Веб-бібліотека - головна сторінка


Білорус О. Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток:

Глобальний маркетинг сталого розвитку. Економічні, соціальні і цивілізаційні межі глобалізації і сталий розвиток у XXI столітті. Теоретичні і політичні аспекти сталого розвитку. Можливості і виклики глобалізації у сфері сталого розвитку. Концептуальна сутність сталого розвитку. Принципи сталого розвитку. Регіональні аспекти сталого розвитку. Маркетингові виміри і оцінки процесу глобалізації сталого розвитку. Деякі підсумки і маркетинговий прогноз перспектив сталого розвитку. Стратегії сталого розвитку: маркетингова оцінка світового досвіду. Національні стратегії сталого розвитку: аналіз основних підходів. Етапи маркетингу і планування сталого розвитку. Учасники процесу стратегічного маркетингу і планування...

Митне право України / За ред. О.Х. Юлдашева: Митна політика України. Поняття та основні складові митної політики. Принципи митного регулювання. Митна справа в Україні. Історія митної справи. Поняття митної справи. Законодавча реалізація митної справи в Україні. Митна статистика. Митне право та митне законодавство України. Поняття та предмет митного права України. Методи та принципи митного права. Система митного права України. Джерела митного права України. Поняття митно-правових відносин та їх структура. Загальна характеристика митного законодавства України. Правові підстави нарахування митних платежів та зборів. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності як елемент митно-тарифного регулювання...
Загальна психологія: Загальні питання психології. Предмет і завдання психологічної науки. Предмет психології. Завдання психологічної науки. Місце психології в системі наук. Галузі психологічних знань. Мозок і психіка. Школи, напрями, концепції у психології. До історії психологічної думки. Дохристиянські часи - XVIII ст. Розвиток психологічної думки у XIX-XX ст. Методи психології. Загальні питання побудови психологічних досліджень. Загальнонаукові методи. Статистичний метод у психології. Конкретні наукові методи. Розвиток психіки та свідомості. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин. Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки. "Мова" і спілкування тварин...
Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології: Теоретичні аспекти загальної екології. Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища. Структура природного середовища. Природне середовище. Атмосфера. Літосфера. Гідросфера. Природні ресурси. Біосфера. Загальні властивості біосфери. Склад і функціонування біосфери. Проблема походження життя на Землі. Еволюція біосфери. Еволюція людини. Ноосфера. «Біосфера-2». Кругообіг речовин та енергії в біосфері. Організми та середовище. Великий кругообіг речовин й енергії. Вплив антропогенного фактора на кругообіг. Природні ресурси Землі. Біологічні ресурси. Мінеральні й енергетичні ресурси. Кліматичні ресурси. Життєвий простір. Генетичний фонд. Структура сучасної екології. Предмет екології. Основні екологічні поняття...
Мозгова Н. Г. Логіка: Предмет логіки. Загальна характеристика поняття. Логічні операції з поняттями. Просте судження. Логічні відношення між категоричними судженнями. Основні закони логіки. Складне судження. Безпосередній дедуктивний умовивід. Простий категоричний силогізм. Виводи логіки висловлювань. Індуктивний умовивід. Доведення та спростування...
Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку України: Теорія і практика сучасного репоналізму. Методологія і маркетинг регіональних умов господарювання. Сучасні форми світогосподарської інтеграції. Інноваційна регіональна політика і програми. Геоінформаційні системи в економіці. Особливості європейського регіоналізму. Організаційні засади європейського регіоналізму. Загальноєвропейські принципи регіонального співробітництва. Правові основи європейського регіоналізму. Зарубіжний досвід утворення єврорегіонів та прикордонної співпраці. Регіоналізація відкритої економіки України. Пріоритетні напрями світової господарської інтеграції. Конкурентноздатність відкритої економіки. Перспективи українського регіоналізму. Геоекономіка і регіональна політика...
Наливайко Д. С., Шахова К. О. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Німецький романтизм. Ієнський гурток романтиків. Новаліс. Л. Тік і В. Вакенродер. Ф. Гельдерлін. Гейдельберзький гурток романтиків. А. фон Арнім. К. Брентано. Г. фон Клейст. Е. Т. А, Гофман. Г. Гейне. Французький романтизм. Період Консульства і Першої імперії. Ж. де Сталь. Б. Констан. Ф. Р. де Шатобріан. Періоди Реставрації і Липневої монархії. А. де Ламартін. А. де Віньї. Віктор Гюго. Жорж Санд. А. де Мюссе. Ж. де Нерваль. Італійський романтизм. Література 1797-1815 років. У. Фосколо. Література 1816-1848 років. А. Мандзоні. Д. Леопарді. Англійський романтизм. Вільям Блейк. Вільям Вордсворт. Семюель Тейлор Колрідж. Вальтер Скотт. Джордж Ноель Гордон Байрон...
Пятницкая Н. А., Лазарев Б. Г. Организация обслуживания в предприятиях общественного питания: Характеристика торговой части предприятий общественного питания. Значение организации обслуживания в предприятиях общественного питания. Торговые помещения. Торговая мебель. Буфеты. Организация работы моечной столовой посуды и сервизной. Столовая посуда, приборы и столовое белье. Меню и прейскуранты. Общая характеристика меню и прейскуранта. Меню со свободным выбором блюд. Меню дневного рациона питания. Оформление меню и прейскуранта. Подготовка торговых помещений к обслуживанию посетителей. Уборка помещений. Расстановка торговой мебели. Получение и подготовка посуды, приборов и столового белья. Складывание полотняных салфеток. Подготовка специй, цветов...
Горгашич В. О. Морфологія української мови: Поняття про граматику. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія. Об'єкт і предмет морфології. Частини мови і принципи їх класифікації. Система частин мови за В. Виноградовим. Проблема поділу слів на частини мови в сучасному мовознавстві. Самостійні частини мови. Іменник. Загальна характеристика іменника як частини мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Іменники конкретні і абстрактні. Іменники загальні і власні. Іменники предметні і речовинні. Іменники збірні і одиничні. Морфологічні ознаки іменника. Категорія істот і неістот. Категорія роду іменника. Засоби вираження категорії роду. Граматичний і семантико-граматичний рід іменників. Класифікація іменників за родами. Рід абревіатур...

ПИФАГОР

(ок. 570 до н. э., о. Самое - ок. 497, Метапонт) - древнегреческий философ, ученый, религиозно-нравственный реформатор и политик. Его отец Мнесарх был богатым и, вероятно, знатным человеком. Сведения об учебе Пифагора у Ферекида и Анаксимандра и тем более о путешествиях в Египет и Вавилон недостоверны, хотя частью восходят к 4 в. до н. э. Ок. 532 Пифагор покидает Самое из-за тирании Поликрата и поселяется в Кротоне. Благодаря своим талантам и красноречию он нашел здесь немало сторонников, которые образовали гетерию (неформальное политическое сообщество). Со временем она стала определять политику Кротона, особенно ее влияние возросло в ходе войны с Сибарисом (ок. 510), разгромленным кротонской армией под руководством пифагорейца Милона. Однако в конце 6 в. в результате антипифагорейского выступления ("Килонова смута"), к которому примкнула часть учеников Пифагора (Гиппас), он бежал в Метапонт, где и умер.
ТРАДИЦИЯ. Как и Сократ, Пифагор ничего не писал, а его ученики излагали не взгляды учителя, а свои собственные. Их теории слишком индивидуальны, чтобы прямо выводить из них систему учителя (если она вообще существовала). Отсутствие прямых источников частично компенсирует обширная косвенная традиция, как историческая, так и легендарная. В доплатоновской период Пифагора и пифагорейцев упоминают Ксенофан, Гераклит, Эмпедокл, Геродот, Ион Хиосский, Демокрит (автор книги "Пифагор"), софистический трактат "Двоякие речи", Антисфен и Исократ. Основные темы ранней традиции: мудрость Пифагора, его обширные знания и исследования, красноречие, учение о душе, в частности, о переселении душ (метемпсихоз). Эти свидетельства противоречат тенденции представлять его только религиозным проповедником ("шаманом"), отрицая философию, науку и политику. Аристотель доносит до нас легендарную традицию, Гераклид Понтшский и Андрон из Эфеса дополняют и приукрашивают ее. Она рисует Пифагора чудотворцем, который предсказывал будущее, помнил о былых перевоплощениях, беседовал с животными и т. п. Часть этих мифов исходила от самого Пифагора, который, как и Эмпедокл, претендовал на сверхъестественный статус, что, однако, не мешало им заниматься философией и наукой. Оживленные споры в Академии и Ликее вокруг фигуры Пифагора помогли сохранить некоторые сведения о его учении (Ксенократ, Аристотель, Евдем, Арисчтоксен, Теофраст и др.), а сам он стал героем первых биографий (Аристоксен, Дикеарх). Биограф Неанф из Кизика и историк Тимей (рубеж 4 - 3 вв.) завершают наиболее ценную часть традиции, к которой, впрочем, нужно подходить критически. В эпоху эллинизма возникают новые биографии и множество псевдоэпиграфов, ходивших под именами Пифагора, его жены, детей и учеников. Зарождение неопифагореизма придало новый импульс литературе о Пифагоре, в которой остатки исторических сведений теряются в море вымысла. Соперничество неопифагореизма с христианством также повлияло на то, как рисовали Пифагора его поздние почитатели, Порфирии и Ямвлих. Кроме их работ, к сохранившимся источникам относятся биография Пифагора у Диогена Даэртия и комментарий Прокла к 1-й книге "Начал" Евклида.
УЧЕНИЕ. Сравнительно надежно к Пифагору можно отнести лишь отдельные идеи и открытия. Его интересы лежали в той же области, что и у ионийцев: космология, астрономия, математика (интерес к религии, хотя и иного типа, свойствен Ксенофану). Космогония Пифагора объясняла зарождение мира взаимодействием двух начал, "предела" и "беспредельного". Последнее, заимствованное у Анаксимандра, отождествлялось с пустотой и одновременно с бесконечной пневмой, воздухом (ср. Анаксимен), окружавшим космос. Космос "вдыхает" внутрь себя пневму, где она ограничивается "пределом", и кладет начало отдельным вещам (традиция приписывает Пифагору введение понятия "космос"). Противоположные начала, придавшие динамизм этой космогонии, играют важную роль как у пифагорейцев, так и в античной философии в целом. Согласно Аристотелю, Пифагор утверждал, что "человек создан богом для познания и созерцания", ему приписывают и авторство термина "философия", понимаемой как предпочтение жизни, посвященной познанию.
В геометрии он продолжил исследования Фалеса, придав им более научный и абстрактный характер. Ему принадлежит доказательство теоремы Пифагора и метод нахождения "пифагоровых троек"; созданная им теория пропорций стала связующим звеном между всеми точными науками. В астрономии Пифагор развил идею Анаксимандра о "геометрической" вселенной, чьи параметры выразимы в числах. Он открыл сферичность Земли, положив начало канонической системе из двух сфер, небесной и земной; разделил обе сферы на зоны (арктическую и т. д.); отождествил Вечернюю и Утреннюю звезду с Венерой (традиция связывает эти открытия и с Парменидом). Развив теорию четных и нечетных чисел (Начала К, 21 - 34), использующую косвенное доказательство, Пифагор основал теоретическую арифметику. Ему были известны арифметическая, геометрическая и гармоническая средние, а также "музыкальная пропорция" (12:9 = 8:6), с помощью которой он разделил струну монохорда и нашел численное выражение октавы (2:1), кварты (4:3) и квинты (3:2). Это открытие, положившее начало математической гармонике, дало мощный импульс поискам числовой гармонии, в т. ч. и там, где ее нет. Характерный пример - числовые спекуляции, которые Аристотель принимал за философские "определения": справедливость есть 4, ибо воздает равным за равное (2х2) и т. п. Более рациональный характер носило учение о "небесной гармонии" (см. Пифагореизм).
Идеи гармонии, порядка и соразмерности играли важную роль в этическом учении пифагореизма, но в чем заключалась суть религиозно-нравственной реформы, предложенной Пифагором, остается загадкой. Он не вводил ни новых богов, ни новых культов, даже приписываемые ему суеверия ("символы") по большей части традиционны. Метемпсихоз, заимствованный им у орфиков, хотя и повлиял на формирование пифагорейского образа жизни, не был его основой. Вполне вероятно, что Пифагор лишь перегруппировал традиционные ценности, сделав акцент на сознательном отношении к ним. Почитание богов и родителей, забота о воспитании детей, верность дружбе, умеренный образ жизни, нравственная и телесная чистота, приверженность к "отеческим законам", нелюбовь к тирании и анархии - все это не было выдумано Пифагором, он лишь придал этим вещам новый смысл и укрепил их своим авторитетом мудреца, знавшего и умевшего больше др. людей.
Ист.: DK I, 96 - 105; Лебедев. Фрагменты, с. 138 - 149. Биографии: Диоген Лаэртскии. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов, пер. М. Гаспарова, 2-е изд. М., 1986, с. 307 - 320; Порфирий. Жизнь Пифагора. - Там же, с. 416 - 426; Ямвлих. Жизнь Пифагора. СПб., 1997.
Лит.: Жмудь Л. Я. Наука, философия, религия в раннем пифагореизме. СПб., 1994; Delatte A. La vie de Pythagore de Diogene Laree. Brux., 1922; FriR.K. von. Pythagoras, RE 24,1963, col. 171-203; Philip J. Pythagoras and Early Pythagoreanism. Toronto, 1966; Vogel С. J. de. Pythagoras and Early Pythagoreanism. Assen, 1966; Burkert W. Lore and Science in Ancient Pythagoreanism. Cambr. (Mass.), 1972; Navia L. Pythagoras: An Annotated Bibliography. N. Y, 1990. См. также лит. к ст. Пифагореизм.
Л. Я. Жмудь