Веб-бібліотека - головна сторінка


Євтух М. Б., Сердюк О. П. Соціальна педагогіка:

Загально дидактичні характеристики навчальної моделі соціально-педагогічної науки. Визначення об'єкта соціально-педагогічної науки. Визначення предмета соціально-педагогічної науки. Розробка методу соціально-педагогічної науки. Соціально-педагогічні закони саморозвитку суспільства. Соціально-педагогічні принципи самопізнання і саморозвитку суспільства. Народна педагогіка як джерело соціального виховання. Категоріальні засади соціально-педагогічної діяльності. Провідні категорії соціальної педагогіки. Соціальний педагог: професія та особистість. Соціальна педагогіка у саморозвитку економічного простору країни: саморозвиток трудових ресурсів. Соціально-педагогічні закономірності навчання персоналу...

Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика: Порівняльні підходи у соціальній політиці. сучасні соціальні проблеми у світі. Розуміння соціальних проблем. Оцінювання соціальних проблем. Загальній погляд на міжнародний контекст. Національні моделі соціальної політики. Класифікації моделей соціальної політики. Зміни в моделях соціальної політики. Фахові тенденції у соціальній політиці. Глобальна соціальна політика. Соціальна політика у великобританії. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники. Політична система та ідеологічні погляди на соціальну політику. Адміністрування соціальної політики. Соціальні програми. Соціальна політика у німеччині. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники...
Політологія / За ред. Ф.М. Кирилюка: Методологічні засади політології. Політика як соціальне явище. Природа політики та її детермінанти. Структура і функції політики. Політологія як наука. Генеза науки про політику. Предмет політології. Теоретико-методологічний інструментарій політології. Закони і категорії політологи. Основні функції політології. Методи політології. Основні віхи світової та вітчизняної науки про політику. Зародження та розвиток думок про політику в стародавньому світі. Міфологічні уявлення про політику. Історична генеза політичних ідей у прадавніх і ранньослов'янських спільнотах. Основні джерела духовної культури. Зародження політичних структур. Політичні ідеї мислителів Київської Русі. Витоки політичних ідей. Становлення державної ідеології...
Семків О. І. Політологія: Предмет і метод політології. Політика та її соціальність. Предмет політології. Методи і способи вивчення політики. Основні віхи історії політичної думки. Політична думка Стародавнього світу. Проблеми держави в країнах Стародавнього Сходу. Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель. Римське право і політика. Становлення політичної науки нового часу. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Протиставлення політики богослов'ю. Н. Макіавеллі та макіавеллізм. Раціоналістичні концепції політики. Просвітництво. Ф. Бекон і Дж. Локк про державу та правові основи людського буття. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників. Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII- XIX ст...
Жорняк Т.С. Вища освіта України і Болонський процес: Європейська освітня інтеграція. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами. Системи вищої освіти у країнах Європи та Америки. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу. Європейська кредитно-трансферна система накопичення - ECTS. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської сис-теми перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України. Запровадження кредитно-модульної системи...
Медведєв В. С. Кримінальна психологія: Кримінальна психологія у системі психології та правознавства. Предмет і пріоритетні завдання кримінальної психології. Зв'язок кримінальної психології з іншими науками. Історія розвитку кримінальної психології. Злочинність як кримінально-психологічне явище. Кримінально-психологічна характеристика злочинності. Психологічні особливості окремих видів злочинності. Психологічний механізм злочину. Кримінально-психологічні ознаки злочину. Мотив у психологічному механізмі злочину. Типові криміногенні мотиви. Особистість як суб'єкт злочину. Кримінально-психологічний портрет особистості. Акцентуація характеру та особистості. Типологія особистості як суб'єкта злочину. Психологічні портрети типів злочинної особи...
Андрушенко В.П. Історія соціальної філософії: (Західноєвропейський контекст): Загальна концепція історії західноєвропейської соціальної філософії: проблеми пошуку. Предмет соціальної філософії в його історії. Головне питання соціальної філософії в історичному розвитку. Проблема наукової інтерпретації історії соціально-філософського знання. Європоцентристська спрямованість гегелівської періодизації історії соціально-філософських вчень. Матеріалізм та ідеалізм в історії соціально-філософських вчень (К.Маркс, Ф. Енгельс). К. Поппер про дві лінії розвитку соціальної філософії в історії: пошук демократичного суспільства (Демокріт, Ж.Ж. Руссо, І.Кант) та шлях до тоталітаризму (Геракліт, Платон, Г.Гегель. К.Маркс). Головні етапи розвитку соціологічної думки...
Буров Є. Комп'ютерні мережі: Протоколи комп'ютерних мереж. Історія розвитку та класифікація комп'ютерних мереж. Історія виникнення та техніко-економічні передумови появи комп'ютерних мереж. Різновиди комп'ютерних мереж. Класифікація комп'ютерних мереж. Стандартизація в комп'ютерних мережах. Архітектурні принципи побудови комп'ютерних мереж. Головні означення та поняття. Головні функції протоколу N-рівня. Стандарт 7498 ISO. Методи комутації. Середовища передавання даних. Середовища передавання у комп'ютерних мережах. Електромагнітне випромінювання та електромагнітна невразливість. Завади. Сигнали та коди комп'ютерних мереж. Структурна схема ланки передавання даних. Форми передавання даних у каналах KM. Синхронізація. Пристрій спряження...
Семків О. І. Політологія: Предмет і метод політології. Політика та її соціальність. Предмет політології. Методи і способи вивчення політики. Основні віхи історії політичної думки. Політична думка Стародавнього світу. Проблеми держави в країнах Стародавнього Сходу. Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель. Римське право і політика. Становлення політичної науки нового часу. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Протиставлення політики богослов'ю. Н. Макіавеллі та макіавеллізм. Раціоналістичні концепції політики. Просвітництво. Ф. Бекон і Дж. Локк про державу та правові основи людського буття. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників. Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII- XIX ст...

Спиноза: учение об аффектах

"Под аффектами, - пишет Спиноза, - я разумею состояния тела (corporis affectiones), которые увеличивают или уменьшают способность самого тела к действию, благоприятствуют ей или ограничивают ее, а вместе с тем и идеи этих состояний. Если, таким образом, мы можем быть адекватной причиной какого-либо из этих состояний, то под аффектом я разумею состояние активное, в противном случае - пассивное". В отличие от Декарта Спиноза применяет понятие "страсть души" только к тем аффектам, где идеи смутны, а аффективные состояния пассивны. Несмотря на различие терминологии Декарт и Спиноза в принципе одинаково выделяют для исследования сложный, можно сказать, "комплексный" объект - состояние человеческого тела, возникающее, с одной стороны, под влиянием воздействия вещей внешнего мира, а с другой - благодаря определенному осознанию этих воздействий.
В учении об аффектах у Спинозы, как и у других мыслителей XVII в., ключевым является понятие души. Вводя это понятие, Спиноза снова подчеркивает значимость методологического правила: никогда не забывать о начальной причине всех духовных реакций, а именно о воздействии тел природы на человеческое тело. Понятие "душа" приобретает у Спинозы особое, достаточно конкретное содержание. Душой он называет именно процессы осознания человеком состояний собственного тела, определяемых воздействием вещей природы, - процессы, которые затем оказывают немалое влияние на всю духовную жизнь. Согласно Спинозе, душа - это сама возможность для человека воспринимать как состояния тела, так и идеи этих состояний, причем идеи могут быть не только ясными и отчетливыми, но и смутными. Для дальнейшего осмысления волевого и чувственно-аффективного аспектов человеческого действия такое определение души очень существенно. Прежде всего решительно отвергается представление о неких "внечеловеческих" абсолютных разуме, воле, стремлении и т.д. Раз все действия "души" причинно обусловлены именно воздействием тел природы на человеческое тело, а также вытекающим отсюда специфическим (сложным, часто неадекватным) осознанием состояний тела, то "абсолютным" духовным сущностям, в том числе и "безличным" страстям, не остается места.
На всех этапах анализа, осуществляемого в "Этике", видно стремление Спинозы воспроизвести цепь причинных зависимостей, начинающихся от действия внешних тел на человеческое тело. Спиноза в конце концов обнаруживает механизмы, не просто плавно и последовательно передающие телесные воздействия, но преобразующие их в человеческие аффекты. Это и есть наиболее интересный переломный момент в анализе. С одной стороны, воздействие тел природы на тело человека и вызываемые им ответные реакции "души" (ясное или смутное осознание воздействия, а также "осознание осознания") - первичная "клеточка", от которой Спиноза отталкивается при изучении аффектов. Но, с другой стороны, существенно то, что при объяснении специфики аффектов мыслитель отправляется не от физиологических констатации (тело природы - тело человека и его реакции), но от более сложного факта: состояния тела осознаются ясно, отчетливо или неадекватно. Итак, осознанность аффектов, по сути дела, и исследует Спиноза, опираясь на понятие души. Далее он устанавливает: осознание человеком воздействия внешних тел на его собственное тело протекает таким образом, что он может судить, благоприятно или неблагоприятно внешнее воздействие для тела (или, как говорит Спиноза, увеличивается или уменьшается этим воздействием способность человеческого тела к самосохранению и к действию). Тело человека, как и всякая вещь, стремится сохранить свое существование. Поскольку душа - не что иное, как осознание состояний тела, она также зависит от этого закона. "Душа, имеет ли она идеи ясные и отчетливые или смутные, стремится пребывать в своем существовании в продолжение неопределенного времени и сознает это свое стремление". "Благоприятственные" для души состояния - такие, которые увеличивают её способность к осознанию (мышлению).
Итак, в чем же существо того нового уровня анализа страстей, который начинается вместе с введением понятия души?
Философы верно исходили из того, что исследование сущности человека невозможно без изучения его чувственности, взятой и в виде деятельности органов чувств (связанной с работой мозга и нервной системы), наиболее элементарных "аффектов тела", и в виде более сложных аффективно-эмоциональных действий. Но далее они поставили вопрос о механизмах осознания человеком собственных страстей, о неразрывной связи аффектов и мышления как элементов "человеческой природы", о целостности человеческого Я как своеобразного единства страсти и мысли. Итак, был поставлен вопрос, который, как не без основания считали философы XVII в., имеет огромное значение и для научного познания природы человека, и для ее совершенствования. И поставлен он был в форме, которая соответствовала универсальным рамкам учения о человеческой природе: какое значение для человека имеет тот факт, что он испытывает страсти, что в нем неизменно и неизбывно заключено аффективное начало? На первом "витке" исследования считалось необходимым сначала выяснить все, что относится к наиболее "жесткому" уровню детерминации человека его "чувственной природой", а значит, и природной необходимостью вне человека. Делается ряд специфических выводов относительно страстей: некоторые аффекты таковы, что человек мало что может изменить в них; иногда аффекты столь сильны, что преследуют человека, сковывая его другие силы; аффект может быть уничтожен или "укрощен" только более сильным аффектом. Отсюда выводится особенно важный принцип: стремясь направить людей к добру и отвратить от зла, нельзя прибегать только к "чистым" доводам разума. Надо помнить о силе аффективных реакций. "Истинное познание добра и зла, поскольку оно истинно, не может препятствовать никакому аффекту; оно способно к этому лишь постольку, поскольку оно рассматривается как аффект". Даже и тогда,. когда есть связанное с чем-то случайным желание добра, оно может быть "подавлено" желанием вещей, "существующих в наличности". Истинное познание добра и зла иногда только возбуждает душевные волнения, а затем просто уступает место обычным вожделениям. Но это не означает, продолжает Спиноза, что усилия разума в обуздании аффектов безнадежны. Нам "необходимо знать как способность, так и неспособность нашей природы, дабы иметь возможность определить, на что способен разум в обуздании аффектов и на что нет". И поскольку разум не должен требовать "ничего противного природе", в учении об аффектах считается совершенно необходимым выяснить, какие аффективные реакции и какие механизмы испытывания аффектов для человека столь же неизбежны, как подчинение всем другим законам природы. Спиноза, вслед за Декартом, вносит в учение об аффектах, "страстях души", немало других конкретных разъяснений, познакомиться с которыми можно, специально обратившись к работам голландского мыслителя, особенно к его "Этике". Таковы основные идеи великого мыслителя Баруха (Бенедикта) Спинозы.