Веб-бібліотека - головна сторінка


Роменець В. А. Історія психології XX століття:

Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки. Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології. Ситуативний рівень) становленні психологічних знань. Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі. Колізійна ситуація і формування психологічних знань. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історична психологія XX століття. Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація-катарсис-переображення). Рефлексивність і вчинковий канон...

Ткач О.І. Політологія: Політологія у системі соціально-гуманітарного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Об'єкт і предмет вивчення політології. Закони і категорії політології. Функції політології. Генези політичної думки України. Питання для дискусій. Політика як суспільне явище. Сутність політики. Основні концепції політики. Структура і функції політики. Взаємозв'язок політики з іншими сферами громадського життя. Політика і мораль. Питання для дискусій. Теми доповідей і рефератів. Політична влада. Поняття, особливості політичної влади. Система влади: суб'єкт-об'єкт, засоби і форми державної влади. Проблема легітимізації політичної влади. Проблеми функціонування влади в Україні. Питання до дискусій. Теми доповідей рефератів...

НЕОПИФАГОРЕИЗМ

- направление античной философии 1 в. до н. э. - 3 в. н. э., тесно связанное и переплетающееся со средним платонизмом (Евдор Александрийский, Трасиля, Плутарх Херонейский, Модерат, Никамах из Герасы, Теон из Смирны, Нумений и др.). Неопифагореизм вновь придал самостоятельное значение методам математического символизма и опирался в своих умозрениях на такие понятия, как единое - многое, монада - диада, тождество - различие, четное - нечетное, точка - линия - плоскость - тело и др., а также развивал в области этики идеалы аскетизма и очищения (катарсис) от тела. В отличие от среднего платонизма неопифагореизм считал первоначалом не ум (нус), но монадудиаду, согласно изложению пифагорейского учения у Александра Полигистора (Diog. L. VIII 24 - 33) и Секста Эмпирика (Adv. Math. X 248 - 284). Выше монады - диады Евдор помещал Единое, которое Модерат, согласно изложению его концепции у неоплатоников, понимал как сверхбытийное начало; второе единое у Модерата - это область идей-парадигм, душа - третье единое, причастное первым двум. Видимо, эта концепция Модерата, инспирированная 2-м "Письмом" Платона, возникла в результате соединения идей "Парменида" с космогоническим мифом "Тимея". У Никомаха из Герасы первый бог (монада) предстает как демиург, рождающий диаду, и ум - принцип бытия и познания всех вещей. Нумений проводил различие между "отцом" (первый бог, он же ум) и "создателем" (второй бог) - двумя эпитетами единого демиурга у Платона в "Тимее". В дальнейшем неопифагореизм перестает быть самостоятельным течением философской мысли, хотя самый комплекс пифагореизма (математика, аскетика, катартика, "божественный" статус учителя - основателя школы, толкование избранного круга "священных" текстов) благодаря неопифагореизму усваивается неоплатонизмом.