінтерв'ю. Участь у телепередачі. Мистецтво публічного виступу. Доповідь. Участь у дебатах. Візитна картка та її використання...
Архівознавство / За ред. Я. С. Калакури: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкт і методи архівознавства. Зв'язок архівознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами. Джерельна база та історіографія архівознавства. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV ст. - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина XVH-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIH-XIX ст. Архіви України в контексті проектів архівних реформ у Росії XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби Української революції...
Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки): Світ після Другої світової війни. Основні тенденції суспільного розвитку сучасності. Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму. Країни Балтії. Республіка Білорусь. Болгарія. Велика Британія. Іспанія. Італія. Канада. Латинська Америка. Німеччина. Країни Північної Європи. Польща. Російська Федерація. Румунія. Сполучені Штати Америки. Угорщина. Франція. Чехословаччина. Чеська Республіка. Словацька Республіка. Югославія. Республіка Хорватія. Республіка Словенія. Республіка Македонія. Республіка Боснія та Герцеговина. Міжнародні відносини...
Соціальна робота: технологічний аспект / За ред. А.Й. Капської: Теоретичні основи соціальної роботи. Соціальна робота як практична діяльність. Взаємозв'язок соціальної політики і соціальної роботи. Соціальна робота як вид професійної діяльності. Об'єкти і суб'єкти соціальної роботи. Функції, структура, рівні соціальної роботи. Принципи соціальної роботи. Професійна компетентність спеціаліста соціальної роботи. Професійна компетентність соціального працівника. Методи соціальної роботи. Організаційні форми соціальної роботи. Технологізація соціальної роботи як умова її оптимізації. Технології соціальної роботи: сутність, специфіка, класифікації. Діагностика соціальної роботи як умова успішного її прогнозування. Експертиза й оцінка ефективності соціальної роботи...

Менеджмент в охороні здоров'я: Структура та поведінка організацій охорони здоров'я / За ред. С. Шоргела та А. Калюжного:

Організації та керівники. Теорія організації та управління системою охорони здоров'я. Зміни в системі охорони здоров'я. Екологія організацій охорони здоров'я. Класифікація організацій охорони здоров'я. Організації охорони здоров'я як системи. Складові аналізу. Основні концепції організацій охорони здоров'я. Алегоричні образи організацій охорони здоров'я. Теорія та поведінка організації: структура підручника. Роль керівника. Альтернативні концепції ролі керівника. Нові проблеми управління. Нові ролі керівників. Значення нових ролей керівника. Нові знання та майстерність, необхідні керівникам. Мотивація, лідерство та ведення переговорів...

ЖЕРТВОПРИНОШЕНИЕ

- принесе ние жертвы божествам в целях поддержания культовой традиции. Представляло собой приношение человеком даров божествам. Заслуга приносящего заключалась в лишении себя чего-либо ценного. В объяснении феномена жертвоприношений выделяются теории дара, чествования и лишения. Даровые жертвоприношения обнаруживаются в погребальном обряде оставления съестных припасов духам умерших. Инки представляли себе буквальное поглощение Солнцем приносимых ему возлияний. Жители Мадагаскара полагали, что божество Ангатра ежедневно пьет арак, который ставят ему в чашке из листьев. Североамериканские индейцы во время бури, разыгравшейся во время плавания на озерах, бросали в воду связанную по ногам собаку. Э. Б. Тайкор приводил пример, когда по приказу короля Гвинеи колдун для усмирения моря бросил в него, с увещаниями не гневаться за торговлю с белыми, кувшин пальмового масла, мешок риса и хлеба, кувшин браги, бутылку водки, кусок раскрашенной бумажной материи. Жертвы земле осуществлялись североамериканскими индейцами при зарывании даров в ее недра. Перед сказочными героями зачастую разверзается пропасть, которую удается преодолеть, лишь бросив в нее жертву (по одной из версий, куропатку). Согласно преданию, приводимому Титом Ливием, когда на Римском форуме разверзлась пропасть, это было истолковано так, что боги требуют принесения в жертву того, в чем заключается главная сила Рима. Молодой воин Марк Курций, объявив, что главная сила Рима в воинской доблести, верхом в полном вооружении бросился в пропасть. Кровавое жертвоприношение земле зафиксировано у орисских лондов. Одну часть отрезаемых от жертвы кусков мяса жрец зарывает, не оглядываясь, позади себя в яму, другую главы семейств подобным же образом закапывают на своих полях. Якуты жертвуют первую ложку своей трапезы огню. Кроме того, очищая глиняную посуду не водой, а огнем, они ежедневно жертвуют огню остатки пищи. Специфический обряд "кормления ветра" - уангайгау - зафиксирован этнографами в Новой Зеландии. Сходный мотив прослеживается в человеческих жертвоприношениях негритянского народа данти, полагавших, что невидимый и неощутимый вихрь уносит свои жертвы из тесного круга жрецов. Как проявление дарового жертвоприношения можно интерпретировать исторический эпизод, когда Ксеркс, после того как высек море, бросил за борт корабля кубок и меч. В силу тех же соображений Ганнибал сбросил в море животных. Зачастую жертвоприношение высшим существам символически ритуализируется через кормление священных животных. Ряд индейских племен Центральной Америки кормили маисом и семенами "солнечных птиц". Полинезийцы выставляли остатки человеческих жертв на помостах в качестве пищи для воплощавшихся в птиц богов. В ряде регионов Африки и Азии проводилось ритуальное кормление змей, крокодилов, акул, шакалов. Легенда о жертвоприношениях дракону, от которого народ освобождает сказочный герой, имеет под собой этнографические основания. В противоположность кровавым жертвоприношениям индусы кормят священных коров и слонов растительной пищей. Жертвенного кормления требовали и антропоморфные боги. Кортесу, принятому за воплощение жаждущего крови Кецалькоатля, Монтесума отправил соплеменников, которые должны были быть заколоты перед его глазами. В оргиастическом шактизме женщина, символизирующая Раду, внушала жертвенные яства. Процессу приношения даров должна была соответствовать визуальная форма их принятия богами. В силу метафизической невозможности последнего право пользования жертвенными дарами сосредоточило в своих руках жречество. У реликтовых народов жрецы поедали лучшие части животных жертв. Церковная десятина, как воздаяние духовенству того, что предназначается Богу, имеет, по-видимому, тот же источник происхождения. Ряд языческих народов предпочитал символической подмене практику непосредственного кормления идолов. Так, остяки ежедневно наливали суп в чашку, прикрепленную ко рту истукана. Они же оставляли ему нюхательный табак и пучок ивовых почек для ноздрей. Ацтеки в пасть чудовищного идола выливали кровь и клали сердце жертвы. У многих народов была распространена практика смазывать истуканов салом или кровью. При отсутствии визуальной фиксации принятия божеством приношений полагалось потребление им духовной субстанции жертвы. Потому особо ценилась в жертвенной практике кровь, оцениваемая в качестве вместилища души. Одиссей заставил тени подземного царства говорить, вылив для них в пропасть кровь барана и черной овцы. Индейцы Виргинии, принеся в жертву детей, полагали, что духи - оки - высасывают у них кровь из левой груди. Кайяны Борнео осуществляли жертвоприношения всякий раз, когда какой-нибудь важный начальник переселялся в новый дом. Кровью окропляли столбы и основание дома, а труп бросали в реку. Повсеместно божеству предоставлялась лишь кровь жертвы, тогда как мясо оставалось в распоряжении у жертвователя. Так, к примеру, поступали западноафриканские негры Бенина при жертвовании петуха. Йоруба мазали жертвенной кровью лоб больного человека, передавая ему таким образом жизнь жертвы. В иудаизме четко дифференцировалось приношение крови, как жизни, и крови, как пищи. Поэтому евреи не могли есть мяса с кровью, представлявшего жизнь, но окропляли ею святилище. Предполагалось, что бестелесные духи употребляют в пищу духовную субстанцию жертвы. Поэтому жертвоприношения осуществлялись в формах курения и воскурения. Курение табака у американских индейцев имело ритуальный характер, символизируя восхождение души к солнцу. Трубка мира считалась особым солнечным даром, а табак - священной травой. Окуривание больного представляло собой воздаяние поразившей его болезнью духу. Практика сжигания ароматизированных палочек сохраняется в повседневной культуре буддийских стран. В Европе прослеживается эволюция от сожжения трав до роскоши воскурений восточных ароматов, мирры, кассии и пр. По свидетельству Плутарха, в Египте в качестве жертвоприношения солнцу на восходе сжигалась смола, в полдень - мирра, на закате - куфи. Геродот сообщал, что вавилоняне сжигали у золотой статуи Ваала ароматические вещества на тысячу талантов. Множество рецептов по изготовлению фимиама было известно древним евреям. Из жертвовательной практики ведет происхождение обычай алгонкинов бросать в огонь первый кусок пищи. Иногда это сопровождалось ритуальными плясками. Куски мяса, печени и жира бросают в огонь тувинцы и буряты. Китайцы жертвуют даже шелк и драгоценные камни. Гомеровские греки полагали, что эссенция сжигаемых приношений уносится вьющимися клубами дыма к богам. Жертвенные возлияния и курения используются в пищу демонами, стремящимися стать богами. Эпоха пророков в Израиле стала временем широкой критики тенденции подмены жертвенной практикой смысла религиозного учения. У ряда народностей жертвоприношение от пищевого дара богу трансформировалась в церемониальный знак почитания. Гвинейцы, проходя мимо священного дерева или пещеры, бросали в нее морскую раковину в качестве жертвы местному духу. Индуисты поднимают над головой щепотку риса, мысленно принося ее в жертву Шиве или Вишну. Зулусы увещают бога послать дождь закланием черного быка. Причем для большинства отобранных животных убийство лишь имитируется. Поедание жертвенного мяса осуществляется в почтительной покорности, после чего траурная процессия поет песню без слов. Некоторые из племен Северной Индии сопровождают жертвоприношения обильными возлияниями. У древних инков на жертвенных трапезах поедались целые стада лам. Смысл греческих жертвенных пиршеств заключался в чествовании торжественными речами богов. Смысл жертвоприношения по теории лишений заключается не в том, что божество получает дар, а адепт жертвует им. Здесь главное не сама жертва, а готовность к ее осуществлению. Такой подход характерен для монотеистического религиозного мышления. По теории лишений жертва тем ценнее, чем значимей она не в абсолютном эквиваленте, а непосредственно для жертвователя. Финикийцы, дабы умилостивить богов, приносили им в жертву своих любимых детей. Если убиваемый ребенок был единственный в семье, жертва считалась особенно ценной. Царь маовитян, увидев, что победа в сражении склоняется на его сторону, принес на крепостной стене в жертву богам своего сына. Римские консулы перед началом битвы бросались в гущу неприятеля, жертвуя себя в качестве залога победы. Император Гелиогабал установил в Римской империи обряд жертвоприношения солнцу сыновей наиболее знатных фамилий. Доведенный до абсурда закон гостеприимства требовал во имя Юпитера Гостеприимного принести в жертву гостя. Постепенно в практике жертвоприношений наблюдается тенденция имитации, замены целого его частью. Так повсеместно распространилось правило при заклании в честь богов животного оставлять себе его мясо. Монголы оставляли перед идолом только сердце жертвенного животного. Греки сжигали на жертвенном огне только кости и жир убитых быков. Согласно греческому мифу, Прометей перехитрил Зевса, предложив на выбор две части жертвенного быка - для богов и смертных. Первая представляла собой кости, искусно обложенные белым жиром, вторая - мясо, прикрытое отталкивающими шкурой и внутренностями. Жертвенной имитацией в зороастризме стал обряд, по которому шерсть животных вкладывалась в сосуд, помещаемый на некоторое время перед огнем. У многих народов получил распространение обычай отрубать палец, символизировавший жертвование самого человека. У жителей острова Тонга обряд "тутунима" заключается в отрубании сустава мизинца руки ради исцеления близких родственников. Наблюдатели были свидетелями сцены, когда пятилетние дети оспаривали друг у друга право принесения этой жертвы. Манданы при инициации возведения в воины подвешивали юношу на веревках, пока он не лишался сознания, после чего, придя в себя, подползал к старому индейцу, отрубавшему ему на черепе буйвола мизинец (иногда вместе с указательным пальцем). Так что у каждого из индейских мужчин недоставало пальцев на руках. В индийской мифологии Шива отсек себе палец, чтобы умилостивить Кали. Для южных провинций Индии характерен обряд отсечения матерями пальца из-за боязни потерять ребенка. Замена самой замены проявляется в жертвовании золотого пальца. Наряду с отрубленными пальцами, замещением жертвы служат волосы. Новозеландцы развешивали пряди волос на деревьях вокруг кладбищ. Повсеместно шаманским приемом осуществления исцеления было отрезание у больного клока волос. Острижение пряди волос при христианском крещении, по-видимому, восходит к жертвенной практике. Тот же мотив усматривается в иудейском обряде обрезания. У ряда народов жрецы лишь имитировали ритуал, намечая удары копьем по предполагаемой жертве. У греков принесение человеческих жертв было со временем заменено обрядом малого кровопускания. Аналогичная практика фиксировалась на другом краю Европы, в обычаях эстов. В вишнуизме человеку, непреднамеренно убившему священное животное - очковую змею или обезьяну, производился надрез бедра, с последующей имитацией смерти и воскрешения. Считалось, что душу, обреченную на смерть, можно выторговать, предоставив богам взамен другую жизнь. При заболевании знатных инков в жертву приносились их сыновья, что сопровождалось мольбами взять эту жертву вместо себя самого. Греки в таких случаях использовали преступников или пленных. Карфагеняне для жертвоприношений Молоху скупали и откармливали детей чужеземцев. Но в особо опасные периоды для государства жрецы Молоха требовали принесения в жертву детей наиболее знатных из карфагенян. Тенденция к замещению человеческих жертв обнаружилась в племенах Африки и Америки в связи с запретами христианских колонизаторов на их осуществление. Жертвы животных часто использовались в качестве ритуальной замены умерщвления человека. На Цейлоне роль жертвенного заменителя выполняла курица. У греков животное, замещавшее на жертвенном алтаре человека, наряжалось в соответствующие антропоморфные костюмы. Эолийцы обували ритуального теленка в сапожки, а к родившей его корове обращались как к матери-женщине. Артемиде вместо девушки приносили в жертву лань, Дионису вместо мальчика - козу. Айны выращивают в человеческих семьях медвежонка, которого по достижении им зрелого возраста, одетого в ритуальные одежды, расстреливают из луков на особых медвежьих праздниках. Другим способом замены человеческой жертвы служило изготовление ритуальной куклы. Наряду с кровавыми храмовыми обрядами, ацтеки в домах частных лиц имитировали жертвоприношение на фигурках из теста. В Греции и Риме человеческие жертвы часто замещались медными статуэтками. У брахманистов в качестве жертвенных подобий использовались фигурки из муки и масла. В китайской ритуальной традиции широкое распространение имели замещения жертв, вырезанных из бумаги и сжигаемых во время соответствующих церемоний. Египтяне приносили в жертву воде при разливах Нила молодую и пышно одетую девушку. Трансформацией жертвенной практики с установлением ислама стал обряд "арусех" (невеста), во время которого разливающейся водной стихией уносился специально возведенный конический земляной столбик. Повсеместно во врачебных целях создавались модели больных органов, отдаваемых божеству в обмен на изгнание недуга из соответствующих частей тела. Даже в православной Болгарии в день святого Георгия и праздник панагии приносились в жертву домашний скот, мед, вино и пр. Жертвенные приношения завершались, как правило, пьяной оргией. По сей день в самых различных регионах перед употреблением спиртного принято выливать на землю несколько капель вина, угощая тем самым духов. Широкое распространение получили также обряды кормления печи, ветра, воды, земли. Даже в Европе практика жертвоприношения стихиям совершалась вплоть до Новейшего времени. Выпечка в форме фигурок людей и животных, по-видимому, также восходит к ритуалу жертвенного замещения. Особую обрядовую группу составляли жертвоприношения дьяволу. Страх перед нечистой силой зачастую оказывался более весомым, нежели благоговение перед Богом. Дьяволу жертвовалась не только часть урожая, но и участок поля, остававшийся непаханым,  - "поле доброго человека". Но, как правило, черта пытались перехитрить, отводя ему наименее плодородные площади. Немецкая поговорка, гласящая, что недопитый стакан есть приношение дьяволу, восходит, по-видимому, к ритуалу жертвенных возлияний. Историческое христианство сохранило в качестве архетипов определенные мотивы, восходящие к языческой практике жертвоприношений. Даже в позднее Средневековье верующие приносили к статуям или местам захоронения святых модели тех или иных человеческих органов, моля об исцелении. Сохранение языческих ритуалов стало одним из главных обвинений в протестантской критике католицизма. Источ.: Тэйлор Э. Б. Первобытная культура. М., 1989; Даль В. И. Записка о ритуальных убийствах. СПб., 1913; Блинов Н. И. Языческий культ вотяков. Вятка, 1898; Шатенштейн Л. С. Мултанское дело 1892-1896 гг. Ижевск, 1960; Франк Ф. Ритуальные убийства пред судом истины и справедливости. Киев, 1912.