Веб-бібліотека

Злобін Ю.А. Основи екології:

Загальна екологія. Екологія як загальнобіологічна та гуманітарна наука. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації.Ідея системності в екології. Соціальні аспекти екології.Об'єкти вивчення в екології. Методи екологічних досліджень. Метод моделювання в екології. Короткий нарис історії екології. Українська екологічна школа. Екологія на межі XX та XXI століть. Біосфера. Поняття біосфери. Структура біосфери. Потік енергії на Земній Кулі. Біогеохімічні цикли. Місце людини в біосфері. Поняття середовища. Людська цивілізація як новий фактор в існуванні біосфери. Екосистеми. Екосистеми - основні структурні одиниці біосфери. Абіотичні компоненти біосфери...

Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І: Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...

СОЦИАЛЬНАЯ ФИЛОСОФИЯ

- раздел философии, определенным образом описывающий качественное своеобразие общества, его законы, социальные идеалы, генезис и развитие, судьбы и перспективы, логику социальных процессов. Доминантной характеристикой С.Ф. как совокупности социально-нормативных учений можно считать установление норм общественной жизни, а не рассмотрение ее в конкретной действительности. В качестве пограничной дисциплины С.Ф. анализирует общественные проблемы в контексте категориально-понятийных рядов теоретической социологии, с одной стороны, и сопряженных дисциплин (политической экономии, антропологии, культурологии, психологии и др.), - с другой. Родоначальниками этой традиции в 19 в. выступили Сен-Симон, Конт, Маркс и Энгельс, Спенсер, а также представители социологического психологизма. Неомарксизм 20 ст. соединил социологическую парадигму теоретической реконструкции общества с философско-антропологическим и психологическим подходами. (Согласно Хоркхаймеру, С.Ф. - это рефлексия общественной теорией своей собственной социальной обусловленности, что и делает данную теорию "истинно критической"). В современном обществе С.Ф. становится рефлексирующим выражением динамики развития современного обществознания, "в границах" которого она оказывается. С.Ф. наследует классической философии истории, занимаясь проблемами социальной эволюции и направленности общественных процессов. Не постулируя схем исторического процесса, систем его ценностей и смыслов, С.Ф. опирается (прямо или косвенно) на опыт повседневной деятельности людей и результаты исследований социально-гуманитарного плана. Между философией истории и современной С.Ф. отсутствует непосредственная связь: "лакуна" была почти на столетие заполнена позитивистскими схемами исследования и социологией, которая стремилась элиминировать вопрос о философском осмыслении социального бытия и его познания. В середине 20 века социология была вынуждена отступить перед проблемой "человеческого измерения" процессов трансформации социальных систем и признать вопрос о "возвращении людей в теорию" (Хоманс). С.Ф. оказалась перед необходимостью формировать мировоззрение, опирающееся на проблемность социального бытия и познания и дающее некую систему ориентиров человеческой деятельности. В плане динамики и циклического представления социальных процессов мировоззренческая и методологическая функции С.Ф. оказываются взаимообусловленными, а сама С.Ф. предстает особой формой рационального знания, осознающей прерывность социального процесса и обеспечивающей эвристическое понимание его континуальности. В последней четверти 20 века С.Ф. находит новые импульсы саморазвития в границах радикальной социологии (Гоулднер и др.) и в постструктурализме (Фуко и др.).
А.А. Грицанов


© 2009-2020  lib.ltd.ua