Веб-бібліотека - головна сторінка


Політологія / За ред. Ф.М. Кирилюка:

Методологічні засади політології. Політика як соціальне явище. Природа політики та її детермінанти. Структура і функції політики. Політологія як наука. Генеза науки про політику. Предмет політології. Теоретико-методологічний інструментарій політології. Закони і категорії політологи. Основні функції політології. Методи політології. Основні віхи світової та вітчизняної науки про політику. Зародження та розвиток думок про політику в стародавньому світі. Міфологічні уявлення про політику. Історична генеза політичних ідей у прадавніх і ранньослов'янських спільнотах. Основні джерела духовної культури. Зародження політичних структур. Політичні ідеї мислителів Київської Русі. Витоки політичних ідей. Становлення державної ідеології...

Шишка Р. Б., Сергієнко В. В. Митне право України: Митна справа в Україні. Поняття митної справи. Започаткування та становлення митної справи. Зміст митної справи. Митна політика України та її основні елементи. Принципи митного регулювання. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента. Міжнародний обіг товарів і товарна номенклатура. Митна політика і міжнародна торгівля. Митне право України. Поняття митного права. Предмет митного права. Метод митного права. Принципи митного права. Система митного права. Удосконалення митного права. Митно-правові відносини. Джерела митного права. Митні органи України. Митні органи України та організаційно-правові засади їх діяльності. Державне регулювання діяльності митних органів...
Фіцула М.М. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток. Предмет і основні категорії педагогіки. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки. Напрями, течії зарубіжної педагогіки. Логіка і методика педагогічних досліджень. Наукові дослідження - шлях до розв'язання проблем педагогіки. Методологія педагогіки. Методи науково-педагогічного дослідження. Етапи педагогічного дослідження. Розвиток, виховання і формування особистості. Процес розвитку і формування особистості. Спадковість і розвиток. Вплив середовища на розвиток і формування особистості. Розвиток і виховання. Діяльність як чинник розвитку особистості. Зарубіжні теорії розвитку особистості...
Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: Філософсько-освітні та психолого-педагогічні засади методики викладання української літератури в старшій школі. Методика викладання української літератури як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна, її парадигматика і систематизовані курси (друга половина XX ст). Діалогічний та екзистенціальний аспекти психолого-педагогічних засад викладання української літератури в школі. Рівні спілкування та їх практичне застосування в шкільному викладанні літератури. Рання юність як етап літературного розвитку школярів. Діалогізм та проблемність як принципи сучасного прочитання української літератури в школі. Психологічно-літературознавче дослідження художнього тексту...
Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку України: Теорія і практика сучасного репоналізму. Методологія і маркетинг регіональних умов господарювання. Сучасні форми світогосподарської інтеграції. Інноваційна регіональна політика і програми. Геоінформаційні системи в економіці. Особливості європейського регіоналізму. Організаційні засади європейського регіоналізму. Загальноєвропейські принципи регіонального співробітництва. Правові основи європейського регіоналізму. Зарубіжний досвід утворення єврорегіонів та прикордонної співпраці. Регіоналізація відкритої економіки України. Пріоритетні напрями світової господарської інтеграції. Конкурентноздатність відкритої економіки. Перспективи українського регіоналізму. Геоекономіка і регіональна політика...
Заброцький M.М. Основи вікової психології: Предмет та методи вікової психології. Предмет вікової психології як науки. Загальна характеристика віку. Теоретичні концепції вікової психології. Методи вікової психології. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки. Розвиток і формування. Особливості психічного розвитку. Рушійні сили розвитку психіки. Навчання, виховання та розвиток психіки. Вікова періодизація психічного розвитку. Психологічні особливості дошкільного віку. Особливості психічного розвитку немовляти. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти. Психологічні особливості молодшого школяра...

РЕНЕССАНС в искусстве

(фр. re naissance - возрождение) - одна из крупнейших эпох в истории мировой культуры, отразившая начало перехода от феодализма к капитализму, формирование светской культуры, гуманистического сознания, порывающего с религиозным мистицизмом. Р. в Западной Европе ориентировался на возрождение античной культуры (отсюда и название), что давало возможность, опираясь на опыт и авторитет шедевров иск-ва прошлого, добиваться гармонического единства телесного и духовного, чувственного и интеллектуального в человеке, способствовать прогрессивному развитию худож. культуры. Энгельс определял Р. в Западной Европе как "величайший прогрессивный переворот из всех пережитых до того времени человечеством..." (т. 20, с. 346). Как содержательно-формальное явление культуры Р. базируется на диалектическом характере ее развития, на ощущении неразрывности культуры прошлого и настоящего, на осознании переходности периода, связываемого с понятием "Р.". В эстетику и теорию худож. культуры это понятие вошло в XVIII в., а более широко - в середине XIX в., после публикаций фр. историка Ж. Мишле и особенно швейцарск. историка и философа культуры Я. Бурк-хардта, чье исследование "Культура Ренессанса в Италии" (1860) показало роль в истории культуры личности, утверждающей свое право на свободное развитие. Впоследствии было установлено, что понятие "Р. в и." введено еще в XVI в. итал. живописцем, архитектором и историком иск-ва Дж. Вазари, а использовалось фактически раньше, со времен античности, с целью подчеркнуть безостановочность прогресса в культуре, его способность задержаться, иногда на длительный срок, а потом "возродиться". В конце XIX в. Вёльф-лин на базе разработанного им истори-ко-критического изучения стиля по типологическому принципу ввел связанную между собой пару понятий "Р." и "барокко", с характерными для них изобразительными принципами - соответственно "линейным" и "живописным", утверждая двуединство этих принципов и цикличность развития в иск-ве. В XX в. Панофский, особенно в книге "Ренессанс и ренессансы в западном искусстве" (1960), расширил трактовку этого понятия для выработки метода детального исследования исторической эволюции стиля в иск-ве. В совр. эстетике и искусствознании идут споры по вопросу определения сущности и временных границ Р. в и. Споры эти затрагивают проблемы гуманизма и роли иск-ва в об-ве, его периодизации на рубеже феодальной и капиталистической общественно-экономических формаций. В своем классическом выражении Р. в и. охватывает период развития иск-ва Западной Европы с XIII по XVI в. Причем в нем как самостоятельные выделяются периоды проторенессанса, раннего. Высокого и позднего Возрождения. Это членение относится в первую очередь к иск-ву Италии. В Нидерландах, Германии, Франции и Испании XV - XVI вв. черты, родственные иск-ву итал. Р. (интерес к личности человека и его роли в мире, освоение традиций античной культуры, связь иск-ва с эстетикой гуманизма), проявились преимущественно в живописи. В отличие от Италии в этих странах выделяются два периода - истоки и начальная пора Северного Возрождения и собственно Северное Возрождение, совпадающее по времени с поздним Возрождением в Италии (после 1540 г.). Аналогичные процессы, протекавшие в иск-ве Восточной Европы, Азии и Дальнего Востока, позволяют определять их как варианты "грузинского", "китайского" и т. д. Р. Во всех случаях данные процессы имели свои отличительные черты, обусловленные типом культуры и преломляемые в различных видах искусства. Р. в и. выдвинул на первое место личность художника как творца стиля и общественного деятеля, отражающего существенные тенденции своего времени и связывающего их с постижением сущности человека и природы в целом. Это достигается специально выработанными методами худож. творчества для передачи богатства и красоты реальной действительности на основе соединения интуитивного и интеллектуального, худож.-образного и научного постижения мира (Возрождения эстетика). Крупнейшими представителями Р. в и. были живописцы, архитекторы, скульпторы, поэты, драматурги: в раннем Возрождении (Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Альберти, Донателло, Я. ван Эйк), Высоком Возрождении (Леонардо да Винчи, Микеланджело, Рафаэль, Ф. Рабле, А. Дюрер), в позднем Возрождении (У. Шекспир, М. Сервантес) и др. В своем творчестве они не только создали идеал гармоничного и свободного человеческого бытия, но и выразили сложность и противоречивость жизни, ее драматизм, продемонстрировали свою включенность в мировую историю культуры.