Веб-бібліотека - головна сторінка


Андрущенко В.П., Михальченко М.Л. Сучасна соціальна філософія:

Суспільство як об'єкт філософського пізнання. предмет соціальної філософії. Історична генеза предмета соціальної філософії в історії філософії. Тріумф і трагедія соціальної філософії марксизму-ленінізму. Діалог на зламі століть: множинність соціально-філософського знання. Виробничі основи життєдіяльності суспільства. Дієва сутність соціального. Проблема побудови теоретичних моделей соціуму. Природні засади історії. Природа і суспільство. Архітектоніка суспільного виробництва. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу. Людина як суб'єкт історичного процесу. Організаційні основи соціальності. Суспільні відносини...

Філософія / За ред. І.Ф. Надольного: Філософія буття і пізнання. Вступ до філософії та основні етапи її історичного розвитку. Філософія. Специфіка філософського осмислення дійсності. Світогляд як духовно-практичний феномен. Філософія, її предмет та функції. Роль філософії у житті суспільства. Історичний розвиток світової філософії. Філософія Стародавньої Індії. Філософія Стародавнього Китаю. Філософія стародавніх Греції і Риму. Середньовічна філософія. Філософія епохи Відродження. Філософія Нового часу. Проблема субстанції у філософії XVII ст. Філософія просвітництва XVIII ст. Німецька класична філософія. Марксистська філософія. Сучасна світова філософія. Некласична філософія кінця XIX - початку XX ст. Психоаналіз і неофрейдизм. Екзистенціальна філософія...
Пятницкая Н. А., Лазарев Б. Г. Организация обслуживания в предприятиях общественного питания: Характеристика торговой части предприятий общественного питания. Значение организации обслуживания в предприятиях общественного питания. Торговые помещения. Торговая мебель. Буфеты. Организация работы моечной столовой посуды и сервизной. Столовая посуда, приборы и столовое белье. Меню и прейскуранты. Общая характеристика меню и прейскуранта. Меню со свободным выбором блюд. Меню дневного рациона питания. Оформление меню и прейскуранта. Подготовка торговых помещений к обслуживанию посетителей. Уборка помещений. Расстановка торговой мебели. Получение и подготовка посуды, приборов и столового белья. Складывание полотняных салфеток. Подготовка специй, цветов...
Гелей С. Д., Пастушенко Р. Я. Теорія та історія кооперації: Теоретичні основи кооперації. Правові засади діяльності кооперативних організацій в Україні. Кооперативні організації та системи кооперативів. Кооперативи. Природа кооперативів. Об'єднання кооперативів. Кооперативні системи. Типи та види кооперативів. Класифікація кооперативів. Кооперативи виробників. Кооперативи споживачів. Кооперативи виробників і споживачів. Кооперативні принципи. Принципи - фундамент кооперативу. Міжнародні та національні кооперативні принципи. Зміст міжнародних кооперативних принципів. Кооперативні цінності. Загальнолюдські цінності - підґрунтя кооперативних принципів. Базові цінності кооператорів. Етичні цінності кооператорів. Кооперативний рух. Кооперативна ідеологія...
Дмитрук О.Ю., Дмитрук С. В. Екотуризм: Екологічний туризм. Основні концепції, поняття та підходи. Екотуризм базові поняття і терміни. Принципи, функції та завдання екологічного туризму. Гносеологічні та історичні основи екологічного туризму. Розвиток теоретичних та практичних засад пізнавальних природознавчих та краєзнавчих подорожей в світі. Розвиток теоретичних та практичних засад пізнавальних туристсько-краєзнавчих подорожей і екскурсій в Україні. Екотуристська діяльність. конструктивно-географічні основи менеджменту в екотуризмі. Екотуристська діяльність. Конструктивно-географічні основи менеджменту в екотуризмі. Науково-методичні основи менеджменту в екотуризмі. Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного менеджменту в екотуризмі...
Туристичне краєзнавство / За ред. Ф. Д. Заставного: Історія становлення й розвитку краєзнавства в Україні. Родовід українського краєзнавства, його давні традиції. Фундатори національного краєзнавства. Особливості розвитку краєзнавства в Галичині. Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.). Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст. Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців. Туристичне краєзнавство України: об'єкт, предмет, основні завдання та теоретико-методологічні засади. Сутність та теоретико-методологічні засади національного краєзнавства, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства...
Палеха Ю. Кадрове діловодство: Організаційні засади роботи з кадрами. Робота з кадрами як багатогранний процес. Основні терміни та поняття. Елементи системи управління персоналом. Еволюція менеджменту персоналу. Розвиток підходів до управління персоналом. Напрями та методи управління персоналом. Основи кадрової політики. Особливості розробки та завдання кадрової політики. Основні засади та принципи роботи з кадрами. Реалізація кадрової політики організації. Побудова роботи кадрової служби. Історія розвитку кадрових служб. Види кадрових служб та їх чисельність. Завдання, напрями роботи і обов'язки кадрових служб. Складові кадрової роботи. Вимоги до працівників кадрових служб. Розроблення посадової інструкції менеджера з персоналу...
Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Соціальна робота як наукова і навчальна дисципліна. Сутність поняття "соціальна робота". Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи. Функції і принципи соціальної роботи. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна. Виникнення і розвиток теорії соціальної роботи. Передумови виникнення теорії соціальної роботи в Україні. Становлення соціальної роботи як науки в Україні. Розвиток вітчизняної теорії соціальної роботи. Сучасні теорії соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна теорія соціальної роботи. Людина як суб'єкт-об'єкт соціальної роботи. Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна концепція соціальної роботи...
Марченко O.K. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи: Травми й захворювання нервової системи. Будова нервової системи. Роль нервової системи у регуляції рухів. Порушення рухової функції. Порушення чутливості. Вегетативно-трофічні порушення. Порушення вищих кіркових функцій. Психічні розлади. Фізична реабілітація в клініці нервових хвороб. Поняття про реабілітацію. Види реабілітаційних заходів. Основні засоби, методи й форми застосування фізичних вправ із лікувальною метою. Механізми лікувальної дії фізичних вправ і масажу. Застосування основних засобів фізичної реабілітації в клініці нервових хвороб. Види спеціальних лікувальних заходів і вправ, застосовуваних у клініці нервових хвороб...
Основи психології / За ред. О. В. Киричука: Природа психічного та принципи побудови системи психологічних знань. Поняття про психіку. Предмет психології як науки. Психіка людини як предмет інтересу і наукового вивчення. Історія питання. Душа в реаліях та міфах. З історії науки про психічне. Проблема природи психіки у вітчизняній психології. Умовний рефлекс, що примирив психологію з фізіологією. Вивчення мозку і психіки у вітчизняній психології. Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема. Суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного. Предмет психології на сучасному етапі її розвитку. Предмет сучасної психології як об'єкт наукової саморефлексії. Психічне як мета, засіб і самоцінне для суб'єкта...
Пашутинський Є.К. Діловодство кадрової служби: Основна організаційна документація. Штатний розпис. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Положення про структурний підрозділ. Колективний договір. Трудовий договір. Посадова інструкція. Документація з особового складу. Розпорядчі документи з особового складу. Прийняття на роботу. Переведення на іншу роботу. Звільнення працівників. Надання відпусток. Відрядження. Заохочення. Стягнення. Матеріальна відповідальність. Трудова книжка. Облік кадрів. Особова картка. Особова справа. Табельний облік робочого часу. Охорона праці. Організація охорони праці. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Зберігання кадрової документації...

Скоморович І. Г. та ін. Історія грошей і банківництва:

Виникнення й суть грошей та банків. Перші згадки про гроші та банки. Класифікація грошей. Умови виникнення і форми банківництва. Особливості розвитку грошей та банківництва на українських землях в епоху античності. Гроші та банківництво у Стародавній Греції. Виникнення та розвиток грошової системи. Монетні системи Стародавньої Греції. Виникнення банків. Банківські операції у Стародавній Греції. Гроші та банківництво у Стародавньому Римі. Основні етапи розвитку грошової системи у Стародавньому Римі та їх характеристика. Класифікація грошей у Стародавньому Римі. Банківництво Стародавнього Риму. Давньоримські монети у грошовому обігу на українських землях. Грошово-банківське господарство в Північному Причорномор'ї...

Византийская эстетика (как парадигма)

Одно из направлений средневековой эстетики, сформировавшееся в грекоязычной культуре Византии (IV-XV вв.); основывалось на эстетических идеях античности (неоплатонизме, прежде всего) и ранней патристики, для которой характерным было отрицание большинства эстетических ценностей античного (языческого) мира ("эстетика отрицания"), концентрация внимания на духовной красоте и начало разработки идей христианского символизма. В.э. развивалась по нескольким направлениям. 1. Патристическая эстетика 1. Патристическая эстетика - главное теоретическое направление В.э.; начала формироваться на основе греко-римской и древнееврейской эстетик в русле новой христианской идеологии еще в предвизантийский период ( у отцов Церкви П-Швв.) и в основном сложилась к Vie. Большой вклад в ее развитие внесли Афанасий Александрийский, Василий Великий, Григорий Нисский, Иоанн Златоуст, псевдо-Дионисий Ареопагит. В качестве наиболее значимых были разработаны категории прекрасного, света, образа, символа, аллегории, знака, имени, искусства. Идеал В.э. трансцендентен - умонепостигаемый и неописуемый Бог в антиномическом единстве трех ипостасей. Он - источник красоты, превосходящий все прекрасное. Весь универсум (материальный и духовный) представляет собой систему образов, символов и знаков (знамений), указывающих на него и возводящих к нему. В частности, все прекрасное в материальном мире и в творениях рук человеческих, а также свет, цвет и бесчисленные образы словесных, музыкальных, изобразительных искусств (христианских, естественно) доставляют воспринимающему их духовную радость и являются в конечном счете образами (eikon), символами (symbolon) и знаками (semeion) Бога и духовных сфер, непонятийными формами выражения духовных сущностей. Наиболее полно в самом общем виде символическую концепцию В.э. разработал анонимный христианский неоплатоник, творивший на рубеже V-VI вв. и вошедший в историю культуры под именем псевдо-Дионисия Ареопагита. Весь универсум (включая и социум) он рассматривал в качестве иерархической системы восхождения (возведения) человека к Богу и передачи высшего знания от Бога к человеку по ступеням этой иерархии (небесных и церковных чинов - taxis). В обоих процессах эстетические компоненты играют у пс.-Дионисия важную роль. "Возведение" (anagogia) осуществляется путем антиномического "уподобления" (homoiosis), "подражания" (mimesis) Богу, а передача "знания" сверху вниз реализуется в форме световых "озарений", поступенчатого "светодаяния" (photodosia). Одной из форм передачи человеку духовного света выступают чувственно воспринимаемые символы, образы, знаки, изображения; в том числе и практически вся сфера искусств. Пс.-Дионисий наиболее полно для своего времени разработал теорию символизма. Его трактат "Символическое богословие" не сохранился до нашего времени, но и в других сочинениях и письмах он достаточно подробно излагает ее. Символы, как естественные, так и рукотворные, служат одновременно сокрытию (от непосвященных) и выражению истины. Людям необходимо учиться "видению" символа, его правильной расшифровке. Пс.-Дионисий различал два основных класса символов: "подобные", имеющие черты сходства с архетипом, и "несходные", "неподобные подобия". Последние он ценит значительно выше, ибо с их помощью легче осуществляется восхождение к духовным сущностям, - дух воспринимающего их не останавливается на их внешней форме, как явно не имеющей ничего общего с обозначаемым предметом, а устремляется на поиски истинного архетипа. Их главное назначение: самим "несходством изображения" возбудить душу и направить ее на восприятие чего-то достаточно далекого от изображения - на высшие духовные ценности. Многие чувственные и даже безобразные и непристойные явления и предметы, считал пс.-Дионисий, развивая идеи своих предшественников аллегористов-экзегетов Филона, Оригена, Григория Нисского, могут служить символами высокой духовности. По природе своей символы многозначны. Полное постижение символа приводит к неописуемому наслаждению. Прекрасное в материальном мире понимается пс.-Дионисием как символ абсолютной трансцендентной Красоты, которая, в свою очередь, является "причиной гармоничности и блеска во всем сущем". Взгляды пс.-Дионисия оказали существенное влияние на всю средневековую эстетику как на христианском Востоке, так и на Западе. В эстетике XX в. они приобретают новое звучание в связи с усилением внимания к проблемам символа, знака, герменевтики самых различных текстов культуры. Очередной подъем патриотической эстетики наблюдается в период иконоборчества (VIII-IX вв.), когда была детально разработана теория образа в изобразительном искусстве (теория иконы - см.: Икона и авангард), а в ее русле был затронут и ряд других проблем искусства. Иоанн Дамаскин, Феодор Студит, патриарх константинопольский Никифор, отцы VII Вселенского собора разработали Целый ряд главных функций иконы, которые стали основой всей православной эстетики, включая взгляды русских религиозных мыслителей нач. XX в. (см.: Религиозная эстетика России). В частности, она была осмыслена как изображение идеального видимого облика ("внутреннего эйдоса" в плотиновской терминологии) архетипа. Ко второй пол. IX в. завершается процесс активного формирования этого направления, ставшего своего рода нормой для византийской и шире всей православной культуры (включая и русскую религиозную эстетику). В последующий период (X-XIV вв.) дальнейшее развитие получает лишь концепция света (у Симеона Нового Богослова, Григория Паламы). Обсуждение проблемы "Фаворского света" (осиявшего Христа на горе Фавор - Мф 17,2; Лк 9,29) привело Григория Паламу и его сторонников к утверждению возможности в определенной ситуации чувственного восприятия нетварного божественного света. 2. Эстетика аскетизма - интериорная (от лат. interior - внутренний) 2. Эстетика аскетизма - интериорная (от лат. interior - внутренний) имплицитная ригористическая эстетика, сложившаяся в среде византийского монашества на основе "эстетики отрицания" ранних христиан и оказавшая влияние на развитие многих сторон византийской культуры и церковного искусства. Полный отказ от чувственных наслаждений в пользу духовных, идеал нестяжательной (нищенской) жизни, система особых духовно-психофизических упражнений в сочетании с молитвой ("умного делания"), приводящих к созерцанию разнообразных видений, светового характера, прежде всего, и к состоянию высшего духовного наслаждения - основные темы этой эстетики, имеющей эстетический объект, как правило, во внутреннем мире самого эстетического субъекта. Основные теоретики и практики этой эстетики - монахи Макарий Египетский, Нил Анкирский, Иоанн Лествичник, Исаак Сирин, Симеон Новый Богослов. Эстетика аскетизма имела ярко выраженную этическую ориентацию, с одной стороны, и мистическую - с другой. 3. Литургическая эстетика - направление в поздней патриотической эстетике 3. Литургическая эстетика - направление в поздней патриотической эстетике, ориентированное в первую очередь на осмысление культового церковного действа (богослужения) как мистической целостности, объединяющей верующих с Богом и с духовными чинами в процессе богослужения. При этом важное внимание уделялось разработке и осмыслению символики богослужения, включая и все художественные элементы церковных искусств. В этом контексте символ (или литургический образ - typos) осмысливался поздними отцами Церкви (особенно последовательно архиепископом солунским Симеоном - XV в.) как "реальный" (в смысле сакральный) носитель божественной энергии, духовной силы прообраза. Он был осознан не только как семиотическая единица, но и как сакрально-онтологический феномен, реально "являющий" членам богослужения духовный архетип. 4. Особое место в В.э. занимают многочисленные описания произведений искусства - экфрасис 4. Особое место в В.э. занимают многочисленные описания произведений искусства - экфрасис, - авторы которых (Евсевий-Памфил, Прокопий Кесарийский, Роман Сладкопевец, Астерий Амасийский, Хорикий Газски, Николай Месарит и др.) дали развернутую концепцию средневекового понимания искусства, заложив тем самым основы европейского искусствоведения. Наиболее распространенным в этом направлении было миметическое понимание изобразительного искусства - как натуралистически-иллюзорной копии оригинала, оказывающей именно своим подобием действительности сильное впечатление на зрителя (здесь они продолжили античные традиции понимания искусства). И только на втором месте стояло у них образно-символическое осмысление искусства. 5. Антикизирующее направление 5. Антикизирующее направление, сохранявшее на протяжении всей истории Византии традиции и основные понятия эллинистически-римской эстетики с ее особым вкусом к роскоши, художественному артистизму, повышенному декоративизму, иллюзионизму, ярко выраженной чувственности. Особой поддержкой это направление пользовалось при императорском дворе и со второй пол. IX в. находило опору у византийских историков, философов, филологов, авторов романов и в светской поэзии. Главные представители: патриарх Фотий, начавший во втор. пол. IХв. систематическое собирание и комментирование античных текстов, Симеон Метафраст, Михаил Пселл, Феодор Продром, Феодор Метохит. Этому направлению европейская культура обязана сохранением многих античных текстов и их первичной текстологически-филологической обработкой. Высокого художественно-эстетического уровня достигло византийское искусство. Его своеобразие во многом определялось тем, что основные его виды (архитектура, живопись, певческо-поэтическое, декоративное, ораторское искусства) формировались с учетом их функционирования в структуре целостного религиозно-эстетического действа - своеобразного культового синтеза искусств. Условность, лаконизм выразительных средств, символизм, каноничность, глубокое проникновение в духовные сферы, медитативность - отличительные черты этого искусства. В архитектуре основное внимание уделялось построению и организации внутреннего пространства, которое наделялось сложной символической значимостью в духе литургического символизма. В соответствии с ней строилась и система росписей храма. К основным, эстетически значимым особенностям художественного языка византийской живописи относится плоскостность изображений, фронтальность и статичность главных фигур, рельефно выделенных золотыми или цветными фонами, особое внимание к ликам главных персонажей, помещаемых обычно в композиционных центрах изображений, использование ограниченного набора значимых стереотипных иконографических элементов (фигур, поз, жестов, деталей архитектуры и пейзажа), применение эстетически значимых деформаций изображенных предметов (изменение реальных пропорций человеческого тела, условное изображение архитектурных кулис, горок, деревьев), совмещение в одном изображении разновременных и разнопро-странственных событий и явлений, создание особого многомерного пространства путем изображения предметов в обратной (чаще всего), параллельной, прямой перспективах, повышенная декоративность, использование золота и ярких светоносных локальных цветов, наделенных глубокой символикой, особое внимание к принципу контраста при организации композиций. Вся эта сложная система изобразительно-выразительных средств возникла в результате многовекового опыта проникновения художественного гения византийских мастеров (многие из которых были монахами) в глубины духовного бытия универсума, запе-чатления в форме, цвете, линии принципиально невербализуемых духовных феноменов, открывавшихся соборному сознанию христианских подвижников в мистических актах богослужения или молитвенного подвижничества. В.э. и византийское искусство оказали сильное влияние на формирование средневековой эстетики южных славян, христианизированных народов Закавказья, Древней Руси, Западной Европы. В XX в. к опыту византийского искусства и эстетического сознания сознательно или внесознательно обращались русские религиозные мыслители, теоретики и практики символизма, мастера некоторых направлений авангарда и модернизма. Активное сознательное подражание парадигмам В.э., создание симулякров византийско-древнерусского искусства и попытки более или менее добросовестного освоения византийского опыта наблюдаются у определенной части художественной интеллигенции православных славянских стран 80-90-х гг. XX в., в русском постмодернизме, в художественном ширпотребе (см.: Массовая культура, Кич), сформировавшемся в последние десятилетия вокруг православной Церкви. Лит.: Бычков В.В. Византийская эстетика. Теоретические проблемы. М., 1977; Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. Киев, 1991; Бычков В.В. AESTHETICA PATRUM. Эстетика отцов Церкви. I. Апологеты. Блаженный Августин. М., 1995; Michelis P.A. An Aesthetic Approach to Byzantine Art. London, 1955; Mathew G. Byzantine Aesthetics. London. 1963; Bychkov K ?estetica bizantina. Problemi teorici. Pref. di Andre Guillou. Bari, 1983; Bychkov V. Die Asthetischen Anschauungen des Patriarchen Nikephoros // Byzantinoslavica. - Prague, 1989. T. L. Fasc.2. S.181-192. B.E.