Веб-бібліотека

Семків О. І. Політологія:

Предмет і метод політології. Політика та її соціальність. Предмет політології. Методи і способи вивчення політики. Основні віхи історії політичної думки. Політична думка Стародавнього світу. Проблеми держави в країнах Стародавнього Сходу. Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель. Римське право і політика. Становлення політичної науки нового часу. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Протиставлення політики богослов'ю. Н. Макіавеллі та макіавеллізм. Раціоналістичні концепції політики. Просвітництво. Ф. Бекон і Дж. Локк про державу та правові основи людського буття. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників. Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII- XIX ст...

Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича: Теорія політичної системи. Поняття політичної системи. Політична система і середовище. Політична система сучасної України. Тенденції становлення. Україна: політична стратегія. Складові стратегії. Засади. Загальноцивілізаційні тенденції суспільного розвитку. Від посттоталітаризму через авторитаризм до демократії. Формування владних структур. Влада і демократія. Демократія як збалансована система влади. Народовладдя в Україні: можливості і реальність. Ресурси сильної демократичної влади. Конституція і держава. Конституція: історія і принципи. Верховна Рада - парламент Української держави. Президентські інституції. Кабінет Міністрів - уряд України...
Семиченко В. А. Психологія спілкування: Функция общения в жизни человека. Структура и виды общения. Общение как психологический фактор развития человека. Взаимоотношения между людьми в процессах общения. Социальная перцепция. Качества, значимые для общения. Техника общения. Межличностные конфликты. Особенности психологического общения. Робота с методиками по изучению особенностей общения. Методики на выявление общительности как потребности в общении. Методики на выявление умения адаптироваться в изменяющихся ситуациях общения. Методики на выявление качеств, значимых для общения. Методики на выявление межличностных отношений. Выполнение упражнений на выявление и уяснение специфики общения. Выявление индивидуальных особенностей, значимых для общения...
Бедь В. В. Юридична психологія: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...
Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002): Основні проблеми світу після другої світової війни. Поляризація суспільно-політичних систем у післявоєнному світі. Особливості політичного розвитку. Соціал-реформістська модель організації суспільства: становлення та криза. Неоконсерватизм: суть та особливості. Розпад колоніальної системи та модернізація країн третього світу. Науково-технічний прогрес та постіндустріальне суспільство. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародний тероризм як планетарна проблема. Провідні країни Європи та Америки. Сполучені Штати Америки. Гаррі Трумен - 33-й президент США. Наслідки другої світової війни для США. Повоєнна реконверсія та економічний розвиток. "Справедливий курс"...
Усі українські письменники / Упорядники Ю.І. Хізова, В.В. Щоголева: Анатолій Дімаров. Богдан-Ігор Антонич. Валер'ян Підмогильний. Василь Барка. Василь Стус. Василь Симоненко. Володимир Сосюра. Іван Нечуй-Левицький. Іван Франко. Василь Королів-Старий. Леся Українка. Максим Рильський. Олександр Олесь. Олесь Гончар. Ольга Кобилянська. Павло Тичина. Панас Мирний. Улас Самчук. Валерій Шевчук. Володимир Винниченко. Григір Тютюнник. Григорій Квітка-Основ'яненко. Григорій Косинка. Григорій Сковорода. Іван Багряний. Іван Карпенко-Карий. Іван Котляревський. Леонід Глібов. Ліна Костенко. Микола Куліш. Микола Хвильовий. Михайло Коцюбинський. Михайло Старицький. Олександр Довженко. Остап Вишня. Тарас Шевченко. Українське шестидесятництво. Андрій Малишко. Борис Грінченко...
Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Конфліктологія як міждисциплінарна галузь наукового знання. Становлення предмета конфліктології. Конфліктологія як комплексна система знань: об'єкт, предмет, методи дослідження, функціональна роль. Понятійний апарат і система категорій конфліктології. Історія становлення та розвитку конфліктологічних знань. Знання про природу конфліктів у давньому світі та античному суспільстві. Соціальні конфлікти як предмет аналізу мислителів Середньовіччя та Нового часу. Сучасні західноєвропейські конфліктологічні вчення та конфліктологія представників американської науки. Поняття, структура та анатомія конфлікту. Природа і поняття конфлікту. Структура конфлікту. Анатомія конфлікту. Об'єднана типологія конфліктів...
Правик Ю.М. Маркетинг туризму: Особливості маркетингової діяльності туристичних компаній. Організація і технологія роботи туристичних фірм. Види туристичної діяльності. Туристичні послуги та їх правове забезпечення. Процес укладення туристичного договору. Розробка туристичного продукту. Формування туристичного продукту. Міжнародні принципи розрахунків у туристичному бізнесі. Канали збуту туристичних послуг. Маркетингові дослідження туристичної галузі. Загальна сутність маркетингових досліджень на підприємстві. Сутність і функції маркетингового дослідження у туристичній галузі. Доцільність проведення та нормативна база маркетингових досліджень. Стандарти якості маркетингових досліджень у маркетингу послуг...
Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Місце проблем особистості і спілкування в загальній парадигмі соціальної психології. Особистість і спілкування у процесі уточнення предмета соціальної психології. Особистість і спілкування в загальній структурі соціальної психології. Сфера особистості і спілкування в контексті функцій і поняттєвого апарату соціальної психології. Методологічна основа соціальної психології особистості і спілкування. Еволюція соціально-психологічних знань про особистість і спілкування: як це відбувалося. Основні джерела та передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання. Розвиток зарубіжної соціальної психології. Становлення вітчизняної соціально психології...

УМЕРЕННОСТЬ

- добродетель, которая выражается в самообладании, в умении человека быть хозяином своих чувств, желаний, влечений как необходимом условии достижения нравственно обоснованной цели. Античные философы считали умеренность ( также переводят как "благоразумие", "здравомыслие", "сдержанность", "умственное целомудрие") одной из кардинальных добродетелей наряду с мудростью, мужеством, справедливостью и определяли через отношение к удовольствию и влечениям как способность человека с помощью разума преодолевать те из них, которые препятствуют достижению блага. Платон связывал умеренность с знанием, поэтому ей противопоставлялась не просто необузданность, но и неразумие (), обладание которым в большой мере делает человека безумным (восторженным и наивным), а в меньшей - слабоумным. Платон соотносил умеренность с самопознанием, направленным на божественную (разумную) часть души, которая раскрывает человеку принцип различения добра и зла, и совпадающим с нравственным совершенствованием. Умеренность проявляется в том, что правильное мнение о благе управляет поведением человека. Платон также трактовал умеренность как порядок (обуздание худшей по природе части души ее лучшей частью) и считал, что умеренность является также добродетелью государства, когда "ничтожные вожделения большинства" подчинены "разумным желаниям меньшинства" и когда большинство и меньшинство согласны на это распределение ролей. Умеренность государства как согласованность, гармония, по Платону, в отличие от добродетелей мудрости и мужества, пронизывает все государство целиком. Аристотель впервые в истории философии попытался выявить специфически этическое содержание умеренности, которую он определил как обладание серединой в связи с телесными удовольствиями от вкуса и осязания. Умеренность противостоит как бесчувственности (нарушению меры в сторону недостатка), так и, гл. о., распущенности (нарушению меры в сторону избытка). Проявляется умеренность в том, что часть души человека, подвластная влечению, соответствует верному суждению, т. к. цель умеренности и верного суждения одна - нравственно прекрасное. И умеренность, и верное суждение требуют, чтобы человек вообще не стремился к низменным удовольствиям и ко всему недолжному и довольствовался наличным. Умеренность следует отличать от воздержности. Если воздержный имеет дурные влечения и способен испытывать удовольствия, противоречащие суждению, но не поддается им, то умеренный вообще не испытывает таких удовольствий. Аристотель также отличает умеренность от рассудительности () как добродетели рассчитывающей части души. Благодаря ей человек способен принимать разумные решения и совершать поступки, касающиеся блага и зла для человека. Умеренность же, по Аристотелю, - это "блюститель рассудительности", благодаря ей никакие вожделения и страсти не могут разрушить представления человека о благе, на осуществление которого должны быть направлены конкретные поступки. Умеренность как нравственная добродетель делает правильной цель, а рассудительность делает правильными средства для ее достижения. И для Платона, и для Аристотеля умеренность является не только благой, но также прекрасной и полезной. Как показывает М. Фуко, отношение к удовольствиям стало предметом особого философского внимания в позднеантичную императорскую эпоху. Он связывает это с расцветом "культуры себя", или искусства существования, подчиненного принципу заботы о себе, который был сформулирован Платоном в "Алкивиаде I", но лишь в римскую эпоху стал императивом разных доктрин, конституировал личную и социальную практику, породил определенный способ познания и обработки знаний. Этот принцип требовал за текущими делами помнить о главной цели - заботиться о душе, т. е. воспринимать себя в качестве объекта собственного познания и сферы деятельности с целью исправления, очищения и обретения принципов разумного поведения. В контексте "культуры себя" удовольствия от еды, питья, любовных утех считались источником опасностей для тела и души. Требование умеренности означало призыв к душевному и телесному здоровью, которое обеспечивается согласованностью желаний души и тела: у тела не должно быть влечений, не согласо" ванных с желанием души, а душа не должна в своих фантазиях в отношении удовольствий выходить за пределы того, в чем по закону природы нуждается тело. При соблюдении режима тело и душа защищены от пассивности, которая в теле принимает форму заболевания, а в душе порождает непроизвольные движения, способные увлечь ее вопреки ей самой. Разнообразные упражнения воздержания и господства над собой эпикурейцев и стоиков по выработке должного отношения к удовольствиям были нацелены на утверждение независимости человека от всего того, над чем он не властен. Свободный и разумный человек испытывает безмятежное, неизменное, без надежд и тревог наслаждение собой - своей "лучшей частью" (Сенека).
Христианская трактовка умеренности определяется высшей целью самоотверженного служения Богу. Ее содержание не исчерпывается отношением к чувственным удовольствиям, а включает правильное отношение к миру и мирским благам. Умеренность выражается в здравости, целостности сознания. Обладающий ею смиренен и удовлетворен, не подвержен гневу, тщеславию и отвергает "мирские похоти". В отношении к телесным потребностям умеренность выражает такое господство духа над человеческой природой, при котором тело является послушным орудием духа. Оно достигается абсолютным искоренением страстей и самой возможности их возникновения, а также удовлетворением действительных потребностей тела, необходимых для духовной деятельности (Григорий Нисский). В этом смысле умеренность означала меру, критерий воздержания. Чрезмерное воздержание, приводящее к "злостраданиям тела", а также к формированию злобного характера, признавалось недопустимым, поскольку препятствовало религиозно-нравственному совершенствованию - истощало необходимые для этого жизненные силы организма и сосредоточивало внимание не на заботе о духе, а на "удручении" плоти.
В Новое время умеренность в отношении к чувственным удовольствиям чаще рассматривалась в качестве необходимого условия счастья, понимаемого как благополучие. Собственно нравственное значение умеренности А. Смит определял как умение управлять животными склонностями согласно требованиям скромности, благопристойности и приличия. И. Кант считал умеренность обязанностью человека по отношению к самому себе как животному существу. Направленная на сохранение природы человека в совершенстве, умеренность требует не допустить самопоражения - лишения себя способности физического и тем самым морального применения сил. В современной англо-американской этической литературе умеренность (temperance) трактуется как полный отказ от употребления алкоголя.
Лит.: Аристотель. Никомахова этика [Кн. 3, б - ?]. Соч. в 4 т., т. 4. M., 1984; Зарин С. M. Аскетизм по православно-христианскому учению. М., 1996; Кант И, Метафизика нравов... [ч. Il], Соч. в б т., т. 4, ч. 2; Платон. ["Алкивиад I", "Алкивиад II", "Хармвд", "Государство" (кн. 3-4)].- Соч. в4т. М., 1990-94, т. 1, с. 125-41,220-67,341-71; т. 3; Смит А. Теория нравственных чувств. М., 1997; Фуко М. Забота о себе. История сексуальности III. К., 1998.
О. В. Артемьева


© 2009-2020  lib.ltd.ua