Веб-бібліотека - головна сторінка


Гончарук П. С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття:

Давня історія України. Київська Русь. Виникнення людської цивілізації на українських землях. Східні слов'яни. Київська Русь та її історичне значення (у двох частинах). Політична історія Київської Русі (ІX-XIІІ ст. Соціально-економічний та етнічний розвиток Русі (ІX-XIII ст. Культура Київської Русі (ІX-XIII ст. Галицько-Волинське князівство. Українські землі у складі Литви та Польщі (XIV - перша половина XVII ст. Визволення України з-під влади Золотої Орди і боротьба за створення української держави (XIV-XV ст. Соціально-економічне та суспільно-політичне життя українського народу в кінці XV - першій пол. XVІІ ст. Консолідація та національно-духовні процеси у формуванні української народності у XV ст...

Калакура Я.С. Архівознавство: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкти і методи архівознавства. Джерельна база та історіографія архівознавства. Місце і роль архівознавства у підготовці фахівців. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви адміністративних та судових установ литовсько-польської доби (15 ст. - 1-а половина 17 ст.). Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика. Архіви судових установ. Магістратські архіви. Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина 17-18 ст.). Український державний архів 17 ст...
Комова М.В. Складання ділових документів: Стилі сучасної української мови. Мовна норма. Загальна характеристика функціональних стилів. Науковий стиль. Офіційно-діловий стиль. Жанроструктурні різновиди офіційно-ділового стилю. Специфіка мовних засобів офіційно-ділового стилю. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Лексичні засоби стилістики ділових та інформаційних документів. Основні типи лексики за формою Вживання в системі функціональних систем. Стилістичні опозиції в лексичній системі мови. Сполучуваність слова. Багатозначність. Тропи. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми. Іншомовні слова. Неологізми. Застарілалексика. Діалектизми. Жаргонізми. Тірофесіоналізми. Терміни. Морфологічні засоби стилістики ділових та інформаційних документів...
Гук М. Аппаратные средства IBM PC: Устройство персонального компьютера. Немного компьютерной философии. Конструкция персонального компьютера. Карты, сокеты, слоты, джамперы. Краткий экскурс в цифровую схемотехнику. Кабели и разъемы. Системные ресурсы PC. Распределение памяти. Стандартная память - Conventional Memory. Верхняя память - UMA. Дополнительная память - Extended и Expanded Memory. Использование первого мегабайта физической памяти - Shadow ROM и Shadow RAM. Архитектура унифицированной памяти - UMA. Виртуальная память. Пространство ввода/вывода. Аппаратные прерывания. Немаскируемые прерывания. Маскируемые прерывания. Контроллер прерываний 8259А. Прямой доступ к памяти - DMA. Каналы прямого доступа к памяти и прямое управление шиной. Контроллер прямого доступа...
Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Роменець В. А. Історія психології XX століття: Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки. Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології. Ситуативний рівень) становленні психологічних знань. Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі. Колізійна ситуація і формування психологічних знань. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історична психологія XX століття. Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація-катарсис-переображення). Рефлексивність і вчинковий канон...
Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І: Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...
Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: Теорія соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка: її предмет, функції та прикладні завдання. Філософські основи сучасної соціально-педагогічної діяльності. Психолого-педагогічні основи соціалізації людської особистості з метою гармонізації власно особистісних та загальносуспільних інтересів. Сугестологічна майстерність соціального педагога. Екопсихологічна система особистості. Вплив мікрочинників соціалізації на її формування. Формування екопсихологічної системи особистості в умовах впливу мезочинників соціалізації. Роль основних джерел макрочинників соціалізації у формуванні екопсихологічної системи особистості. Вплив мегачинників соціалізації на формування людської особистості. Проблеми сучасної віктимології...
Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Конфліктологія як міждисциплінарна галузь наукового знання. Становлення предмета конфліктології. Конфліктологія як комплексна система знань: об'єкт, предмет, методи дослідження, функціональна роль. Понятійний апарат і система категорій конфліктології. Історія становлення та розвитку конфліктологічних знань. Знання про природу конфліктів у давньому світі та античному суспільстві. Соціальні конфлікти як предмет аналізу мислителів Середньовіччя та Нового часу. Сучасні західноєвропейські конфліктологічні вчення та конфліктологія представників американської науки. Поняття, структура та анатомія конфлікту. Природа і поняття конфлікту. Структура конфлікту. Анатомія конфлікту. Об'єднана типологія конфліктів...
Пальчевський С. С. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Філософські основи сучасної освіти. Розвиток, виховання та формування особистості. Логіка і методика науково-педагогічних досліджень. З історії педагогіки. Педагогіка Давнього світу. Школа і педагогічна думка в середньовічній Європі. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей в епоху Відродження та Реформації. Західноєвропейська педагогіка епохи буржуазних революцій та Просвітництва. Європейська класична педагогіка кінця XVIII - першої половини XIX ст. Світова педагогічна думка та практика кінця ХІХ-ХХ ст. Школа і педагогічна думка у Київській Русі (IX-XIV ст.) та періоду Відродження в Україні (XVI - середина XVIII ст.)...

Лісовицький В. М. Історія економічних вчень. 2009:

Економічна думка епохи древнього світу і середньовіччя. Економічні ідеї рабовласницьких держав Древньої Азії. Економічна думка Древньої Греції і Древнього Риму. Економічні ідеї середньовічних схоластів. Економічне вчення меркантилістів. Виникнення класичної школи в економічній науці. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної школи. В. Петті. Економічне вчення фізіократів. Економічна система А. Сміта. Економічне вчення Д. Рікардо. Еволюція класичної школи в першій половині XIX СТ. Криза економічної науки і необхідність вивчення більш конкретних форм господарського життя. Економічні теорії Ж. Б. Сея. Економічні ідеї Д. С Мілля. Критика класичної школи. Економічна концепція Т. Р. Мальтуса...

ПЛЕСНЕР Хельмут (1892-1985)

- немецкий философ и социолог, один из основоположников (наряду с Шелером) философской антропологии. Занимался также культур-социологией и эстетикой. Учился у Виндельбанда, Трёльча, Э.Ласка, Х.Дриша. С 1926 - профессор в Кёльне. После прихода фашистов к власти эмигрировал, работал в Гронингене, где стал первым профессором социологии в Нидерландах. С 1946 - профессор философии и социологии в университете Гёттингена. С 1962 - профессор в Школе социальных исследований в Нью-Йорке, затем преподавал в Цюрихе (Швейцария). Основная программная работа П. - "Ступени органического и человек. Введение в философскую антропологию" - вышла в один год (1928) с трудом Шелера "О положении человека в космосе", попав в "тень" последней (известность ей принесло только второе издание в 1965). Другие работы П.: "Истоки кризиса трансцендентального понимания истины" (1918), "Единство чувств. Основные черты эстезиологии духа" (1923); "Границы сообщества. Критика социального радикализма" (1924), "Власть и человеческая природа" (1931), "Смех и плач" (1941), "Между философией и обществом. Избранные статьи и доклады" (1959), "Опоздавшие нации" (1962), "Философская антропология" (1970), "По эту сторону утопии. Предварительное введение в культур-социологию" (1974) и др. Свою концепцию П. строит на широком привлечении материала естествознания, прежде всего - биологии. Из философов на нее наибольшее влияние оказали Дильтей (предложивший, согласно П., "источник новой постановки проблемы философской антропологии"), а также Гуссерль. Сам П. оказал воздействие на становление концепции конструирования социальной реальности Бергера и Лукмана. Конституируемая философская антропология должна, по П., быть вписана в космологическую перспективу и исходить из базисных структур человеческого бытия. Тем самым человек должен быть понят в рамках единого проекта, одновременно схватывающего его и как природное, и как культурное существо. Эта перспектива обнаруживает, что человек занимает центральное и исключительное положение в мире, создавая порядок, ориентированный на него самого (тем самым человеческое существование не предопределено в его концепции, как у Шелера, сущностными и ценностными порядками, которые лишь обнаруживаются, а не творятся человеком). Вопрос о человеке, по П., не может ставиться исходя из допущения существования неизменного порядка, определяющего все сущее, так как это противоречит историчности бытия человека (вскрытого Дильтеем). Последний не есть неизменная субстанция, а есть, скорее, "открытый вопрос". Человек сам "ведет свою жизнь", но чтобы понять непостижимую тайну его бытия, необходимо двигаться от "тела" к "сознанию", а не наоборот, как шла предшествующая философская традиция, метафизически пренебрегая биологической стороной человеческого существа. Именно "тело", по мысли П., является исходной базисной структурой, оно есть медиум, связывающий "внутреннее" и "внешнее", реально данное и трансцендентное, обращенность к самому себе и к миру в актах поведения. Человеческое бытие всегда пребывает на "границе", оно "едино" в своей двойственности, отсюда его неизбывная проблематичность, вбирающая в себя величие и нищету человеческого. Основная граница в таком контексте - между телом и средой. Тело и есть собственная граница человека, вместе с тем - она граница иного. Граница всегда есть "переход" из одного пространства в другое, а бытие на границе - это всегда бытие "между". (Согласно П., "пространственность означает обнаруживаемые в пространстве границы".) Тело не просто пребывает в пространстве, а имеет местопребывание. В для-себя-бытии живого тела и локализована "природность" человека, противополагаемая иному ("неприродному") его бытию. Тем самым тело не просто находится в пространстве (заполняет его собой как и иные "вещи", не растворено, как животное, в здесь-и-теперь), а утверждает собой само это пространство, задавая систему отношений к месту своего пребывания как бы из "точки" вне места и времени (тело существует "вовнутрь" пространства и далеко не исчерпывается характеристиками координат своей пространственности). Таким образом, человек в своей телесности как бы "двойственен", он есть одновременно "плоть" ("пространственность") и собственно "тело", позиционирующее к собственной "пространственности". Еще один уровень "двойственности" человека задает, с точки зрения П., взаимодействие "души" и "тела", психического и физического, снимаемый в самобытии ("внутренний мир" в теле), в его трансцендировании от тела к духу, обретая который, человек и становится собственно человеком. Третий уровень "двойственности" - одновременность воплощения в человеке индивидуального и всеобщего "Я" как последних оснований всяких опредмечивающих отношений человека, самого не поддающегося опредмечиванию, но являющегося сопричастным (социокультурному) миру. Таким образом, выявляя свою границу со средой, человек, идя "вовнутрь", постоянно трансцендирует себя "вовне", самоопределяясь в границах трех уровней (плоть-тело, тело-душа, индивидуальное - всеобщее), а тем самым двигаясь к себе как Таковому. Это движение осуществляется в слое поведения, синтезирующем любые оппозиции и презентирующем совокупность форм и способов конституирования жизни. П., исходя из идеи "ступеней органического", с одной стороны, "вписывает" человека в "ряд" "живого", противопоставляемого "неживому", а с другой - выявляет его специфичность. Если растение непосредственно включено в среду, то включенность в нее животного уже опосредована, она центрически позициональна: животное имеет "центр", координирующий взаимодействия его и всех его органов со средой, но при этом "центр" не осознает себя как "центр". Подобное осознавание предполагает "захождение Я за себя", что доступно только человеку. Но в этом случае меняет свой характер и позициональность - это уже эксцентрическая позициональность, т.е. человек укоренен и вне "пространственности", вне наличного бытия, вне тела. Человек постоянно выходит за пределы, за границы ("среды" и "сотворенного"), выносит свой "центр" "за", т. е. в эксцентричность по отношению к наличному в поисках постоянно нарушаемого равновесия. Тем самым он "поставлен на ничто". Именно поэтому частные науки неспособны ухватить ускользающую суть человека, с этой задачей может справиться лишь философия (как философская антропология), которая и есть мысль, дерзающая размышлять о "ничто"; в то же время П. снимает дуализм одушевленного тела и духа, свойственный философской антропологии Шелера. Позиционируя, т. е. занимая позиции в мире (социуме) согласно мере дистанцирования от природно-телесной реальности, человек, по П., творит себя как "лицо": "лишь в качестве личностей мы находимся в мире независимого от нас и одновременно доступного нашим воздействиям бытия". Отсюда принцип самосозидающего, открытого возможностям "непостижимого человека" (принцип "новой связи" П., не позволяющий редуцировать человека к простой проекции Бога, а акцентирующий идею "становления Бога человеком"). "Творение себя лицом" имеет, согласно П., три аспекта: 1) экспресивный, т.е. план постоянного самовыражения; 2) исторический, т.е. план непрекращающейся самореализации; 3) социальный, предполагающий не только различение в себе индивидуального и всеобщего "Я", но и выход за пределы (за границы) единичного в сферу "Мы", "совместности", в которой развертывается дискурс "человеческой свободы". "Творя себя лицом", человек неизбежно отличает "себя" от "себя самого" в актах совершаемых выборов, обнаруживая свою открытость миру и негарантированность собственного бытия (именно в силу своей эксцентричности). Свой дискурс о человеке П. концептуализирует в трех основных антропологических законах: 1) законе естественной искусственности ("поставленность на ничто" компенсируется квазиприродными результатами его деятельности); 2) законе опосредованной непосредственности (осознавание своего сознания, видение того, что объективное есть таковое лишь для сознания человека); 3) законе утопического местоположения (отрицая абсолютное, человек постоянно нуждается в нем для собственного "удержания" в мире. Человек (как, прежде всего, культурное существо) наслаждается и страдает, "желает и надеется, думает и хочет, чувствует и верит, страшится за свою жизнь и во всем этом должен познавать дистанцию между совершенством и своими возможностями". Именно культура позволяет противостоять опасностям, которые несет с собой открытость человека миру. В этом ключе П. проделывает анализ феноменов смеха и плача как катастрофических реакций, возникающих в результате потери самообладания в не имеющих стандартного решения ситуациях (за счет "выхода" в эксцентричность, про страивающую "отношения к отношениям" и тем самым дистанцирующую человека от опасной для него ситуации). Таким образом, в творчестве П. был реализован один из основных вариантов (эксцентрический) антропобиологической версии философской антропологии (второй основной ее вариант - деятельностная концепция Гелена). (См. Философская антропология, Гелен.)