Веб-бібліотека

Греченко В. А. та ін. Історія світової та української культури:

Феномен культури. Історія світової культури. Культура первісного суспільства. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу. Антична культура. Культура Середньовіччя: Європа, Візантія, ісламський світ. Культура Відродження і Реформації. Культура Нового часу. Європейська культура XIX ст. Культура XX ст. Історія української культури. Культура на українських землях у найдавніші часи. Культура Київської Русі. Культура України у XIV - першій половині XVII ст. Розвиток культури у другій половині XVII - XVIII ст. Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII- початок XX ст.). Новітня українська культура...

Мальська М.П. та ін. Основи туристичного бізнесу: Історичні передумови виникнення та розвитку туризму. Історія розвитку туризму в Україні. Туризм: види та форми. Поняття про туризм. Класифікації туризму. Туристична індустрія. Організатори туризму. Перевезення. Готельна індустрія. Система громадського харчування. Страхування. Система розваг. Банківські та фінансові послуги. Інформаційні послуги в туризмі. Безпека туристичної подорожі. Небезпека травмування. Вплив довкілля. Пожежна безпека. Біологічні чинники. Психофізіологічні навантаження. Небезпечні випромінювання. Хімічні чинники. Етап перевезення. Специфічні чинники ризику. Менеджмент у туризмі. Функція менеджменту "планування". Функція менеджменту "організація"...

СИНЕРГИЗМ

(от греч. synergeia - содействие, соучастие) - восходящее к апологетам и отцам церкви учение о наличии свободы во "внутреннем человеке" на его спасительном пути к Богу под действием благодати Святого Духа. "И познаете истину, и истина сделает вас свободными" (Ин. 8:32) - евангелистская основа С. На Руси это учение, начиная с митрополита Илариона, получило распространение прежде всего как ключевой фактор внутреннего духовного просвещения, к-рый обуславливал онтологическое обожение человека - согласно Богочеловеческой природе Христа. В рамках православной философии С. приобрел логико-гносеологическое значение. Московский митрополит Платон (Левшин) и его школа претворили С. в принцип антиномической достаточности при анагогическом познании Бога (см. Анагогия). Тем самым была "оттенена" идея трансцендентной "свободное" Бога, по образу и подобию к-рой полагалась и сугубо внутренняя свобода человека. Славянофилы, особенно в лице Хомякова, развили антиномические черты С., подчеркнув его православную особенность. Мн. рус. писатели приняли духовный аристократизм "тайной" (Пушкин), т. е. сугубо внутренней, свободы человека за кардинальный принцип художественного творчества. В 1-й пол. XX в. усилилось гносеологическое осмысление С. Флоренский, Е. Н. Трубецкой, Бердяев, Булгаков, Франк, Н. А. Васильев, Эрн заложили фундамент антиномической, или "воображаемой" (Васильев), логики. Но т. к. она базировалась на синергической событийности Бога и человека, то С. стал источником развития и собственно анагогии с ее цельным "вчувствованием в сокровенный духовный смысл" бытия (напр., в творчестве Булгакова и И. А. Ильина). Отсюда наметились пути для создания целостных метафизических построений, допускающих трансцендентную свободу Бога и, как следствие, "религиозную автономию" (Ильин) человеческого духа (напр., в творчестве Е. Н. Трубецкого, Булгакова, Ильина, Франка, Карсавина).


© 2009-2020  lib.ltd.ua