Веб-бібліотека

Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах:

Теоретичні основи дозвілля. Соціальна сутність дозвілля. Дозвілля в житті людини. Функції та принципи дозвілля. Педагогічні засади дозвілля. Стан наукових досліджень дозвіллєвої сфери. Основні інститути дозвіллєвої сфери. Специфіка діяльності дозвіллєвих центрів. Робота парку як дозвіллєвого центру. Дозвіллєва діяльність в клубах. Дозвілля в туристичних комплексах та готелях. Музей як дозвіллєвий центр. Хобі-групи як інститути дозвілля. Дозвіллєва робота з різними категоріями населення. Специфіка дозвіллєвої роботи з підлітками та молоддю. Особливості дозвіллєвої роботи з дорослими. Дозвіллєва діяльність з особами похилого віку. Специфіка дозвіллєвого обслуговування інвалідів. Дозвіллєва робота з сім'ями...

Злобін Ю.А. Основи екології: Загальна екологія. Екологія як загальнобіологічна та гуманітарна наука. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації.Ідея системності в екології. Соціальні аспекти екології.Об'єкти вивчення в екології. Методи екологічних досліджень. Метод моделювання в екології. Короткий нарис історії екології. Українська екологічна школа. Екологія на межі XX та XXI століть. Біосфера. Поняття біосфери. Структура біосфери. Потік енергії на Земній Кулі. Біогеохімічні цикли. Місце людини в біосфері. Поняття середовища. Людська цивілізація як новий фактор в існуванні біосфери. Екосистеми. Екосистеми - основні структурні одиниці біосфери. Абіотичні компоненти біосфери...
Укладач О. І. Когут. Основи ораторського мистецтва: Риторика як наука і мистецтво. Історія ораторського мистецтва. З, Цицерон та Феофан Прокопович - видатні оратори. Соціально-політичне красномовство: парламентська промова. Сучасний риторичний ідеал. Тема, цільова установка промови. Збір матеріалу. Інформаційні промови. Композиція промови: вступ, основна частина, висновки. Аналіз композиції промов. Аналіз композиції промов видатних ораторів. Методи побудови промови (індуктивний, дедуктивний, хронологічний). Промови з метою переконати. Закличні промови. Конспект. Складання конспекту лекції. Теза, аргумент, спосіб доведення в лекції. Розробка системи аргументів. Основні жанри ораторських виступів - лекція, доповідь, промова. Похвальні промови...
Зубенко Л.Г. та ін. Ділові папери в менеджменті: Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. Історія розвитку діловодства. Виникнення справочинства. Актове діловодство. Приказне діловодство. Колегіальне діловодство. Виконавче діловодство. Радянське діловодство. Діловодство в Україні. Вимоги до оформлення реквізитів документа. Реквізит - елемент документа. Вимоги до тексту документів. Написання цифр та символів у ділових паперах. Загальна документація. Довідково-інформаційні документи. Розпорядчі документи. Організаційні документи. Спеціалізована документація. Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності. Документи з господарської діяльності. Господарсько-договірні документи. Договори щодо створення нових форм господарювання...
Партико Т. Б. Загальна психологія: Вступ до загальної психології. Психологія як наука. Історичний розвиток психології. Психологія в системі сучасних наук. Об'єкт та предмет психології. Галузі психології. Практичне значення психології. Методи психології. Методи пояснення психіки людини. Методи розуміння психіки людини. Методи впливу на психіку людини. Природа та сутність психіки людини. Умови та чинники формування психіки людини. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки. Головні властивості та функції психіки людини. Сфери прояву психіки людини. Свідома сфера. Несвідома сфера. Персонологія. Психологія особистості. Поняття про індивід, індивідуальність, особистість. Теоретичні напрями персонології. Психоаналітична теорія особистості...
Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття: Історична психологія та формування культурологічних засад історії психології. Матеріальне та ідеальне єство людини і принципи взаємної доповнюваності о історичній психології та історії психології. Образ людини: академічний стиль. Наукова і сцієнтнетська психологія XIX - початку XX століття. Ідея волюнтаризму у психології XIX століття. Людська особистість у світі між волею та уявленням. А. Шопепгауер (1788-1860). Наука та філософські засади оптимізму й песимізму. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна. Наукова думка як планетне явище. Наука і філософія. Сцієнтизм. Ідейний світ В. І. Вернадського. Структура наукових революцій у міркуваннях Т. Купа...
Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних службовців: Українська мова - державна мова України. Поняття національної та літературної мови. Мова й мовлення. Основні вимоги до мовлення. Офіційно-діловий стиль. Мовні норми. Поняття стилю. Найважливіші ознаки, що характеризують офіційно-діловий стиль. Поняття мовної норми. Культура усного ділового спілкування. Вимоги до усного ділового спілкування. Стандартні етикетні ситуації. Система мовних формул. Прийом відвідувачів. Бесіда. Телефонна розмова. Етичні питання використання мобільних телефонів. Культура переговорів. Нарада. Збори як форма колективного спілкування. Інтерв'ю. Радіоінтерв'ю. Участь у телепередачі. Мистецтво публічного виступу. Доповідь. Участь у дебатах. Візитна картка та її використання...
Петрик О.І., Валецький Ю.М. Валеологія: Курс лекцій: Людина та її здоров'я. Фізичне здоров'я. Психічне здоров'я. Духовне здоров'я. Природні умови здоров'я. Соціальні умови здоров'я. Етнічна культура здоров'я. Оздоровчі методи і системи...
Історія України: нове бачення / Під ред. В.А. Смолія: Стародавня доба. Кам'яний вік. Епоха міді - бронзи. Трипільська культура. Скіфо-сарматський світ. Античні міста Північного Причорномор'я. Населення України в 1 тис. н.е. Слов'яни. Київська Русь. Вихід на історичну сцену. Передумови для утворення східнослов'янської держави. Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі. Народження Давньоруської держави наприкінці IX - на початку X ст. Розвиток державності на Русі в першій половині X ст. Ігор. Перші спроби регламентації данини й адміністративно-судової системи. Ольга. Характер і форма Давньоруської держави ІХ-Х ст. Воєнна активність Русі в 60-х - на початку 70-х pp. X ст. Святослав. Розбудова держави за Володимира Святославича...
Возняк М. С. Історія української літератури. Кн. 2: На руїнах українського національного життя. На чужу службу. Занапащення українського православ'я. Від одної богослужебної до одної літературної мови. Шкільна справа. Мандрівні дяки. Чернець-мандрівець Климентій і його вірші. Чверть століття у мандрівках. Перемога релігійної унії в Західній Україні. Йосип Шумлянський. Поет шляхтич-хлопоман кінця XVII ст. Українські елементи у польському письменстві. Українська світська пісня в польських виданнях. Українська пісня в московських виданнях. Той, що його світ ловив, та не спіймав. Твори Грицька Сковороди. Філософія Сковороди. Іскри вогню в попелищі Східної України. Унія як національний чинник у Західній Україні. На узбіччі. В обороні красної літератури...

СМЕРТЬ СУБЪЕКТА

Франц. MORT DU SUJET. Один из основных теоретических постулатов постструктурализма. Полемически направлен против представления о своевольном, своевластном индивиде "буржуазного сознания" - просветительской, романтической и позитивистской иллюзии, игнорировавшей реальную зависимость человека от социальных - материальных и духовных - условий его существования и от той суммы представлений - т. е. от идеологии, - в которые эти условия жизни облекались, создавая более или менее реальную или совершенно мистифицированную картину. Теория "смерти субъекта" была прежде всего направлена против этих представлений; другое дело, какую конкретную форму она принимала у различных исследователей и насколько рационально (или иррационально) она ее объясняла. Но как бы то ни было, постструктуралистские теории субъекта несомненно претендуют на более сложное понимание природы человека, на более глубокий анализ его сознания. Их смысл заключается в том, что они пытаются обосновать социально-духовную зависимость субъекта прежде всего на уровне его мышления, причем последнее в первую очередь обуславливается действием коллективного бессознательного. Это, разумеется, лишь общая тенденция: и степень этой зависимости, и природа этого бессознательного различными исследователями определяются по-разному.
В становление идеи смерти субъекта существенный вклад внес Л. Альтюссер с его утверждением, что человек - как феномен во всей сложности своих проявлений и связей с миром - в силу того, что он уже есть результат теоретической рефлексии, а не ее исходный пункт, не может быть объяснительным принципом при исследовании какого-либо "социального целого".
Подобная мировоззренческая установка прежде всего сказалась на принципах изображения человека в искусстве постмодернизма и выразилась в полной деструкции персонажа как психологически и социально детерминированного характера. Наиболее полно эту проблему осветила английская писательница и литературовед Кристин Брук-Роуз в статье "Растворение характера в романе" (Brooke-Rose:1986). Основываясь на литературном опыте постмодернизма, она приходит к крайне пессимистическим выводам о возможности дальнейшего существования как литературного героя, так и вообще персонажа, и связывает это прежде всего с отсутствием полнокровного характера в "новейшем романе".
Причину этого она видит в процессе "дефокализации героя", произошедшей в "позднем реалистическом романе". Этот технический прием преследовал две цели. Во-первых, он помогал избежать всего героического или "романного" (romanesque), что обеспечивало в традиционной литературе идентификацию читателя с главным персонажем в результате его постоянной фокализации, т. е. выдвижения его на первый план, в центр повествования. Во-вторых, он позволял создать образ (портрет) общества при помощи последовательной фокализации разных персонажей и создания тем самым "панорамного образа", социального среза общества.
Своей кульминации, по мнению исследовательницы, этот прием достиг в 30-е годы, например, в романе Хаксли "Контрапункт"; с тех пор он превратился в избитое клише "современного традиционного романа" и основной прием киномонтажа. Его крайняя форма - телевизионная мыльная опера, где "одна пара актрис тут же сменяет другую, так что мы едва ли способны через полчаса отличить одну драму от другой, один сериал от следующего и, коли на то уж пошло, от рекламных клипов, когда две актрисы оживленно обсуждают на кухне то ли эффективность новых моющих средств, то ли проблему супружеской неверности" (там же, с. 185).
В современном представлении человек перестал восприниматься как нечто тождественное самому себе, своему сознанию, само понятие личности оказалось под вопросом, социологи и психологи (и это стало общим местом) предпочитают оперировать понятиями "персональной" и "социальной идентичности", с кардинальным и неизбежным несовпадением социальных, "персональных" и биологических функций и ролевых стереотипов поведения человека. И не последнюю роль в формировании этого представления сыграл Лакан.
Лакановская концепция децентрированного субъекта стала тем побудительным стимулом, который сначала еще в рамках структурализма, а затем уже и постструктурализма превратился в одну из наиболее влиятельных моделей представления о человеке не как об "индивиде", т. е. о целостном, неразделимом субъекте, а как о "дивиде" - фрагментированном, разорванном, смятенном, лишенном целостности человеке Новейшего времени. Естественно, Лакан не был здесь первым, но в сфере психоанализа его формула стала той рабочей гипотезой, которая активно содействовала развитию западной мысли в этом направлении.
Особый смысл в контексте лакановского учения о субъекте приобретает его критика теорий Эриха Фромма и Карен Хорни о существовании "стабильного эго", что, по Лакану, чистейшая иллюзия - для него человек не имеет фиксированного ряда характеристик. Следуя во многом за экзистенциалистской концепцией личности в ее сартровском толковании, Лакан утверждает, что человек никогда не тождествен какому-либо своему атрибуту, его "Я" никогда не может быть определимо, поскольку оно всегда в поисках самого себя и способно быть репрезентировано только через Другого, через свои отношения с другими людьми. Однако при этом никто не может полностью познать ни самого себя, ни другого, т. е. не способен полностью войти в сознание другого человека.
Кристева в своей трактовке субъекта во многом сохраняет лакановскую, и через него восходящую к Фрейду интерпретацию субъекта как внутренне противоречивого явления: находящегося в состоянии постоянного напряжения, на грани, часто преступаемой, своего краха, развала, психической деформации, вплоть до безумия, и судорожно пытающегося восстановить свою целостность посредством символической функции воображения, которая сама по себе есть не что иное, как фикция. Может быть, одной их специфических черт Кристевой является ее "теоретический акцент" на неизбежности и "профилактической необходимости" этого "царства символического" как обязательного условия существования человека.
При таком видении мира, когда предметом исследования становятся одни лишь "нестабильности" и само существование целостной личности ставится под вопрос, у многих теоретиков постмодернизма человек превращается в "негативное пространство" как у Розалинды Краусс (Krauss:1984) или "случайный механизм" как у Мишеля Серра (Serres:1982).
Парадокс постструктуралистского мышления заключается в том, что все попытки, и казалось бы весьма успешные, по теоретической аннигиляции субъекта неизбежно заканчивались тем, что он снова возникал в теоретическом сознании как некая неуловимая и потому неистребимая величина. Деррида, по сравнению с Кристевой, гораздо позже - где-то в 80-х гг. придет к теоретическому признанию неизбежности субъекта. Фуко в свой последний период кардинально пересмотрел проблематику субъекта. Если раньше, в его структуралистско- археологический период, субъект "умирал" в тексте как его автор, и основной акцент делался на несамостоятельности автора, рассматриваемого лишь как место "пересечения дискурсивных практик", навязывавших ему свою идеологию вплоть до полного стирания его личностного начала, то теперь как "носитель воли и власти" субъект и в роли автора текста обретает некоторую, хотя и ограниченную легитимность (а заодно и относительную свободу) как активный "воспроизводитель дискурсивных и социальных практик" (Easthope:1988, с. 2/7). Кристева при всех своих яростных нападках на субъекта не смогла от него "избавиться" и в начале 70-х. Разумеется, речь может идти лишь о совсем "другом", глубоко нетрадиционном субъекте, лишенном целостности сознания, принципиально фрагментированном (morcele), дивиде (в противоположность классическому, по самому своему определению "неделимому" индивиду), и тем не менее, постоянно ощущаемая потребность в тематике субъекта у Кристевой - неопровержимое свидетельство неизбежного сохранения субъекта как константы всей системы ее теоретических построений.


© 2009-2020  lib.ltd.ua