Веб-бібліотека - головна сторінка


Максименко С.Д. Загальна психологія:

Вступ до психології. Предмет психології. Предмет психології та її завдання. Рефлекторна природа психіки. Психіка і свідомість. Основні галузі психологічних знань. Зв'язок психології з іншими науками. Основні напрями в сучасній психології. Методи психології. Основні вимоги до методів психології. Основні методи психології. Спостереження, експеримент. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ. Розвиток психіки і свідомості. Виникнення та розвиток психіки. Розвиток механізмів психічної діяльності. Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу...

М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Архівознавство / За ред. Я. С. Калакури: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкт і методи архівознавства. Зв'язок архівознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами. Джерельна база та історіографія архівознавства. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV ст. - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина XVH-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIH-XIX ст. Архіви України в контексті проектів архівних реформ у Росії XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби Української революції...
Причепій Є. М. та ін. Філософія: Сутність філософії та її роль у суспільстві. Світогляд, його структура і функції. Типи світоглядів. Поняття "філософія". Предмет філософії. Соціальні умови формування в філософії. Духовні джерела філософії. Філософські проблеми та дисципліни. Специфіка філософського знання. Філософські методи. Функції філософії. Історичні типи філософії. Методологічні проблеми історії філософії. Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Методи історико-філософського аналізу. Західна та східна моделі (парадигми) філософії. Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції. Давньоіндійська філософія. Давня китайська філософія. Філософія Давньої Греції. Філософія Середньовіччя та Відродження. Філософія Середньовіччя...
Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Теоретические основы документоведения. Понятие о документе. Сущность понятия «документ». Генезис и развитие понятия «документ». Документ как система. Характеристика документа как системного объекта. Свойства документа. Признаки документа. Функции документа. Информационная составляющая документа. Материальная (физическая) составляющая документа. Материальная основа документа. Форма материального носителя информации. Структура документа. Общая характеристика структуры. Внутренняя структура документа. Внешняя структура документа. Реквизиты документа. Методы и способы документирования. Общие положения. Кодирование информации. Понятие о языках. Знаковый метод фиксирования информации. Понятие о знаках. Классификация знаков...

Вдохновение

В общем смысле под этим именем разумеется такое особое состояние субъекта, при котором он способен к наиболее интенсивным, целесообразным и ценным по внутреннему достоинству действиям в области религиозной, умственной и эстетической. Хотя не всем одинаково свойственно испытывать такой подъем духовной деятельности, но безусловного различия между людьми в этом отношении признать невозможно; некоторая степень вдохновения необходима для успешного исполнения всякого человеческого дела. По этимологии своей слово "вдохновение" (inspiratio) указывает на первоначальное представление о причине этого явления. А именно, предполагалось, что в человека входит постороннее духовное существо и более или менее полно овладевает его душевными способностями, возвышая и усиливая их. Качеством этой посторонней духовной силы, входящей в субъекта или находящей на него (вдохновение = наитие), обусловливается, согласно такому представлению, различие между положительным вдохновением (наитие свыше) и одержанием или бесноватостью. Наиболее яркое и грубое выражение этого реально-мистического взгляда на вдохновение мы находим, с одной стороны, у диких и полудиких народов - например, у наших сибирских инородцев, у которых их вдохновенные пророки и чародеи, шаманы, представляются пассивными орудиями разных входящих в них духов, иногда зооморфического характера; а с другой стороны, у современных спиритов мы встречаем убеждение, что все вдохновенные деятели человечества были лишь особого рода медиумы (то есть также пассивные орудия) сообщавшихся через них духов. В менее грубой форме, чем у шаманов и спиритов, тот же взгляд господствовал у древних греков, приписывавших всякое вдохновенное действие наитию Аполлона и Муз; воззвание к этим божествам, превратившееся впоследствии в риторическую фигуру, имело первоначально совершенно реальный смысл. Начало иного взгляда принадлежит Платону, который смотрит на вдохновение, как на внутренний эффект, сопровождающий возвышение разумной души в сферу созерцания истинно-сущего или вечных идей (см. в особенности диалог Федр). Впрочем, у Платона - и еще более у позднейших неоплатоников - идеалистический взгляд на вдохновение смешивается с прежними мифологическими представлениями. Он совершенно отрешается от них в германском идеализме.
По Гегелю, вдохновение есть действие человеческого духа, непосредственно наполненного и связанного раскрывающимся в нем идеальным содержанием; вследствие своей непосредственности это действие ощущается самим субъектом, как чужая сила - вдохновение есть состояние несвободное (ein unfreies Pathos). Здесь, как и везде у Гегеля, мы видим лишь подведение частного явления под общую логическую формулу, а не реальное его объяснение.
Такого объяснения не находим мы и у других новейших философов. Шопенгауэр повторяет своими словами взгляд Платона, а Гартман довольствуется причислением вдохновения - наряду с инстинктом, религиозным чувством и так далее - к проявлению в нас бессознательного или сверхсознательного начала. В школьной психологии рассуждения о вдохновении ограничиваются обыкновенно амплификациями общих мест.
Гораздо более плодотворными следует признать наблюдения новейших психопатологов, подтверждающих старинное мнение Аристотеля о сродстве высшей духовной деятельности с помешательством. Можно считать установленным фактом, что особенная способность к вдохновенным действиям и произведениям (гениальность) и многие формы душевных болезней развиваются на общей почве невропатической и психопатической конституции. Но этот важный и интересный факт, очевидно, вовсе не объясняет существенного и объективного различия между результатами сумасшествия и гениальности. Все существующие взгляды на вдохновение могут быть подведены под три главных точки зрения: 1) или вдохновение понимается как действие в человеке и через человека внешних духовных сил, 2) или как акт имманентного раскрытия в человеческом духе его высшего идеального содержания, 3) или, наконец, как проявление особой психофизической организации при известных физиологических условиях. Эти три основные взгляда отвечают собственно на три различные вопроса: в первом имеется в виду причина данного явления, действующая или производящая (causa efficiens), во втором - причина формальная или идеальная (?????), в третьем - причина материальная или субстрат (?? ???????????).
Во всяком случае эти три взгляда не только в отдельности, но и вместе взятые, не дают нам удовлетворительного объяснения, и истинно-научная теория вдохновения принадлежит к задачам будущего.
Вл. С.