Веб-бібліотека - головна сторінка


Савченко О.Я. Дидактика початкової школи:

Предмет і завдання дидактики. Предмет і функції дидактики, становлення дидактики як науки. Зв'язок дидактики з іншими науками. Завдання сучасної дидактики початкового навчання. Види і методи дидактичних досліджень. Зміст початкової освіти. Поняття про зміст освіти. Реформування змісту початкової освіти. Навчальні плани і програми для початкових шкіл. Підручники для початкової школи. Процес навчання. Вікова характеристика готовності дітей до шкільного навчання. Сутність процесу навчання. Принципи і правила навчання. Етапи навчального процесу. Організація диференційованого навчання. Контроль та оцінка результатів навчання. Взаємозв'язок навчання і розвитку учнів. Рушійні сили розвитку дитини...

Посудін Ю.І. Методи неруйнівної оцінки якості та безпеки сільськогосподарських і харчових продуктів: Якість сільськогосподарської продукції. Параметри якості рослинної продукції. Внутрішній склад. Густина. Визначення густини. Густина та критерій якості. Розмір. Форма і конфігурація. Текстура. Колір. Кондиція та дефекти. Смак. Запах. Безпека рослинних продуктів. Зараження рослинних продуктів. Фальсифікація рослинних продуктів. Фактори, що впливають на якість рослинних продуктів. Основні визначення. Фізичні стресові фактори. Механічні стресові фактори. Температурні стресові фактори. Водні стресові фактори. Світлові стресові фактори. Ультрафіолетові стресові фактори. Іонізаційні стресові фактори. Хімічні стресові фактори. Біологічні стресові фактори...
Вступ до соціальної роботи / За ред. Т. В. Семигіної: Соціальна робота як суспільне явище. Сутність соціальної роботи. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Сутність соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна робота як наука. Соціальна робота як навчальна дисципліна. Виникнення та еволюція соціальної роботи. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Зародження фахової соціальної роботи. Еволюція методології фахової соціальної роботи. Історія фахової соціальної роботи в Україні. Соціальна робота у структурі соціально-гуманітарних наук. Філософія соціальної роботи. Філософія і соціальна робота. Філософське осмислення практики соціальної роботи...
Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика: Порівняльні підходи у соціальній політиці. сучасні соціальні проблеми у світі. Розуміння соціальних проблем. Оцінювання соціальних проблем. Загальній погляд на міжнародний контекст. Національні моделі соціальної політики. Класифікації моделей соціальної політики. Зміни в моделях соціальної політики. Фахові тенденції у соціальній політиці. Глобальна соціальна політика. Соціальна політика у великобританії. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники. Політична система та ідеологічні погляди на соціальну політику. Адміністрування соціальної політики. Соціальні програми. Соціальна політика у німеччині. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники...
Луцишин П.В. Теорія міжнародних відносин: Теоретичні джерела і концептуальні основи міжнародних відносин. Міжнародні відносини в історії соціально-політичної думки. Що таке теорія міжнародних відносин. Сучасні теорії міжнародних відносин. Об'єкт і предмет міжнародних відносин. Поняття і критерії міжнародних відносин. Світова політика. Взаємозв'язок внутрішньої і зовнішньої політики. Предмет міжнародних відноси. Види міжнародних відносин. Історична еволюція об'єкта аналізу. Реальність у міжнародних відносинах. Генеза і розвиток міжнародних відносин. Міжнародні відносини як дисципліна. Фактори формування міжнародних відносин. Класифікація факторів. Умовні фактори. Реалізаційні фактори. Закономірності міжнародних відносин. Про характер законів у сфері міжнародних відносин...

СОФИСТЫ

условное обозначение группы др.-греч. мыслителей сер. 5- 1-й пол. 4 вв. до н. э. Первоначаль­но греч. слово ?оф????? было синонимично слову ("мудрый") и обозначало человека, авторитетного в раз­личных вопросах частной и обществ. жизни. С сер. 5 в. до н. э. С. стали называть появившихся тогда плат­ных преподавателей красноречия и всевозможных знаний, считавшихся необходимыми для активного участия в гражд. жизни коллектива. С. навлекли на себя нападки со стороны консервативных обществ. групп (обвинение в нечестии против Протагора; изоб­ражение Сократа в виде типичного С. в комедии Арис­тофана "Облака" и т. п.). Осн. соч. С. до нас не до­шли, и об их взглядах можно судить гл. обр. по той полемике, которую вели с ними Платон и Аристотель и находившиеся под их влиянием позднейшие ав­торы.
К старшим С. (2-я пол. 5 в. до н. э.) причисляют Протагора, Горгия, Гиппия, Продика, Антифонта, Крития. К следующему поколению - младшим С. относят Ликофрона, Алкидаманта, Трасимаха. Неиз­вестному С. принадлежит дошедшее до нас соч. "Двоя­кие речи". Рассуждения неизвестного С. дословно при­водит Ямвлих в "Протрептихе". Натурфилос. проблемы интересовали С. меньше, чем мыслителей предшество­вавших поколений - чаще всего они принимали идеи ионийской философии.
Общей чертой учений С. был релятивизм, нашедший классич. выражение в положении Протагора "чело­век - мера всех вещей". Этому способствовал самый ха­рактер деятельности С.: они должны были научить обра­тившегося к ним молодого человека убедительно защи­щать любую т. зр., какая только могла понадобиться ему в его делах. Основой такого обучения было пред­ставление об отсутствии абс. истины и объективных цен­ностей. Сопоставление противоречивых норм, господст­вовавших у различных народов, быстрый распад традиц. идеологии в греч. городах расшатывали представление о едином божеств. нравств. законе. Относительность понятий добра и зла "Двоякие речи" доводят почти до карикатуры: "Болезнь есть зло для больных, для врачей же благо. Смерть есть зло для умирающих, а для про­давцов вещей, нужных для похорон, и для могильщи­ков - благо". Важнейшую роль в мировоззрении С. играло противопоставление природы, как элемента относительно постоянного, человеч. закону или уста­новлению - изменчивому и произвольному.
С. неизбежно впадали в противоречие с традиц. религ. верованиями. Так, Протагор утверждал, что не знает, существуют ли боги (см. Диоген Лаэртий IX 51). Трасимах полагал, что боги не обращают внимания на людей (см. DK, В 8). Близкие к С. Диагор Мелосскйй и Феодор Киренский прямо отрицали существование богов. Продик видел истоки религии в почитании хлеба и вина, солнца, луны и рек - всего, что приносит пользу людям (см. там же, В 5). Критий, возглавивший олигархич. правительство "30 тиранов" в Афинах после поражения Афин в Пелопоннесской войне в 404 до н. э., объявил религию выдумкой, предназна­ченной для того, чтобы заставлять простых людей соб­людать законы (см. Секст Эмпирик, Против ученых IX 54).
Протагор сделал первые попытки систематизировать приёмы умозаключения. Ликофрон размышлял над тем, что связка даже в простейших суждениях отождествляет единое с многим, и требовал отказа от ее употребления. Протагор, согласно традиции, положил начало словес­ным состязаниям, в к-рых многие С. прибегали к логич. передержкам и парадоксам, получившим уже в древнос­ти название софизмов. Горгий и др. С. развили начатое в Сицилии Кораком и Тисием преподавание ораторско­го искусства и перенесли его, в частности, в Афины. С. сделали важный шаг на пути к созданию науки о языке. Протагор занимался категориями словоизме­нения и синтаксисом предложения. Продик заложил основы учения о синонимах. С. высказывали идеи равенства всех людей. Так, Алкидамант заявлял, что "бог сделал всех свободными, природа никого не сделала рабом" (схолии к Аристоте­лю, Риторика 1373 b). Антифонт и Ликофрон отвергали преимущества знатного происхождения.
Взгляды С. не отличались единством даже по осн. вопросам. В то время как "Аноним Ямвлиха" считает законы основой нормального существования людей, Антифонт объявляет гос. установления злом (см. DK, В 44). Ликофрон отводил закону роль гаранта личных прав граждан (см. Аристотель, Политика III 9, 1280 b 8 слл.), а Трасимах, по Платону, утверждал, что правители везде навязывают гражданам выгодные для себя законы.С. оказали влияние на афинского гос. деятеля Перикла, на драматурга Еврипида, на "отца истории" Ге­родота.