Веб-бібліотека - головна сторінка


Нісімчук А. С. Педагогіка:

Формування бакалаврів-професіоналів. Педагогіка та педагогічна технологія. Педагогіка та технологія освіти. Технологія формування особистості. Інтенсивні освітні технології. Особистісно орієнтовані технології. Теоретичні основи педагогічної технології. Технологія навчально-пізнавальної діяльності. Дефініції та структура технології навчання. Закономірності та принципи технології навчання. Зміст освіти в національній школі України. Методи навчання у сучасній педагогічній технології. Форми навчання у педагогічній технології. Технологія виховання. Технологія виховання: основні етапи реалізації. Закономірності та принципи технології виховання. Методи виховання у педагогічній технології. Технологія інтелектуальної підготовки бакалавра...

Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів / За заг. ред. проф. Г. В. Щокіна: Проблеми і тенденції змін світової освіти й Україна. Як і чому змінюється світова освіта. Тенденції змін європейської школи і світові стандарти середньої освіти. Кілька загальних тенденцій змін європейської і світової школи. До проблеми освітніх стандартів і визнання шкільних атестатів. Найхарактерніші тенденції розвитку закордонної вищої освіти (системні процеси). Темп і межі розширення масштабів. Тенденція подовження обов'язкової освіти після школи. Тенденція урізноманітнення закладів вищої освіти. Тенденція розширення завдань закладів вищої освіти. Створення і розвиток нових університетів та інших ВЗО...
Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Ділове спілкування. Форми і особливості ділового спілкування. Основні етапи і тактичні прийоми ведення переговорів. Прийоми проведення ділових бесід. Проведення зборів і нарад. Проведення конференцій і виставок. З історії етики. Предмет етики. Трансформація етики в часі. Етика ділового спілкування. З історії етикету. Предмет етикету. Виникнення етикету і його характер. Трансформація етикету в часі. Лицар, синьйор, джентльмен. Історія застільного етикету. Етикет в громадських місцях. У вищому навчальному закладі. В театрі, на концерті. На виставці, в музеї і бібліотеці. Етикет курця. Танцювальний вечір. У ресторані, кафе. В громадському транспорті. В магазині. Основи ділового етикету і протоколу. Знайомство, представлення...
Андрущенко В.П., Михальченко М.Л. Сучасна соціальна філософія: Суспільство як об'єкт філософського пізнання. предмет соціальної філософії. Історична генеза предмета соціальної філософії в історії філософії. Тріумф і трагедія соціальної філософії марксизму-ленінізму. Діалог на зламі століть: множинність соціально-філософського знання. Виробничі основи життєдіяльності суспільства. Дієва сутність соціального. Проблема побудови теоретичних моделей соціуму. Природні засади історії. Природа і суспільство. Архітектоніка суспільного виробництва. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу. Людина як суб'єкт історичного процесу. Організаційні основи соціальності. Суспільні відносини...
Геврик Є. О. Охорона праці: Соціально-економічні, правові та організаційні питання охорони праці. Основні правові та нормативні положення про охорону праці. Основні законодавчі акти. Гарантії прав громадян на працю, на відпочинок, охорону здоров'я та на охорону праці. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці. Організація охорони праці на підприємстві. У правління охороною праці. Основні принципи управління охороною праці. Функції управління охороною праці. Організація управління охороною праці. Організація навчання з охорони праці. Виробничий травматизм та захворюваність. Поняття про виробничий травматизм та професійні захворювання...
Гарелик М. А., Митина Л. А. Организация продажи продовольственных товаров: Построение и размещение розничной торговой сети. Торговое предприятие - основное звено розничной торговли. Виды розничной торговой сети. Типы торговых предприятий, специализация розничной торговой сети. Основные направления развития розничной торговой сети. Размещение розничной торговой сети в городах. Торгово-технологический процесс в магазине. Понятие и структура торгово-технологического процесса в магазине. Продажа товаров - основная операция торгово-технологического процесса в розничной торговле. Устройство и планировка розничных торговых предприятий. Основные требования к торговым зданиям и помещениям. Устройство и планировка помещений магазина, и нормативы его проектирования...
Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Теоретичні основи дозвілля. Соціальна сутність дозвілля. Дозвілля в житті людини. Функції та принципи дозвілля. Педагогічні засади дозвілля. Стан наукових досліджень дозвіллєвої сфери. Основні інститути дозвіллєвої сфери. Специфіка діяльності дозвіллєвих центрів. Робота парку як дозвіллєвого центру. Дозвіллєва діяльність в клубах. Дозвілля в туристичних комплексах та готелях. Музей як дозвіллєвий центр. Хобі-групи як інститути дозвілля. Дозвіллєва робота з різними категоріями населення. Специфіка дозвіллєвої роботи з підлітками та молоддю. Особливості дозвіллєвої роботи з дорослими. Дозвіллєва діяльність з особами похилого віку. Специфіка дозвіллєвого обслуговування інвалідів. Дозвіллєва робота з сім'ями...
Ткач О.І. Політологія: Політологія у системі соціально-гуманітарного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Об'єкт і предмет вивчення політології. Закони і категорії політології. Функції політології. Генези політичної думки України. Питання для дискусій. Політика як суспільне явище. Сутність політики. Основні концепції політики. Структура і функції політики. Взаємозв'язок політики з іншими сферами громадського життя. Політика і мораль. Питання для дискусій. Теми доповідей і рефератів. Політична влада. Поняття, особливості політичної влади. Система влади: суб'єкт-об'єкт, засоби і форми державної влади. Проблема легітимізації політичної влади. Проблеми функціонування влади в Україні. Питання до дискусій. Теми доповідей рефератів...
Історія України: нове бачення / Під ред. В.А. Смолія: Стародавня доба. Кам'яний вік. Епоха міді - бронзи. Трипільська культура. Скіфо-сарматський світ. Античні міста Північного Причорномор'я. Населення України в 1 тис. н.е. Слов'яни. Київська Русь. Вихід на історичну сцену. Передумови для утворення східнослов'янської держави. Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі. Народження Давньоруської держави наприкінці IX - на початку X ст. Розвиток державності на Русі в першій половині X ст. Ігор. Перші спроби регламентації данини й адміністративно-судової системи. Ольга. Характер і форма Давньоруської держави ІХ-Х ст. Воєнна активність Русі в 60-х - на початку 70-х pp. X ст. Святослав. Розбудова держави за Володимира Святославича...
Дудик П.С. Стилістика української мови: Стилістика як лінгвістичне вчення. Мова як джерело стилістичних знань. Сучасна українська літературна мова як основа стилістики. Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови. Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів. Основні терміни стилістики. Стилістика в системі розділів науки про мову. Об'єкт і предмет стилістики. Стилістика і її підрозділи. Стилістичний аналіз мовних одиниць. Стилістика мови і стилістика мовлення. Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення). Теоретичне і практичне значення стилістики. Об'єктивне і суб'єктивне в стилістиці. Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці. Стилістична норма в мові й у мовленні. Стилістика літературної мови і діалектне мовлення...
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: ЄВРОПА. Великобританія. Франція. Німеччина. Італія. «Малі» високорозвинені країни Західної Європи. Фінляндія (79). Швеція (82). Норвегія (84). Данія (87). Ісландія (89). Бельгія (90). Нідерланди (94). Люксембург (99). Швейцарія (100). Австрія (104). Інші країни Західної Європи. Ірландія (107). Португалія (110). Іспанія (113). Мальта (123). Греція (124). Центральна і Південно-Східна Європа. Польща (130). Чехія (138). Словаччина (141). Угорщина (144). Румунія (148). Болгарія (153). Країни колишньої Югославії та Албанія. Словенія (160). Хорватія (161). Боснія і Герцеговина (164). Югославія (166). Македонія (168). Албанія (169). ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ. Туреччина. Кіпр. Ліван. Ізраїль. Кувейт...

С.Ф. Голов, В.М. Костюченко. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі:

Розробка та впровадження МСБО. Мета та шляхи гармонізації фінансової звітності. Організація діяльності КМСБО. Процес розробки МСБО. Статус МСБО та їх застосування. Загальні вимоги до складання та подання фінансової звітності. Призначення та склад фінансової звітності. Загальні вимоги до подання інформації у фінансових звітах. Порядок подання фінансових звітів. Баланс та події після звітної дати. Елементи балансу, їх визнання та оцінка. Структура і зміст балансу. Формати балансу. Події після дати балансу. Звіт про прибутки та збитки. Призначення та елементи Звіту про прибутки та збитки. Структура і зміст Звіту про прибутки та збитки...

Пространство

Для правильного объяснения пространства необходимо прежде всего отчетливо различить в нем чистый факт - то, что дано в самом существовании пространства, как такого, и не может подлежать сомнению, - от тех суждений об этом факте, которые выражают его гносеологическую и метафизическую оценку.
I. Сам факт пространства или то, что в нем дается, заключает несомненно две стороны: первая состоит в известном образе или представлении протяженности (зрительно-осязаемым для зрячих, только осязаемым для слепорожденных), при чем этот образ, сохраняя свое единство в целом, разлагается по частям в нашем воззрении на определенные измеримые очертания и расстояния внешних предметов, как тел геометрических. От этой формальной или геометрической стороны пространства ipso facto различается реальная или механическая его сторона, состоящая в вещественной раздельности или разъединенности ("внебытии") всего существующего, в силу которой для реального сближения и теснейшего взаимодействия или соотношения двух отдаленных в пространстве существ необходимо употребить определенное количество внутренних усилий и внешних движений, прямых и косвенных, единичных и собирательных, в зависимости от данного расстояния и других механических условий. Если бы, находясь, например, в Петербурге и желая пожать руку приятелю в Квебеке, мы всегда могли сразу очутиться около него без всяких усилий и сложных передвижений, то, конечно, мы не могли бы сознавать себя подчиненными пространственным ограничениям, хотя бы при этом весь наш мир не менее теперешнего был наполнен протяженными образами различных предметов с определенными геометрическими расстояниями между нами: при отсутствии тяготеющего над нами внешней необходимости преодолевать механически нашу разъединенность с другими, мы чувствовали бы не себя в пространстве, а пространство в себе, - подобно тому, как в сновидениях субъект их свободен от границ пространства, хотя все грезящиеся образы имеют такую же форму определенной протяженности, как и наяву. Когда мы видим во сне башню на высокой горе или женщину с младенцем на руках, то младенец меньше женщины и башня меньше горы, а если бы вслед за тем мы и увидели младенца величиной с мамонта или башню, доходящую до неба, то это были бы уже другие образы; точно также и наяву предметы воображаемые выступают под формой протяженности со всеми ее определенными отношениями очертаний, величины и расстояния. И если, однако, ни протяженные образы сонных грез, ни протяженные представления фантазии, не выражая никакой внешней необходимости, поэтому и не входят в состав реально-определенного и ограничивающего нас пространства, то ясно, что сущность последнего состоит не в форме протяженности, а именно лишь в необходимости механических усилий для целесообразного действия в нашей вещественной среде. Будучи выражением рокового разъединения и отчуждения между всеми частями существующего, реальное пространство вместе с тем, как нечто общее для всех, постоянное одинаково необходимое, есть внешнее условие общения и относительного соединения. В обычных сновидениях, когда жизнь индивидуальной души временно отрешается от трудового стремления к реализации в общих принудительных пределах действительного пространства, у каждого субъекта оказывается свой особый мир, совершенно разобщенный с другими, и субъективная свобода от "оков пространства" допускает лишь обманчивую легкость сближения и общения с призраками других субъектов. Итак реальное пространство фактически есть постоянный показатель действительного разъединения и вместе с тем необходимое условие для действительного соединения данных в нашем мире существ. Та сторона существ, которой они подлежат такому внешнему разъединению и соединению, называется физическим телом, и самое простое выражение для факта реального пространства дается аксиомой непроницаемости: два тела не могут совместно занимать одну и ту же часть пространства.
II. Что касается до теоретического толкования реального факта, то оно менялось сообразно различным точкам зрения, выступавшим в истории философии, при чем несогласие между различными теориями пространства происходило отчасти от недостаточно ясного разграничения между реально-механическим и формально-геометрическим элементами пространства, то есть между фактом телесной непроницаемости и представлением протяженности с ее измеряемыми образами. В древней философии взгляд на пространство самый простой и близкий к наивному (не-философскому) сознанию представляется атомистикой Левкиппа и Демокрита, видевших в пространстве пустоту (?? ?????), в которой движутся реальные единицы, образующие все существующее. Для Платона, как можно заключать из диалога Тимей, пространство (????) отожествлялось с тем не-существу-ющим (?? ??), в котором он видел материю чувственно-являемого мира: в сущности это сводилось к тому же представлению пустоты или реального ничто. Аристотель отрицает этот взгляд, но не ставит на его место никакого собственного. Настоящего философского объяснения пространства мы у него не находим: его определение места (?????), как границы объемлющего тела по отношению к объемлемому, есть только вербальное; с другой стороны, понятие где (???) называется им как одна из 10 категорий; вообще Аристотель, в противоположность атомистам и Платону, интересовался, по-видимому, только формальной стороной пространства - односторонность, завещанная им и средневековой схоластике. В новой философии Декарт, приписывая пространству особую, независимую от нашего духа, или несводимую к нашему мышлению реальность, но отрицая атомистическое понятие пустоты, понимал пространство как непрерывную или сплошную протяженность; единственным основным качеством тел, как таких, он признавал протяжение, сводя таким образом реальную сторону пространства к формальной, при чем различие тела геометрического от физического не имело принципиального объяснения. Такое объяснение, хотя и не вполне удовлетворительное, получается с точки зрения Спинозы. Хотя и он отождествляет пространство с протяжением, но, признавая последнее атрибутом единой абсолютной субстанции наряду с мышлением, оно может дать отчет в реальной независимости пространства от мыслящего субъекта, - независимости вполне признанной, но ничем философски не обоснованной у Декарта; для Спинозы она обосновывается равноправностью двух атрибутов. С этой точки зрения понятно различие между телом отвлеченно-мыслимым, или геометрическим, и телом действительно существующим, или данным в опыте (тело физическое): первое, как мысль, есть модуль (видоизменение) мышления, формально-связанный, но не тожественный реально с соответствующим модусом протяжения, тогда как тело физическое есть модус именно протяжения, другого божественного атрибута, не находящегося ни в какой прямой зависимости от мысли, как такой, - отсюда реальность и необходимость внешних вещей для нас. Хотя в этом грандиозном взгляде дано некоторое обще принципиальное основание для различения тела геометрического, мыслимого, или идеально-протяженного, от тела физического, ощущаемого, или реально-протяженного, но, как и во всем картезианстве, остается необъяснимым познавательное и практическое взаимодействие между мыслящим субъектом и физической телесностью, его собственной и посторонней. Ясно, что это взаимодействие не дано ни в атрибуте мышления, ни в атрибуте протяжения, а должно бы происходить в какой-то посредствующей области, недоступной с этой точки зрения. По воззрениям Лейбница, которым он сам не дал, к сожалению, полного и последовательного выражения, и которые получили от Вольфа и его школы лишь формальную и поверхностную систематизацию, мир есть совокупность психических единиц (монад), находящихся на различных степенях внутреннего развития, при чем пространство понимается как порядок существования всего данного или являемого в смутном чувственном восприятии недоразвившихся монад; но так как реального взаимодействия между монадами Лейбниц не допускает, то непреложное единство пространственной среды для всех монад нашего мира совершенно независимо от степени их развития, остается необъяснимым и название Лейбницем видимого мира phaenomenon bene fundatum не имеет в этой философии достаточного оправдания. Факт достоверного познания пространственных отношений как всеобщих и необходимых объясняется в "трансцендентальной эстетике" Канта через признание пространства априорной формой нашего чувственного воззрения, как такового. Пространство (со всеми геометрическими определениями и отношениями) не воспринимается извне, а налагается познающим субъектом, как присущий ему способ представления, на весь материал восприятий или ощущений внешних чувств. Это учение об идеальности или точнее - субъективности пространства, как основной формы представления - совершенно верное в том, что оно утверждает положительно, ибо несомненно, что созерцаемые пространственные отношения не могут как созерцаемые существовать вне созерцающего субъекта, - вызывает однако, новые вопросы, не находящие себе удовлетворительного решения в философии Канта.
Когда говорится, что пространство есть форма, a priori присущая нашему чувственному воззрению, то что собственно разумеется под словом "нашему"? Если имеется в виду субъект эмпирический, то есть каждый из множества чувственно-воспринимающих особей, то необъяснимыми остаются:
1) действительное единство или взаимность пространственных отношений - познавательных и двигательных (геометрических и механических) между всеми, - как человеческими, так и животными, - субъектами, ибо такое единство не вытекает из формальной общности пространства, как априорного способа воззрения, так как эта общность или одинаковость пространственной формы сохраняется, например, и в сновидениях, при чем, однако, каждый грезящий субъект остается, пока грезит, при своем особом воображаемом пространстве вне всякой связи с другими; то различие между "грезящим" идеализмом и истинным "трансцендентальным", на котором так решительно и, разумеется, искренне настаивает Кант, не имело бы никакого принципиального основания, если субъектом пространства (и прочих априорных форм и условий познания) признать субъект эмпирический, то есть данную множественность познающих органических особей.
2) Несомненно, что само возникновение эмпирических субъектов дано в мире явлений под формой пространства (времени и так далее) и, следовательно, всякий эмпирический субъект предполагает уже эти априорные формы и условия являемого бытия, и никакой эмпирический субъект не может быть их первоначальным носителем.
3) Если, с одной стороны, в определении пространства как априорной формы воззрения, присущей нашему субъекту, не заключается оснований для данного в опыте действительного общения всех субъектов в одном пространстве, то вместе с тем не дано никакого объяснения и для роковых границ, полагаемых этому общению тем же единым пространством - в факте тяготеющей над всеми эмпирическими субъектами необходимости практических усилий для преодоления реальных расстояний, что ни в какой логической связи с пространством, как чистой формой воззрения, не находится, и, однако же, составляет неустранимый признак действительного пространства, отличающий его от пространства грез. Но если таким образом пространство, будучи априорной формой воззрения субъекта, вместе с тем несомненно предполагается самим существованием эмпирических субъектов и при том имеет над ними принудительную силу, определяющую условия их чувственного общения и разобщения, то ясно, что субъект, которым первоначально полагается эта форма воззрения, не совпадает с множественностью эмпирических субъектов, а есть единый и относительно их объективно-необходимый, самостоятельный трансцендентальный субъект.
Итак, вопрос о пространстве по существу допускает лишь чисто метафизическое решение. Лишь кажущееся отношение к этому вопросу имеет другой - о психо-физических условиях образования пространственных восприятий и представлений, где дело идет об известных процессах приспособления нервной и мускульной системы данных организмов к явлениям внешней среды - что, очевидно, может происходить лишь под условием уже существующего пространства как общей формы явлений. Поэтому принимать эти эмпирические исследования и гипотезы за философские объяснения самого пространства было бы грубой логической ошибкой.
Вл. С.