Веб-бібліотека

Беззубко Л.В. та ін. Управління трудовими конфліктами:

Теоретичні основи вивчення конфліктів. Загальна характеристика конфлікту як явища. Конфлікт як об'єкт вивчення і управління. Основні типи конфліктів. Стадії трудових конфліктів. Основні причини трудових конфліктів. Вивчення проблем трудових конфліктів. Дослідження трудових конфліктів. Вивчення трудових конфліктів (на прикладі підприємств Донецької області). Методичні підходи до вивчення стану трудових конфліктів. Нормативно-правові і соціальні основи управління конфліктами. Характеристика існуючої в Україні системи соціального захисту. Вивчення проблем трудових конфліктів. Характеристика нормативно-правової бази вирішення трудових конфліктів. Стратегія управління конфліктами...

Бедь В. В. Юридична психологія: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...
Історія української літератури. XX століття / За ред. В. Г. Дончика: Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60-ті - 90-ті роки. Поезія. Василь Мисик. Леонід Первомайський. Андрій Малишко. Дмитро Павличко. Ліна Костенко. Василь Симоненко. Микола Вінграновський. Іван Драч. Борис Олійник. Павло Мовчан. Борис Нечерда. Ірина Жиленко. Леонід Талалай. Володимир Забаштанський. Володимир Базилевський. Василь Голобородько. Василь Стус. Ігор Калинець. Іван Світличний. Василь Барка. Поезія діаспори ("нью-йоркська група" та інші). Емма Андієвська. Олег Зуєвський. Остап Тарнавський. ПРОЗА. Публіцистика. Олесь Гончар. Михайло Стельмах. Ірина Вільде. Григорій Тютюнник. Анатолій Дімаров. Павло Загребельний. Юрій Мушкетик. Іван Чендей. Василь Земляк...
Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Інституційне середовище міжнародного бізнесу. Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних відносин. Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій. Сутність сучасної міжнародної організації. Типізація міжнародних організацій. Механізм функціонування міжнародних організацій. Право міжнародних організацій. Механізми впливу міжнародних організацій на країни-члени. Прийняття рішень у міжнародних організаціях. Міжнародні службовці. Інститут постійних представництв держав при міжнародних організаціях. Запитання і завдання для обговорення. Міждержавні економічні організації. Сутність і види міждержавних організацій. Основні функції міждержавних організацій...
Пірен М. І. Конфліктологія: Предмет конфліктології як науки. Предмет, метод, структура конфліктології. Основні поняття та категорії конфліктології. Зв'язок конфліктології з іншими науками. Методи наукових досліджень у конфліктології. Функції конфліктології в суспільстві. Конфлікти в історії суспільної думки. Давні уявлення про конфліктність буття. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі. Природа конфліктів. Поняття, структурні елементи конфлікту. Класифікація конфліктів. Межі конфлікту. Причини конфліктів, їхні функції та профілактика. Особистісні причини виникнення конфліктів...
Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Порівняльна педагогіка як галузь наукових знань. Основні історичні етапи розвитку порівняльної педагогіки. Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження. Провідні чинники розвитку освіти в сучасних умовах. Провідні контекстуальні чинники розвитку освіти в кінці XX - на початку XXI ст. Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти. Визначення глобалізації. Політичний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Економічний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Культурний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Сучасний стан і перспективи розвитку освіти в провідних розвинених країнах та в Україні. Загальна характеристика суперечностей і перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі...
Ванеев А. Н., Минкина В. А. Справочник библиографа: Библиографическая теория и библиографическая практика. Видовая структура библиографии. Документальный поток как основа. Библиографической деятельности. Основные разновидности документов. Документальный поток и особенности его развития. Закономерности развития документального потока. Информационные ресурсы. Состав и свойства информационных ресурсов. Государственная система научно-технической информации. Универсальные информационные ресурсы. Информационные ресурсы по экономике. Информационные ресурсы в области права. Информационные ресурсы по истории. Информационные ресурсы в области художественной литературы и литературоведения. Информационные ресурсы негуманитарных областей науки и практики...
Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Ющук І. П. Українська мова: Сучасна українська мова як предмет вивчення. Походження української мови. Українська мова - державна. Стилі української мови. Мова як система. Фонетика і письмо. Звуки і фонеми. Звуки мови як фізичне явище. Звуки мови як фізіологічне явище. Членування мовленнєвого потоку. Звуки мови як соціальне явище. Фонеми в мовленнєвому потоці. ПИСЬМО. Виникнення і розвиток письма. Становлення писемності в Україні. Сучасний український алфавіт. Унормування українського правопису. Вживання великої букви. Транскрипція і транслітерація. Приголосні фонеми. Система приголосних фонем. Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні. М'які і тверді приголосні. Вживання м'якого знака. Вживання апострофа. Подовження приголосних і подвоєння букв. Випадання приголосних...
Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І: Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...
Палеха Ю.І. Ділова етика: Етичні проблеми управління та бізнесу. Етичні установки. Діловий протокол. Розвиток суспільства й стилі управління. Формування етики підприємництва. Соціальна відповідальність і економічна етика. Адміністративна етика. Взаємостосунки представників держави і підприємництва. Підготовка та проведення ділових зустрічей. Домовленість про ділову зустріч. Підготовка приміщень. Зустріч делегації. Привітання. Розміщення учасників зустрічі. Офіційна мова. Ділова атрибутика. Візитні картки. Ділові подарунки. Діловий одяг. Організація ділового спілкування. Функції ділового спілкування. Перепони у спілкуванні, його рівні. Соціальні типи в діловому спілкуванні. Закономірності міжособових стосунків. Сучасні теорії міжособових стосунків...

НООСФЕРА (сфера разума)

- особый этап в развитии биосферы, в к-ром решающее значение приобретает духовное творчество человечества.
Понятие Н. было введено в к. 20-х гг. франц. палеонтологом, математиком и философом Э. Ле Руа (1870-1954). Взяв за основу идеи Вернадского о значении биогеохимич. процессов в развитии биосферы, Ле Руа развил в своих работах осн. моменты эволюции биосферы в Н. Он полагал, что оживление вещества и очеловечивание жизни - закономерные этапы геол. развития Земли и утверждал, что дальнейшая эволюция человека связана с переходом к эпохе, когда решающее значение приобретут мысль и дух. Спустя десятилетие теория Н. получила развитие в практически одновременно создаваемых работах Вернадского и Тейяра де Шардена, к-рые вышли только после смерти авторов. Наиболее полное воплощение теория Ле Руа нашла в разработке Тейяра де Шардена, к-рый разделял не только идею абиогенеза (оживления материи), но и идею, что конечным пунктом развития Н. будет слияние с Богом. Вернадский придерживался несколько иного мнения, полагая, что природа косного и живого вещества различна и не рассматривал Н. с т.зр. эсхатологии.
В основе теории Н. лежат представления Плотина о эманации Единого в Ум и Душу, с последующей трансформацией последних снова в Единое. Влияние Плотина на совр. мировоззрение громадно. Фридмановская теория происхождения Вселенной, к-рой в качестве рабочей гипотезы придерживаются большинство совр. ученых, является иллюстрацией представлений Плотина, обрамленной научной терминологией 20 в. Согласно Фридману, Вселенная возникает из точки и стремительно расширяется, одновременно порождая пространство и время. Но постоянное расширение вряд ли возможно. Поэтому, согласно одной из гипотез, когда-нибудь наступит предел расширения и Вселенная начнет охлопываться, вновь превратится в точку и исчезнет, подобно "черной дыре".
Плотин писал об истечении непознаваемого Единого, создающего все сущее. Сначала создается мировой Ум, представляющий собой совокупность множества идей. Ум порождает мировую Душу, к-рая, одушевляя неживое вещество, творит чувственный мир. Однако, достигнув опр. ступени развития, существа чувственного мира начинают осознавать собственную неполноту и стремиться к приобщению, а затем и слиянию с Единым. Полное слияние с Единым, осуществленное в космич. масштабе, в принципе аналогично схлопыванию Вселенной.
Эволюционная модель Ле Руа, Тейяра де Шардена и, отчасти, Вернадского повторяет осн. положения неоплатонизма. Возникновение Вселенной, появление и развитие жизни на Земле описаны авторами теории Н. на уровне совр. научного знания, но принципиальная схема их концепции соответствует принципам неоплатоников. Человек у Плотина стремится выйти за пределы Души в сферу Разума, чтобы затем приобщиться к Единому. У авторов теории Н. человек также стремится перейти в сферу разума и раствориться в Боге (Тейяр де Шарден) или, охватив научной мыслью всю планету, двигаться в направлении постижения Божественных законов(Вернадский).
Идеи Плотина были восприняты Ле Руа, Вернадским и Тейяром де Шарденом в бергсонианском духе. Влияние Бергсона на создание теории Н. заключалось, гл. обр., в выдвинутом им положении о "творч. эволюции". По его мнению, жизнь - такая же "вечная составляющая бытия, как материя и энергия", а ее развитие связано с творч. порывом космич. значения. В то же время, если Ле Руа и Тейяр де Шарден развивали свои концепции в рамках католич. модернизма, Вернадский опирался на круг научных и религ. идей, выдвинутых рус. космизмом. Теория "экстрема" - лучезарной духовной личности в составе бессмертного человечества - А.П. Сухово-Кобылина ("Учение Всемира"), получившая оригинальное развитие в трудах Н.Ф. Федорова и материалистический панпсихизм Циолковского были творчески переработаны Вернадским, к-рый учел прозрения Флоренского, писавшего ему в 1929 о существовании в биосфере "того, что можно было бы назвать пневматосферой, т.е. ... особой части вещества, вовлеченного в круговорот культуры, или, точнее, круговорот духа". Вернадский истолковал эту идею в свете собственной теории развития биосферы Земли.
В концепциях Вернадского и Тейяра де Шардена довольно много схожего. Оба ученых исходят из того, что исходным пунктом в познании Вселенной является человек, поскольку возникновение человека связано с гл. процессом эволюции космич. вещества. На этом основании оба выделяют время существования человека в особую геол. эпоху. Появление человека и Вернадский, и Тейяр де Шарден связывают с сильнейшей концентрацией сознания, замыкания его на самом себе, что приводит к возникновению личностного начала, выделяющего человека из животного мира. Затем процесс концентрации сознания переходит в консолидацию личностных сознаний и движется в направлении создания сверхличности. Когда все человечество консолидируется в единую личность, создание Н. будет завершено. Но эволюция пойдет дальше. С т.зр. Вернадского, Н. будет эволюционировать, гл. обр., количественно, охватывая новые слои нашей планеты и околоземного пространства. По мнению Тейяра де Шардена, дальнейшее развитие Н. приведет к качественным изменениям, заключающимся в слиянии ноосферного человечества с Богом.
При существенном сходстве обеих теории в них есть множество различий: Вернадский, в отличие от Тейяра де Шардена, предпочитал говорить о возникновении и развитии научного знания, именно в нем видя основной вектор эволюции живого вещества.
По мнению Вернадского, появление на Земле массовой жизни явилось отголоском повсеместно действующих космич. сил. При этом живое вещество, составляя по объему и весу сотую долю процента биосферы, стало в ней геологически ведущей силой и определило все идущие в ней процессы. Господствующее положение живого вещества стало возможным благодаря его способности к самоорганизации, усложнению и, наконец, возникновению мысли. С появлением мысли живое вещество стало активнее перерабатывать биосферу Земли. Но решающие изменения Лика Земли, как считает Вернадский, произошли с зарождением научной мысли, когда воздействие на биосферу стало принимать целенаправленный характер. Именно этот период, по мнению ученого, является началом складывания Н. В наст. время Н. охватывает большую часть Земли и этот процесс продолжается. По мнению Вернадского, перед человеком сегодня ставится вопрос о "перестройке биосферы в интересах свободно мыслящего человечества как единого целого". Включение в сферу разума всей планеты и околоземного пространства, использование этих слоев биосферы рац. образом является сейчас насущной задачей. Изменения коснутся также способа и формы мышления. Научная мысль, закономерно возникшая в результате эволюционного процесса возрастания и концентрации сознания, будет развиваться в направлении сверхсознания. В этом процессе реализуются возникшие еще до палеолита представления людей о единстве человечества и всеединстве мира, развитые впоследствии в мифол. системах многих народов.
Описывая наступающую эпоху разума на энергетич. уровне, Вернадский указывает на эволюционный переход от геохимич. процессов к биохимическим, и, наконец, к энергии мысли. На опр. этапе своего развития биосфера, перерабатываемая научной мыслью человека, превращается в Н., область человеч. культуры, тесно связанную с научным знанием. Порождение космических сил, Н. лежит вне космич. просторов, где она теряется как бесконечно малое, и вне области микромира, где она отсутствует, как бесконечно большое. Одна из осн. характеристик биосферы и, затем Н. - направленность на консолидацию и усложнение. Поэтому организованность живого вещества биосферы стремится к постоянному возрастанию. Т.о., Вернадский воспринимает Н. как негэнтропийный фактор. Снижение скорости процесса энтропии происходит за счет создания системы биосферы и перехода ее во все более самоорганизующуюся систему Н. Именно Н. придает космосу идею, смысл и цель.
В процессе перехода к Н. большое значение будет иметь Богосотворчество - движение человека навстречу Богу. Сочувственно относясь к идеям буддизма, Вернадский полагал, что метампсихоз путем постепенного возвышения отд. личностей, а затем и целых поколений, приведет людей к сверхчеловеч. состоянию.
В теории Тейяра де Шардена религ. компонента выделена значительно четче и в сущности является определяющей: исследование феномена человека с т.зр. космич. среды неизбежно ведет к интерпретации, исходя из законов механики. В таком случае возникновение человека представляется "необъяснимой аномалией". Стремясь разрешить это противоречие, Тейяр объявляет, что именно человек является ключом к познанию Вселенной; проблему антропогенеза он переносит в пространство Божественной Среды, в к-рой космос является лишь ее частью, играя роль инструмента и строит, материала. Мысль, зародившаяся в глубинах органического мира, представляется ему "эмбриональной стадией возрастания Духа на Земле". Отсюда следует, что человечество, стремясь к постоянному приросту духовного, оказывается на гл. оси эволюции Вселенной. Такой подход, считает Тейяр, не покушаясь на выявленные естественнонаучные законы, объясняет смысл существования и материи, и человека.
Рассматривая постоянное "психич." возрастание состояния Земли, Тейяр делает вывод, что оно является "самым общим из доступных нам выражений мировой эволюции". От клеток (эмбрионального мыслящего покрова), опоясавших земную поверхность, через человека, активизировавшего мыслит. возможности вещества и реализовавшего возможность самовоспроизводства мыслящего слоя, сфера разума переходит в охватывающие всю планету "пласты ноосферы". Этот "тангенциальный мегасинтез", эта "суперкомбинация" ведут к рывку "радиальных сил по гл. оси эволюции". Ибо большей сложности соответствует большее сознание. Воздействие Божественной силы на исключит, способность наших мыслящих душ к "сращиванию" - ведет к сильнейшему сосредоточению сознания. Описываемая Тейяром концентрация мышления в масштабе планеты тесно связана со слиянием воедино человеч. духа, к-рое в результате дальнейшей эволюции приведет к возникновению Духа Земли. Однако и это еще не конец. Следующим шагом, помимо самоконцентрации Н., является присоединение ее к другому мыслит, центру, сверхинтеллектуальному, степень развития к-рого уже не нуждается в материальном носителе и целиком относится к сфере Духа. Т.о., вещество, постепенно увеличивая степень организованности и самоконцентрации, эволюционирует в мысль, а мысль, следуя этим же путем, неизбежно развивается в Дух. Сначала это будет Дух Земли. Затем концентрированность и соборность желаний всех элементов Духа Земли положит начало Парусии, призыву к Христу о движении навстречу. И тогда достигшее совершенства сверхличностное сознание отделится от своей материальной матрицы, "чтобы отныне иметь возможность всей своей силой покоиться в Боге". Вселенная есть эволюция, - пишет Тейяр в работе "Как я верую", - эволюция движется к Духу, дух человека завершается в личном, а высшая личность есть Всемирный Христос. Т.о. тейяровская концепция Н. базируется на восходящей к Плотину и Проклу концепции христ. пантеизма, предполагающего внутреннее сосредоточение Вселенной посредством "организуемого усложнения" и присоединение ее одухотворенной части к Богу.
Геол. и биохимич. подход Вернадского, теол. и палеонтол. Тейяра де Шардена привел их к схожей во многом концепции Н. Она основывается на учении об эволюции космич. вещества Вселенной от косного состояния материи к его высшей форме, когда материальная природа вещества становится все менее значимым фактором и первостепенное значение приобретает трансформация вещества в мысль и далее (у Тейяра) в Дух.
Лит.: Вернадский В.И. Филос. мысли натуралиста. М., 1988; Он же. Химич. строение биосферы Земли и ее окружения. М., 1987; Он же. Научная мысль как планетное явление. М., 1991; Владимир Вернадский: Жизнеописание. Избр. труды. Воспоминания современников. Суждения потомков. М., 1993; Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. М., 1989; Тейяр де Шарден П. Феномен человека. М., 1987; Он же. Божественная Среда. М., 1994; Le Roy E. L&exigence idealiste et le fait de 1&evolution. P., 1927.
А. В. Шабага


© 2009-2020  lib.ltd.ua