Веб-бібліотека - головна сторінка


Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни:

ЄВРОПА. Великобританія. Франція. Німеччина. Італія. «Малі» високорозвинені країни Західної Європи. Фінляндія (79). Швеція (82). Норвегія (84). Данія (87). Ісландія (89). Бельгія (90). Нідерланди (94). Люксембург (99). Швейцарія (100). Австрія (104). Інші країни Західної Європи. Ірландія (107). Португалія (110). Іспанія (113). Мальта (123). Греція (124). Центральна і Південно-Східна Європа. Польща (130). Чехія (138). Словаччина (141). Угорщина (144). Румунія (148). Болгарія (153). Країни колишньої Югославії та Албанія. Словенія (160). Хорватія (161). Боснія і Герцеговина (164). Югославія (166). Македонія (168). Албанія (169). ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ. Туреччина. Кіпр. Ліван. Ізраїль. Кувейт...

Предко О. I. Психологія релігії: Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна. Предмет психології релігії. Психологія релігії і релігійна психологія. Структура психології релігії та її методи. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки. Відношення «людина - Бог» в контексті пошуку передумов психологічного осягнення релігії. Креативно-антропологічні можливості осягнення відношення «людина - Бог» в процесі становлення святоотцівської думки. Особливості трансформації змісту ідеї «внутрішньої» людини у філософії Г. Сковороди. «Відчуття» як засіб дослідження релігії у філософії Ф. Шлейєрмахера. Виникнення і розвиток психології релігії у другій половині XIX - на початку XX ст. Тенденції розвитку американської психології релігії...
Мозгова Н. Г. Логіка: Предмет логіки. Загальна характеристика поняття. Логічні операції з поняттями. Просте судження. Логічні відношення між категоричними судженнями. Основні закони логіки. Складне судження. Безпосередній дедуктивний умовивід. Простий категоричний силогізм. Виводи логіки висловлювань. Індуктивний умовивід. Доведення та спростування...
Гойхман О.Я. и др. Теория и практика референтской деятельности: Руководитель за спиной референта. Суть референтской деятельности. Писать для других и за других. Документ и его реквизиты. Составление текстов небольшого объема. Спичрайтерство. Маршрут документа. С текстом работы много. Техника чтения. Реферирование. Редактирование. Прежде чем руководитель скажет. Предстоят переговоры. И жестом и голосом. Речь для руководителя. Нормы этические и протокольные. Этика речевой коммуникации. Слушать и быть услышанным. Международный протокол...
Чирва Ю. О., Баб'як О. С. Безпека життєдіяльності: Засади формування безпеки життєдіяльності. Формування безпеки життєдіяльності. Людський фактор у проблемі безпеки життєдіяльності. Правові засади управління в галузі безпеки життєдіяльності. Захист населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Державне управління, сили та засоби захисту населення від надзвичайних ситуацій. Надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру та поведінка людини. Класифікація надзвичайних ситуацій. Надзвичайні ситуації техногенного характеру. Надзвичайні ситуації природного характеру та поведінка людини. Геологічні небезпечні явища...
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: ЄВРОПА. Великобританія. Франція. Німеччина. Італія. «Малі» високорозвинені країни Західної Європи. Фінляндія (79). Швеція (82). Норвегія (84). Данія (87). Ісландія (89). Бельгія (90). Нідерланди (94). Люксембург (99). Швейцарія (100). Австрія (104). Інші країни Західної Європи. Ірландія (107). Португалія (110). Іспанія (113). Мальта (123). Греція (124). Центральна і Південно-Східна Європа. Польща (130). Чехія (138). Словаччина (141). Угорщина (144). Румунія (148). Болгарія (153). Країни колишньої Югославії та Албанія. Словенія (160). Хорватія (161). Боснія і Герцеговина (164). Югославія (166). Македонія (168). Албанія (169). ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ. Туреччина. Кіпр. Ліван. Ізраїль. Кувейт...
Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І: Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...
Беззубко Л.В. та ін. Управління трудовими конфліктами: Теоретичні основи вивчення конфліктів. Загальна характеристика конфлікту як явища. Конфлікт як об'єкт вивчення і управління. Основні типи конфліктів. Стадії трудових конфліктів. Основні причини трудових конфліктів. Вивчення проблем трудових конфліктів. Дослідження трудових конфліктів. Вивчення трудових конфліктів (на прикладі підприємств Донецької області). Методичні підходи до вивчення стану трудових конфліктів. Нормативно-правові і соціальні основи управління конфліктами. Характеристика існуючої в Україні системи соціального захисту. Вивчення проблем трудових конфліктів. Характеристика нормативно-правової бази вирішення трудових конфліктів. Стратегія управління конфліктами...
Остапчук М.В., Рибак А.І. Система технологій (за видами діяльності): Промисловість України. Загальна характеристика промисловості. Одиниці виміру фізичних величин, фізичні властивості матеріалів і робочих агентів. Властивості сировини, кінцевих продуктів і робочих агентів. Теоретичні засади технології. Основні технологічні поняття та визначення. Класифікація технологічних процесів та апаратів технології. Фізико-хімічні та біохімічні закономірності в технології. Закони зберігання маси та енергії в умовах рівноваги систем. Кінетика технологічних процесів. Технологічні закономірності технології. Використання законів фундаментальних наук в технології. Принципи ресурсо- та енергозбереження в технології. Принцип інтенсифікації процесів...
Чекман І. С. та ін. Фармакологія: Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. Історія лікознавства і фармакології. Загальна фармакологія. Взаємодія організму й лікарської речовини. Чинники, що зумовлені лікарською речовиною. Чинники, що зумовлені організмом. Вплив навколишнього середовища на взаємодію організму й лікарської речовини. Фармакокінетика. Головні поняття фармакокінетики. Шляхи введення лікарської речовини організм. Вивільнення лікарської речовини лікарської форми. Абсорбція лікарської речовини організмі. Розподіл лікарської речовини в органах тканинах. Біотрансформація лікарської речовини організмі. Мікросомне окиснення. Немікросомне окиснення. Реакція кон'югації. Виведення лікарської речовини організму. Фармакодинаміка. Види дії лікарської речовини...

Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції:

Валютні відносини та світові валютні системи. Відносини у світогосподарських зв'язках. Еволюція світової валютної системи. Елементи валютної системи. Міжнародний ринок обміну валют. Сутність валютних операцій. Ринок фінансових деривативів. Міжнародний банківський бізнес. Міжнародні кореспондентські відносини банків. Електронні системи міжнародних міжбанківських розрахунків і платежів. Дистанційне банківське обслуговування. Організація міжнародних розрахункових операцій банку. Організація міжнародних розрахунків за допомогою інкасо. Організація міжнародних розрахунків за допомогою акредитива. Засоби здійснення міжнародних платежів. Способи здійснення міжнародних платежів...

СИСТЕМА

(греч. systema - составленное из частей, соединенное) - категория, обозначающая объект, организованный в качестве целостности, где энергия связей между элементами С. превышает энергию их связей с элементами других С, и задающая онтологическое ядро системного подхода. Формы объективации этой категории в разных вариантах подхода различны и определяются используемыми теоретико-методологическими представлениями и средствами. Характеризуя С. как таковую в самом общем плане, традиционно говорят о единстве и целостности взаимосвязанных между собой элементов. Семантическое поле такого понятия С. включает термины "связь", "элемент", "целое", "единство", а также "структура" - схема связей между элементами. Исторически, термин С. возникает в античности и включается в контекст философских поисков общих принципов организации мышления и знания. Для понимания генезиса понятия С. принципиален момент включения мифологических представлений о Космосе, Мировом порядке, Едином и т.п. в контекст собственно философско-методологических рассуждений. Например, сформулированный в античности тезис о том, что целое больше суммы его частей, имел уже не только мистический смысл, но и фиксировал проблему организации мышления. Пифагорейцы и элеаты решали проблему не только объяснения и понимания мира, но и онтологического обоснования используемых ими рациональных процедур (сведения одних знаний к другим, использования схематических изображений - чертежей, введения элементов доказательств и др.). Число и Бытие - начала, не столько объясняющие и описывающие мир, сколько выражающие точку зрения становящегося рационального мышления и требование мыслить единство многого. Платон выражает это требование уже в явном виде: "Существующее единое есть одновременно и единое и многое, и целое и части...". Только единство многого, т.е. С, может быть, согласно Платону, предметом познания. Отождествление стоиками С. с мировым порядком можно понять только с учетом всех этих факторов. Таким образом, генезис понятия С. имел главным образом эпистемолого-методологическое значение, задавая принцип организации мышления и систематизации знания. В последующей истории философии, вплоть до начала 19 века, закрепляется чисто эпистемологическая трактовка понятия С. В 16-18 вв. С. называли объекты подобные, "Началам" Евклида. Кант писал: "Под С. я разумею единство многообразных знаний, объединенных одной идеей". Однако, начиная с 19 в. распространяются онтологические и натуралистические интерпретации С. Системность начинает трактоваться как свойство объектов познания, а связи между различными слоями знания - как фиксация связей в самих объектах. Речь теперь идет не столько о том, чтобы сформировать С. знания, сколько о том, чтобы воспроизвести в знании объект как С. Этот поворот порождает ряд совершенно новых и специфических проблем. Материальны ли связи? Что можно считать элементом? Может ли С. развиваться? Как связана С. с историческими процессами? и т.д. Развитие инженерного подхода и технологий в 20 в. открывает эру искусственно-технического освоения С. Теперь С. не только исследуются, но проектируются и конструируются. Одновременно оформляется и организационно-управленческая установка: объекты управления также начинают рассматриваться как С. Это приводит к выделению все новых и новых классов С: целенаправленных, самоорганизующихся, рефлексивных и др. Сам термин "С." входит в лексикон практически всех профессиональных сфер. Начиная с середины 20 в. широко разворачиваются исследования по общей теории систем и разработки в области системного подхода, складывается межпрофессиональное и междисциплинарное системное движение. Тем не менее категориальный и онтологический статус "С. как таковой" остается во многом неопределенным. Это вызвано, с одной стороны, принципиальными различиями в профессиональных установках сторонников системного подхода, с другой стороны, попытками распространить это понятие на чрезвычайно широкий круг явлений, и наконец, процедурной ограниченностью традиционного понятия С. Вместе с тем, во всем многообразии трактовок С. продолжают сохраняться два подхода. С точки зрения первого из них (его можно назвать онтологическим или, более жестко, натуралистическим), системность интерпретируется как фундаментальное свойство объектов познания. Тогда задачей системного исследования становится изучение специфически системных свойств объекта: выделение в нем элементов, связей и структур, зависимостей между связями и пр. Причем элементы, связи, структуры и зависимости трактуются как "натуральные", присущие "природе" самих объектов и в этом смысле - объективные. С. в таком подходе полагается как объект, обладающий собственными законами жизни. Другой подход (его можно назвать эпистемолого-методологическим) заключается в том, что С. рассматривается как эпистемологический конструкт, не имеющий естественной природы, и задающий специфический способ организации знаний и мышления. Тогда системность определяется не свойствами самих объектов, но целенаправленностью деятельности и организацией мышления. Различие в целях, средствах и методах деятельности неизбежно порождает множественность описаний одного и того же объекта, что порождает в свою очередь установку на их синтез и конфигурирование (системо-мыследеятельностная (СМД) методология). Традиционная точка зрения заключается в том, что поведение и свойства С, ее целостность и внутреннее единство определяются прежде всего ее структурностью. Функционирование С. и материальная реализация ее элементов в этом случае вторичны по отношению к структуре и определяются ею. Новая постановка проблемы вызвана, в свою очередь, развитием новых областей человеческой деятельности, в первую очередь технического и социального проектирования. Если в классическом естественнонаучном анализе исследовательское движение осуществлялось от материально выделенных объектов к идеально представленным процессам и механизмам, присущим этим объектам, то при проектировании идут противоположным путем: от функции к процессу функционирования и лишь потом к материалу, обеспечивающему функционирование. "Процесс" и "материал" его реализации образуют исходную категориальную оппозицию понятия С. в СМД-методологии. Другие категориальные слои С. возникают на пути "реализации" процесса на материале: "функциональная структура", задающая пространственный модус процесса, его синхронию; "организованность материала", представляющая результат "наложения" или "отпечатывания" структуры на материале; "морфология" - материальное наполнение функциональных мест структуры. Связи и отношения этих категорий между собой задаются с помощью ряда других категорий. В частности, таких как "механизм", "форма", "конструкция". Таким образом, понятие С. оформляется как определенная организация и иерархия категорий. С этой точки зрения, рассмотреть какой-либо объект в виде С. - это значит представить его в четырех категориальных слоях: 1) процессов, 2) функциональной структуры; 3) организованностей материала, 4) морфологии. Затем слой морфологии может быть снова разложен по слоям процессов, структур и организованностей, и это разложение будет образовывать уже второй уровень системного описания. И такая операция может повторяться до тех пор, пока не будет получено представление объекта необходимого уровня конкретности. На этой основе в СМД-методологии была отработана достаточно подробная схема полисистемного анализа, получившая целый ряд перспективных приложений. Прежде всего, это возможность соединить любые процессуальные представления о С. со структурными и организационными. Другим преимуществом являлось эффективное решение проблемы взаимодействия структур.
А.Ю. Бабайцев