Веб-бібліотека - головна сторінка


Макарова О.В. Державні соціальні програми:

Теоретичні засади програмного регулювання соціальної сфери. Об'єктивно-історичні передумови застосування державних соціальних програм. Історичні корені застосування систем соціального захисту. Об'єктивні передумови застосування державних соціальних програм у сучасний період історії. Досвід застосування соціальних програм у країнах «загального добробуту». Особливості застосування соціальних програм в Україні у перехідний період. Сутність та методологічні основи програмного регулювання соціальної сфери. Програмування як інструмент реалізації соціальної політики. Сутність категорії «державна соціальна програма». Методологія розробки державних соціальних програм. Класифікація соціальних програм...

Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Луцишин П.В. Теорія міжнародних відносин: Теоретичні джерела і концептуальні основи міжнародних відносин. Міжнародні відносини в історії соціально-політичної думки. Що таке теорія міжнародних відносин. Сучасні теорії міжнародних відносин. Об'єкт і предмет міжнародних відносин. Поняття і критерії міжнародних відносин. Світова політика. Взаємозв'язок внутрішньої і зовнішньої політики. Предмет міжнародних відноси. Види міжнародних відносин. Історична еволюція об'єкта аналізу. Реальність у міжнародних відносинах. Генеза і розвиток міжнародних відносин. Міжнародні відносини як дисципліна. Фактори формування міжнародних відносин. Класифікація факторів. Умовні фактори. Реалізаційні фактори. Закономірності міжнародних відносин. Про характер законів у сфері міжнародних відносин...
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Поняття й категорії стилістики. Офіційно-діловий стиль. Науковий стиль. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Норми сучасної української літературної мови. Лексичні засоби стилістики. Стилістична диференціація української лексики. Стилістичне використання багатозначності. Тропи. Стилістичні можливості омонімії. Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту. Використання синонімії в різних стилях мови. Стилістичне використання антонімів. Лексика іншомовного походження в стилістичному плані. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Застаріла лексика зі стилістичного погляду. Терміни в різних стилях мови. Мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів...
Конфліктологія / За ред. В. М. Петюха: Сутність конфлікту та його характерні риси. Кінцеві та проміжні цілі. Визначення конфлікту. Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту. Характерні ознаки прояву конфлікту. Об'єктивні й суб'єктивні складові конфліктної взаємодії. Межі поширення конфлікту. Види та типи конфліктів. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації. Причини й наслідки конфліктів в організації. Кінцеві та проміжні цілі. Типові причини виникнення конфліктів в організації. Функції конфліктів і їхня спрямованість. Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників. Позитивні наслідки конфліктів. Негативні наслідки конфліктів...
Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: МИСТЕЦТВО СЛОВА. Феномен мистецтва. Види мистецтва, їх походження, класифікації. Мистецтво слова. Література як система. Проблеми генології. Лірика. Різновиди, види, жанри. Епос. Різновиди, види, жанри. Драма. Різновиди, види, жанри. Межиродові підсистеми. Ліро-епос. Ліро-драма. Епо-драма. Кіносценарій як межисистемне явище. Поетика літературного твору. Формозміст як єдність. Елементи змісту, або ж змістові прояви художньої форми. Елементи форми, або ж формальні проявники художнього змісту. Тема, проблема, ідея, тенденція, пафос/тональність, конфлікт/колізія. Фабула, мотив, сюжет, композиція. Художня мова. Етимологічне коріння експресії слова. Лексична сфера художньої мови...
Філософія / За ред. І.Ф. Надольного: Філософія буття і пізнання. Вступ до філософії та основні етапи її історичного розвитку. Філософія. Специфіка філософського осмислення дійсності. Світогляд як духовно-практичний феномен. Філософія, її предмет та функції. Роль філософії у житті суспільства. Історичний розвиток світової філософії. Філософія Стародавньої Індії. Філософія Стародавнього Китаю. Філософія стародавніх Греції і Риму. Середньовічна філософія. Філософія епохи Відродження. Філософія Нового часу. Проблема субстанції у філософії XVII ст. Філософія просвітництва XVIII ст. Німецька класична філософія. Марксистська філософія. Сучасна світова філософія. Некласична філософія кінця XIX - початку XX ст. Психоаналіз і неофрейдизм. Екзистенціальна філософія...
Семотюк В. Програмування в середовищі Турбо Паскаль: Загальна характеристика мови Паскаль. Структура Паскаль-програми. Елементи мови Паскаль. Мова металінгвістичних формул. Прості типи даних. Вирази. Стандартні типи даних. Цілий тип. Дійсний тип. Логічний тип. Символьний тип. Конструйовані типи. Перелічуваний тип. Діапазонний тип. Оператори надання значень змінним. Оператор присвоєння. Введення-виведення. Порядок виконання операцій. Складений оператор. Стиль запису програми. Структури керування. Структура послідовного виконання. Структура розгалуження. Умовний оператор. Оператор варіанта. Оператор безумовного переходу. Структура повторення. Цикл з параметром. Цикл з передумовою. Цикл з післяумовою. Ітераційні цикли. Вкладені цикли...
Курило Т.В. Митне право України: Загальні положення митного права. Історичний розвиток митного права в Україні. Митна політика України. Митні органи України. Тарифне та нетарифне регулювання в митному праві. Митні платежі. Митна вартість товарів та методи її визначення. Митні режими. Поняття та зміст митного режиму. Характеристика митних режимів. Митне оформлення та декларування товарів. Класифікація товарів при митному оформленні. Документи для проведення митного оформлення. Вантажна митна декларація (ВМД). Основні етапи митного оформлення товарів. Декларування товарів. Діяльність митного брокера. Товари, які не підлягають пропуску через митний кордон України. Митне оформлення зовнішньоекономічних операцій. Контракт як документ необхідний для митного оформлення вантажів...
Аляєв Г.Є. та ін. Лекції з релігієзнавства: Предмет релігієзнавства. Релігія і суспільство. Особливості релігієзнавства як науки та учбової дисципліни. Поняття релігії та класифікація релігій. Релігія і суспільство. Форми релігійного життя людини. Релігійний досвід: його сутність, форми і вияви. Культ і богослужіння. Релігія первісного суспільства. Походження та особливості первісних форм релігії. Поняття про міф і міфологію як специфічну форму сприйняття світу. Основні форми первісних культів. Релігія Стародавньої Греції. Архаїчний період становлення грецької міфології. Класичний період розвитку релігії стародавніх греків. Культ і храми. Зороастризм. Пророк Зароастар і його релігійне вчення. Зороастрійські релігійні обряди. Авеста...
Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Чи потрібна людині інформація. Етапи публікування повідомлень у ЗМІ. Чи потрібен редакційний етап?. Ефективність функціонування редакційного етапу. Місце едитології (науки про видавничу справу) в системі наук. Едитологія та її складові частини. Навчальні едитологічні дисципліни. Професія редактора. Сутність редагування. Об'єкт редагування. Предмет редагування. Методологічна база редагування. Методи й методики редагування. Мета й завдання редагування. Галузі редагування. Аспекти редагування. Історія розвитку редагування. Періодизація розвитку. Період існування редагування як практичної діяльності. Виникнення редагування. Стагнація в редагуванні. Відродження редагування...

Обритько Б. А. Реклама і рекламна діяльність:

Реклама - ефективний інструмент маркетингової політики комунікацій. Реклама: сутність, цілі, завдання. Класифікація реклами. Класифікація реклами на основі етапів життєвого циклу товару. Роль реклами в стратегії маркетингу. Історія виникнення й розвитку реклами. Зародження реклами у стародавні часи. Розвиток реклами в Західній Європі та США. Становлення і розвиток рекламної справи в Україні. Психологічні основи реклами. Реклама як метод впливу на поведінку споживачів. Мотивація поведінки споживача. Процес сприйняття реклами. Чуттєва реакція на рекламу. Рекламні звернення. Основи розробки та створення рекламних звернень. Особливості художнього оформлення друкованих рекламних звернень. Фірмове гасло у рекламі...

ПРИКЛАДНАЯ ЭТИКА

- отрасль этического знания. Независимо от решения проблемы ранговой атрибуции этики как таковой (рассматривается ли она как органическая часть философии - в качестве "практической философии", либо как отпочковавшееся от нее частно-научное знание, либо как наука, обладающая смешанным статусом, как "древо целей", остающееся корнями в философии, а отдельными ветвями вырастающее из ее сферы) прикладная этика является непременным компонентом этического знания как целостной системы. Определение природы прикладной этики через противопоставление теоретической этике не совсем корректно: и на уровне этико-прикладных исследований создаются собственные теории. Предпочтительнее сопоставлять этико-прикладное знание со знанием фундаментальным, которое для того, чтобы стать прикладным, должно быть определенным образом трансформировано.
Термин "прикладная этика" употребляется в двух основных смыслах, определяемых спецификой объекта приложения этического знания и целей приложения. По первому критерию к прикладной этике относят знание о нормативно-ценностных подсистемах, которые возникают посредством конкретизации общественной нравственности. Такие процессы в известной мере оказались знакомыми этике еще с той поры, когда начались исследования различных отраслей и суботраслей профессиональной морали (в Европе такое изучение стало предприниматься, как о том свидетельствуют библиотечные индексы, едва ли не с 16 в.) и этоса (труда и хозяйствования, военного и административного дела, воспитания и др.). Анализ процессов конкретизации в ее различных аспектах был опробован этикой как в форме кодексов ряда социопрофессиональных групп и корпораций, так и с точки зрения артикуляции свода правил для специфических сфер человеческой деятельности, в которые наряду с профессиональными вовлечены и непрофессиональные группы, а также межгрупповые и неинституционализированные общности.
В ходе дискуссий по проблемам природы и свойств профессиональной этики высказывались суждения, согласно которым процесс конкретизации норм и ценностей общественной морали применительно к определенному виду человеческой деятельности заключается в обнаружении таких ее особенностей и таких ситуаций в профессиональной деятельности, в которых необходимо ограничить общие моральные требования. Задача этической теории в этом случае - оправдать подобные отступления и предельно их минимизировать, свести к единичным случаям, квалифицируя их не как нечто положительное в моральном смысле, а лишь как неизбежное зло. Однако такое понимание конкретизации, полагают другие исследователи, обесценивает кодексы частных моральных требований и соответствующие им оценочные шаблоны.
В процессе конкретизации ставится и решается вопрос о развитии содержания моральных повелений, запрещений и разрешений, о развитии ("доразвитии") формы морали, ее своеобразного "кода", типов нравственной ответственности. При этом результаты такого развития не могут быть, как это кажется ряду исследователей, извлечены из всеобщих представлений и правил по аксиоматической методике - в этом случае прикладная этика имела бы дело лишь с элементарной аппликацией и детализацией, в очень незначительной степени предполагающими моральное творчество. Развитие содержания и формы морали в процессе конкретизации означает, во-первых, известное преобразование, а в ряде случаев и переосмысление моральных императивно-ценностных представлений; во-вторых - новые акценты в способах "сцепления", когеренции ценностей, норм, правил между собой и со всеми другими - внеморальными; в-третьих - изменение их места в сложной конфигурации ценностного универсума; в-четвертых - возможность возникновения новых установок, дозволений и запретов, не имеющих применения нигде более, кроме как в какой-то определенной сфере деятельности, максимально способствующих повышению ее результативности, усилению гуманистической ориентации деятельности в данных сферах и профессиях. Конкретизация общественной нравственности происходит не только благодаря усилиям многопрофильной кооперации ученых и руководителей или в результате осуществления программ деятельности различных социальных институтов: она - результат длительной и во многом спонтанной культурной эволюции общества.
С точки зрения второго - целевого - критерия содержание прикладной этики обусловлено стремлением различных социальных институтов и организаций усилить по мере возмож^ ности воздействие фундаментального этического знания, его идей и доктрин, на реальные нравственные отношения. Традиционные способы такого воздействия дополняются вовлечением этого знания в разработку специальной теории социального управления на макро- и особенно микроуровнях.
Относительно возможности и необходимости подобного дополнения в этике выкристаллизовались два основных подхода. Согласно одному из них (восходящему к Гоббсу и Бентаму), если функционирование институтов и организаций поставлено правильно, оно не должно испытывать актуальной потребности в целевом формировании нравственных качеств у людей, вовлеченных в управление на разные роли; только собственно профессиональные умения, знания, интеллектуальные и психологические качества человека, позволяющие принимать верные решения и реализовывать их, оказываются непреложным условием эффективного социального управления. В крайней форме этот подход выражается в утверждении, будто эффективность функционирования институтов и организаций предполагает либо ограничение таких добродетелей, как порядочность, ответственность, честность, инициативность, независимость работников в суждениях и поступках, либо трансформацию их в "негативные добродетели" конформизма и службизма "человека организации". Такая позиция допускает исключения лишь для некоторого числа тех социальных практик ("малые" организации ремесленников, сообщества ученых, художников, врачей, спортсменов и т. п.), где успешность не может быть достигнута без соблюдения правил честности, порядочности, доверия и т. п. В "большом" же социуме, основанном на институтах рынка и представительной демократии, управляемом бюрократическими структурами корпоративного типа, человеческая деятельность оказывается для сторонников подобного подхода всего лишь инструментом достижения отчужденного от нее могущества, средством реализации целей, не согласованных с внутренними ценностями людей.
Названный подход отражает многие вполне реальные стороны нравственной жизни современной цивилизации, ряд негативных тенденций ее развития. Однако в этическом знании прослеживается и иная позиция. Отделяя нравственные аспекты функционирования социальных институтов и организаций от собственно нравственных качеств и "гражданских добродетелей", сторонники этой позиции признают известную степень их взаимной корреляции.
В рамках такой позиции утверждается исключительная важность названных добродетелей, нравственно положительной мотивации "человека организации", во-первых, в обеспечении исправности функционирования институтов и организаций, во-вторых, в удовлетворении никогда не исчезающей потребности в приспособительных изменениях самих этих институтов и организаций, в-третьих, в обеспечении оптимального взаимодействия в них формальных и неформальных отношений, что позволяет широко использовать "человеческий фактор" в производстве и управлении.
Это и делает необходимым второй вид приложения этического знания - к целевому блоку социального управления. Прикладная этика в такой ситуации не преследует утопических целей, не пытается сделать поведение людей максимально приближенным к нравственному идеалу или подменить их собственные усилия в процессе морального выбора. Назначение данного блока состоит в укреплении у членов организации "гражданских добродетелей", в создании условий, ограничивающих и вытесняющих различные виды отклоняющегося поведения. Незаменимую роль в целевом блоке играют этика управления, административная, менеджерская этика, а также профессиональная этика, которые ориентируют и санкционируют поведение "человека организации", избегая при этом уклонов s морализаторство и ригоризм.
Второй вид прикладного этического знания обращен и к таким теориям, объектом интереса которых хотя бы частично являются мораль и нравственное воспитание. В этом значении этико-прикладной характер носят этико-социологическое, этико-психологическое, этико-педагогическое, этико-медицинское, этико-этническое, этико-этнографическое, этикоэкологическое и т. п. исследования. На базе такого взаимодействия возникают междисциплинарные комплексы знаний. С их помощью накапливается необходимая при подготовке и принятии управленческих решений и проведении любых социальных экспериментов диагностическая информация о состоянии нравов, о "болевых точках" и внутренних противоречиях нравственной жизни в различных ее срезах.
Этико-прикладное знание опирается на методы гуманитарной экспертизы и консультирования, в т. ч. на методы игрового моделирования в виде этико-праксеологических игр. Этическая экспертиза обязана вскрыть максимум реальных вариантов выбора , выявив для этого ценностные основания и указав на прецеденты решений в аналогичных ситуациях. Вслед за этим экспертиза должна предложить субъекту выбора алгоритм поиска решений и выработать в диалоге с ним гуманистические ориентации выбора в их аксиологических и праксеологических аспектах. Важную роль при этом играет распространение демократических и меритократических экспертных опросов.
Развитием прикладной этики в ряде стран заняты многочисленные кафедры, лаборатории, институты и ассоциации, проводятся соответствующие научные конференции, практические занятия, выпускаются специализированные журналы, учебные пособия, нормативные документы (кодексы, хартии, декларации, методики проведения опросов и этико-праксеологических игр и т. п.). Наиболее активно изыскания ведутся по проблемам педагогической этики, биоэтики, медицинской этики, этики ненасилия, этики бизнеса.
Лит.: Прикладная этика и управление нравственным воспитанием. Томск, 1981; Бакштановскш В. И., СогомоновЮ. В., ЧуршовВ.А. Этика политического успеха. М. - Тюмень, 1997; МомоеВ., Бакщановски В., СогомоновЮ. Приложната етика. София, 1988; Singer P. Praktical Ethics. Cambr., 1993; Encyclopedia of Applied Ethics, ed. R. Chadwick, v. 1-4. L., 1997.
В. И. Бакштановскш, Ю. В. Согомонов