Веб-бібліотека

Любіцева О.О. та ін. Туристичні ресурси України:

Науково-методичні засади вивчення туристичних ресурсів. Глобальні тенденції розвитку туризму. Місце України на світовому туристичному ринку. Класифікація туристичних ресурсів. Інформаційні джерела та методи обробки інформації. Характеристика туристичних ресурсів. Природно-рекреаційні ресурси. Кліматичні ресурси та умови. Бальнеологічні ресурси. Водні туристичні ресурси. Туристичні ресурси природно-заповідного фонду України. Біотичні туристичні ресурси. Рельєф як туристичний ресурс. Культурно-історичні ресурси. Етнічні ресурси. Інфраструктурні умови використання туристичних ресурсів. Розвиток сфери гостинності. Санаторно-курортне господарство. Транспорт і транспортна інфраструктура. Туристичні підприємства...

Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Теоретичні основи дозвілля. Соціальна сутність дозвілля. Дозвілля в житті людини. Функції та принципи дозвілля. Педагогічні засади дозвілля. Стан наукових досліджень дозвіллєвої сфери. Основні інститути дозвіллєвої сфери. Специфіка діяльності дозвіллєвих центрів. Робота парку як дозвіллєвого центру. Дозвіллєва діяльність в клубах. Дозвілля в туристичних комплексах та готелях. Музей як дозвіллєвий центр. Хобі-групи як інститути дозвілля. Дозвіллєва робота з різними категоріями населення. Специфіка дозвіллєвої роботи з підлітками та молоддю. Особливості дозвіллєвої роботи з дорослими. Дозвіллєва діяльність з особами похилого віку. Специфіка дозвіллєвого обслуговування інвалідів. Дозвіллєва робота з сім'ями...
Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Історико-теоретичні аспекти риторики. Феномен красномовства та його різновиди. Загальне поняття про красномовство. Види красномовства. Судове (юридичне) красномовство. Академічне красномовство. Політичне красномовство. Церковне красномовство. Суспільно-побутове красномовство. Нариси з історії красномовства. Розвиток ораторського мистецтва у Стародавньому світі. Риторика Стародавньої Месопотамії. Риторика Стародавнього Єгипту. Риторика Стародавньої Індії. Риторика Стародавнього Ірану. Риторика Стародавнього Китаю. Виникнення і розвиток риторики у Стародавній Греції. Римський період античного красномовства. Красномовство в Біблії. Ораторське мистецтво епохи Середньовіччя...
Кунченко-Харченко В.І. Документалістика: Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...
Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності: Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...
Предко О. I. Психологія релігії: Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна. Предмет психології релігії. Психологія релігії і релігійна психологія. Структура психології релігії та її методи. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки. Відношення «людина - Бог» в контексті пошуку передумов психологічного осягнення релігії. Креативно-антропологічні можливості осягнення відношення «людина - Бог» в процесі становлення святоотцівської думки. Особливості трансформації змісту ідеї «внутрішньої» людини у філософії Г. Сковороди. «Відчуття» як засіб дослідження релігії у філософії Ф. Шлейєрмахера. Виникнення і розвиток психології релігії у другій половині XIX - на початку XX ст. Тенденції розвитку американської психології релігії...
Ющук І. П. Українська мова: Сучасна українська мова як предмет вивчення. Походження української мови. Українська мова - державна. Стилі української мови. Мова як система. Фонетика і письмо. Звуки і фонеми. Звуки мови як фізичне явище. Звуки мови як фізіологічне явище. Членування мовленнєвого потоку. Звуки мови як соціальне явище. Фонеми в мовленнєвому потоці. ПИСЬМО. Виникнення і розвиток письма. Становлення писемності в Україні. Сучасний український алфавіт. Унормування українського правопису. Вживання великої букви. Транскрипція і транслітерація. Приголосні фонеми. Система приголосних фонем. Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні. М'які і тверді приголосні. Вживання м'якого знака. Вживання апострофа. Подовження приголосних і подвоєння букв. Випадання приголосних...
Пірен М. І. Конфліктологія: Предмет конфліктології як науки. Предмет, метод, структура конфліктології. Основні поняття та категорії конфліктології. Зв'язок конфліктології з іншими науками. Методи наукових досліджень у конфліктології. Функції конфліктології в суспільстві. Конфлікти в історії суспільної думки. Давні уявлення про конфліктність буття. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі. Природа конфліктів. Поняття, структурні елементи конфлікту. Класифікація конфліктів. Межі конфлікту. Причини конфліктів, їхні функції та профілактика. Особистісні причини виникнення конфліктів...
Соціологія: Курс лекцій / За редакцією В. М. Пічі: Предмет, структура, функції соціології. Зв'язок соціології з іншими науками. Протосоціологія (Розвиток соціального знання від античності до О.Конта). Історичний розвиток соціологічної думки у країнах Західної Європи. З історії становлення і розвитку соціологічної Думки в Україні. Теорія соціальної структури суспільства. Економічна соціологія. Соціологія праці та управління. Соціологія політики. Соціологія нації. Соціологія освіти. Соціологія культури. Соціологія науки. Соціологічна теорія особистості. Соціологія молоді. Соціологія вільного часу. Соціологія сім'ї. Соціологія виховання. Соціологія конфлікту. Соціологія девіантної поведінки. Конкретно-соціологічні дослідження: поняття, види, етапи...
Палеха Ю. І. Управлінське документування. Кадрове діловодство: Особливості складання кадрової документації. Вимоги до кадрового діловодства. Визначення поняття «кадрового діловодства». Основні обов'язки і функції кадрових служб. Організація праці співробітників кадрових служб. Призначення документації з кадрів. Завдання обліку кадрів. Місце та склад кадрової документації. Основні групи кадрових документів. Класифікація документів з особового складу. Ведення трудових книжок. Особливості ведення і збереження трудових книжок. Заповнення трудових книжок. Порядок внесення записів про нагородження й заохочення. Порядок внесення відомостей у разі звільнення. Порядок виправлення записів у трудових книжках. Оформлення дублікату трудової книжки. Ведення обліку трудових книжок...

ЭРН Владимир Францевич (1882-1917)

- русский философ и публицист. Изучал философию в Московском университете, где был оставлен при кафедре всеобщей истории, позже доцент и профессор этого университета. В 1905 стал одним из руководителей (вместе с В.П. Свенцицким) "Христианского братства борьбы", ориентировавшегося на русский вариант христианского социализма и ставившего задачей подготовку церковной реформы. В 1906 участвует в основании Московского религиозно-философского общества памяти Вл. Соловьева, а в 1907 - в создании при нем Вольного богословского факультета. С 1910 входит в редакцию книгоиздательства "Путь". В 1914 защитил магистерскую ("Розмини и его теория знания. Исследования по истории итальянской философии 19 столетия"), а в 1916 - докторскую ("Философия Джоберти") диссертации. С 1916 - член Московского психологического общества. Круг общения - Флоренский, Вяч. Иванов, Булгаков, А. Белый и др. Своими непосредственными учителями называл С.Н. Трубецкого и Лопатина. Испытал влияние Достоевского и В. Соловьева. Взгляды Э. во многом формировались через постоянное оппонирование журналу "Логос" (Степун, Гессен, Яковенко), а также в полемике с Франком. Основные сочинения: "Взыскующим Града" (1906, совм. с В.П. Свенцицким); "Социализм и общее мировоззрение" (1907); "Борьба за Логос" (1911); "Меч и крест" (1915); "Время славянофильствует. Война, Германия, Европа и Россия" (1915); "Верховное постижение Платона. Введение в изучение Платоновых творений" (1917; первая часть работы о Платоне, не завершенной из-за ранней смерти Э.) и др. Исходя из позиций онтологизма, Э. стремился предложить новое понимание философского разума, поставленного под сомнение крушением мифа просветительского рационализма и окончанием "эпохи отвлеченных начал в философии" (Соловьев). Необходимо, считает Э., оправдать "веру отцов". Это требует переформулировки задач самой философии. В ней следует различать "технику" (ориентированность на сравнение, объективность) и "метод", т.е. способ видения, ее наличные интуиции, придающие ей "коренную субъективность". Это не что иное, как метафизика или определенная система верований. Следовательно, философия принципиально не может быть построена как наука, к чему стремились неокантианцы. Философия должна стремиться не к научности, а к объективности. Исходя из этих предпосылок, Э. развертывает тотальную критику новоевропейского самоопределения разума как "рацио", основанного на постулатах Декарта и концептуально закрепленного Кантом, Гегелем и неокантианством. В представления о "рацио" заложена идея рассудочного, проницаемого для самого себя "бестелесного я", трансцендентального субъекта как абсолютной инстанции полагания и видения, остающегося неизменным в процессе познания. Субъект в такой философии неизбежно усреднен и абстрактен, отделен от индивидуальных особенностей живой личности и иных практик, кроме познавательной деятельности. Э. на конкретном историческом и философском материале показывает, что средневековье не знало такого представления о рацио, что последнее гипертрофировано философией Нового времени (исключение сделано для Шеллинга). Абстрагирование познающего субъекта от "тела" (индивида, социума, космоса) приводит к опредмечиванию бытия в категориях "вещи", превращению его в объект насилия со стороны познающего субъекта. В результате и сам человек теряет свою сущность и опредмечивается. Рационализму Э. противопоставляет логизм как учение о божественном Логосе - источнике бытия и мышления. Истоки логизма - онтология Парменида и Платона, развитая стоиками и неоплатониками, продолженная отцами и учителями церкви. Наряду с рационализмом Э. рассматривает еще две черты, свойственные философии Нового времени и приведшие ее к глубочайшему кризису. Это ее "меонизм" или "не сущностность", в силу омертвления Логоса в рацио, выражающаяся в систематической дереализации познавательной деятельности (от берклианства через юмианство к феноменологии). Ему противостоит онтологизм философии Логоса, понимающий истину не как соответствие порядка идей порядку вещей, а как динамическое осознание субъектом своего бытия-в-Истине. Не философ устанавливает истину, а Логос (Истина) делает возможным философское мышление, давая в себе место самовозрастающей мысли. Философ может лишь свидетельствовать Истине и исповедовать ее. Субъект в логизме противостоит не "вещи", а человеку, осознающему себя в Логосе, преодолевающему разрыв мысли и сущего. Истину (Логос) невозможно принять в себя, но можно и должно жить бытием в Логосе, т.е. бытием в Истине. Логос - посредствующее в творении личностное начало, форма форм, целокупность смыслов, единство постигающего и постигаемого. Он дан человеку, его сознанию в трех проявлениях: 1) как космический (через эстетическое переживание в естественных религиях и искусстве), 2) как божественный (в христианстве - подвиге "просветления воли" - как второе Лицо Троицы), 3) как дискурсивно-логический (в философии). Поэтому философия рассудочна (дискурсивна) лишь по форме, по содержанию же она синтетична и призвана приводить к единству теоретической мысли все данные человеческого опыта. Таким образом, логизм строит динамичную теорию познания, в которой ее ступени соответствуют напряжению воли субъекта, степени его устремленности к Истине (лестница Богопознания), и противопоставляет ее традиционной европейской модели. Наконец, еще один коренной порок философии Нового времени, также обусловленный ее акцентом на рацио, - имперсонализм. Личностное начало для нее не существует, оно иррационально. Рациональное мыслится вне категории личности, господство "вещи" приводит к утрате "свободы". Логизм же, признавая тезис о том, что философское знание возможно лишь как укорененное в трансцендентном божественном Разуме, настаивает на том, что последний одновременно имманентен всему и пронизывает сущее своими творческими энтелехиями-энергиями. В философе философствует нечто сверхличное, но мысль получает свое истинное бытие не от некоей внешней ей данности (как "чистое восприятие" или "факт научного знания"), а в осознании субъектом своей сверх-фактической, сверхпсихологической, сверх-человеческой природы. В логизме "Бог - Личность, Вселенная - Личность, Церковь - Личность, Человек - Личность". В тайне своего бытия человек постигает модус существования Бога и мира. В европейской культуре противостоят друг другу, согласно Э., не столько Восток и Запад, сколько два различных начала: объективно-божественный Логос и субъективно-человеческий разум, редуцированный к рассудку; онтологизм и меонизм; персонализм и имперсонализм; "органичность", целостность, направленность "внутрь" и "критичность", системность, направленность "во вне". В православии Э. подчеркиваются прежде всего черты вселенского христианства, а не его специфичность. Отсюда и тезис Э. о "диалектичности" русской философии (в ней встречаются противоположные начала). Суть русской философии трактуется Э. как логизм под "реактивом" рацио. Этим объясняется интерес Э. к фигуре Сковороды, в философии которого он не обнаруживает "немецкого влияния", но в то же время находит все три существеннейшие черты русской философии. Это: 1) ее онтологизм (как логическая ориентация на "бытие в Истине", а не на познание истины), 2) ее существенная религиозность (заданная взаимосвязанностью божественного и дискурсивно-логического Логосов), 3) ее персонализм (философ осуществляет "метафизический эксперимент", не только "пишет", но и "переживает"). Отсюда осознание Россией себя "новой Элладой", наследницей антично-христианского логизма".
В.Л. Абушенко


© 2009-2020  lib.ltd.ua