Веб-бібліотека - головна сторінка


Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І:

Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...

Локазюк В. М., Савченко Ю. Г. Надійність, контроль, діагностика і модернізація ПК: Надійність обчислювальних пристроїв, ПК і комп'ютерних систем. Суть і основні елементи теорії надійності. Розподіли ймовірності безвідмовної роботи Експоненціальний розподіл. Нормальний розподіл (Гауса). Розподіл Вейбула. Методи забезпечення надійності Методи забезпечення надійності відновлюваних об'єктів. Методи забезпечення надійності невідновлюваних об'єктів. Комп'ютерні системи як синтез відновлюваних і невідновлюваних об'єктів. Резервування апаратури Основні види резервування. Мажоритарний метод резервування. Відновлюючий орган з пам'яттю як метод резервування. Інформаційна надлишковість як універсальний засіб контролю. Суть інформаційної надлишковості...
Євтух М. Б., Сердюк О. П. Соціальна педагогіка: Загально дидактичні характеристики навчальної моделі соціально-педагогічної науки. Визначення об'єкта соціально-педагогічної науки. Визначення предмета соціально-педагогічної науки. Розробка методу соціально-педагогічної науки. Соціально-педагогічні закони саморозвитку суспільства. Соціально-педагогічні принципи самопізнання і саморозвитку суспільства. Народна педагогіка як джерело соціального виховання. Категоріальні засади соціально-педагогічної діяльності. Провідні категорії соціальної педагогіки. Соціальний педагог: професія та особистість. Соціальна педагогіка у саморозвитку економічного простору країни: саморозвиток трудових ресурсів. Соціально-педагогічні закономірності навчання персоналу...
Ушакова Н.Г., Помінова I.I. Соціально-економічні типи країн: Теоретичні основи типологізації та класифікації країн. Предмет курсу «Соціально-економічні типи країн», методика типології. Структуризація та типологізація економічних систем. Товарні економічні системи: еволюція, риси. Класифікації соціально-економічних систем. Національні (країнові) моделі економічного розвитку. Типологія моделей економічної трансформації. Практична реалізація моделей економічної трансформації. Азійські нові індустріальні країни (Індонезія, Таїланд, Південна Корея). Китайська модель реформування економіки. Еволюція «латиноамериканської моделі» трансформації економіки. Індійський шлях економічного реформування. Модель економічного зростання України...
Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Історія становлення та розвитку науки. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження. Етапи становлення і розвитку науки. Поняття, цілі і функції науки. Структурні елементи науки, їх характеристика. Наука як система знань. Наукознавство як система знань. Класифікація наук. Основні риси працівника науки. Організація науково-дослідної роботи в Україні. Організаційна структура науки. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. Науково-дослідна робота студентів. Основи методології науково-дослідної діяльності. Поняття методології та методики наукових досліджень. Методологія теоретичних досліджень...
Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень: Наука як система уявлень про світ (дійсність). Сутність науки. Етапи розвитку науки. Класифікація наук. Теоретична основа наукових досліджень. Структура наукової теорії. Функції наукової теорії. Класифікація наукових теорій. Економічна наука в системі гуманітарного знання. Методологія і методи наукових досліджень. Методологічна культура науки. Наукова парадигма. Методологія економічної науки. Методи наукових досліджень. Логіка наукового дослідження. Загальна схема наукового дослідження. Організація і планування наукового дослідження. Види навчально-дослідницьких робіт. Самостійна робота студента в системі навчального процесу. Сутність і структура самостійної роботи...
Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Вступ до юридичної психології. Юридична психологія як наука. Предмет юридичної психології. Система юридичної психології. Зв'язок юридичної психології з іншими науками. Методи юридичної психології. Пізнавальна функція методів юридичної психології. Система методів юридичної психології. Використання методу тестування в юридичній практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Історія юридичної психології. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток і становлення юридичної психології. Природничонаукові основи юридичної психології. Психологічний аналіз діяльності людини. Емоційно-вольові процеси і стани...
Андрушенко В.П. Історія соціальної філософії: (Західноєвропейський контекст): Загальна концепція історії західноєвропейської соціальної філософії: проблеми пошуку. Предмет соціальної філософії в його історії. Головне питання соціальної філософії в історичному розвитку. Проблема наукової інтерпретації історії соціально-філософського знання. Європоцентристська спрямованість гегелівської періодизації історії соціально-філософських вчень. Матеріалізм та ідеалізм в історії соціально-філософських вчень (К.Маркс, Ф. Енгельс). К. Поппер про дві лінії розвитку соціальної філософії в історії: пошук демократичного суспільства (Демокріт, Ж.Ж. Руссо, І.Кант) та шлях до тоталітаризму (Геракліт, Платон, Г.Гегель. К.Маркс). Головні етапи розвитку соціологічної думки...
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...
Мальська М. П. Туристичне країнознавство: Предмет і зміст туристичного країнознавства. Туризм у країнах Європи. Австрія. Андорра. Бельгія. Болгарія. Велика Британія. Греція. Данія. Естонія. Ірландія. Ісландія. Іспанія. Італія. Латвія. Литва. Монако. Нідерланди (Голландія). Німеччина. Норвегія. Польща. Португалія. Туреччина. Фінляндія. Франція. Хорватія. Угорщина. Україна. Чехія. Чорногорія. Швейцарія...

Давидов Г.М. Аудит:

Сутність аудиторської діяльності, її призначення і сфера. Система національного фінансово-економічного контролю України. Історія розвитку аудиту. Система незалежного фінансового контролю (аудиту) в Україні. Аудиторська діяльність, її сутність, функціональні завдання, предмет, метод, об'єкти аудиту. Види аудиту. Принципи аудиту. Планування, стадії та процедури аудиту. Планування аудиту. Стадії аудиту. Процедури аудиту. Аудиторські докази і аудиторські тести. Аудиторські докази, їх сутність та класифікація. Значимість аудиторських доказів. Тести систем контролю. Процедури перевірки на суттєвість. Вибіркові дослідження в аудиті. Визначення розміру вибірки. Поняття суттєвості у вибірковому дослідженні. Виявлення помилок і шахрайства. Класифікація помилок...

ПОСТМОДЕРНИЗМ, ПОСТМОДЕРН

- термин, описывающий социально-культурную трансформацию высокоразвитых стран Запада, происходящую в последнюю четверть XX в. Значение термина "П." зависит от контекста его употребления и, соответственно, от того, в рамках какой понятийной пары он выступает. В социально-историческом контексте "постмодерн" - the Postmodernity, die Postmoderne - коррелят "модерна" {the Modernity, die Moderne, la modernite) как эпохи, простирающейся приблизительно от начала Нового времени до середины XX столетия. В эстетическом контексте П. (Postmodernism, Postmodernismus) - контрагент "модернизма" как стиля и этапа в истории искусства. (В рус. языке соответствующие понятия сопряжены с двусмысленностью, возникающей из-за специфики языковой традиции: слово "модерн" в русском словоупотреблении прочно закреплено за направлением в искусстве конца XIX - начала XX веков.)
Если отвлечься от точечных фактов употребления термина "П." в философско-исторической и культур-философской литературе первой половины XX в. (он встречается, например, у Тойнби), то появление понятия П. следует отнести к концу 60-х годов. В этот период термин "П." операционализируется сначала в дискуссиях по теории архитектуры, а затем в литературной критике и в искусствоведении. (Одной из первых публикаций, в которых термин "П." стал использоваться не для обозначения стилевых изменений в архитектуре, а как обобщенное выражение общезначимого культурного сдвига, была статья Л. Фидлера в журнале "Плейбой" за 1969.) "Постмодернистской" называли свою позицию молодые художники, музыканты и теоретики искусства, стремившиеся подчеркнуть тем самым свое несогласие с эстетической теорией модернизма. Основными приметами новой позиции были: скепсис по отношению к идее первородства, оригинальности; отказ от представления о художнике как творце; стирание различия между "высокой" и "массовой" культурой; смещение внимания с порождения нового на игру с уже созданным. Следствием этой переориентации стал принципиальный эклектизм, сознательное внедрение в работу множества скрытых и явных цитат, предпочтение пародии, пастиша и коллажа.
При ближайшем рассмотрении оказывается, однако, что едва ли не все черты "постмодернистской" эстетики уже содержатся в художественной практике "модернизма": смешение стилей и коллаж, равным образом как и размывание грани между высокой и массовой культурой имело место в поп-арте 50-х, а стирание грани между искусством и повседневностью практиковали еще в 20-е годы такие типично модернистские течения как дадаизм и футуризм. Выдержать натиск критики адептам П. помог выход в свет эссе Лиотара La condition postmoderne (1979), а появление в начале 80-х работ Бодрийара о "симулякре" и "симуляции" придало термину "П." статус социально-критического понятия; наконец, статья Джеймисона "П. и культурная логика позднего капитализма" (1984) распространила дискуссии о П. на англо-американское пространство, обусловив тем самым "постмодернистский" бум в исследовательской литературе. Этот бум не продлился, правда, и десятилетия: уже в конце 80-х чувствуется пресыщенность некогда будоражившими дебатами, появляются публикации о "конце П.", о "пост-постмодерне" и т.д.
Употребление термина "П." в качестве обозначения некоторого философского направления некорректно. П. как философии не существует и существовать не может. Отражением тенденций П. в интеллектуально-философской плоскости может служить постструктурализм, а в социально-философском плане содержания, связываемые с П., исчерпываются понятиями "постиндустриальное", "посткапиталистическое" и "информационное" общество. Осмысленность термина "П." поэтому не раз ставилась под сомнение. Он уместен лишь в качестве маркера глобальных изменений в социокультурной реальности, переживаемых высокоразвитыми странами Европы и Северной Америки. Этот сдвиг носит объективный характер и не сводится к интенциям отдельных интеллектуалов, будь это проводники П., связавшие с ним свою профессиональную карьеру, или его оппоненты, пытающиеся дезавуировать П. как недоразумение.
Неслучайно Лиотар избегает субстантивации прилагательного postmoderne (этому, впрочем, препятствует и франц. язык, в котором существительное moderne отсутствует), ведя речь не о П. как некой сущности, а об условиях, или о ситуации П. в социальной и культурной сфере. Суть этой ситуации, как подчеркивает Лиотар, заключается не в проявлении свойств, каковых "модерн" якобы не имел, а в особом отношении к "модерну". П. не есть нечто, что следует после "модерна" или направлено против него - основные черты ситуации "постмодерна" уже заключены внутри "модерна": дело заключается лишь в специфической рефлексии на эти черты. Своеобразие ситуации П., по Лиотару, состоит в радикальном недоверии к идеологиям, содержащим в себе притязание на всеохватывающее объяснение мира и тем самым претендующих на абсолютную легитимность. К числу таких идеологий, которые Лиотар называет "большими наррациями", или "метанаррациями", относятся наррации эмансипации, науки, просвещения и религии. Любая мировоззренческая система, провозглашает ли она спасение через веру в откровение, освобождение от эксплуатации или бесконечный прогресс за счет технического обустройства мира, имплицитно содержит в себе тоталитарный заряд. Претендуя на всеобщность, а значит - на статус единственно истинной, любая метанаррация стремится вытеснить или покрыть собой все альтернативные наррации.
Культурная ситуация, обозначаемая как "ситуация постмодерна", имеет ряд социальных, эстетических и интеллектуальных параметров. Ключевой формулой для характеристики этой ситуации стало "исчезновение социального" (Бодрийар). Под этим провокативным выражением имеется в виду утрата, растворение (и в этом смысле - исчезновение) универсальной среды, в прежние эпохи служившей эстетическим опосредованием человеческой деятельности и обеспечивавшей интерсубъективность взаимодействия людей. Событие, которое переживается не в некотором интерсубъективном пространстве, а на экране телевизора или компьютера, теряет свою "событийность". Доступ к культуре более не опосредуется ни в пространстве, ни во времени, ее произведения становятся объектами пассивного созерцания; культурная деятельность утрачивает свое коммуникативно-практическое измерение, обретая характер вторичного репродуцирования внешнего мира. Это обстоятельство находится в центре размышлений Джеймисона.
Кроме того, "исчезновение", или "конец социального", о котором говорит Бодрийар, означает исчезновение связующих общество культурных скреп; субъекты социального действия превращаются в результате в изолированные социальные атомы. В этой связи теоретики П. ведут речь о "фрагментировании субъекта". Индивид превращается современными технологиями массовой коммуникации в плоскость, на которую масс медиа могут наносить любые записи. Фабрикуемая средствами массовой коммуникации фиктивная действительность в такой мере вытесняет "реальность", что индивиды перестают четко различать грань, отделяющую "реальное" от "символического".
Фрагментирование общественной жизни в несколько иных терминах осмысляется Лиотаром. Конец "метанаррации", констатируемый Лиотаром, есть распадение единой "Истории" на множество партикулярных "историй". Прежде единое социальное целое расщепляется на множество альтернативных друг другу "наррации" - мировоззрений, идеологий, образов жизни.
Нормативная нагрузка, придаваемая этому диагнозу, весьма различна. Одни подчеркивают его социально-критический заряд (очевидный у Джеймисона и раннего Бодрийара), другие усматривают в тематизации П. вариант культурного пессимизма и неоконсерватизма (упрек, обычно бросаемый Лиотару). Отсюда крайняя пестрота оценок в литературе о П.
С девизом П. принято связывать такие имена как Лаку-Лабарт, Поль Вирилио (Франция), Рорти (США), Одо Марквард, Слотердайк (ФРГ). Из многочисленных исследований, популяризирующих П., можно выделить работы социологов Баумана (Великобритания), Энтони Гидденса (США) и Питера Козловски (ФРГ), философов Вольфганга Вельша, Ульриха Зоннемана, Дитмара Кампера (ФРГ) и Джанни Ваттимо (Италия).
В. С. Малахов
Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма. М., 1985; Эко У. Заметки на полях "Имени Розы" // Иностранная литература. 1988, №10; Райхман Д. Постмодернизм в номиналистской системе координат // Флэш Арт. 1989, № 1; Гидденс Э. Постмодернизм // Философия истории. М., 1995; Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М., 1996; Козловски П. Культура постмодерна. М., 1997; LA. Fiedler. Cross the border - close the gap: Postmodernism // Playboy. 1969, № 12; J. Habermas. Der philosophische Diskurs der Moderne. Weinheim, 1987; Nach der Postmoderne (Hrsg. A. Steffens.). Dusseldorf, Bensheim, 1992; F. Jameson. Postmodernism, or The Cultural Logic of Late Capitalism. Durham, 1993; D. Harvey. The Condition of Postmodernity. Cambridge, 1994.