Веб-бібліотека

Блощинська В.А. Сучасне діловодство:

Поняття про діловодство. Суть діловодного процесу. Нормативна база. Принципи організації діловодного процесу. Форми організації роботи з документами. Канцелярія та її функції. Документ з найдавніших часів до наших днів. Поняття про документ. Матеріали для виготовлення документів. Суть документальної інформації. Вимоги до документа. Класифікація документів. Ознаки і групи. Реквізити сучасних ділових документів та правила їх оформлення. Рівні стандартизації документів. Підготовка до складання службових документів. Мовний стиль ділового документа. Текст службових документів. Його складові частини. Композиційні особливості побудови службових текстів. Рубрикація та нумерація інформативного матеріалу. Оформлення титульної сторінки...

Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Виникнення релігії. предмет, об'єкт і структура релігієзнавства. релігії народів Дворіччя. Релігія Стародавнього Єгипту. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я. Зороастризм. Іудаїзм. Релігії Стародавньої Індії. Індуїзм. Буддизм. Релігія в Стародавньому Китаї. Релігія в Японії. Релігія античного світу. Походження християнства. Православ'я. Католицизм. Протестантизм. Іслам. Нетрадиційні релігії. Секулярні вчення релігійного характеру...
Білорус О. Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: Глобальний маркетинг сталого розвитку. Економічні, соціальні і цивілізаційні межі глобалізації і сталий розвиток у XXI столітті. Теоретичні і політичні аспекти сталого розвитку. Можливості і виклики глобалізації у сфері сталого розвитку. Концептуальна сутність сталого розвитку. Принципи сталого розвитку. Регіональні аспекти сталого розвитку. Маркетингові виміри і оцінки процесу глобалізації сталого розвитку. Деякі підсумки і маркетинговий прогноз перспектив сталого розвитку. Стратегії сталого розвитку: маркетингова оцінка світового досвіду. Національні стратегії сталого розвитку: аналіз основних підходів. Етапи маркетингу і планування сталого розвитку. Учасники процесу стратегічного маркетингу і планування...
Колодний А. Історія релігії в Україні. Православ'я в Україні: Православна церква України в складі Московської патріархії і під управлінням Священного Синоду (1686-1917). Централізація православної церкви, перетворення її на складову частину російської державної структури. Втрата Київською митрополією колишнього авторитету і впливу. Становлення і розвиток православно-церковних структур на Лівобережній Україні та Слобожанщині. Особливості православної церкви в Запорізькій Січі. Характер релігійності запорізького козацтва. Церква після скасування Січі. Становище православної церкви "а Правобережній Україні, Поділлі та на Волині в умовах наступу католицизму. Православна церква після поділів Польщі. Православна церква і духовна культура в Україні XVIII ст...
Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: МИСТЕЦТВО СЛОВА. Феномен мистецтва. Види мистецтва, їх походження, класифікації. Мистецтво слова. Література як система. Проблеми генології. Лірика. Різновиди, види, жанри. Епос. Різновиди, види, жанри. Драма. Різновиди, види, жанри. Межиродові підсистеми. Ліро-епос. Ліро-драма. Епо-драма. Кіносценарій як межисистемне явище. Поетика літературного твору. Формозміст як єдність. Елементи змісту, або ж змістові прояви художньої форми. Елементи форми, або ж формальні проявники художнього змісту. Тема, проблема, ідея, тенденція, пафос/тональність, конфлікт/колізія. Фабула, мотив, сюжет, композиція. Художня мова. Етимологічне коріння експресії слова. Лексична сфера художньої мови...
Медведєв В. С. Кримінальна психологія: Кримінальна психологія у системі психології та правознавства. Предмет і пріоритетні завдання кримінальної психології. Зв'язок кримінальної психології з іншими науками. Історія розвитку кримінальної психології. Злочинність як кримінально-психологічне явище. Кримінально-психологічна характеристика злочинності. Психологічні особливості окремих видів злочинності. Психологічний механізм злочину. Кримінально-психологічні ознаки злочину. Мотив у психологічному механізмі злочину. Типові криміногенні мотиви. Особистість як суб'єкт злочину. Кримінально-психологічний портрет особистості. Акцентуація характеру та особистості. Типологія особистості як суб'єкта злочину. Психологічні портрети типів злочинної особи...
Причепій Є. М. та ін. Філософія: Сутність філософії та її роль у суспільстві. Світогляд, його структура і функції. Типи світоглядів. Поняття "філософія". Предмет філософії. Соціальні умови формування в філософії. Духовні джерела філософії. Філософські проблеми та дисципліни. Специфіка філософського знання. Філософські методи. Функції філософії. Історичні типи філософії. Методологічні проблеми історії філософії. Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Методи історико-філософського аналізу. Західна та східна моделі (парадигми) філософії. Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції. Давньоіндійська філософія. Давня китайська філософія. Філософія Давньої Греції. Філософія Середньовіччя та Відродження. Філософія Середньовіччя...
Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти: Законодавство в галузі охорони праці. Організація охорони праці в навчально-виховних закладах. Законодавча та нормативна база України про охорону праці. Законодавство про охорону праці. Нормативно-правові акти з охорони праці. Гарантії прав громадян на охорону праці. Час відпочинку працюючих. Охорона праці жінок і молоді. Організація роботи з охорони праці в системі Міністерства освіти і науки України. Організація роботи з охорони праці управління освіти. Організація роботи з охорони праці в навчально-виховних закладах. Організація служби охорони праці у навчально-виховних закладах. Розслідування та облік нещасних випадків у навчально-виховних закладах. Контроль і нагляд за станом охорони праці...
Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української мови: Фразеологізм як лінгвістична одиниця. Ознаки фразеологізму. Обсяг фразеології. Олександр Потебня - предтеча української фразеології. Ідеографічна характеристика фразеології. Вибірковість фразеології. Ідеографічна класифікація фразеологізмів. Семантика фразеологізму. Фразеологічне значення. Співвіднесеність фразеологізму і слова. Творення слів на базі фразеологізмів. Символ як структурно-семантична основа формування фразеологізмів. Системні відношення у фразеології. Багатозначність фразеологізмів. Синонімія у фразеології. Фразеологічні варіанти. Антонімія фразеологічних одиниць. Класифікація фразеологізмів. Семантична класифікація. Генетична класифікація. Функціональна класифікація...

СТОИЦИЗМ

школа др.-греч. философии, получившая название от портика в Афинах, где она была основана Зеноном из Китиона ок. 300 до н. э. В науч. лит-ре принята периодизация: Древняя Стоя (3-2 вв. до н. э.; Зенон, Клеанф, Хрисипп и их ученики), Сред­няя Стоя (2-1 вв. до н. э.; Панетий, Посидоний) и Позд­няя Стоя (римский С.- Сенека, Мусоний Руф, Эпиктет, Гиероклстоик, Марк Аврелий). От первых двух перио­дов не дошло ни одного целого соч., так что система С. реконструируется на основе фрагментов. Этика зани­мает в ней ведущее место, опираясь на физику (натур­философию) и логику.
Мир (космос) представляется в С. находящимся в бесконечной пустоте одушевлённым сферич. телом, разумным существом, организующим все свои части в целесообразно устроенное целое. Реально существуют только тела (бестелесными считались значения слов и предложений, пустота, место и время); в мире, едином самом но себе, различались два начала - пассивное и активное: "бескачеств. вещество", или "субстанция", и всепроницающий логос, или бог. Традиц. боги объясня­лись аллегорически как проявления единого бога, Зевсалогоса. Саморазвитие мира происходит циклически; каждый цикл кончается превращением всего в огонь, "воспламенением"; в начале каждого нового цикла "творч. огонь", он же бог-логос, порождает из себя четы­ре первоосновы: огонь, воду, воздух и землю, а из них все тела в мире. Этот творч. процесс описывается как излияние из мирового логоса "осеменяющих логосов", определяющих природу отд. тел. Логос, пронизы­вающий весь мир, является природой всеобъем­лющего теламира, его самопорождающей имманентной силой и природным законом, управляющим мировым развитием. Т. о., логос является и промыслом и судьбой рассматриваемой как после­довательность событий, или цепь совокупностей всех причин. "Необходимостью" на:з. только то, что уже произошло и необратимо; в позднем С. необходимость и судьба отождествляются. Судьбу отд. тела определяет его природа, целесообразно включён­ная во всеобщую природу. Творч. огонь в соединении с, воздухом, пронизывая мир в виде огневидного дыха­ния (пневма), связывает всё в одно непрерывное целое и создаёт симпатию космическую всех отд. частей и тел; на основе неё возможно предсказание. Дыхание харак­теризуется напряжением и одноврем. движением в двух направлениях: движение к центру тела создаёт его единство, движение к периферии и сила напряжения создают качества, к-рые также являются телами - отсюда доктрина полной взаимопроницаемости тел. Каждое тело бесконечно делимо, равно как и время, определяемое как мера движения мира.
Душа человека, часть мировой разумной души, дыха­ния, телесна и проницает всё тело, а со смертью отделя­ется от тела, переставая быть носителем личностных свойств. "Ведущая часть" души расположена в сердце, в ней происходят все психологич. процессы. Познание возникает на основе ощущений и представлений. Пред­ставление, возникающее от реально существующего объекта и полностью соответствующее ему, называется "постигательным"; когда "ведущее" в качестве разума даёт своё согласие на такое представление, признавая его истинным, то на основе этого суждения достигает­ся истинное знание - происходит "постижение". Пер­вое естеств. побуждение человека - стремление к са­мосохранению; в силу разумной природы человека это "расположение к себе" распространяется и на др. лю­дей, и на всё человечество; благодаря причастности всех людей логосу они являются гражданами единого мирового гос-ва - Космополиса. При этом следует участвовать в обществ. жизни реального государства, если только это не вынуждает к безнравственным по­ступкам. При невозможности жить и действовать раз­умно и морально стоики считали оправданным само­убийство.
Конечная цель человека, счастье, определяется как жизнь согласно природе, логосу. Только такая жизнь добродетельна. Добродетель, определяющаяся как ра­зумение знание о добре и зле - единств. благо, а порок - единств. зло; всё остальное считается безразличным т. к. может содействовать и добродетели, и пороку. В безразличном выделяются вещи "предпочтительные" (напр., здоровье, богатство) и "непредпочтительные" (болезнь, бедность). Этич. идеал стоиков - мудрец, достигший добродетели и бесстрастия (апатия), "довлеющий себе" (автаркия), т. е. не зависящий от внеш. обстоятельств. Он действует в согласии с природным законом, т. е. добровольно сле­дует судьбе; все его поступки правильны, они - "прямодеяние", т. к. исходят из постоянного доброде­тельного склада души, внутр. невозможности поступить иначе. В этих поступках важно не достижение внеш. цели, часто не подвластное человеку, а только этич. характер действия и отношения человека к миру и к др. людям, всецело зависящий от самого человека. Другие люди, в т. ч. и стремящиеся к добродетели ("продвигаю­щиеся"), совершают либо проступки, либо "надлежа­щие поступки" - этически оправданные и обязатель­ные, но не предполагающие, однако, постоянного ду­шевного склада, как у мудреца. В Средней Стое, особен­но у Панетия, на первый план выступают практич. этика и "надлежащие поступки", что, однако, не означает смягчения первонач. этич. ригоризма (учение о добро­детели как единств. благе).
Логика С., разработанная Хрисиппом, содержит о совр. т. зр. теорию познания, учение о языке и логику в собств. смысле. В целом логика С. делилась на ритори­ку и диалектику, а последняя - на учение об "обозна­чающем" (звуки речи) и "обозначаемом" (значения, смыс­ловая сторона речи,). В логике в собств. смысле изучались простые и сложные высказывания, рассмат­риваемые на основе двузначности (либо истинно, либо ложно), а также их логич. связи. В теории вывода с применением логич. союзов, интерпретируемых совр. понятиями конъюнкции, дизъюнкции, импликации и отрицания, приводились пять аксиоматич. схем умо­заключений, а также правила сведения к ним всех др. правильных умозаключений.
Панетий и Посидоний внесли ряд новшеств в космологич. теорию, во взглядах на человека ориентиро­вались на Платона и Аристотеля (учение о душе, о практич. и теоретич. добродетелях и др.). Римский С. характеризуется ограничением философии этикой, уси­лением религ. тенденций, влиянием неопифагореизма и платонизма и использованием аргументации и взгля­дов др. школ. С. оказал сильное влияние на складываю­щийся неоплатонизм и христ. философию; его этика, в частности учения о внутр. духовной свободе личности и о естеств. законе, вновь привлекли к себе внимание в 17-18 вв. В истории натурфилософии С. примеча­телен монистич. взглядом на мир как единый саморазвивающийся организм.


© 2009-2020  lib.ltd.ua