Веб-бібліотека

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови:

Поняття й категорії стилістики. Офіційно-діловий стиль. Науковий стиль. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Норми сучасної української літературної мови. Лексичні засоби стилістики. Стилістична диференціація української лексики. Стилістичне використання багатозначності. Тропи. Стилістичні можливості омонімії. Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту. Використання синонімії в різних стилях мови. Стилістичне використання антонімів. Лексика іншомовного походження в стилістичному плані. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Застаріла лексика зі стилістичного погляду. Терміни в різних стилях мови. Мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів...

Культурологія: українська та зарубіжна культура / За ред. М.М. Заковича: Теоретичні аспекти культури. Культурологічний підхід до аналізу культури. Методологічні засади розуміння культури. Поняття і сутність культури. Основні концепції культури. Морфологія і динаміка культури. Функції культури. Культура і суспільство. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства. "Субкультура" та її функції. Мистецтво як засіб творення особистості. Походження і основні етапи розвитку культури. Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу. Сутність культурної еволюції та її відмінність від біологічної. Генезис та етапи культурної еволюції. Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції. Культура і цивілізація...
Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Стандарти - нормативна база управлінням якістю продукції і сертифікації. Загальні відомості про стандартизацію. Органи з стандартизації в Україні. Основні положення державної системи стандартизації України. Організація робіт з стандартизації і загальні вимоги до стандартів. Порядок впровадження стандартів і державний нагляд за їх додержанням. Вітчизняні системи стандартів. Роль уніфікації в промисловому виробництві. Нормоконтроль технічної документації. Техніко-економічна ефективність стандартизації. Міжнародна та європейська діяльність з стандартизації та участь у ній України. Основні тенденції розвитку міжнародної стандартизації систем якості. Міжнародні стандарти ISO серії 9000...
Палеха Ю. І. Управлінське документування. Кадрове діловодство: Особливості складання кадрової документації. Вимоги до кадрового діловодства. Визначення поняття «кадрового діловодства». Основні обов'язки і функції кадрових служб. Організація праці співробітників кадрових служб. Призначення документації з кадрів. Завдання обліку кадрів. Місце та склад кадрової документації. Основні групи кадрових документів. Класифікація документів з особового складу. Ведення трудових книжок. Особливості ведення і збереження трудових книжок. Заповнення трудових книжок. Порядок внесення записів про нагородження й заохочення. Порядок внесення відомостей у разі звільнення. Порядок виправлення записів у трудових книжках. Оформлення дублікату трудової книжки. Ведення обліку трудових книжок...
М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Система освіти в Україні. Поняття системи освіти, її структура. Принципи освіти в Україні. Завдання закладів освіти. Управління системою освіти в Україні. Теорія навчання (дидактика). Дидактика, її категорії. Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками. Актуальні завдання дидактики. Процес навчання. Сутність навчання, його методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу. Функції навчання. Логіка навчального процесу. Структура процесу учення. Типи навчання. Модульне навчання. Мотиви навчання. Оптимізація процесу навчання...
Соціологія: Курс лекцій / За редакцією В. М. Пічі: Предмет, структура, функції соціології. Зв'язок соціології з іншими науками. Протосоціологія (Розвиток соціального знання від античності до О.Конта). Історичний розвиток соціологічної думки у країнах Західної Європи. З історії становлення і розвитку соціологічної Думки в Україні. Теорія соціальної структури суспільства. Економічна соціологія. Соціологія праці та управління. Соціологія політики. Соціологія нації. Соціологія освіти. Соціологія культури. Соціологія науки. Соціологічна теорія особистості. Соціологія молоді. Соціологія вільного часу. Соціологія сім'ї. Соціологія виховання. Соціологія конфлікту. Соціологія девіантної поведінки. Конкретно-соціологічні дослідження: поняття, види, етапи...
Бедь В. В. Юридична психологія: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...

ПСЮХЕ

(греч. душа), термин др.-греч. фило­софии, душа, исконно этимологич. значение - "дыха­ние" (ср. рус. "душа, дух" - "дышать", "воздух"). У Гомера П. употребляется в значении: 1) "жизненной силы", покидающей тело с последним издыханием; 2) бесплотного "призрака" (?????о?), после смерти чело­века существующего в Аиде, но полностью лишённого сознания и памяти ("Одиссея" XI 51; "Илиада" XXIII 104). Новая, антигомеровская концепция П. распрост­раняется начиная с 6 в. до н. э. в пифагореизме и орфиз­ме: П. понимается как "демон", т. е. бессмертное суще­ство божеств. происхождения, её странствия по телам животных и растений (см. Метемпсихоза) - как "на­казание" за первобытный грех Титанов, "тело" - как "могила" души [с обыгрыванием созвучия ???? ("тело") ("могила"): Филолай, фр. В 14], цель праведной жизни - как "очищение" (катарсис) от скверны, искупление вины и возвращение П. на небес­ную прародину. Одновременно П., обладающая памятью о прежних инкарнациях (Пифагор 14, 8DK), отождест­вляется с психическим "Я"; во фрагментах Гераклита П.- субстрат феноменов сознания и носитель нравств.качеств ("Сухая П. - мудрейшая и наилучшая", фр. 68 М), хотя в то же время и отождествляется с воздухом (фр. 66-67 М). За исключением Гераклита религ.-эсхатологич. проблематика П. чужда ионийской тради­ции, к-рая интересуется прежде всего биологич. функ­циями П. (П. - "жизнь") и понимает её обычно как воздух и дыхание; при этом в рамках параллелизма микрокосмоса и макрокосмоса нередко постулируется мировая П. (так в древнейшем филос. тексте о П. - фр. В 2 Анаксимена, но возможно уже у Фалеса 11 А 22, затем у Гераклита и особенно ярко у Диогена Аполлонийского - фр. В 4 слл.). Неясно совмещение у Эмпедокла натуралистич. концепции П. ("кровь") в "О природе" с орфикопифагорейским учением о П,"демоне" в "Очищениях". Демокрит постулировал для П. особые шарообразные атомы "огня" (№ 443-451 Лурье), превосходящие все остальные атомы кинетич. способностью, "ибо шар - самое подвижное из всех тел, так как он касается плоскости только в одной точке" (№ 443 а). Сократу, по-видимому, принадлежит выдви­жение на первый план личностного момента и этич. проблематики П.
Учение Платона о П., выросшее из орфикопифагорейской концепции, отличается от неё теоретич. углуб­лением и многоаспектностью. Эпистемологич. аспект разрабатывается в "Федоне": бессмертие и изначальная близость бестелесной П. к сверхчувств. миру делают возможным познание идей через "воспоминание" (см. Анамнесис). В "Федре" (265 b 5 слл.) П. выступает как онтологич. принцип (архе) движения, в "Тимее" ми­ровая П. движет космосом и светилами (ср. также 10ю кн. "Законов"). Систематич. трактовка П. в социально-этич. плане дана в "Государстве" (IV 435 е слл.): иерар­хия трёх частей П. - "рациональной, эмоционально-гневливой и похотливой" (локализованных соответст­венно в голове, груди и брюшной полости) соотносится с трёхчастным делением общества на стражейфилосо­фов, воинов и ремесленноземледельч. сословие. Бес­смертна только высшая часть, согласно "Тимею", соз­данная демиургом.
Осн. текст Аристотеля о П.- трактат "О душе" (П.), психофизиологич. ориентация к-рого резко контрасти­рует с платонич. концепцией раннего диалога "Евдем" (фр. 1-12 ross). Аристотель изъял П. из космологии, передав функции "самодвижущегося" начала "природе", и различал три "способности" П. - "питательную", "чувствительную" и "поэтическую" (интеллектуальную): первая присуща растениям, первые две - животным, все три - только человеку ("О душе" 414 b 20-415 а 13). Душа и тело относятся между собой как акт и потен­ция, форма и материя и потому нераздельны; "отдели­ма" и бессмертна только активная часть ноэтич. П. ("О душе" III 5).
В Древней Академии Ксенократ (фр. 60 слл. Heinze) определял П. как "самодвижущееся число". Из древних перипатетиков Аристоксен (фр. 118 W) и Дикеарх (фр. 11 W) примыкали к упоминаемой уже в "Федоне" (88d) структурной концепции П. как "гармонии" тела, у Макробия приписываемой Пифагору и Филолаю, но, строго говоря, несовместимой с тезисом о бессмертии П. и родственной характерному для всей греч. медици­ны и натурфилософии (начиная с Алкмеона, фр. В 4) пониманию "здоровья" как сбалансированного равнове­сия противоположностей. Стоицизм вернулся к ионий­скому телесному пониманию П. и довёл до предела традицию гилозоистич. панпсихизма (Анаксимен - Ге­раклит - Диоген), видя в П. часть панкосмич. пневмы; П. человека состоит из 8 частей: пяти органов чувств. речевой способности, семенной способности и "командного" центра, к-рому все остальные приданы подобно "щупальцам осьминога" ("Placita" IV 4, 4). У Эпикура П. - конгломерат атомов "огненного,воздушного, пневматического и нек-рого четвёртого - безымянного" элемента, ответственного за ощущение ("Placita" IV 3, 11).
В среднем платонизме и неопифагореизме возрожда­ется пифагорейскоплатонич. учение о П., но при этом наблюдается тенденция к более жёсткой дифференциа­ции П. и ума (нуса) и иерархич. подчинению первой второму. Плутарх приписывает материи иррацион. П.- моторную силу - и, подобно Аттику, признаёт вычитан­ную из 10-й кн. "Законов" Платона (897 d) злую П. Вселенной, соотнося её с космич. дьяволом вост. рели­гий ("Об Исиде и Осирисе"). Нумений формулирует учение о двух отд. П. в человеке - рациональной и иррациональной - и вводит впервые представление об "эфирном" теле П. (см. Квинтэссенция). У Плотина П. ("Эннеады" IV) - третья ипостась, "отображение" (?????) нуса, посредник между бестелесным миром, к-рому она принадлежит, и чувств. миром, к-рый она творит, по существу принимая на себя функции деми­урга. Человеч. П. в качестве микрокосма аналогична мировой П.; обратившись вверх, она восходит к дея­тельности нуса, в к-рой объект и субъект неразличимы, обратившись вниз - через дискурсивное мышление и чувств. восприятие - нисходит до ярактич. деятель­ности.


© 2009-2020  lib.ltd.ua