Веб-бібліотека

Євтух М. Б., Сердюк О. П. Соціальна педагогіка:

Загально дидактичні характеристики навчальної моделі соціально-педагогічної науки. Визначення об'єкта соціально-педагогічної науки. Визначення предмета соціально-педагогічної науки. Розробка методу соціально-педагогічної науки. Соціально-педагогічні закони саморозвитку суспільства. Соціально-педагогічні принципи самопізнання і саморозвитку суспільства. Народна педагогіка як джерело соціального виховання. Категоріальні засади соціально-педагогічної діяльності. Провідні категорії соціальної педагогіки. Соціальний педагог: професія та особистість. Соціальна педагогіка у саморозвитку економічного простору країни: саморозвиток трудових ресурсів. Соціально-педагогічні закономірності навчання персоналу...

Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття: Історична психологія та формування культурологічних засад історії психології. Матеріальне та ідеальне єство людини і принципи взаємної доповнюваності о історичній психології та історії психології. Образ людини: академічний стиль. Наукова і сцієнтнетська психологія XIX - початку XX століття. Ідея волюнтаризму у психології XIX століття. Людська особистість у світі між волею та уявленням. А. Шопепгауер (1788-1860). Наука та філософські засади оптимізму й песимізму. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна. Наукова думка як планетне явище. Наука і філософія. Сцієнтизм. Ідейний світ В. І. Вернадського. Структура наукових революцій у міркуваннях Т. Купа...
Возняк М. С. Історія української літератури. Кн. 2: На руїнах українського національного життя. На чужу службу. Занапащення українського православ'я. Від одної богослужебної до одної літературної мови. Шкільна справа. Мандрівні дяки. Чернець-мандрівець Климентій і його вірші. Чверть століття у мандрівках. Перемога релігійної унії в Західній Україні. Йосип Шумлянський. Поет шляхтич-хлопоман кінця XVII ст. Українські елементи у польському письменстві. Українська світська пісня в польських виданнях. Українська пісня в московських виданнях. Той, що його світ ловив, та не спіймав. Твори Грицька Сковороди. Філософія Сковороди. Іскри вогню в попелищі Східної України. Унія як національний чинник у Західній Україні. На узбіччі. В обороні красної літератури...
Давиденко Г.Й., Чайка О.М. Історія зарубіжної літератури XIX - початку XX століття: Естетика і поетика романтизму. Німецький романтизм Е.Т.А.Гофман. Г.Гейне. Англійський романтизм. Дж.Г.Байрон. П.Б.Шеллі. В.Скотт - засновник жанру історичного роману. Французький романтизм. В.Гюго. Жорж Санд - письменниця-феміністка. Американський романтизм В.Ірвінг. Ф.Купер. Н.Готорн. Детективна література. Е.По. А.Конан-Дойл. Польський романтизм. Адам Міцкевич. Критичний реалізм. Проспер Меріме. Французький реалістичний роман XIX ст. Ф. Стендаль. Творчість Оноре де Бальзака. Творчість Гюстава Флобера. Англійський реалістичний роман. Чарльз Діккенс. Художній світ В.Теккерея. Американська поезія трансценденталізму. У.Уїтмен. Ш.Бодлер - предтеча символізму...
Зубенко Л.Г. та ін. Ділові папери в менеджменті: Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. Історія розвитку діловодства. Виникнення справочинства. Актове діловодство. Приказне діловодство. Колегіальне діловодство. Виконавче діловодство. Радянське діловодство. Діловодство в Україні. Вимоги до оформлення реквізитів документа. Реквізит - елемент документа. Вимоги до тексту документів. Написання цифр та символів у ділових паперах. Загальна документація. Довідково-інформаційні документи. Розпорядчі документи. Організаційні документи. Спеціалізована документація. Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності. Документи з господарської діяльності. Господарсько-договірні документи. Договори щодо створення нових форм господарювання...
Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Виникнення релігії. предмет, об'єкт і структура релігієзнавства. релігії народів Дворіччя. Релігія Стародавнього Єгипту. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я. Зороастризм. Іудаїзм. Релігії Стародавньої Індії. Індуїзм. Буддизм. Релігія в Стародавньому Китаї. Релігія в Японії. Релігія античного світу. Походження християнства. Православ'я. Католицизм. Протестантизм. Іслам. Нетрадиційні релігії. Секулярні вчення релігійного характеру...

СУЩНОСТЬ И ЯВЛЕНИЕ

- категории философского дискурса, которые характеризуют устойчивое, инвариантное в отличие от изменчивого, вариативного.
Сущность - это внутреннее содержание предмета, выражающееся в устойчивом единстве всех многообразных и противоречивых форм его бытия; явление - то или иное обнаружение предмета, внешние формы его существования. В мышлении эти категории выражают переход от многообразия изменчивых форм предмета к его внутреннему содержанию и единству - к понятию. Постижение сущности предмета и содержание понятия о нем составляют задачи науки.
В античной философии сущность мыслилась как "начало" понимания вещей и вместе с тем как источник их реального генезиса, а явление - как видимый, изменчивый образ вещей или как то, что существует лишь "по мнению". Согласно Демокриту, сущность веши неотделима от самой вещи и производна от тех атомов, из которых она составлена. По Платону, сущность ("идея") несводима к телесно-чувственному бытию; она имеет сверхчувственный нематериальный характер, вечна и бесконечна. Аристотель понимает под сущностью вечный принцип бытия вещей (Метафизика, VII, 1043а 21). Сущность постигается в понятии (Мет, VII 4, ЮЗОаЬ). У Аристотеля, в отличие от Платона, сущность ("форма вещей") не существует отдельно, помимо единичных вещей. В средневековой схоластике проводится различие между сущностью (essentia) и существованием (existentia). Каждая вещь - это существо сущности и существования. Сущность характеризует quidditas (что есть) самой вещи. Так, согласно Фоме Аквинекому, сущность - то, что выражается в дефиниции, которая объемлет родовые основания (Summatheol., I, q.29). Сущность вещи состоит из общей формы и материи в соответствии с родовыми основаниями. Вместе с тем аристотелевское различение формы и материи приобретает у него иной смысл, поскольку сущность определяется через ипостась и через лицо, т. е. наполняется теологическо-креационистским содержанием.
В новой философии сущность связывается с акциденциями, которые дают телу определенное имя (Гоббс Т. Избр. произв., т. 1. M., 1964, с. 148). Б. Спиноза рассматривал сущность как "то, без чего вещь и, наоборот, что без вещи не может ни существовать, ни быть представлено" (Этика, II, определение 2). Д. Локк называет сущностью реальное строение вещей, внутреннюю структуру, от которой зависят познавательные свойства, проводит различие между номинальной и реальной сущностью. Лейбниц называет сущностью возможность того, что полагают и выражают в дефиниции (Новые опыты, III, 3 § 15). Для X. Вольфа сущность - то, что вечно, необходимо и неизменно, то, что составляет основу вещи. В философии Нового времени противопоставление сущности и явления приобретает гносеологический характер и находит свое выражение в концепции первичных и вторичных качеств.
Кант, признавая объективность сущности, считал, что сущность характеризует устойчивые необходимые признаки вещи; явление, согласно Канту, вызванное сущностью субъективное представление. Преодолевая противопоставление сущности и явления, Гегель утверждал, что сущность является, а явление есть явление сущности, рассматривая их как рефлексивные определения, как заключающее понятие, как абсолютное, выразимое в существовании.
Неопозитивизм отвергает объективность сущности, признавая реальными только явления, "чувственно данные"; феноменология рассматривает явление как самообнаруживающееся бытие, а сущность - как чисто идеальное образование; в экзистенциализме категория сущности вытесняется понятием существования. В марксистской философии сущность и явление - универсальные объективные характеристики предметного мира; в процессе познания они выступают как ступени постижения объекта. Они неразрывно связаны: явление представляет собой форму проявления сущности, последняя раскрывается в явлениях. Однако их единство не означает их тождества: "...если бы форма проявления и сущность вещей непосредственно совпадали, то всякая наука была бы излишня..." (К. Маркс, см. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 25, ч. 2. с. 384).
Явление богаче сущности, ибо оно включает в себя не только обнаружение внутреннего содержания, существенных связей объекта, но и всевозможные случайные отношения. Явления динамичны, изменчивы, в то время как сущность образует нечто сохраняющееся во всех изменениях. Но будучи устойчивой по отношению к явлению, сущность также изменяется. Теоретическое познание сущности объекта связано с раскрытием законов его функционирования и развития. Характеризуя развитие человеческого познания, В. И. Ленин писал: "Мысль человека бесконечно углубляется от явления к сущности, от сущности первого, так сказать, порядка, к сущности второго порядка и т. д. без конца" (Ленин В. И. Полн. собр. соч., т. 29, с. 227).
Лит.: Ильенков Э. В. Диалектика абстрактного и конкретного в "Капитале" К. Маркса. М., 1960; Богданов Ю. А. Сущность и явление. К., 1962; История марксистской диалектики. М., 1971, разд. 2, гл. 9.


© 2009-2020  lib.ltd.ua