Веб-бібліотека - головна сторінка


Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства:

МИСТЕЦТВО СЛОВА. Феномен мистецтва. Види мистецтва, їх походження, класифікації. Мистецтво слова. Література як система. Проблеми генології. Лірика. Різновиди, види, жанри. Епос. Різновиди, види, жанри. Драма. Різновиди, види, жанри. Межиродові підсистеми. Ліро-епос. Ліро-драма. Епо-драма. Кіносценарій як межисистемне явище. Поетика літературного твору. Формозміст як єдність. Елементи змісту, або ж змістові прояви художньої форми. Елементи форми, або ж формальні проявники художнього змісту. Тема, проблема, ідея, тенденція, пафос/тональність, конфлікт/колізія. Фабула, мотив, сюжет, композиція. Художня мова. Етимологічне коріння експресії слова. Лексична сфера художньої мови...

Роменець В. А. Історія психології XX століття: Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки. Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології. Ситуативний рівень) становленні психологічних знань. Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі. Колізійна ситуація і формування психологічних знань. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історична психологія XX століття. Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація-катарсис-переображення). Рефлексивність і вчинковий канон...

СУБЪЕКТИВИЗМ

мировоззренч. позиция, игнорирую­щая объективный подход к действительности, отрицаю­щая объективные законы природы и общества. С.- один из осн. гносеологич. источников идеализма. Сущ­ность С. состоит в абсолютизации активной роли субъек­та в различных областях деятельности, и прежде всего в процессе познания. С. как позиция, не сообразую­щаяся с природой объектов, ведёт в конечном счёте к отрыву от действительности, к "субъективной слепоте", агностицизму и релятивизму (см. В. И. Ленин, ПСС, т. 29, с. 322). Представителями С. в истории философии были Беркли, Юм, Фихте; элементы С. характерны для филос. учения Канта. В бурж. философии 19-20 вв. С. выступает в качестве одного из осн. принципов таких направлений, как неокантианство, эмпириокритицизм, философия жизни, прагматизм, неопозитивизм, экзис тенциализм. Отвергая С., марксистская философия утверждает активную роль субъекта в практике и познании, но исходит при этом из признания диалектич. взаимосвязи субъекта и объекта. С. лежит в основе различных извращений марксизма-ленинизма. Правый ревизионизм, исходя из субъективистского понимания практики, пытается эклектически совместить принципы философии марксизма с субъективистскими филос. концепциями (напр., экзистенциализмом и прагматиз­мом). Ревизия марксизма, осуществляемая "слева", состоит в подмене его творч. теории системой субъек­тивистски толкуемых догм, служащих обоснованием волюнтаризма. С. в политике характеризуется тем, что политич. решения принимаются на основе произволь­ных, ненауч. установок. Политич. С. находит своё выражение в пренебрежит. отношении к обществ. за­кономерностям, в вере во всесилие адм. решений. Под­линно науч. политика сочетает строгую объективность в подходе к действительности с признанием активности и инициативы масс, классов и отд. личностей, что слу­жит гарантией против любых форм С.