Веб-бібліотека - головна сторінка


Кушнаренко Н.Н. Документоведение:

Теоретические основы документоведения. Понятие о документе. Сущность понятия «документ». Генезис и развитие понятия «документ». Документ как система. Характеристика документа как системного объекта. Свойства документа. Признаки документа. Функции документа. Информационная составляющая документа. Материальная (физическая) составляющая документа. Материальная основа документа. Форма материального носителя информации. Структура документа. Общая характеристика структуры. Внутренняя структура документа. Внешняя структура документа. Реквизиты документа. Методы и способы документирования. Общие положения. Кодирование информации. Понятие о языках. Знаковый метод фиксирования информации. Понятие о знаках. Классификация знаков...

Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво: Історичні основи ораторського мистецтва:. Два погляди на походження риторики. Реформи Солона та їх вплив на розвиток риторики. Розвиток риторики у Давній Греції в V ст. до н.е. Сицилійська школа судової риторики V-IV ст. до н.е. Ораторське мистецтво Сократа та його «мандрівна» школа. Теоретичні основи ораторського мистецтва:. Виховна роль ораторського мистецтва. Переконливість в ораторському мистецтві та умови її створення. Культура і техніка мовлення оратора. Практичне опанування мистецьких основ риторики. Логічні паузи в тексті і мовленні. Риторичні фігури в українському красномовстві. Методичні основи ораторського мистецтва:. Методика вибору теми та створення промови. Методика оволодіння фонаційним диханням...
Павелків Р.В. Загальна психологія: Загальні проблеми психології. Предмет та завдання загальної психології. Предмет загальної психології. Рефлекторний характер психіки. Завдання сучасної психології. Сучасна психологія та її місце в системі наук. Галузі психології. Методи психології. Загальна характеристика методів психологічного дослідження. Організаційні методи. Метод спостереження. Метод експерименту. Метод аналізу продуктів діяльності. Метод опитування. Тестування. Виникнення та розвиток психіки. Виникнення та розвиток психіки у нижчих тварин. Розвиток психіки у хребетних тварин. Особливості психічної діяльності вищих тварин. Відмінності психіки людини і тварин. Походження та розвиток свідомості людини...
Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Загальні засади національної макроекономіки. Методологія національної макроекономіки. Сутність національної макроекономіки. Питання національної макроекономіки в Конституції України. Національно-економічне мислення. Показники національної макроекономіки. Оцінка продуктивності та ефективності національної економіки. Національні продуктивні сили. Теорія формування і розміщення продуктивних сил. Сутність продуктивних сил. Економічні закони і розміщення продуктивних сил. Економічне районування і територіальна структура господарства. Методологія економічного районування. Методи аналізу територіальної організації економічної системи...
Академічне релігієзнавство / За ред. А. Колодного: Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання. Релігієзнавство як наука. Предмет і об'єкт релігієзнавства. Структурні поділи і особливості релігієзнавства. Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства. Герменевтичний аспект релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія. Принципи академічного релігієзнавства. Принципи релігієзнавчих досліджень як гносеологічні феномени. Принцип об'єктивності. Принцип історизму. Принципи дуальності і загальнолюдськості. Зміна парадигм методологічного мислення в релігієзнавстві. Релігія як предмет наукового дослідження. Зародки науки про релігію. Вчення про релігію епохи середніх віків і Нового часу. Становлення релігієзнавства як галузі наукового знання...
Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І: Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...
Трач Ю. В. Архівознавство: Система архівних установ України. Система архівних установ України. Організація роботи архівів. Національний архівний фонд. Національний архівний фонд: склад, структура та право власності на документи. Формування Національного архівного фонду. Організація архівних документів. Історія архівної справи в україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської. України (середина XVII-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIII-XIX ст. Архіви України XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби української революції (1917-1920 pp.). Архівна справа в Західній Україні...
Пашутинський Є.К. Діловодство кадрової служби: Основна організаційна документація. Штатний розпис. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Положення про структурний підрозділ. Колективний договір. Трудовий договір. Посадова інструкція. Документація з особового складу. Розпорядчі документи з особового складу. Прийняття на роботу. Переведення на іншу роботу. Звільнення працівників. Надання відпусток. Відрядження. Заохочення. Стягнення. Матеріальна відповідальність. Трудова книжка. Облік кадрів. Особова картка. Особова справа. Табельний облік робочого часу. Охорона праці. Організація охорони праці. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Зберігання кадрової документації...
Дудик П.С. Стилістика української мови: Стилістика як лінгвістичне вчення. Мова як джерело стилістичних знань. Сучасна українська літературна мова як основа стилістики. Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови. Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів. Основні терміни стилістики. Стилістика в системі розділів науки про мову. Об'єкт і предмет стилістики. Стилістика і її підрозділи. Стилістичний аналіз мовних одиниць. Стилістика мови і стилістика мовлення. Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення). Теоретичне і практичне значення стилістики. Об'єктивне і суб'єктивне в стилістиці. Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці. Стилістична норма в мові й у мовленні. Стилістика літературної мови і діалектне мовлення...

(греч. ) - термин греческой философии, переводимый обычно как "добродетель", что, однако, не отражает исходного значения арете - "собранность, слаженность, пригодность" (тот же корень в слове "гармония"; ср. у Diog. L. VIII 33 высказывание Пифагора о том, что арете - как и здоровье, всякое благо и бог - есть гармония); отсюда одно из основных значений арете - "добротность", "хорошее качество": еще у Платона наряду с развитой философской концепцией арете-добродетели встречаем это употребление слова в выражениях арете глаз, ушей, тела в целом, арете собак, лошадей, земли, воды и т. п. (ср. Resp. 601 d: "арете... любой утвари, живого существа или действия").
Через значение "доблесть" (преимущественно воинскую) - качество, от природы присущее герою, а также благородному и достойному человеку, - арсте переходит к более отвлеченному значению высокого нравственного качества вообще, для приобретения которого нужны специальные усилия. "Порок достигается легко, а овладеть арете трудно", - говорил еще Гесиод (Орр. 287); но к арете следует стремиться, поскольку "наслаждения смертны, арете бессмертны" (изречение, которое приписывал Периандру Деметрий Фалерский ар. Stob. Ill 1,172). "Ни к чему не следует стремиться чрезмерно, середина лучше всего, - так, Кирн, ты обретешь арете, которую добыть тяжело", - поучает Феогнид (335 - 336). Как понятие практической этики, арете изначально тесно связана с умеренностью, скромностью, сдержанностью, воздержностью (ср. изначальный смысл заповеди - блюди себя). Именно воздержность Гераклит называет величайшей арете (В 112).
Однако при всей необходимости трудов для достижения арете, культивируемой мудрецом, она всегда есть некое природное свойство благородного человека: если деньги бог дает и самому подлому человеку, то арете - удел немногих (Theogn. 149 - 150). Ситуация решительно меняется у софистов: арете объявляется дисциплиной, которой за скромную мзду можно обучить всякого так же, как грамоте, музыке и т. п. (ср. Dialex. 6, 1). Протагор прямо объявляет себя "учителем арете" (А 5), и хотя Горгий отказывается от этого имени (А 21), это не меняет существа дела: понятие арете становится все более демократичным и политизируется. Вместе с этим создаются предпосылки для его интеллектуализации, что делает арете центральной проблемой воспитания гражданина, а впоследствии - воспитания философа. Ученик софистов Демокрит считал (В 179), что арете более всего достигается благодаря благочестию , которому следует учиться наряду с грамотой, музыкой и борьбой; к арете можно направить убедительной речью (В 181), и чтить ее означает прежде всего чтить истину (В 302). В своих взглядах на арете к софистам примыкают Сократ и сократики. Признавая возможность научить арете, Антисфен считал, однако, что арете не в речах или знаниях, а в поступках (Diog. L. VI 10 - 1.1). Ксенофонт считал, что упражнение в арете благодаря общению с достойными людьми так же необходимо для души, как для тела - физические упражнения (Mem. I 2, 20).
Платон, начиная диалог "Менон" с вопроса "можно ли научиться арете?", считает невозможным решить его на путях софистических подходов (99е: "Нет арете ни от природы, ни от учения, и если она кому достается, то по божественному уделу, помимо разума"). В "Государстве" Платон показывает (кн. IV), что хорошие природные задатки в сочетании с правильным обучением дают результат ("позволяют воспитать добродетельного человека) только в правильно устроенном государстве, структура которого аналогична строению человеческой души. Поэтому мудрость, мужество и воздержность суть арете разумного, пылкого и вожделеющего начал человеческой души, а также трех соответствующих классов в государстве: философовправителей, воинов и производителей. Главная арете - справедливость - должным образом сочетает и уравновешивает три начала как в человеке, так и в государстве, три класса которого получают воспитание и выполняют обязанности в строгом соответствии со складом их души. И в "Законах" Платон подчеркивает (963 а), что арете - цель законодательства. Однако, выделяя социальный аспект воспитания, Платон не оставляет без внимания метафизическую и нравственную сторону вопроса: при любом состоянии общества благородная душа будет стремиться к справедливости и, упражняясь в арете-добродетели, насколько это возможно для человека, постарается уподобиться богу (Resp. 613 а).
При рассмотрении природы арете Аристотель также исходит из строения человеческой души. Поскольку в душе есть разумная и неразумная части, арете делятся (Eth. Nie. I 13, 1102а23 - 1103а10) на этические и дианоэтические, или арете нрава и ума. Помимо этого Аристотель различает арете природные и арете в собственном смысле слова, причем вторые - в отличие от первых - невозможны без разума (Magn. Мог. II 7, 1206Ы8 - 29). Возвращаясь к традиционному пониманию арете как середины (Eth. Nie. II 6,1107а), Аристотель трактует отдельные этические арете как среднее состояние между избытком и недостатком некоего качества в страстях и поступках (мужество - среднее между трусостью и безрассудной храбростью, воздержность - среднее между бесчувствием к удовольствию и распущенностью, и т. п.); вместе с тем Аристотель подчеркивает сознательный характер арете: добродетели суть некий результат выбора, или - не без выбора (ibid., 4, ПОбаЗ). Дианоэтические арете делятся, исходя из противопоставления в сфере ума знания и рассуждения: цель первого - истина как таковая, достижимая благодаря науке и уму; второго - истина, достижимая в поведении и творчестве благодаря искусству и практической сметке (Eth. Nie. VI 2, 1139a6sqq.).
Стоики, усвоившие платоновское учение о четырех основных арете, учили - в отличие от Платона и Аристотеля - о самодовлеющем значении арете для счастья и о взаимообусловленности добродетелей (SVF III 72 etc.). Согласно Эпикуру (Diog. L. X 132), арете естественны и неразрывно связаны с приятной жизнью. Средний платонизм синтезировал платоновские, перипатетические и стоические представлении об арете (ср. Ale. Didasc. XXIX - XXXI). Неоплатонизм последовательно развивает учение об иерархии арете. Плотин выделяет политические, катартические и теоретические арете, подчеркивая при этом, что у бога - в сфере ума - не арете, а их образцы-парадигмы (Enn. I 2, 7, 1 - 3). Но уже Порфирий и Ямвлих специально рассматривают парадигматические добродетели как ту ступень восхождения души, на которой она объединяется с богами умопостигаемого мира. Прокл (Marin. V. Pr. 3) в связи с этим говорил о теургических арете, увенчивая ими физические, этические, политические, катартические и теоретические арете.