Веб-бібліотека - головна сторінка


Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення:

Роль і значення мови в суспільному житті. Українська мова серед інших мов світу. Функції мови. Мовна норма. Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль. Мова документів. Загальні вимоги до укладання та оформлення. Документ та його функції. Критерії класифікації документів. Вимоги до укладання та оформлення документів. Оформлення сторінки. Текст і його оформлення. Скорочування слів і словосполучень. Стандартизація ділового тексту. Реквізити ділових паперів. Дата. Індекс. Заголовок до тексту. Адресат. Гриф затвердження. Резолюція. Віза. Підпис. Терміни та їх місце в діловому мовленні. Професійна лексика. Використання неологізмів та запозичень. Документування в управлінській діяльності...

Гончарук П. С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття: Давня історія України. Київська Русь. Виникнення людської цивілізації на українських землях. Східні слов'яни. Київська Русь та її історичне значення (у двох частинах). Політична історія Київської Русі (ІX-XIІІ ст. Соціально-економічний та етнічний розвиток Русі (ІX-XIII ст. Культура Київської Русі (ІX-XIII ст. Галицько-Волинське князівство. Українські землі у складі Литви та Польщі (XIV - перша половина XVII ст. Визволення України з-під влади Золотої Орди і боротьба за створення української держави (XIV-XV ст. Соціально-економічне та суспільно-політичне життя українського народу в кінці XV - першій пол. XVІІ ст. Консолідація та національно-духовні процеси у формуванні української народності у XV ст...
Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Історико-теоретичні аспекти риторики. Феномен красномовства та його різновиди. Загальне поняття про красномовство. Види красномовства. Судове (юридичне) красномовство. Академічне красномовство. Політичне красномовство. Церковне красномовство. Суспільно-побутове красномовство. Нариси з історії красномовства. Розвиток ораторського мистецтва у Стародавньому світі. Риторика Стародавньої Месопотамії. Риторика Стародавнього Єгипту. Риторика Стародавньої Індії. Риторика Стародавнього Ірану. Риторика Стародавнього Китаю. Виникнення і розвиток риторики у Стародавній Греції. Римський період античного красномовства. Красномовство в Біблії. Ораторське мистецтво епохи Середньовіччя...
Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Загальні питання охорони праці. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном. Основні розділи дисципліни "Основи охорони праці". Основні поняття в галузі охорони праці. Основні терміни та визначення. Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Класифікація виробничих травм. Правові основи охорони праці. Основні законодавчі акти про охорону праці. Закон України "Про охорону праці". Гарантії прав громадян на охорону праці. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій. Найважливіші надбання закону "Про охорону праці". Відповідальність за порушення законодавства про ОП. Контрольні питання. Державні нормативно-правові акти з охорони праці...
М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Загальні основи педагогіки. Учитель і суспільство. Людина і суспільство. Роль учителя у суспільному розвитку. Функції учителя. Якості учителя-вихователя. Педагогічні вміння учителя-вихователя. Педагогічна майстерність. Предмет і завдання педагогіки. Предмет педагогіки, її категорії. Педагогіка в системі наук. Джерела розвитку педагогіки. Структура педагогічних наук. Методи науково-педагогічних досліджень. Розвиток і формування особистості. Поняття про розвиток і формування. Біологічне і соціальне у розвитку людини. Акселерація та ретардація. Вікова періодизація дітей. Мета і завдання виховання. Сутність виховання, його мета. Завдання складових виховання. Комплексний підхід до виховання...
Левчук Л. Т. Естетика: Предмет естетики: історія і теорія проблеми. Предмет естетики: проблема термінології. Предмет естетики: становлення проблематики науки. Естетика як самостійна наука. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків. Естетична діяльність та її форми. Творчий потенціал людської праці. Людина і суспільні відносини як об'єкти естетичної діяльності. З. Природа в структурі естетичної діяльності. Естетична діяльність і мистецтво. Структура естетичної свідомості. Естетичне почуття. Естетичний смак. Естетичний ідеал. Естетичні погляди і теорії. Основні естетичні категорії. Категорії "гармонія" і "міра". Категорії "прекрасне" і "потворне". Категорії "піднесене", "героїчне", "низьке"...
Локазюк В. М., Савченко Ю. Г. Надійність, контроль, діагностика і модернізація ПК: Надійність обчислювальних пристроїв, ПК і комп'ютерних систем. Суть і основні елементи теорії надійності. Розподіли ймовірності безвідмовної роботи Експоненціальний розподіл. Нормальний розподіл (Гауса). Розподіл Вейбула. Методи забезпечення надійності Методи забезпечення надійності відновлюваних об'єктів. Методи забезпечення надійності невідновлюваних об'єктів. Комп'ютерні системи як синтез відновлюваних і невідновлюваних об'єктів. Резервування апаратури Основні види резервування. Мажоритарний метод резервування. Відновлюючий орган з пам'яттю як метод резервування. Інформаційна надлишковість як універсальний засіб контролю. Суть інформаційної надлишковості...

ПИФАГОРЕИЗМ,

совокупность учений, притязавших на происхождение от Пифагора, одно из самых влият. течений в антич. философии. Различают: 1) ранний, или доплатоновский, П.: последняя чета, 6 в.- сер. 4 в. дон, э.; 2) платонизирующий П. Древней Академии 4 в. до н. э.; 3) эллинистич. (у нек-рых исследователей - "средний") П., представленный псевдопифагорейски­ми трактатами, датируемыми в основном кон. 4 в - 1 в. до н. э.; 4) неопифагореизм - с 1 в. до н. э.
Под П. в узком смысле понимают ранний П., совпа­дающий с историей основанного Пифагором в Кротоне пифагорейского союза, свободной религ. общины, сосре­доточенной прежде всего на проблеме спасения; леген­да, о Пифагоре в этом смысле типологически сопостави­ма с Евангелием: ср, ранние свидетельства о нисхожде­нии Пифагора в Аид и его воскресении (Геродот 4,94; Софокл, Электра 62 со схолиями и Гермипп у Диогена Лаэртия 8,41). Но в отличие от аналогичных общин орфиков (есть ряд сообщений о ранних пифагорейцах и самом Пифагоре как авторах нек-рых поэм "Орфея"), пифагорейский союз был также науч.-филос. школой (во всяком случае, начиная с 5 в.) и политич. партией, распространившей своё влияние на греч. полисы Юж. Италии и (частично) Сицилии. Лозунг пифагорейцев "у друзей всё общее" сочетался с жёсткой иерархич. тен­денцией, тормозившей демократич. развитие полиса. После антипифагорейских восстаний (первое произо­шло ещё при жизни Пифагора на рубеже 6-5 вв.) и раз­грома союза италийский центр П. переместился в Тарент: ещё в сер. 4 в. до н. э. там существовала сильная община, руководимая Архитом, другом Платона. Од­новременно бежавшие от расправы пифагорейцы впер­вые появляются в балканской Греции: в Фивах (друзья платоновского Сократа в "Федоне" Симмий и Кебет; ср. Филолай) и Флиунте. Согласно Аристоксену (фр. 18-19 Wehrli), члены флиунтскрй общины - Фантов, Эхекрат (тождествен с Эхекратом "Федона"), Диокл, Поли" мнаст и Ксенофил из Халкидики (ученики Филолая и Эврита) были "последними из пифагорейцев.". Однако есть указания на то, что традиция П. не угасла вполне и в эллинистич. эпоху (пифагореец Ликон, писавший против Аристотеля, и др.). Внутр. организация пифа­горейского союза выражается прежде всего в делении на "акусматиков и математиков" (иначе "эксотериков и эсотериков"); первоначально оно, возможно, соответство­вало различным ступеням посвящения, но со временем "акусматики" и "математики" превратились во враждую­щие группировки, причём первая воплощала фольклорно-религ., а вторая - науч.-филос. традицию в П. "Акусматики" заучивали наизусть "акусмы" (иначе "сим­волы") - бездоказат. максимы космологич., эсхатологич. и этич. характера ("Что самое мудрое? - Число", "Что есть острова блаженных?- Солнце и Луна", "Землетрясение - сходка мертвецов" и т. д.), включав­шие также множество ритуальных запретов и табу. "Математики" занимались "науками" ("математа")-арифметикой, геометрией, астрономией, гармоникой и филос. космологией, к-рую Аристотель истолковал как онтологию. И те и другие претендовали на верность изначальному учению Пифагора, образ к-рого поэтому раздваивается в антич, источниках на религ. учителя и создателя математич. науки.
Реконструкция доплатоновского П. опирается на два осн. источника: подлинные фрагменты Филолая и сви­детельства Аристотеля о т.н. пифагорейцах, в учении к-рых большинство совр. исследователей видит целост­ную систему, в основном совпадающую с системой Фи­лолая. К ней не относится таблица противоположно­стей - 10 пар онтологич. принципов (Метафизика 986а 22): предел - беспредельное, нечет - чёт, одно - множество, право - лево, мужское - женское, по­коящееся - движущееся, прямое - кривое, свет - тьма, добро - зло, квадрат - прямоугольник. Это относительно поздний продукт академич. систематики (но включающий древний материал), вероятно, принад­лежащий Спевсиппу. Последний крупный представи­тель доплатоновского П.- Архит Тарентский: в его лице пифагорейские "науки" окончательно обособи­лись от спекулятивной философии и выделились в спец, дисциплины,
Новым в платонизирующем П. (или пифагорезирующем платонизме - см, Платон, платоновская Ака­демия, Спевсипп, Ксенократ) было: чисто онтологич. понимание числе, тогда как древнепифагорейская аритмология была непосредственно связана с космогонией; идеализация и субстанциализация чисел, образующих у Платона промежуточную сферу бытия между идеями и чувств. вещами (в раннем П., согласно Аристотелю, числа "неотделимы" от вещей); замена "предела и беспре­дельного" как высших принципов одним (монадой) и не определ. двоицей (диадой); порождение чувств. тел через последовательность "точка - линия - плос­кость - тело", где точка определяется как единица, обладающая протяжённой величиной; 5 правильных многогранников и их корреляция с 5 элементами (согласно схолиям к Евклиду 654, 3 слл. пифагорейцы знали только три - пирамиду, куб и додекаэдр; окта­эдр и икосаэдр открыл Теэтет).
Эллинистич. П. представлен трактатами, приписы­вавшимися Пифагору и древним пифагорейцам (Архиту, Филолаю, Экфанту, Диотогену, Гиппасу, Теано и др.) и ставшими предметом интенсивных исследований после пересмотра их датировки (раньше они считались "неопифагорейскими") и публикации собрания Теслефа в 1965, Осн. источник - пространные цитатыфраг­менты в антологии Иоанна Стобея (нач. 5 в.), но сохрани­лись и нек-рые целые трактаты: "Архит. О категориях", "Оккел. О природе Вселенной", "Тимей из Локр. О при­роде души и космоса" (считался в древности оригиналом платоновского "Тимея"). Эллинистич, П, носит пропедевтич, характер (но Теслефу - "учебники философии") и использует понятийный аппарат Платона и Аристотеля.