Веб-бібліотека

Багров М. В. та ін. Землезнавство:

Історія й методологія сучасного землезнавства. Історія формування уявлень про землю і всесвіт. Від натурфілософії до сучасної науки: уявлення людства про Всесвіт і Землю. Уявлення про будову Землі. Земна поверхня як географічне середовище людства. Спадщина видатних європейських землезнавців. Землезнавство найновішого часу. Основні поняття сучасного землезнавства. Методологія сучасного землезнавства. Джерела інформації в землезнавстві. Парадигми землезнавства. Методологічні засади землезнавства. Засоби подання інформації в землезнавстві. Методи землезнавства. Загальні природничі й організаційні закони в географічній оболонці. Механічна взаємодія в планетарних фізико-географічних процесах. Ізостазія в геосферах...

Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: ЄВРОПА. Великобританія. Франція. Німеччина. Італія. «Малі» високорозвинені країни Західної Європи. Фінляндія (79). Швеція (82). Норвегія (84). Данія (87). Ісландія (89). Бельгія (90). Нідерланди (94). Люксембург (99). Швейцарія (100). Австрія (104). Інші країни Західної Європи. Ірландія (107). Португалія (110). Іспанія (113). Мальта (123). Греція (124). Центральна і Південно-Східна Європа. Польща (130). Чехія (138). Словаччина (141). Угорщина (144). Румунія (148). Болгарія (153). Країни колишньої Югославії та Албанія. Словенія (160). Хорватія (161). Боснія і Герцеговина (164). Югославія (166). Македонія (168). Албанія (169). ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ. Туреччина. Кіпр. Ліван. Ізраїль. Кувейт...
Возняк М. С. Історія української літератури. Кн. 2: На руїнах українського національного життя. На чужу службу. Занапащення українського православ'я. Від одної богослужебної до одної літературної мови. Шкільна справа. Мандрівні дяки. Чернець-мандрівець Климентій і його вірші. Чверть століття у мандрівках. Перемога релігійної унії в Західній Україні. Йосип Шумлянський. Поет шляхтич-хлопоман кінця XVII ст. Українські елементи у польському письменстві. Українська світська пісня в польських виданнях. Українська пісня в московських виданнях. Той, що його світ ловив, та не спіймав. Твори Грицька Сковороди. Філософія Сковороди. Іскри вогню в попелищі Східної України. Унія як національний чинник у Західній Україні. На узбіччі. В обороні красної літератури...
Мозгова Н. Г. Логіка: Предмет логіки. Загальна характеристика поняття. Логічні операції з поняттями. Просте судження. Логічні відношення між категоричними судженнями. Основні закони логіки. Складне судження. Безпосередній дедуктивний умовивід. Простий категоричний силогізм. Виводи логіки висловлювань. Індуктивний умовивід. Доведення та спростування...
Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів / За заг. ред. проф. Г. В. Щокіна: Проблеми і тенденції змін світової освіти й Україна. Як і чому змінюється світова освіта. Тенденції змін європейської школи і світові стандарти середньої освіти. Кілька загальних тенденцій змін європейської і світової школи. До проблеми освітніх стандартів і визнання шкільних атестатів. Найхарактерніші тенденції розвитку закордонної вищої освіти (системні процеси). Темп і межі розширення масштабів. Тенденція подовження обов'язкової освіти після школи. Тенденція урізноманітнення закладів вищої освіти. Тенденція розширення завдань закладів вищої освіти. Створення і розвиток нових університетів та інших ВЗО...
Мельник Л. П. Психологія управління: Предмет наукового вивчення сучасної психологічної науки. Поняття про психологію. Психіка людини як об'єкт дослідження. Структура сучасної психологічної науки. Психологія управління. Методи соціально-психологічних досліджень управлінської діяльності. Наукове спостереження та його види. Методи опитування. Експериментальні дослідження, їх переваги та недоліки. Метод вивчення документів. Особистість працівника, її структура і прояви. Поняття про особистість. Співвідношення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність". Структура особистості працівника. Психологічна ієрархія її складових. Психологія управлінської діяльності менеджера. Організаційна діяльність менеджера...
Греченко В. А. та ін. Історія світової та української культури: Феномен культури. Історія світової культури. Культура первісного суспільства. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу. Антична культура. Культура Середньовіччя: Європа, Візантія, ісламський світ. Культура Відродження і Реформації. Культура Нового часу. Європейська культура XIX ст. Культура XX ст. Історія української культури. Культура на українських землях у найдавніші часи. Культура Київської Русі. Культура України у XIV - першій половині XVII ст. Розвиток культури у другій половині XVII - XVIII ст. Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII- початок XX ст.). Новітня українська культура...

ЗАПАДНИЧЕСТВО

- направление в рус. общественной мысли 1-й пол. XIX в. 3. и славянофильство (традиционно, шаблонно разводимые до полярного противостояния) в действительности представляют собой единый феномен в истории культуры России, имеют общие истоки, и их формирование невозможно представить, проведя между ними строгую разграничительную линию. Славянофильство без 3. так же непредставимо, как и 3. без славянофильства. Этот феномен характерен только для России и нигде не имеет аналогов. В интеллектуальной обстановке 30-40-х гг. XIX в. практически вся умственная жизнь, все, что еще могло думать и иметь свое собственное мнение, было сконцентрировано в тесных кружках, салонах. Из наиболее известных кружков того времени можно упомянуть те, к-рые группировались вокруг Станкевича и Герцена, а наиболее посещаемые салоны - А. П. Елагиной и Свербеевых. В своих воспоминаниях Чичерин называл кружки "легкими, которыми в то время могла дышать сдавленная со всех сторон русская мысль". В атмосфере дискуссий и бесконечных споров, истинный смысл к-рых очень редко мог быть представлен широкой публике (исключение - "Философические письма" Чаадаева), возникали совершенно новые, рожденные интенсивной в то время деятельностью самосознания, идеи. Главными вопросами были: кто мы, откуда, какова наша роль и предназначение в истории и каким будет или должно быть будущее России. В этом смысле следует особо отметить роль Чаадаева, к-рый смог (иногда в парадоксальной форме) сформулировать ряд проблем, впоследствии получивших свое развитие в идеологии и 3., и славянофильства. Те, кого мы сегодня называем "западниками" и "славянофилами", были объединены чувством недовольства существующим режимом, и все их помыслы были направлены к поиску путей, к-рые могли бы привести к исправлению ненормального положения вещей в России. В этом смысле и те и др. были в оппозиции к рус. самодержавной политике. Что же касается их теоретических взглядов, то при внимательном их рассмотрении можно прийти к выводу, что между ними было больше сходства, нежели различий. И те и др. признавали факт своеобразия рус. истории, ее неадекватности истории западноевропейской. В отношении к прошлому, в восприятии настоящего они были солидарны. Что же касается будущего, то здесь их пути расходились. Обычно принято считать, что главным пунктом расхождения между двумя "партиями" была их противоположная оценка петровских преобразований. Но этот пункт носил внешний характер. Внутренние расхождения лежали намного глубже - они касались отношения к западноевропейской образованности, науке, просвещению. Славянофилы также были сторонниками образованности и просвещения (см., напр., ст. Киреевского "Девятнадцатый век"), но считали необходимым искать в науке истинную народность, а не заимствовать западноевропейские образцы. Западники же с порога отвергали возможность существования какой-то особенной, национальной или, пользуясь терминологией славянофилов, "народной науки" (в конце концов, и сами славянофилы так и не смогли объяснить, что же все-таки имелось в виду под понятием "народность науки"). Со спора о "народности науки" дискуссия переходила в сферу принципиальных мировоззренческих проблем. Речь шла о соотношении общечеловеческого и народного, национального в историческом процессе. Если западники подчеркивали первенство общечеловеческого начала, то славянофилы склонялись к преувеличению роли народного, национального фактора в истории. Эту противоположность можно проследить в выдвижении из славянофильской среда "идеи "мессианства" России. И все-таки строго разграничивать эти два "лагеря" (по-крайней мере, до открытого разрыва в 1844 г.) - вряд ли целесообразно. Единственным важным мировоззренческим различием было отношение к духовным традициям православия. Славянофилы отстаивали принципы своеобразно понятой ими христианской философии, тогда как западники в целом придерживались секулярных, рационалистических взглядов. Кроме оппозиции к существующей социально-политической системе, кроме идей о необходимости серьезных в ней изменений, кроме того факта, что и те и др. испытали серьезное влияние нем. классической философии, их сближали, наконец, и дружеские связи. Исторический опыт дискуссий 40-50-х гг. XIX в. в России между западниками и славянофилами имеет непреходящее значение. Их отзвуки в разной форме, в различном терминологическом выражении проходят и через все последующие десятилетия XIX в. (почвенничество, концепции рус. либералов и радикалов) и продолжают вновь возникать и в XX в. Что же касается собственно 3., то можно отметить одну его примечательную черту, о к-рой писал В. С. Соловьев: западники "стояли только на том, что великие преимущества даром не даются и что когда дело идет не о внешнем только, но и о внутреннем духовном и культурном превосходстве, то оно может быть достигнуто только усиленною культурною работою, при которой невозможно обойти общих основных условий всякой человеческой культуры, уже выработанных западным развитием". Западники желали действительного величия России, и их девизом в борьбе против славянофильских притязаний могли служить следующие слова Бэкона Веруламского: "Воображаемое богатство есть главная причина бедности; довольство настоящим препятствует заботиться о насущных потребностях будущего". В этом высказывании подмечена "действенная сторона" западнической концепции. Следует отметить, что при сравнении мировоззренческих установок тех, кого мы относим к западникам, можно выявить определенные различия, доходящие иногда до прямо противоположных позиций, причем в существенных философских вопросах. В 3. на его раннем этапе выделяются "левый" (или леворадикальный) лагерь (напр., Герцен, Белинский и др.) и те, кого можно назвать "правыми" западниками (напр., Боткин, Е. Ф. Корш и др.). Центральную позицию, не примыкая ни к той, ни к др. стороне, а, наоборот, примиряя их, занимал Грановский. Но и ему пришлось сделать выбор: в 1846 г. происходит его ссора и разрыв с Герценом. Все это свидетельствует о неоднородном составе западнического направления, если рассматривать его в мировоззренческом плане.


© 2009-2020  lib.ltd.ua