Веб-бібліотека

Буров Є. Комп'ютерні мережі:

Протоколи комп'ютерних мереж. Історія розвитку та класифікація комп'ютерних мереж. Історія виникнення та техніко-економічні передумови появи комп'ютерних мереж. Різновиди комп'ютерних мереж. Класифікація комп'ютерних мереж. Стандартизація в комп'ютерних мережах. Архітектурні принципи побудови комп'ютерних мереж. Головні означення та поняття. Головні функції протоколу N-рівня. Стандарт 7498 ISO. Методи комутації. Середовища передавання даних. Середовища передавання у комп'ютерних мережах. Електромагнітне випромінювання та електромагнітна невразливість. Завади. Сигнали та коди комп'ютерних мереж. Структурна схема ланки передавання даних. Форми передавання даних у каналах KM. Синхронізація. Пристрій спряження...

Локазюк В. М. Мікропроцесори та мікроЕОМ у виробничих системах: Функціонування, проектування та архітектура мікропроцесорних пристроїв і систем. Загальні відомості про мікропроцесорну техніку. Основні поняття та визначення мікропроцесорної техніки. Класифікація мікропроцесорів та їх основні параметри. Вибір мікропроцесорного комплекту для проектування обчислювальних пристроїв і систем. Загальні питання організації та функціонування мікропроцесорних пристроїв і систем. Структура мікропроцесорних пристроїв і систем. Інтерфейси мікропроцесорних пристроїв і систем. Керування роботою мікропроцесорних пристроїв (систем). Адресний простір. Механізм та способи адресації. Формалізація процесу проектування мікропроцесорних пристроїв і систем...
Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття: Історична психологія та формування культурологічних засад історії психології. Матеріальне та ідеальне єство людини і принципи взаємної доповнюваності о історичній психології та історії психології. Образ людини: академічний стиль. Наукова і сцієнтнетська психологія XIX - початку XX століття. Ідея волюнтаризму у психології XIX століття. Людська особистість у світі між волею та уявленням. А. Шопепгауер (1788-1860). Наука та філософські засади оптимізму й песимізму. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна. Наукова думка як планетне явище. Наука і філософія. Сцієнтизм. Ідейний світ В. І. Вернадського. Структура наукових революцій у міркуваннях Т. Купа...
Партико Т. Б. Загальна психологія: Вступ до загальної психології. Психологія як наука. Історичний розвиток психології. Психологія в системі сучасних наук. Об'єкт та предмет психології. Галузі психології. Практичне значення психології. Методи психології. Методи пояснення психіки людини. Методи розуміння психіки людини. Методи впливу на психіку людини. Природа та сутність психіки людини. Умови та чинники формування психіки людини. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки. Головні властивості та функції психіки людини. Сфери прояву психіки людини. Свідома сфера. Несвідома сфера. Персонологія. Психологія особистості. Поняття про індивід, індивідуальність, особистість. Теоретичні напрями персонології. Психоаналітична теорія особистості...

ПРОТИВОИРОНИЯ

(counter-irony, trans-irony) - ироническое остранение самой иронии, характерное для литературы "новой искренности" или "новой сентиментальности", от Вен. Ерофеева до Т. Кибирова. Термин предложен филологом Вл. Муравьевым в предисловии к поэме Вен. Ерофеева "Москва - Петушки". [1] Если ирония выворачивает смысл прямого, серьезного слова, то противоирония выворачивает смысл самой иронии, восстанавливая серьезность - но уже без прямоты и однозначности. Такие высокие, книжные слова, как "младенец", "ангелы", "скорбь" или "вздох", добрались до Венедикта Ерофеева и его героя Вени через преграду такой скверны, словесного гноя и приблатненности, что в них невольно звучит ирония - но Веня употребляет их не для иронии. Ирония в этих чистых словах подразумевается ровно настолько, что воспринять их только как иронию было бы пошлостью.
Пример противоиронии - диалог между Веней и Господом:
"Я вынул из чемоданчика всё , что имею, и всё ощупал: от бутерброда до розового крепкого за рупь тридцать семь. Ощупал - и вдруг затомился. Ещё раз ощупал - и поблек... Господь, вот ты видишь, чем я обладаю. Но разве это мне нужно? Разве по этому тоскует моя душа? Вот что дали мне люди взамен того, по чему тоскует душа! А если б они мне дали того, разве нуждался бы я в этом? Смотри, Господи, вот: розовое крепкое за рупь тридцать семь...
И, весь в синих молниях, Господь мне ответил:
- А для чего нужны стигматы святой Терезе? Они ведь ей тоже не нужны. Но они ей желанны.
- Вот-вот! - отвечал я в восторге. - Вот и мне, и мне тоже - желанно мне это, но ничуть не нужно!"
Здесь ирония вроде бы подразумевается, но она есть только тень противоиронии, ее выразительный оттенок. Розовое крепкое и стигматы святой Терезы настолько неравноценны, что нельзя их сравнивать без насмешки. Но если вдуматься, над чем же это насмешка, о чем ирония? Над розовым крепким - было бы глупо. Над святой Терезой - еще глупее. Первоначальный серьезный подтекст читался так: о, святая Тереза! фу, ничтожный Веничка! Ирония перемещает акценты: у каждого есть свое розовое крепкое, у одного - розовое крепкое, у другого - стигматы. Противоирония еще раз смещает акценты: у каждого есть свои стигматы, у одного - стигматы, у другого - розовое крепкое. Нельзя сказать, что в результате противоиронии восстанавливается та же серьезность, которая предшествовала иронии. Наоборот, противоирония отказывается сразу и от плоского серьеза, и от пошлой иронии, давая новую точку зрения - "от Бога". Что человеку не нужно, то ему и желанно; в промежутке между нужным и желанным помещается и святость, и пьянство; величайший человек не больше этого промежутка, и ничтожнейший - не меньше его.
Противоирония так же работает с иронией, как ирония - с серьезностью, придавая ей иной смысл. Противоирония оставляет для иронии ровно столько места, чтобы обозначить ее неуместность.
[1] "Противоирония - это она самая, бывшая российская ирония, перекошенная на всероссийский, так сказать, абсурд... Перекосившись, она начисто лишается гражданского пафоса и правоверного обличительства". Вл. Муравьев. Предисловие, в кн. Вен. Ерофеев. Москва - Петушки. М. Интербук, 1990, с. 8.
---------------------------------------------------------
М. Эпштейн. Постмодерн в России: литература и теория. Москва, ЛИА Р.Элинина, 2000.
Михаил Эпштейн


© 2009-2020  lib.ltd.ua