Веб-бібліотека

Масляк П.О. Рекреаційна географія:

Методологічні засади рекреаційної географії. Рекреаційна географія як наука. Об'єкт і предмет рекреаційної географії. Завдання, методи дослідження рекреаційної географії, зв'язок з іншими науками. Основні поняття рекреаційної географії. Теоретична база рекреаційної географії. Аксіоми. Теорії, які використовує рекреаційна географія. Закономірності та принципи рекреаційної географії. Районування в рекреаційній географії. Загальні засади районування. Рекреаційне районування. Рекреаційне районування світу та України. Територіальні рекреаційні системи. Системи і комплекси. Територіальні рекреаційні системи. Територіальні рекреаційні системи України і світу. Рекреаційні умови і ресурси. Поняття про географічні умови і ресурси...

Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні: Мандрівництво в Україні як прообраз туризму (IX-XIX ст.). Україна очима іноземних мандрівників. Внесок українців у географічні дослідження земної кулі. Зародження готельної справи в Україні. Початок організованого туризму (кінець XIX - початок XX ст.). Виникнення в Україні перших туристських організацій. Рекреаційне освоєння Криму. Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890 - 1915 рр.). Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях. Розвиток готельної справи в другій половині XIX - на початку XX ст. Розвиток туризму в Україні в міжвоєнний період (1918-1939 pp.). Створення централізованої системи управління туризмом. Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні...
Академічне релігієзнавство / За ред. А. Колодного: Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання. Релігієзнавство як наука. Предмет і об'єкт релігієзнавства. Структурні поділи і особливості релігієзнавства. Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства. Герменевтичний аспект релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія. Принципи академічного релігієзнавства. Принципи релігієзнавчих досліджень як гносеологічні феномени. Принцип об'єктивності. Принцип історизму. Принципи дуальності і загальнолюдськості. Зміна парадигм методологічного мислення в релігієзнавстві. Релігія як предмет наукового дослідження. Зародки науки про релігію. Вчення про релігію епохи середніх віків і Нового часу. Становлення релігієзнавства як галузі наукового знання...
Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Релігія як духовний феномен людства. Сутність і складові частини релігії. Феномен релігійної свідомості. Основні теорії походження релігії. Функції релігії. Класифікація релігій. Релігієзнавство як галузь наукового знання. Предмет і структура релігієзнавства. Релігієзнавство та богослов'я (теологія). Філософія релігії. Соціологія релігії. Психологія релігії. Географія релігії. Історія релігії. Феноменологія релігії. Первісні форми релігії. Особливості первісних форм релігії. Фетишизм. Тотемізм. Анімізм. Племінні культи. Магія. Табу. Шаманізм. Етнічні і регіональні релігії. Особливості первісних форм релігії. Іудаїзм: історія, віровчення, культ. Зороастризм: звичаї і вірування. Індуїзм - релігія давньої і сучасної Індії...
Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Предмет психології. Особливості та можливості, психології. Особливості психології. Можливості психології. Предмет психології. Здоровий глузд і наука. Предмет психології. Здоровий глузд. Життєві і наукові психологічні знання. Цілі психології. Критичне і творче мислення. Стан психології. Риси справжнього науковця. Основні напрями зарубіжної психології. Біхевіоризм. Психоаналіз. Гуманістична психологія. Гештальт психологія. Спілкування. Маніпулятивна і актуалізаторська моделі спілкування. Поняття, етапи і складність спілкування. Поняття та етапи спілкування. Складність спілкування. Структура спілкування. Комунікація як обмін інформацією. Інтеракція як взаємодія. Перцепція як сприйняття і розуміння людьми один одного...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Система освіти в Україні. Поняття системи освіти, її структура. Принципи освіти в Україні. Завдання закладів освіти. Управління системою освіти в Україні. Теорія навчання (дидактика). Дидактика, її категорії. Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками. Актуальні завдання дидактики. Процес навчання. Сутність навчання, його методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу. Функції навчання. Логіка навчального процесу. Структура процесу учення. Типи навчання. Модульне навчання. Мотиви навчання. Оптимізація процесу навчання...
Терехова С. I. Вступ до перекладознавства: Визначення і зміст поняття "переклад". Переклад як вид людської діяльності. Переклад як процес людської діяльності. Переклад як результат творчості перекладача. Переклад як умовна назва наукової дисципліни. Завдання курсу. Основні проблеми сучасного перекладознавства. Значення перекладу в сучасному житті. Зв'язок перекладу з іншими сферами діяльності людини. Суспільно-політичне значення перекладу. Національно-культурне значення перекладу. Роль перекладу в науково-технічному прогресі. Загальнонаукове значення перекладу. Переклад і інші наукові галузі. Значення перекладу для розвитку бізнесу та економіки. Переклад і збагачення мови та літератури. Переклад і філософія. Переклад і історія...
Дубогай О. Д. та ін. Методика фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи: Резервні можливості організму, який перевіє захворювання. Фізичні вправи - основний засіб оздоровчо-лікувальної фізичної культури. Тонізуюча дія фізичних вправ. Вплив фізичних вправ на трофічні процеси. Формування компенсацій. Механізм нормалізації функцій. Реабілітація. Про деяку складність процесу навчання фізичним вправам. Організація і планування занять центрами спеціальних медичних груп. Оздоровчо-лікувальна фізична культура для студентів з порушенням зору. Комплекс вправ для профілактики прогресування короткозорості. Фізичні вправи при захворюваннях органів дихання. Захворювання органів дихання...
Матвієнко В. Я. Соціальні технології: Вступ до теорії соціальних технологій. Соціалізація як неодмінна умова реалізації соціальних технологій. Сучасні тенденції суспільного розвитку. Основні поняття соціалізації. Людина в процесі соціалізації. Середовище соціалізації. Соціальні системи і процес соціалізації. Соціальний процес - предмет технологізації. Основні теоретичні принципи побудови соціальних технологій. Соціальні технології як частина соціальних стосунків. Класи і типи соціальних технологій. Технології влади. Суспільство і держава. Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави. Політична система як ціле. Політична влада. Суть і способи функціонування політичної влади. Механізм реалізації політичної влади. Технологія демократичних виборів...
Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Поняття про наукову й аналітико-синтетичну обробку документів, її суть і види. Суть і значення наукової обробки документів. Поняття "згортання інформації". Види наукової (аналітико-синтетичної) обробки документів. Наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу. Використання наукової обробки документів. Бібліографічний опис документів. Поняття бібліографічного опису, його функції, вимоги до нього. Основні етапи розвитку теорії та практики бібліографічного опису. Розвиток книгоопису з давнини до XVIII ст. Розвиток книгоопису в XIX ст. Розвиток теорії та практики бібліографічного опису в XX ст. Теорія і практика бібліографічного опису в першій половині XX ст...

ЮМ (HUME) Дэвид (1711-1776)

- британский дипломат, историк, философ, публицист эпохи Просвещения. Сформулировал главные принципы новоевропейского агностицизма. Один из предтечей позитивизма. Основные философские сочинения: "Трактат о человеческой природе, или Попытка применить на опыте метод рассуждения к моральным предметам" (1739-1740), "Опыты" ("Эссе" - 1741), "Исследование о человеческом познании" (1748), "Исследование о принципах морали" (1752), "Диалоги о естественной религии" (опубликованы в 1779) и др. В центре философских размышлений Ю. находилась проблема человека. Полагая, что "все науки в большей или меньшей степени имеют отношение к человеческой природе", Ю. считал особо значимой разработку философской концепции человека. В качестве же первооснования последней, по Ю., призвана выступить теория познания. Человек, согласно Ю., - существо разумное, общественное, деятельное, а также в силу разнообразных потребностей склонное к "различным делам и занятиям" вкупе с увлечением наукой. Крайности в философских трактовках человека Ю. осуждал, ибо, по его мнению, "смешанный образ жизни" людей не дает этому достаточных посылок. Ю. стремился преодолеть как традиционно резкое (в духе рационализма) противопоставление опыта и разума, который якобы извне и post factum корригирует материал, предоставляемый органами чувств, так и крайний эмпиризм идеи бездуховного, эмоционально-непредрасположенного субъекта, пользующегося исключительно односторонне-чувственным самодостаточным опытом. Ю. не счел необходимым увязывать построение теории познания с исследованием проблемы способов возникновения ощущений людей, считая этот вопрос уделом "анатомов и естественников". Исходным пунктом собственной модели теории познания Ю. избрал понятие "впечатление". "Впечатления" у Ю. - готовые, имеющиеся в душе, "все наши более живые восприятия, когда мы слышим, видим, осязаем, любим, ненавидим, желаем, хотим". Для "впечатлений", - утверждал Ю., - "не существует отдельного имени ни в английском, ни в каком-либо другом... языке". Ю. развел "впечатления рефлексии" и "впечатления ощущения". Последние он элиминировал из своей теоретико-познавательной схемы: "Ум никогда не имеет перед собой никаких вещей, кроме восприятий, и они никоим образом не в состоянии произвести какой бы то ни было опыт относительно соотношения между восприятиями и объектами". Согласно Ю., мышление людей в состоянии лишь связывать, переставлять, увеличивать или уменьшать материал, доставляемый чувствами и опытом: ум снимает "копию" с первоначального впечатления и образует "идею" - "менее живое восприятие". Идеи сохраняются также и в случаях исчезновения породивших их восприятий. Идеи способны формировать последующие идеи и т.д. Опыт у Ю. оказывается сложной чувственно-рациональной структурой. (Вопрос о реальном существовании материальных объектов, источников наших впечатлений как теоретическую проблему Ю. не решал, хотя и не сомневался в их существовании в контексте обыденной практики). Так могут возникать любые идеи: рассудок человека, например, формулирует идею Бога, ставя человеческие качества мудрости и доброты вне всяких границ. Связывание идей возможно лишь как результат деятельности мышления и не зависит от наличия объективного аналога итога такого связывания. Причинно-следственные же связи между фактами открываются лишь посредством опыта. Основанием познания причинности выступает воспроизводящийся опыт того же рода как и обособившаяся привычка мыслить, существующая как закон причинности, неотъемлемо связанный с неким инстинктом причинности". По Ю., в основании соединения идей лежит мягкая, связующая, ассоциирующая сила (начало, качество): "каждый единичный объект, принадлежащий к какому-нибудь виду, постоянно бывает связан с некоторым единичным объектом, принадлежащим к другому виду", и "появление всякого нового единичного объекта того или другого вида, естественно, переносит мысль к его обычному спутнику". Ю. первым по-настоящему серьезно исследовал "причинность" как явление и понятие. По Ю., на основании только лишь примеров мы никогда не бываем в состоянии открыть необходимую связь между явлениями природы... То, что принято называть "причиной", - это не более чем присущая душе человека привычка наблюдать одно явление после другого и заключать из этого, что явление более позднее во времени зависит происхождением от более раннего. Осознание реального характера причинных связей Ю. именовал верой: "Разум никогда не может убедить нас в том, что существование одного объекта всегда заключает в себе существование другого; поэтому, когда мы переходим от впечатления одного объекта к идее другого или к вере в этот другой, то побуждает нас к этому не разум, а привычка, или принцип ассоциации". Согласно Ю., причинность выживает как принцип лишь в границах тех дисциплин, которые удается трансформировать в отрасль психологии (религиоведение, гражданская история и этика), ибо "все мнения и понятия о вещах, к которым мы привыкли с детства, пускают корни так глубоко, что весь наш разум и опыт не в силах искоренить их, причем влияние этой привычки не только приближается к влиянию постоянной и нераздельной связи причин и действий, но и во многих случаях превосходит его", при этом "...более половины мнений, преобладающих среди людей, обязаны своим происхождением воспитанию...". Высшая цель человеческого познания - интегрирование эмпирически установленных причин естественных явлений и подчинение многообразия особых следствий ограниченной совокупности общих конечных причин. Закон причинности приложим лишь к сфере опыта: переход от эмпирии к трансцендентному недопустим. Проблема существования сложной объективной структуры индивидуального опыта, которую сформулировал Ю., резуль-тировалась впоследствии в сопряженной концепции Канта. Рассуждения и выводы Ю. по этому вопросу стали теми достижениями философии, которые содействовали ее дальнейшей эволюции и генезису ее новых направлений. Человек у Ю. социален по своей собственной природе и постепенно эволюционирует, адаптируя разнообразные общественные добродетели. Выгода социального устройства жизни людей связана с сопутствующим процессом роста "силы, умения и безопасности". Частная собственность и справедливость, отнюдь не предполагающие социального равенства, - основы процветания общества в понимании Ю.: "Историки и здравый смысл могут просветить нас относительно того, что, какими бы благовидными ни казались идеи полного равенства, реально в сущности они неосуществимы. И если бы это было не так, то это было бы чрезвычайно пагубно для человеческого общества. Сделайте когда-либо имущество равным, и люди, будучи различными по мастерству, прилежанию и трудолюбию, немедленно разрушат это равенство. А если вы воспрепятствуете этим добродетелям, вы доведете общество для величайшей бедности и, вместо того, чтобы предупредить нужду и нищету, сделаете ее неизбежной для всего общества в целом". Религиозные постулаты, возникающие как результат психологической потребности чувства, не могут, по Ю., быть постигнуты, в них можно лишь верить: опыт принципиально невозможен относительно универсума, в качестве первопричины которого примысливается Бог, а, следовательно, связи первопричины и мира не допускают каких-либо содержательных и осмысленных реконструкций. Критика вслед за Беркли "духовной субстанции" переросла у Ю. в отрицание традиционной религии, противопоставление ей "естественной религии" и жесткую полемику с официальной церковью. Ю. придумал и ввел в научный оборот понятие "философская интоксикация", значимое в психотерапевтической диагностике.
А. А. Грицанов


© 2009-2020  lib.ltd.ua