Веб-бібліотека

Гойхман О.Я. и др. Теория и практика референтской деятельности:

Руководитель за спиной референта. Суть референтской деятельности. Писать для других и за других. Документ и его реквизиты. Составление текстов небольшого объема. Спичрайтерство. Маршрут документа. С текстом работы много. Техника чтения. Реферирование. Редактирование. Прежде чем руководитель скажет. Предстоят переговоры. И жестом и голосом. Речь для руководителя. Нормы этические и протокольные. Этика речевой коммуникации. Слушать и быть услышанным. Международный протокол...

Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Бедь В.В. Юридична психологія, 2002: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загально-психологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...
Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності: Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...
Афанасьєв І. Діловий етикет. Етика ділового спілкування: Що таке етикет і протокол. Основи етикету. Знайомство. У гостях. Після того, як вас відрекомендували. Вітання. На вулиці. У приміщенні. Як відповідати на вітання. Звертання. Вживання титулів і звань при звертанні. "Ви" і "ти". Прощання. Візит у гості. Як приймати і як відхиляти запрошення. Коли йдете в гості. Коли і як приходити. У гостях. Коли і як іти. Прийом гостей. Незвані гості. Як запрошувати гостей. Підготовка до прийому гостей. Як зустрічати гостей. Як розмістити гостей. Проведення застілля. Правила поведінки за столом. Як сідати за стіл. Я[о робити із серветкою. Як їсти і користуватися столовими приборами. Як розливати алкогольні напої. Коли і як слід цокатися чарками...

СУБЪЕКТ и ОБЪЕКТ

(лат. subjectus - лежащий внизу, находящийся в основе и objectum - предмет) - фундаментальные категории философии. С. - носитель субстанциальных свойств и характеристик, определяющих качественные особенности О. Соответственно О. - то, что находится в зависимости от С. и лишено самостоятельной сущности. Понятия С. и О. не стоит ассоциировать с производными от них категориями "субъективного" и "объективного". В данной связке более самодовлеющую природу имеет "объективное", в то время как О., напротив, вторичен по сравнению с проецированными на него онтологическими, гносеологическими или праксеологическими характеристиками С. Понятия С. и О. имели различную интерпретацию в историко-философской традиции. В античной философии понятие С. преимущественно использовалось как одно из обозначений материальной субстанции, субстрата, тогда как О. соотносился с конкретным видимым предметом. Средневековая схоластика во многом воспроизвела античную трактовку С. и О., признав за С. онтологические параметры материальных вещей, а за О. - производные человеческие образы С. Своеобразная гносеологизация С. осуществляется в философия Нового времени. Декартовское "мыслю, следовательно существую" в качестве наиболее безусловного и достоверного начала бытия провозгласило cogito, рациональное мышление. Именно разум выступает здесь в качестве гаранта внешней действительности, ее сущностных характеристик и объективности. При этом О. задан через представление, в контексте которого С. наделяется безусловными полномочиями "ставить перед собой" те феномены бытия, которые он считает безусловно истинными и которые могут выступать отправными точками для последующего философского или научного анализа. Особый онтологический и гносеологический статус С. в новоевропейской философии, тем не менее, был сопряжен с рядом парадоксов, обусловленных пониманием С. как конкретного, эмпирического начала. Если человеческий разум субстанциален по отношению к эмпирической действительности, а человек как носитель разума - всего лишь ее отдельный фрагмент, то где же искать критерии его истинности? Если же разум, также как и сам человек, производен от опыта, то каким образом можно объяснить его всеобщий характер и тождество познающей личности (единство С. и О. в самосознании)? Попытку решения этих вопросов предпринял Кант, введя понятие "трансцендентального С", воплощающего в себе чистые, внеопытные формы познания и обуславливающие содержание знания отдельных эмпирических С. При этом трансцендентальный С. изначально задан как единство апперцепции (самосознание), где тождество С. и О. обусловливает одновременно и его творческие возможности в познании, в общезначимость диктуемых им истин. Проблему С. и О. по-новому рассматривал Гегель, который показал их культурно-историческую динамику, их процессуальность и взаимозависимость в познавательной деятельности. Основной лейтмотив неклассической философии связан в акцентировкой творческого статуса С, детерминирующего соответствующие структуры объективной действительности. При этом С. выступает в качестве носителя сознания, познавательных способностей и творческой деятельности. В марксизме понятие С. предполагает прежде всего социально-исторического С. практической деятельности, которая опосредует его отношения с объективной реальностью и в которой воплощается искомое тождество С. и О. Для феноменологической традиции С. выступает как "чистое сознание" в единстве его рефлексивных и дорефлексивных процессов, интенциональные установки которого вносят индивидуальный смысл в бытие объектов. И, наконец, своеобразие С. познания в неклассической философии связано с представлением об его детерминированности целым рядом внерациональных и некогнитивных факторов (например, идеологии, языка, бессознательного и т.п.). Если неклассическая философия некоторым образом абсолютизирует творческие возможности С, то постклассика и постмодерн предпринимают своеобразную попытку теоретической реабилитации О. Провозглашая
"смерть С", постструктурализм характеризует его не столько как творца, сколько как комбинатора отдельных объективных элементов, растворяющего себя в контексте их процессов и соединений.
Е.В. Холшч


© 2009-2020  lib.ltd.ua