Веб-бібліотека - головна сторінка


Максименко С.Д. Загальна психологія:

Вступ до психології. Предмет психології. Предмет психології та її завдання. Рефлекторна природа психіки. Психіка і свідомість. Основні галузі психологічних знань. Зв'язок психології з іншими науками. Основні напрями в сучасній психології. Методи психології. Основні вимоги до методів психології. Основні методи психології. Спостереження, експеримент. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ. Розвиток психіки і свідомості. Виникнення та розвиток психіки. Розвиток механізмів психічної діяльності. Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу...

Фіцула М.М. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток. Предмет і основні категорії педагогіки. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки. Напрями, течії зарубіжної педагогіки. Логіка і методика педагогічних досліджень. Наукові дослідження - шлях до розв'язання проблем педагогіки. Методологія педагогіки. Методи науково-педагогічного дослідження. Етапи педагогічного дослідження. Розвиток, виховання і формування особистості. Процес розвитку і формування особистості. Спадковість і розвиток. Вплив середовища на розвиток і формування особистості. Розвиток і виховання. Діяльність як чинник розвитку особистості. Зарубіжні теорії розвитку особистості...
Аболіна Т. Г. Етика: Предмет і завдання етики. Етика як філософська теорія моральності. Предмет етики й особливості етичних знань. Актуальні проблеми етики та їх значення для розв'язання загальнолюдських проблем. Основні етапи й напрями розвитку етики. Періодизація історії етики. Етична проблематика марксистської філософії. Основні лінії розвитку вітчизняної етичної думки. Типологізація етичної думки. Походження та історичний розвиток моралі. Значення філософсько-етичного дослідження процесу походження та розвитку моралі для духовно-морального самовизначення людини. Особливості морального життя в умовах первісно-родової общини. Історичне виділення моралі у сферу вільного вибору особистості між добром і злом...
Мозгова Н. Г. Логіка: Предмет логіки. Загальна характеристика поняття. Логічні операції з поняттями. Просте судження. Логічні відношення між категоричними судженнями. Основні закони логіки. Складне судження. Безпосередній дедуктивний умовивід. Простий категоричний силогізм. Виводи логіки висловлювань. Індуктивний умовивід. Доведення та спростування...
Політологія / За ред. Ф.М. Кирилюка: Методологічні засади політології. Політика як соціальне явище. Природа політики та її детермінанти. Структура і функції політики. Політологія як наука. Генеза науки про політику. Предмет політології. Теоретико-методологічний інструментарій політології. Закони і категорії політологи. Основні функції політології. Методи політології. Основні віхи світової та вітчизняної науки про політику. Зародження та розвиток думок про політику в стародавньому світі. Міфологічні уявлення про політику. Історична генеза політичних ідей у прадавніх і ранньослов'янських спільнотах. Основні джерела духовної культури. Зародження політичних структур. Політичні ідеї мислителів Київської Русі. Витоки політичних ідей. Становлення державної ідеології...
Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка: Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія в системі суспільних наук. Предмет політології. Структура та функції політології. Методологія політології. Політика як соціальне явище. Сутність, структура й функції політики. Політика й сучасний розвиток українського суспільства. Виникнення та еволюція світової політичної думки. Суспільно-політичні уявлення Давнього світу. Політичні вчення епох Раннього християнства і Середньовіччя. Політична думка Нового часу. Зародження і розвиток політичної думки в Україні (X - початок XX ст.). Еволюція політичних ідей від Київської Русі до козацько-гетьманської держави...
Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи. Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті. Предмет і основні категорії психології вищої школи як нової галузі психологічної науки. Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні. Зв'язок психології вищої школи з іншими науками. Методологія і принципи психологічного дослідження. Класифікація методів збору та інтерпретації емпіричних психологічних фактів. Поняття про методику психологічного дослідження. Дослідницькі вміння. Етика дослідника. Загальна психологічна характеристика студентського віку. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості...
Аболіна Т. Г. Етика: Предмет і завдання етики. Етика як філософська теорія моральності. Предмет етики й особливості етичних знань. Актуальні проблеми етики та їх значення для розв'язання загальнолюдських проблем. Основні етапи й напрями розвитку етики. Періодизація історії етики. Етична проблематика марксистської філософії. Основні лінії розвитку вітчизняної етичної думки. Типологізація етичної думки. Походження та історичний розвиток моралі. Значення філософсько-етичного дослідження процесу походження та розвитку моралі для духовно-морального самовизначення людини. Особливості морального життя в умовах первісно-родової общини. Історичне виділення моралі у сферу вільного вибору особистості між добром і злом...
Мальська М. П., Худо В. В. Туристичний бізнес: Історія розвитку туризму. Початковий етап. Становлення туристичного бізнесу. Туризм як галузь індустрії. Монополізація туристичної індустрії. Історія розвитку туризму в Україні. Туризм: види та форми. Поняття про туризм. Класифікації туризму. Туристичні ресурси. Туристично-рекреаційні ресурси. Історико-культурні рекреаційні ресурси. Природні рекреаційні ресурси. Туризм і екологія. Екотуризм. Туристичне районування світу. Туристичне районування України. Туристична індустрія. Організатори туризму. Перевезення. Готельна індустрія. Система громадського харчування. Страхування. Система розваг. Банківські та фінансові послуги. Інформаційні послуги в туризмі. Безпека туристичної подорожі. Небезпека травмування...

ЭМАНАЦИЯ

(позднелат. emanatio - истечение) - термин неоплатонизма, фиксирующий онтологический вектор перехода от семантически и аксиологически высшей сферы универсума к менее совершенным. Идея Э. генетически восходит: 1) к характерным для сократической натурфилософии гносеологическим моделям, основанным на презумпции истечения из объекта своего рода модельных копий (eidola), вызывающих при пространственно-временном контакте с органами чувств соответствующие ощущения (Эмпедокл, Лев-кипп, Демокрит и др.); 2) к семантической фигуре Блага в философии Платона, иррадиирующего и бытие как таковое (греч. aporroia - распространение), и его имманентный смысл, делающий возможным его познание (ср. с исходной семантикой Софии в античной культуре); 3) к аристотелевскому пониманию распространения энергии, продуцируемой перводвигателем и последовательно приводящий в движение все уровни универсума; 4) к стоической концепции истечения творческого Логоса как "первоогня", пронизывающего своими потоками - огненной пневмой - все бытие, вплоть до "холодной" неорганической природы. В рамках системы неоплатонизма Э. мыслится как следствие онтологической, энергетической и творческой избыточности Единого (Блага) как первоосновы мира, проявляющейся в его непроизвольно-естественном и имеющем креационный потенциал излиянии вовне (ср. с креативной семантикой "сперматического логоса" в стоицизме): "представляй себе источник, который не имеет уже другого начала, но который отдает себя всем потокам, не исчерпываясь этими потоками, а пребывая спокойно сам в себе. Представляй себе также, что истоки из него, прежде чем протекать каждому в разных направлениях, пребывают еще вместе, но каждый как бы уже знает, куда пойдут его течения, и представляй себе жизнь огромного древа, обнимающего собою все, в то время как начало его пребывает везде неизменным и нерассеянным по всему древу и как бы расположенным в корне. Это начало, стало быть, с одной стороны, дает древу всеобъемлющую многообразную жизнь, с другой же стороны, остается самим собой, будучи не многообразным, а началом многообразия" (Плотин). (В более позднем гностицизме идея спонтанности Э. будет трансформирована в идею Э. как сознательно целеположенного волевого акта, актуализирующего исходное желание "дерзости" - tolma). Согласно неоплатонизму, соотношение между Единым (Благом) и низшими уровнями бытия управляются двумя фундаментальными закономерностями: во-первых, неизменностью (неубыванием) Блага в процессе Э. и, во-вторых, возвращением творческой потенции обратно к Благу, благодаря волевому импульсу преодоления оторванности от истока: у Плотина это фиксировано постулатом "восхождения к Единому" и передается термином "экстаз", у Прокла в "Первоосновах теологии" формулируется тезисом: "все, первично движущее само себя, способно возвращаться к самому себе" (ср. с концепцией любви и красоты у Платона, основанной на гносеологической фигуре "припоминания" душой созерцаемых некогда в мире идей совершенных форм и неудержимом "эросе" (стремлении) к ним при узнавании их в сотворенном). Таким образом, Э. понимается в неоплатонизме как нисходящее движение ("истечение от верховного светоча"), предполагающее обратный вектор восходящего экстаза, что - позднее - в рамках теизма будет переосмыслено как излияние отцовской любви Творца на творение (вектор вниз) и неизбывная сыновья любовь твари к Творцу (вектор вверх) и задаст в контексте мистики идею стремления души к воссоединению с Богом как своим источником: "искра Божья" в душе человеческой и ее "устремление к соединению с Божественным светом" у Амальрика Венского в христианстве; "капля, стремящаяся в океан" у ал-Газали в исламе и т.п. Парадигма Э. (в отличие от парадигмы творения) снимает проблему теодицеи: наличие зла обусловливается семантически вытекающей из идеи Э. иерархией совершенства мироздания (поскольку каждый последующий уровень Э. как порождение Единого отличается меньшей степенью совершенства по сравнению с предыдущим, поскольку зло есть не что иное как недостаток (в экстремуме - отсутствие) блага. Концепция Э. глубоко повлияла на эволюцию европейской культуры, войдя в качестве фундаментальной идеи в христианский канон ("Ареопагитики" и трактовка Духа Святого в Символе веры) и оказав принципиальное содержательное воздействие и на развитие теологии как в апофатической (Э. как непостижимый след трансценденции), так и в катафатической (Э. как основа принципа "аналогии бытия", открывающего для познания путь постижения Бога через постижение его творения) ее версиях, и на развертывание европейской философской традиции, задав специфическое структурное оформление как средневековым схоластике (Иоанн Скот Эриугена) и мистике (Экхарт), так и актуализирующей божественность человека гуманистической философии Ренессанса (Николай Кузанский, Бруно). Наряду с семантическим влиянием концепции Э. на европейскую культуру, могут быть зафиксированы ее следы и в символической системе последней, - прежде всего, это касается световой символики, красной нитью прошедшей сквозь весь семиотический ряд культурных универсалий Европы и изначально восходящий к фундировавшей эманационную модель неоплатонизма метафоре Платона, сравнивающей иррадиирующее Благо с излучающим свет Солнцем ("Государство", VI 508a-509d). Всеобъемлющая световая символика неоплатоников имманентно входит в систему символов христинства, фундируя собою как теологическую (линия Псевдо-Дионисия Ареопагита), так и мистическую традиции: душа праведника, преисполненная любви к Господу, метафорически фиксируется в образе светильника с огнем внутри (например, у Бернара Клервоского), свет которого стремится к воссоединению с источником света. Символы света характерны также и для иудаизма: явление Яхве Моше "из Среды огня" (Танах), концепция индивидуальной души как искры, стремящейся к воссоединению с Божественным светом в хасидизме (ср. с христианским амальриканством). Аналогично - в ортодоксальном исламе (кораническая сура "Солнце"); в концепции ишракийа (арабск. "ишрак" - сияние), где Бог мыслится как эманирующий свет ("Сияющий" у Сухраварди); символико-метафорическая система суфизма фиксирует в качестве ценностей "свет реальной веры, свет искренней преданности, свет мудрости, свет милосердия, свет повиновения, свет понимания и бездонный свет таухид" (Абул-Хасан-Харакани), а состояние единения души мистика с Абсолютом (таухид) передает посредством универсально распространенной метафоры бабочки, сгорающей в пламени свечи. Световая символика лежит в основе практически всех дуалистических вероучений, центрирующихся вокруг семантико-аксиологической оппозиции темного и светлого начал, символизирующих, соответственно, материальный субстрат и Бога, прозреваемого сквозь мрак материи: зороастризм, манихейство, гностицизм и др. (см., например, гностическое понятие Pistis Sophia, отождествленное со светом). В когнитивной сфере метафора света использовалась для обозначения истинного знания (Э. как истечение бытия и одновременно его умопостигаемого смысла, освещающего мир Божьим светом); начиная с Ренессанса, метафора света как знания и образованности прочно входит в светскую культуру (см. этимологию понятия "Просвещение").
М.А. Можейко