Веб-бібліотека - головна сторінка


Роменець В. А. Історія психології: XVII століття. Епоха Просвітництва:

Історія психології як совість психолога. Дослідження з питань періодизації історико-психологічних знань. Становлення логічного осередку в історії психології - дія та вчинок. Вчинковий осередок і періодизація історії психології. Ситуативний рівень періодизації. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історія психології як історія розробки значущих проблем. Тотем і ранні людські спільноти. Ритуал і вчинок - засади психології у Давньому Китаї. Нірвана й нестримна чуттєвість - засади психології у Давній Індії. Людське і вселюдське в ідеології Пророчого руху...

Скобло Ю. С., та ін. Безпека життєдіяльності: Концепція дисципліни БЖДЛ. Концепти БЖДЛ. Правове забезпечення розробки концепції БЖДЛ (на базі «Концепції освіти з напряму «Безпека життя і діяльності людини», затвердженої Міносвіти і науки 12 березня 2001 року). Структура концептів БЖДЛ (етапні завдання). Концепція розвитку науки і практики «Безпеки життєдіяльності». Концепція освітянської діяльності. Мета, завдання і структура посібника. Сучасні обставини, що формують стан життєдіяльності. Характер змін і стан безпеки життєдіяльності. Терміни та їх визначення. Теоретичні основи (їх елементи), що формують систему знань дисципліни «безпека життєдіяльності». Базові уявлення дисципліни. Забезпечення безпеки від дії небезпечних та шкідливих чинників...
Історія української літератури. XX століття / За ред. В. Г. Дончика: Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60-ті - 90-ті роки. Поезія. Василь Мисик. Леонід Первомайський. Андрій Малишко. Дмитро Павличко. Ліна Костенко. Василь Симоненко. Микола Вінграновський. Іван Драч. Борис Олійник. Павло Мовчан. Борис Нечерда. Ірина Жиленко. Леонід Талалай. Володимир Забаштанський. Володимир Базилевський. Василь Голобородько. Василь Стус. Ігор Калинець. Іван Світличний. Василь Барка. Поезія діаспори ("нью-йоркська група" та інші). Емма Андієвська. Олег Зуєвський. Остап Тарнавський. ПРОЗА. Публіцистика. Олесь Гончар. Михайло Стельмах. Ірина Вільде. Григорій Тютюнник. Анатолій Дімаров. Павло Загребельний. Юрій Мушкетик. Іван Чендей. Василь Земляк...

ЭПИСТEМА

(франц. episteme) - главное понятие концепции Фуко периода "археологии знания". Э. - это общее пространство знания, способ фиксации "бытия порядка", скрытая от непосредственного наблюдения сеть отношений между "словами" и "вещами", на основе которой строятся свойственные той или иной эпохе коды восприятия, практики, познания, порождаются отдельные идеи и концепции. Три Э., вычленяемые Фуко в кн. "Слова и вещи" (1966, рус. пер. 1977), - это три синхронных среза "археологической почвы", определяющей неосознаваемые человеком нормы его деятельности, три способа означивания, специфика которых задает мыслительное своеобразие определенной эпохи - Возрождения, классического рационализма, современности (XIX-XX веков). Отношение означивания между видимым и высказываемым меняется от эпистемы к эпистеме: в возрожденческой Э. "слова" и "вещи" сходны или даже тождественны, в классической - опосредованы мыслительными представлениями, в современности - связаны такими онтологическими факторами, как "жизнь", "труд", "язык".
Разработка Э. как основного понятия "археологии гуманитарных наук" приводит к парадоксальному результату. "Гуманитарные науки", лишенные собственного места в познавательном пространстве, по сути, лишь отмечают человеческую размерность наук со сложившимися предметами (в иной терминологии - филологии, биологии, политической экономии) и возникают как раз тогда, когда сам человек, теснимый властной самодостаточностью языковых механизмов в культуре, оказывается "близок к исчезновению". Фуко считает, что условия возможности гуманитарных наук и условия возможности человека исключают друг друга.
Концепция Э. вызвала критику со стороны представителей различных философских направлений, упрекавших ее создателя в "ниспровержении субъекта". С возражениями выступили и историки, указавшие на конкретные факты, не укладывавшиеся в ту или иную Э. Наконец, сомнения относительно применимости концепции Э. высказали представители эпистемологии, озабоченные невозможностью рационально осмыслить переходы между Э. В последующих своих работах Фуко почти полностью отказывается от понятия Э.
В современном философском языке термин Э., как правило, употребляется в более широком значении: речь идет об Э. западного мира в целом, а не об Э. отдельного культурно-исторического периода. В философии науки понятие Э. иногда используется сходно с понятием парадигмы; при всех разночтениях оба понятия указывают на мыслительное своеобразие познавательных установок той или иной эпохи.
Фуко М. Слова и вещи: археология гуманитарных наук. М., 1977; СПб, 1994.