Веб-бібліотека

Мельник Л. П. Психологія управління:

Предмет наукового вивчення сучасної психологічної науки. Поняття про психологію. Психіка людини як об'єкт дослідження. Структура сучасної психологічної науки. Психологія управління. Методи соціально-психологічних досліджень управлінської діяльності. Наукове спостереження та його види. Методи опитування. Експериментальні дослідження, їх переваги та недоліки. Метод вивчення документів. Особистість працівника, її структура і прояви. Поняття про особистість. Співвідношення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність". Структура особистості працівника. Психологічна ієрархія її складових. Психологія управлінської діяльності менеджера. Організаційна діяльність менеджера...

Голуб Н.Б. та ін. Технологія сучасного уроку рідної мови: Заняття №1. Заняття №2. Заняття №3. Заняття №4. Заняття №5. Заняття №6. Заняття №7. Заняття №8. Заняття №9. Заняття №10. Заняття №11. Заняття №12. Заняття №13. Заняття №14. Заняття №15. Заключне слово...
Карпіловська С.Я. та ін. Основи професіографії: Теоретичні основи професіографії. Професіографія та її місце в системі професійної орієнтації населення. Класифікація професій. Методичні основи професіографії. Методи професіографії. Опитувальні листи для виявлення професійно важливих якостей спеціалістів. Професії типу "людина - людина". Загальна характеристика типу професій. Професіограма контролеракасира. Професіограма медсестри широкого профілю. Професіограма вихователя дитячого садка. Професії типу "людина - техніка". Загальна характеристика типу професій. Професіограма наладчика. Професіограма водія (на матеріалі дослідження праці водія міського транспорту). Професіограма токаря...
Партико Т. Б. Загальна психологія: Вступ до загальної психології. Психологія як наука. Історичний розвиток психології. Психологія в системі сучасних наук. Об'єкт та предмет психології. Галузі психології. Практичне значення психології. Методи психології. Методи пояснення психіки людини. Методи розуміння психіки людини. Методи впливу на психіку людини. Природа та сутність психіки людини. Умови та чинники формування психіки людини. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки. Головні властивості та функції психіки людини. Сфери прояву психіки людини. Свідома сфера. Несвідома сфера. Персонологія. Психологія особистості. Поняття про індивід, індивідуальність, особистість. Теоретичні напрями персонології. Психоаналітична теорія особистості...
Андрущенко В.П., Михальченко М.Л. Сучасна соціальна філософія: Суспільство як об'єкт філософського пізнання. предмет соціальної філософії. Історична генеза предмета соціальної філософії в історії філософії. Тріумф і трагедія соціальної філософії марксизму-ленінізму. Діалог на зламі століть: множинність соціально-філософського знання. Виробничі основи життєдіяльності суспільства. Дієва сутність соціального. Проблема побудови теоретичних моделей соціуму. Природні засади історії. Природа і суспільство. Архітектоніка суспільного виробництва. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу. Людина як суб'єкт історичного процесу. Організаційні основи соціальності. Суспільні відносини...
Греченко В. А. та ін. Історія світової та української культури: Феномен культури. Історія світової культури. Культура первісного суспільства. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу. Антична культура. Культура Середньовіччя: Європа, Візантія, ісламський світ. Культура Відродження і Реформації. Культура Нового часу. Європейська культура XIX ст. Культура XX ст. Історія української культури. Культура на українських землях у найдавніші часи. Культура Київської Русі. Культура України у XIV - першій половині XVII ст. Розвиток культури у другій половині XVII - XVIII ст. Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII- початок XX ст.). Новітня українська культура...
Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Предмет психології. Особливості та можливості, психології. Особливості психології. Можливості психології. Предмет психології. Здоровий глузд і наука. Предмет психології. Здоровий глузд. Життєві і наукові психологічні знання. Цілі психології. Критичне і творче мислення. Стан психології. Риси справжнього науковця. Основні напрями зарубіжної психології. Біхевіоризм. Психоаналіз. Гуманістична психологія. Гештальт психологія. Спілкування. Маніпулятивна і актуалізаторська моделі спілкування. Поняття, етапи і складність спілкування. Поняття та етапи спілкування. Складність спілкування. Структура спілкування. Комунікація як обмін інформацією. Інтеракція як взаємодія. Перцепція як сприйняття і розуміння людьми один одного...
Архівознавство / За ред. Я. С. Калакури: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкт і методи архівознавства. Зв'язок архівознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами. Джерельна база та історіографія архівознавства. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV ст. - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина XVH-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIH-XIX ст. Архіви України в контексті проектів архівних реформ у Росії XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби Української революції...
Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: Теоретичні передумови активного соціально-психологічного навчання. Психологічні засоби групової психокорекційної роботи. Практична психологія і психокорекційна практика. Поняття психокорекції. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції. Спрямованість психокорекційного процесу АСПН. Поняття особистісної деструкції та особистісної проблеми спілкування. Особливості психокорекційного процесу в групі АСПН. Особливості процесуальної діагностики в групі АСПН. Результативність психокорекційного процесу в групі АСПН. Групова динаміка як чинник психокорекції. Поняття «дезінтеграція» та «інтеграція» в контексті групової психокорекції за методом АСПН. Механізми особистісних змін суб'єкта...
Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології: Теоретичні аспекти загальної екології. Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища. Структура природного середовища. Природне середовище. Атмосфера. Літосфера. Гідросфера. Природні ресурси. Біосфера. Загальні властивості біосфери. Склад і функціонування біосфери. Проблема походження життя на Землі. Еволюція біосфери. Еволюція людини. Ноосфера. «Біосфера-2». Кругообіг речовин та енергії в біосфері. Організми та середовище. Великий кругообіг речовин й енергії. Вплив антропогенного фактора на кругообіг. Природні ресурси Землі. Біологічні ресурси. Мінеральні й енергетичні ресурси. Кліматичні ресурси. Життєвий простір. Генетичний фонд. Структура сучасної екології. Предмет екології. Основні екологічні поняття...

РИККЕРТ Генрих

(25 мая 1863, Данциг, ныне Йаньск, - 30 июля 1936, Гейдельберг) - немецкий философ, один из главных представителей баденской (фрайбургской) школы неокантианства. Изучал немецкую литературу, историю, философию, экономику в Берлине, Страсбурге, Цюрихе и Фрайбурге, где в 1888 под руководством В. Виндельбанда защищает диссертацию "Учение о дефиниции". Так же, как и его учитель, главной своей целью считал создание науки о теоретической ценности; разделял также концепцию номотетических и ндиографических наук. В работе "Границы естественнонаучного образования понятий" (Die Grenzen der naturwissenschaftlichen Begriffsbildung, 1896, рус. пер. 1903), оказавшей влияние на социологию М. Вебера, Риккерт показывает, что в противопоставлении Виндельбандом исторических и естественных наук содержится по сути два различения: между генерализирующим и индивидуализирующим мышлением, а также между оценивающим (wertendem) и не-оценивающим мышлением. Соответственно имеются четыре типа наук: 1) науки генерализирующие, но не оценивающие (классическое естествознание); 2) индивидуализирующие и не оценивающие (эволюционная биология, геология и т. п.); 3) генерализирующие и оценивающие (социология, экономика); 4) индивидуализирующие и оценивающие (история). В своем первом значительном произведении "Предмет знания" (Der Gegenstand der Erkenntnis, 1892, последующие издания - 1904 и 1915 - существенно переработаны) Риккерт обращается к выяснению природы познания, считая, что проблема "вещи в себе" Канта недостаточно радикально решает вопросы взаимоотношения между сознанием и тем, что ему чуждо. Предмет есть нечто, противостоящее субъекту, независимое от него, причем познание должно быть направлено на него. Однако если познание нацелено на нечто иное, нежели оно само, то последнее, независимое от реальности субъекта, должно быть помыслено как трансцендентное ему. Следовательно, должно существовать еще и нечто другое, кроме имманентного действительного, - это мир ценностей, явленный нам как должное. Обоснование трансцендентности мира ценностей - одна из главных задач "Предмета знания". В противоположность Гуссерлю периода "Логических исследований" Риккерт считает, что логическое и ценностное не принадлежат сфере бытия: логическое не существует, но значит. В поисках "предмета" субъект осуществляет понятие как ценностный процесс, происходит "занятие позиции" (Stellungnahme) по отношению к ценности (проблема чисто интеллектуального усмотрения (Kenntnisnahme) и противопоставляемого ему Stellungnahme обсуждается также у Гуссерля, Хайдеггера, Гильдебрандта). Суждение есть акт теоретической оценки, а значит, элемент теоретического поведения. В этом смысле познание как интеллектуальная деятельность есть совершение ценностных суждений (Werten), признание долженствования, которое осуществляется в чувстве. Заблуждение есть соответственно отказ от ценности и признание не-ценностного. Осуществление ценностных суждений придает содержанию представления ценностную форму. Однако суждение не является всего лишь ценностным суждением, ибо именно суждение о действительности (Wiklichkeitsurteil) следует понимать как признание ценностей. Ценностные суждения (Werturteile) содержат, дополнительно, оценки (Beurteilungen) (напр., этические или эстетические). В этом смысле сами по себе суждения принадлежат к сфере теоретического, а оценки и ценностные суждения, не будучи ценностями, представляют собой соединение ценностей с действительностью. Ценности же образуют особый мир, лежащий по ту сторону субъекта и объекта. Риккерт предпочитает говорить не об очевидности суждения, а о его необходимости - необходимости долженствования (des Sollens), требующей от субъекта признания. Признание должного придает актам суждения истинность. Истина не соответствие представления действительности, а совокупность суждений, утверждающих должное. Между регионами бытия существует не соответствие, но ориентация на изначальное долженствование (Sollen). Такая позиция требует обоснования трансцендентности долженствования (т. е. его независимости от субъекта) - иначе устраняется сама возможность суждения. Риккерт полагает, что трансцендентность долженствования выражается именно в том, что его можно только помыслить. Долженствование является требованием.
В "Системе философии" (System der Philosophie, Bd. l, 1921), оставшейся незавершенным проектом, Риккерт более подробно развивает свои представления о мире и философии: философствование есть дело теоретического субъекта, только он в состоянии силой своего логического мышления создать понятия, которые охватят все сущее, тогда как "целостный" человек со своим созерцанием, велением и чувством, своей "жизнью" (против Дилыпея) и его "экзистенцией" (против Кьеркегора) неизбежно оказывается ограниченным частным миром. Для постижения мира в его целостности человекдолжен отказаться от своей "естественной", "донаучной" "заботы" о жизни, или "экзистенции" (против Хайдеггера, бывшего его учеником), и стремиться постичь необозримую множественность мира в обозримой взаимосвязи понятий, поднимаясь, т. о., над своей исторической ограниченностью. Такая взаимосвязь понятий будет системой, форму которой неизбежно принимает подлинная философия. Основным становится "гетерологический принцип": при определении бытия мира не следует полагать, что он имеет только один модус бытия, который и является его сущностью. "Онтологический плюрализм", который вместо этого предлагает Риккерт, берет свое начало в мире опыта. Дуализм души и тела он предлагает заменить альтернативой "воспринимаемое - понимаемое". Чувственный мир должен быть постигнут единичными науками либо индивидуализирующим, либо генерализирующим способом, познание же интеллигибильного мира нацелено на систему ценностей (смысл и значение могут быть научно прояснены только с помощью ценностных понятий). После выявления дуализма воспринимаемого чувственного мира и ирреального, умопостигаемого, может быть поставлен вопрос об их единстве. Оно реализуется в бытии третьего рода - бытии субъекта. Следовательно, наряду с двумя мирами существует третий, до-предметный ("профизический") мир, обладающий свободой в двух смыслах: свободой от природной каузальности и свободой занятия позиции по отношению к ценности. Трем царствам: "действительности", ценности как "трансцендентальному смыслу" и как "имманентному смыслу" - Риккерт ставит в соответствие три способа овладения этими мирами: объяснение, понимание и истолкование. По мнению позднего Риккерта, троичное членение мира не исчерпывает онтологической многогранности мирового целого. Поскольку субъект (профизическое бытие) соединяет ценности (умопостигаемый мир) в своей практической деятельности (мир действительности) свободным образом, необходимо предположить еще одно, "потустороннее", трансцендентное, основание единства этих трех "посюсторонних" частей мира; мыслить его можно только символически (по аналогии с идеей "блага" Платона). Только на основе подобной всеохватывающей онтологии можно, по Риккерту, научно разработать философскую антропологию, причем, поскольку в этом случае человек будет понят не как часть мира, но будет поставлен вопрос об отношении человека к миру как целому, центральным становится вопрос о ценностях. В качестве материала для учения о ценностях Риккерт рассматривает реальную культуру в том ее виде, как она транслируется исторической наукой. К культуре принадлежат нравы, искусство, религия и наука. Значащую ценность представляют традиционные ценности культуры - нравственное, прекрасное и истинное. В поздние годы усилия Риккерта направлены на критику философия жизни, феноменологии и становившегося в то время популярным экзистенциализма (в Гейдельберге он находился в непримиримой оппозиции к преподававшему там же К. Ясперсу).
Соч.: Philosophie des Lebens, 2 Aufl. Tub., 1922; Die Logik des Pradikates und das Problem der Ontologie. Hdlb., 1930; Grundprobleme der Philosophie. Tub., 1934; в рус. пер.: Введение в трансцендентальную философию. Предмет познания, 2-е изд. К., 1904; Философия истории. СПб., 1908; Философия жизни. Пг., 1922; Науки о природе и науки о культуре (Избранное). М., 1998.
Лит.: Festgabe fur H. Ricken zum 70. Geburtstag. В., 1933; FedericiF. La filosofia dei valori di H. Rickert. Fienze, 1933 (библ.).
И. А. Михайлов


© 2009-2020  lib.ltd.ua