Веб-бібліотека - головна сторінка


Возняк M.X. Історія української літератури. Кн. 1:

Племінне походження українського народу. Українські племена. Українська народність. Україна та східне слов'янство. Історична доля і роль України. Українська мова. Справа української літературної мови. Усна словесність і письменність. Література. Поділ історії української літератури на доби. Давня доба української літератури. Основи давньої доби української літератури. Християнство. Два типи християнства. Виникнення церковнослов'янської літератури. Болгарська література. Мова церковнослов'янської літератури й письмо. Література передхристиянської доби. Двовір'я. Чужоземні впливи. Культурні, осередки й освітній рівень. Справа збереженості пам'яток літератури. Перекладне письменство...

Возняк М. С. Історія української літератури. Кн. 2: На руїнах українського національного життя. На чужу службу. Занапащення українського православ'я. Від одної богослужебної до одної літературної мови. Шкільна справа. Мандрівні дяки. Чернець-мандрівець Климентій і його вірші. Чверть століття у мандрівках. Перемога релігійної унії в Західній Україні. Йосип Шумлянський. Поет шляхтич-хлопоман кінця XVII ст. Українські елементи у польському письменстві. Українська світська пісня в польських виданнях. Українська пісня в московських виданнях. Той, що його світ ловив, та не спіймав. Твори Грицька Сковороди. Філософія Сковороди. Іскри вогню в попелищі Східної України. Унія як національний чинник у Західній Україні. На узбіччі. В обороні красної літератури...
Пірен М. І. Конфліктологія: Предмет конфліктології як науки. Предмет, метод, структура конфліктології. Основні поняття та категорії конфліктології. Зв'язок конфліктології з іншими науками. Методи наукових досліджень у конфліктології. Функції конфліктології в суспільстві. Конфлікти в історії суспільної думки. Давні уявлення про конфліктність буття. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі. Природа конфліктів. Поняття, структурні елементи конфлікту. Класифікація конфліктів. Межі конфлікту. Причини конфліктів, їхні функції та профілактика. Особистісні причини виникнення конфліктів...
Освітні технології / За ред. О. М. Пєхоти: Технологічний підхід в освіті. Особистісно орієнтована освіта і технології. Вальдорфська педагогіка. Технологія саморозвитку. Технологія організації групової навчальної діяльності школярів. Технології розвивального навчання. Технології формування творчої особистості. Технологія навчання як дослідження. Проектна технологія. Нові інформаційні технології навчання. Технологія колективного творчого виховання. Педагогічна технологія "створення ситуації успіху". Сугестивна технологія. Аналіз образу - персонажа епічного твору: педагогічна технологія. Індивідуальність учителя і освітні технології...
Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів: ОМАНЛИВИЙ МИР (1919 - 1933 рр.). Перші наслідки мирних договорів. Нові кордони Німеччини. Гаранти проти Німеччини та репарації. Розчленування Австро-Угорщини та його наслідки. Балкани й розпад Османської імперії. Радянська проблема. Проблеми колоній. Перші кроки Ліги Націй. Європа в 1922-1925 рр. Каннська й Генуезька конференції, Рапалльський договір. Рурські справи. Врегулювання рурського питання. План Дауеса. "Женевський протокол". Середземноморська та Східна Європа. Визнання СРСР. Європа і апогей колективної безпеки (1925-1929 рр.). Локарнські договори та прийняття Німеччини до Ліги Націй. Бріан і Штреземан. Пакт Тріана-Келлога. Залишення Рейнської області. План Янга...
Дудик П.С. Стилістика української мови: Стилістика як лінгвістичне вчення. Мова як джерело стилістичних знань. Сучасна українська літературна мова як основа стилістики. Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови. Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів. Основні терміни стилістики. Стилістика в системі розділів науки про мову. Об'єкт і предмет стилістики. Стилістика і її підрозділи. Стилістичний аналіз мовних одиниць. Стилістика мови і стилістика мовлення. Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення). Теоретичне і практичне значення стилістики. Об'єктивне і суб'єктивне в стилістиці. Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці. Стилістична норма в мові й у мовленні. Стилістика літературної мови і діалектне мовлення...
Конфліктологія / За ред. В. М. Петюха: Сутність конфлікту та його характерні риси. Кінцеві та проміжні цілі. Визначення конфлікту. Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту. Характерні ознаки прояву конфлікту. Об'єктивні й суб'єктивні складові конфліктної взаємодії. Межі поширення конфлікту. Види та типи конфліктів. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації. Причини й наслідки конфліктів в організації. Кінцеві та проміжні цілі. Типові причини виникнення конфліктів в організації. Функції конфліктів і їхня спрямованість. Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників. Позитивні наслідки конфліктів. Негативні наслідки конфліктів...
Любіцева О.О. та ін. Туристичні ресурси України: Науково-методичні засади вивчення туристичних ресурсів. Глобальні тенденції розвитку туризму. Місце України на світовому туристичному ринку. Класифікація туристичних ресурсів. Інформаційні джерела та методи обробки інформації. Характеристика туристичних ресурсів. Природно-рекреаційні ресурси. Кліматичні ресурси та умови. Бальнеологічні ресурси. Водні туристичні ресурси. Туристичні ресурси природно-заповідного фонду України. Біотичні туристичні ресурси. Рельєф як туристичний ресурс. Культурно-історичні ресурси. Етнічні ресурси. Інфраструктурні умови використання туристичних ресурсів. Розвиток сфери гостинності. Санаторно-курортне господарство. Транспорт і транспортна інфраструктура. Туристичні підприємства...

ОЛИЦЕТВОРЕНИЯ ПРИНЦИП

-одно из центральных понятий в аналитической и феноменологической антропологии тела. Исторические эпохи по-разному выражали человеческую являемость в мире. Человека (как лица) еще нет в мире древних дохристианских эпох: лицо как принцип олицетворения мира и всех отношений появляется только в христианскую эпоху, оно становится иконографическим знаком божественного предназначения человека.
В христианской антропологии (православной) вокруг лицевого образа (Высшего Первообраза) сформировались три измерения, без которых невозможно олицетворение, являемость лица: лик - лицо - маска (личина), - лицо воспринимается в соотнесении с маской (личиной) - низшим, или ликом (святым) - высшим. Всякое человеческое лицо отражает в той или иной мере высший всечеловеческий Образец. Под маской (личиной) понимается "падение во грех", изначальная "нечистота", явление злого, демонического начала. Лицо - переходный момент от маски (личины) к лику. Лицо находится на горизонтальной линии взаимодействий (олицетворения), лицевые трансформации (маска/личина, лик) на вертикали перехода. Грамматика олицетворения строится как строгая иерархия лицевых смещений или того, что П. А. Флоренский называет "поворотами". Под поворотом он понимает определенную точку зрения, фиксирующую законченную лицевую трансформацию: если лицо дано в фасном повороте, то это иконные лики, или лики святости; если в прямом, то это властный профиль, или цари, тираны, диктаторы; если в анфас или в повороте на три четверти, то это женские лица и детские (и общая неопределенность выражения лица "современного человека"), если в спинном, тыльном повороте, то это маска, демонизм, враждебные человеку силы. Само по себе лицо обладает неясной фактурой, оно субъективно и подвижно, не способно выразить свою идентичность, ибо идентичность обретается в подобии высшему образцу, первообразу. Лицо - "сырая материя", смешение света и тени, жизни и тлена, добра и зла. Сотворение лица должно идти через выявление неизменных и устойчивых черт его по каноническому и изначальному образу. Расчищение, высветление лица, - этой операцией устраняется все мертвое, что захватывает лицо, подчиняет его неупорядоченной мимической игре, бренному времени. Олицетворение не физиогномично, а следует лицевому канону. Лик ничего не выражает и ничего не представляет, он есть свой собственный символ, лицо Перволица (христоморфизм). Лик чист, ибо всегда "на свету", т. е. не имеет игры теней или световых вибраций, уравновешен, покоится в себе. К лицу неприменимы привычные правила герменевтическо-физиогномических толкований лица.
Каждая человеческая страсть имеет свой анатомически-физиологический и физиогномический эквивалент Порядок всех внешних знаков (выраженных на лице мимических движений, тиков и парезов, или гримас) находится в строгом соответствии с внутреними знаками (ощущения боли, радости, удовольствия, скорби т. п.). Из картезианской механики человеческих страстей постепенно к 18 в. сформировались новые гуманитарные (антропологические) науки: физиогномика (Ле Брюн), педагогика, психология, психиатрия и ее последующие ответвления (Делла Порта, Лафатер, Гальс, Лихгенберг,Ч. Ломброзо, Э. Кречмер).
В 20 в. получает развитие феноменология и герменевтика лица (П. Валери, Ж.-П. Сартр, Э. Левинас, М. М. Бахтин, Г. Зиммель и др.). Экзистенциальная временность - истинная субстанция лица живого. Лицо выражается, имеет имя, сообщает о себе, оно всегда в поле коммуникации, в контакте, диалоге. Лицо живое подвергается воздействиям, реагирует, не может существовать без липа Другого, к которому обращается, олиыетворяясь в общении с иным себе лицевым образом. Отсюда получает развитие ряд герменевтических техник лица. В новейших исследованиях по антропологии лица выделяются два его плана: лицо отражающее (напр., понятие "типажа" в раннем русском кинематографе - С. Эйзенштейн) и лицо выражающее; в одном случае фиксируется прохождение информации через лицевые образы, в другом, напротив, обратный отсыл лицевой информации к потребителю. Крупный план в кинематографе и современной системе электронных средств информации - типичный пример действия принципа олицетворения: деталь, выведенная в крупный план, приобретает физиогномически-ценностное значение, олицетворяется, т. е. наделяется качествами, которые делают ее символом всей ситуации представления лицевого образа. Любая "вещь", переведенная в крупный план, транслирует лицевую информацию. Не как анатомически устроено лицо, или что оно есть, а что оно выражает (или отражает). Лицевые образы - коды олицетворения. Лицо-тип (visage-type) и лицо-событие (visageccurence) . Гваттари; лицо отражающее (visage-reflexil) и лицо интенсивное (visage-intensif) - Ж. Делез. Лицо функционирует в двойной системе кодирования информации: "духовно-абстрактное" переводится в визуально-материальный, пространственно-временной план, а последнее - в "духовноабстрактный". Благодаря воссозданию лицевого образа формируются отдельные политические, интеллектуальные, идеологические персонажи. Впервые социальная и политическая маска героя массовой культуры становится независимой от личности ее носителя ("истории жизни"). Вместо феноменологии лица его визуальная семиотизация. Если в феноменологии принцип олицетворения "вырабатывал" единые лицевые гештальты, тем самым придавая лицу некий смысл, то при семиозисе лица значение получают лишь частичные аспекты олицетворения. Лицо как единство смысла обесценивается в пользу лицевого фрагмента: благодаря разнообразным (массмедиальным) техникам разложения лицевого единства ценность приобретает лицевой фрагмент, который не нуждается ни в каком целом, включаясь (благодаря фрагментации) в самые разнообразные коллекции чувственных, телесных и ментальных фактов.
Лит.: Флоренский П. А. У водоразделов мысли. М., 1990; Он же. Иконостас. М., 1994; Бахтин M. M. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М., 1965; Эйзенштейн С. М. Избр. соч. в 6 т., т. 4. М., 1966; Бела Балаш. Кино. Становление и сущность нового искусства. М., 1968; Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. M., W7;3eeu-CmpocK. Структурная антропология. М., 1983; Померанцева Н. А. Эстетические основы искусства Древнего Египта, М., 1985, с. 150 - 210.
В. А. Подорога