Веб-бібліотека - головна сторінка


Чекман І. С. та ін. Фармакологія:

Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. Історія лікознавства і фармакології. Загальна фармакологія. Взаємодія організму й лікарської речовини. Чинники, що зумовлені лікарською речовиною. Чинники, що зумовлені організмом. Вплив навколишнього середовища на взаємодію організму й лікарської речовини. Фармакокінетика. Головні поняття фармакокінетики. Шляхи введення лікарської речовини організм. Вивільнення лікарської речовини лікарської форми. Абсорбція лікарської речовини організмі. Розподіл лікарської речовини в органах тканинах. Біотрансформація лікарської речовини організмі. Мікросомне окиснення. Немікросомне окиснення. Реакція кон'югації. Виведення лікарської речовини організму. Фармакодинаміка. Види дії лікарської речовини...

Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Конфліктологія як міждисциплінарна галузь наукового знання. Становлення предмета конфліктології. Конфліктологія як комплексна система знань: об'єкт, предмет, методи дослідження, функціональна роль. Понятійний апарат і система категорій конфліктології. Історія становлення та розвитку конфліктологічних знань. Знання про природу конфліктів у давньому світі та античному суспільстві. Соціальні конфлікти як предмет аналізу мислителів Середньовіччя та Нового часу. Сучасні західноєвропейські конфліктологічні вчення та конфліктологія представників американської науки. Поняття, структура та анатомія конфлікту. Природа і поняття конфлікту. Структура конфлікту. Анатомія конфлікту. Об'єднана типологія конфліктів...
Ломачинська І.М. Бібліографознавство: Загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство. Предмет дисципліни "Бібліографознавство". Історія розвитку бібліографічних знань. Зародження бібліографічних знань. Розвиток бібліографії в Україні. Історичний процес формування визначення бібліографії і бібліографознавства. Бібліографія як галузь діяльності. Поняття про бібліографію як системне утворення. Суб'єкти, об'єкти бібліографії. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства. Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі. Загальне поняття бібліографічної інформації. Система "документ - споживач" як джерело виникнення бібліографічної інформації. Документально-бібліографічні потреби...
Левчук Л. Т. Естетика: Предмет естетики: історія і теорія проблеми. Предмет естетики: проблема термінології. Предмет естетики: становлення проблематики науки. Естетика як самостійна наука. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків. Естетична діяльність та її форми. Творчий потенціал людської праці. Людина і суспільні відносини як об'єкти естетичної діяльності. З. Природа в структурі естетичної діяльності. Естетична діяльність і мистецтво. Структура естетичної свідомості. Естетичне почуття. Естетичний смак. Естетичний ідеал. Естетичні погляди і теорії. Основні естетичні категорії. Категорії "гармонія" і "міра". Категорії "прекрасне" і "потворне". Категорії "піднесене", "героїчне", "низьке"...
Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Семотюк В. Програмування в середовищі Турбо Паскаль: Загальна характеристика мови Паскаль. Структура Паскаль-програми. Елементи мови Паскаль. Мова металінгвістичних формул. Прості типи даних. Вирази. Стандартні типи даних. Цілий тип. Дійсний тип. Логічний тип. Символьний тип. Конструйовані типи. Перелічуваний тип. Діапазонний тип. Оператори надання значень змінним. Оператор присвоєння. Введення-виведення. Порядок виконання операцій. Складений оператор. Стиль запису програми. Структури керування. Структура послідовного виконання. Структура розгалуження. Умовний оператор. Оператор варіанта. Оператор безумовного переходу. Структура повторення. Цикл з параметром. Цикл з передумовою. Цикл з післяумовою. Ітераційні цикли. Вкладені цикли...
Ушакова Н.Г., Помінова I.I. Соціально-економічні типи країн: Теоретичні основи типологізації та класифікації країн. Предмет курсу «Соціально-економічні типи країн», методика типології. Структуризація та типологізація економічних систем. Товарні економічні системи: еволюція, риси. Класифікації соціально-економічних систем. Національні (країнові) моделі економічного розвитку. Типологія моделей економічної трансформації. Практична реалізація моделей економічної трансформації. Азійські нові індустріальні країни (Індонезія, Таїланд, Південна Корея). Китайська модель реформування економіки. Еволюція «латиноамериканської моделі» трансформації економіки. Індійський шлях економічного реформування. Модель економічного зростання України...
Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича: Теорія політичної системи. Поняття політичної системи. Політична система і середовище. Політична система сучасної України. Тенденції становлення. Україна: політична стратегія. Складові стратегії. Засади. Загальноцивілізаційні тенденції суспільного розвитку. Від посттоталітаризму через авторитаризм до демократії. Формування владних структур. Влада і демократія. Демократія як збалансована система влади. Народовладдя в Україні: можливості і реальність. Ресурси сильної демократичної влади. Конституція і держава. Конституція: історія і принципи. Верховна Рада - парламент Української держави. Президентські інституції. Кабінет Міністрів - уряд України...
Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: "Етика ділового спілкування" як навчальна дисципліна та її завдання. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії. Ділове спілкування та його особливості. Культура ділового спілкування. Гуманістична спрямованість спілкування. Спілкування як науково-практична проблема. Етика й культура спілкування в пам'ятках історії та літератури. Початок формування в Україні наукової думки про спілкування. Дослідження етики й культури спілкування на сучасному етапі. Напрямки вивчення культури та етики спілкування в Україні. Моральні передумови ділового спілкування. Моральна культура як етична основа спілкування. Моральна культура спілкування та її рівні...
Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XX століття: Французька література. Екзистенціалізм у французькій літературі. Ж. П. Сартр, А. Камю. Модерністська проза початку XX століття. Розвиток німецької драматургії. Б. Брехт. Тема війни у німецькій літературі XX століття. Е. М. Ремарк, Г. Белль. Філософське підґрунтя творчості Томаса Манна. Австрійська література XX століття. Р.-М. Рільке, П. Целан, Ф.Кафка. Англійська література. Новітня англійська література. Т. Еліот, У. Голдінг. Норвезька література. Г. Ібсен, К. Гамсун. Американська література. Джек Лондон. Ернест Міллер Хемінгуей. Особливості розвитку літератури США. Г. Лонгфелло, О' Генрі, Т.Драйзер. Латиноамериканська література. Г. Марксе. Література Сходу. Японія. Китай. Роман - антиутопія XX ст...
Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Соціальна робота як наукова і навчальна дисципліна. Сутність поняття "соціальна робота". Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи. Функції і принципи соціальної роботи. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна. Виникнення і розвиток теорії соціальної роботи. Передумови виникнення теорії соціальної роботи в Україні. Становлення соціальної роботи як науки в Україні. Розвиток вітчизняної теорії соціальної роботи. Сучасні теорії соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна теорія соціальної роботи. Людина як суб'єкт-об'єкт соціальної роботи. Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна концепція соціальної роботи...

Кредитний ризик комерційного банку / За ред. В.В. Вітлінського:

Основні засади функціонування комерційних банків і ризик. Банки в кредитній системі перехідної економіки України. Основні принципи функціонування комерційних банків. Банківський менеджмент. Стратегія банківських ризиків. Банківська кредитна політика та ризик. Елементи системи банківського кредитування. Основні засади системи банківського кредитування. Класифікація банківських кредитів. Принципи банківського кредитування. Методи кредитування. Кредитна політика комерційного банку. Поняття кредитна політика. Підготовка і складання інструкцій щодо кредитування. Оцінка кредитних заявок і укладання кредитних угод. Ведення кредитних справ і кредитний моніторинг. Аналіз кредитного портфеля...

Натурфилософия Джордано Бруно

Впечатляющие и глубокие результаты натурфилософия Возрождения получила в творчестве итальянского философа, ученого и поэта Джордано Бруно (1548-1600). Жизнь этого горячего, искреннего и бескомпромиссного поборника истины стала предметом многочисленных философских осмыслений и художественных изображений. Родившись в местечке Нола (недалеко от Неаполя, отсюда его самоименование - Ноланец), в семье мелкого дворянина, он еще юношей стал монахом доминиканского монастыря. Богословское образование оказалось бессильным перед идеями гуманизма, философии и науки, почерпнутыми Бруно в личных контактах и в книгах богатой монастырской библиотеки. Конфликт с начальством закончился бегством Бруно из монастыря. Начались годы скитаний молодого философа по городам Италии, затем Франции. Лекции в университетах Тулузы и Парижа сопровождались диспутами с носителями схоластической рутины и конфликтами с ними. Примерно то же самое происходило и в Англии (в Лондоне и Оксфорде). Контакты же с гуманистами и учеными, напротив, были .весьма плодотворными. Бруно - плодовитый писатель. В 1584-1585 гг. в Лондоне он опубликовал шесть диалогов на итальянском языке, где изложил систему своего мировоззрения. Важнейшие из них для истории философии - "О причине, начале и едином" и "О бесконечности, вселенной и мирах". Едкое сатирическое изображение схоластического педантизма и богословской учености в некоторых из этих диалогов стало одной из главных причин отъезда Бруно из Англии. Вскоре уже из Франции Бруно перебирается в Германию. Он читает лекции в университетах Виттенберга и других городов империи. К концу 1590 г. философ завершает новый цикл своих работ - "О безмерном и неисчислимых", "О монаде, числе и фигуре", "О тройном наименьшем и мере" (напечатаны во Франкфурте в 1591 г.). Все эти сочинения - латинские поэмы, содержащие, однако, и прозаические тексты. (Мы назвали отнюдь не все произведения Бруно, имеющие значительное философское содержание.) Приезд Бруно в Венецию (он рассчитывал получить кафедру математики в знаменитом Падуанском университете) оказался роковым. Философ был предательски выдан местной инквизиции в мае 1952 г., а примерно через год по требованию римской инквизиции и самого папы он оказался в ее застенках. Несколько лет инквизиторы Добивались у Бруно отречения от его "еретических" философских идей. Раскаяние спасло бы ему жизнь. Но Бруно проявил бескомпромиссность, не отрекся ни от одной из своих идей. Инквизиционное судилище приговорило его к сожжению на костре. Источники донесли до нас гордые слова изможденного и измученного философа: "Быть может, вы с большим страхом произносите этот приговор, чем я его выслушиваю!"
Основным естественнонаучным источником натурфилософской доктрины Ноланца стала гелиоцентрическая астрономия Коперника. Её он прежде всего и защищал в своих многочисленных диспутах и спорах со сторонниками традиционной аристотелевско-схоластической системы мира. Космологическая доктрина - одна из главных компонент натурфилософии Бруно. Он утверждает, что "природа есть Бог в вещах" (Deus in rebus, Dio helle cose), божественная сила, скрытая в них же. У Бруно весьма редки богословско-креационистские выражения, а внеприродное понимание безличного Богар общем уловить довольно трудно. Природа в понимании Бруно фактически приобретает полную самостоятельность, а Бог мыслится как синоним ее единства. Соответственно вещи и явления природы - не символы "сокрытого Бога", из которого соткано покрывало таинственности, окутывающее ее, несмотря на все успехи познающего человека, а самостоятельные и полноценные реальности, в мире которых он живет и действует. Конечно, актуально-бесконечный ("целокупно-бесконечный") Бог "в свернутом виде и целиком" не может быть отождествлен с потенциально бесконечным универсумом, существующим в развернутом виде и не целиком" Однако максимальное приближение такого Бога к миру природы и человека толкало Бруно к их отождествлению во множестве конкретных случаев") Именно многочисленностью таких отождествлений Бога то с природой, то с ее различными вещами и процессами, а иногда прямо с материей делает пантеизм Бруно не только натуралистическим, но в ряде аспектов и материалистическим Особенно показательны здесь заключительные главы его поэмы "О безмерном и неисчислимых".
Максимальное сближение Бога и природы у Бруно имело для его натурфилософской доктрины другое важнейшее следствие, которое можно назвать реабилитацией материи. Для Ноланца материя есть не что иное, как "божественное бытие в вещах"(essere divino nelle cose), которое означает тесное объединение материи и формы") отрицание самостоятельности последней, многократно усиленное в схоластической философии, признававшей вопреки Аристотелю множество форм, не связанных с материей. Наиболее общий вывод, сформулированный в этом контексте Ноланцем, состоял в том, что он объявлял материю тем началом, которое "все производит из собственного лона" (proprio e gremio). Источником форм, всего бесконечного качественного многообразия бытия оказывается в этом контексте уже не Бог, а материя. Ho на реабилитации материи Бруно не останавливается.
Трактовка природы в произведениях Бруно почти всегда органистическая - чувственные и интеллектуальные свойства микрокосма переносятся на всю природу. Важнейший результат такой аналогии - гилозоистическое и панпсихическое истолкование всего и всякого бытия. "Мир одушевлен вместе со всеми его членами", а душа - "ближайшая формирующая причина, внутренняя сила, свойственная всякой вещи". Вместе с тем она выступает и в качестве всеобъемлющей духовной субстанции - платоновско-неоплатонической мировой души, к понятию которой многократно обращались многие средневековые, чаще всего, неортодоксальные философы, и которая стала одним из главных онтологическо-гносеологических понятий ренессансной философии. В столь важном произведении Бруно, как диалог "О причине, начале и едином", понятие самого Бога фактически подменяется понятием мировой души. Такого люда подмена во многом объясняется тем, что важнейшим атрибутом мировой души признается некий "всеобщий ум", универсальный интеллект. Правда, Ноланец говорит о трех разновидностях интеллекта - божественном, мировом и множестве частных, но решающую роль приписывает именно мировому - центральному, связующему звену этой платоновской триады. Телеологическая трактовка бытия у Бруно тесно связана и с не раз отмечавшимся нами сближением природы и искусства у ряда ренессансных философов. Гармония и красота природы, невозможные без уяснения ее целесообразности в большом и малом, могут быть объяснены, согласно Ноланцу, лишь тем, что всеобщий ум выступает как тот художественный интеллект, который изнутри семенной материи сплачивает кости, протягивает хрящи, выдалбливает артерии, вздувает поры, сплетает фибры, разветвляет нервы и со столь великим мастерством располагает целое". Природа полна бессознательного творчества (что утверждал и Аристотель), и человеческое - только уподобление ей.
Космология Бруно уравнивала Землю со всеми другими планетами Солнечной системы, а последнюю - со всеми бесчисленными звездными системами. Натурфилософской основой такого уравнивания стало убеждение Бруно в том, что земля, вода, воздух и огонь образуют не только наш земной мир, но и все остальные планеты Солнечной системы, как и все звезды с их спутниками. Так был сделан важнейший шаг к преодолению аристотелевско-схоластического дуализма земного и небесного и к утверждению их физической однородности. При этом эфир отнюдь не отбрасывался Ноланцем, а признавался тем началом, которое распространено по необозримому пространству универсума.
Органистический принцип своей натурфилософии Бруно распространял на весь космос. Мировая душа в качестве особой интеллигенции проникает и в каждое небесное светило, каждую планету, образуя ее внутренний деятельный принцип, без которого была бы совершенно непонятна причина их движения. При всей фантастичности этих воззрений нельзя забывать, что в эпоху, когда еще только начинала складываться небесная механика, с одной стороны, а философы стремились найти источник самодвижения планет и тем более звезд, не прибегая к помощи божественного всемогущества, - с другой, обращение к их неким внутренним духовным движущим началам было необходимой формой динамического объяснения космических явлений. Другим не менее важным проявлением космического органицизма, гилозоизма и панпсихизма было убеждение Бруно не только в одушевленности, но и в населенности бесчисленных миров. В силу такого убеждения Универсум поистине превращался во Вселенную. При этом Бруно предполагал существование разных форм жизни, чувственной и разумной, отличных от тех, которые имеют место на Земле. Разумеется, эта идея Ноланца была совершенно умозрительной, ибо до сих пор она не подучила никакого научно-эмпирического подтверждения. Тем не менее ее значение для утверждения принципиального единства Универсума-Вселенной было колоссальным и стало одним из главных пунктов обвинения автора в еретичности со стороны римской инквизиции.
Кардинальную проблему веры и разума Бруно решал в духе полного разделения, их предметов, не допускавшего никакого вмешательства носителей религиозного знания в истину философии и науки. Он считал, что "вера требуется для наставления грубых народов, которые должны быть управляемы", в то время как философские доказательства, имеющие в виду раскрытие "истины относительно природы и превосходства творца ее", адресованы "не простому народу, а только мудрецам, которые способны понять наши рассуждения". Поскольку же в реальной жизни, для которой каноны религиозной "истины" оставались еще официально-повелительными, а их носители - весьма агрессивными, философская истина непрерывно страдала и попиралась, горячий и искренний Ноланец не стеснялся в выражениях: "Священная осляность, святое отупенье. О, глупость пресвятая, блаженное незнание".
Официальной догматической религиозности, стремящейся подчинить себе все души без изъятия и переполненной множеством суеверий, Бруно противопоставлял религиозность философскую, к которой настойчиво стремились многие гуманисты. "Мы иным образом, - писал он в латинском произведении "О безмерном и неисчислимых", - нежели негодяи и глупцы, определяем волю Бога... Нечестиво искать его в крови клопа, в трупе, в пене припадочного, под топчущими ногами палачей и в мрачных мистериях презренных колдунов. Мы же ищем его в неодолимом и нерушимом законе природы, в благочестии души, хорошо усвоившей этот закон, в сиянии солнца, в красоте вещей, происходящих из лона нашей матери-природы, в ее истинном образе, выраженном телесно в бесчисленных живых существах, которые сияют на безграничном своде единого неба, живут, чувствуют, постигают и восхваляют величайшее единство". Такая "религиозность" не могла получить никакого признания католических церковников, пославших на костер ее восторженного поклонника.
Современников более всего поражало мужество Ноланца, освободившегося от веры в бессмертие индивидуальной души, а следовательно, и своей собственной и несмотря на это бесстрашно шедшего навстречу своей смерти. Однако все недоумевавшие и удивлявшиеся не постигали силы убежденности философа, который верил в принципиальное бессмертие человека как частицы мировой целостности. Он был убежден в том, что жизнь во Вселенной вовсе не ограничивается ее земными формами, а вечно продолжается в каких-то других формах в бесчисленных звездных мирах. Такое убеждение переживалось Ноланцем как радостное освобождение человека) от множества неприятностей, огорчений и мучений, которые часто превращают его в раба этой жизни. Соответствующее умонастроение выражалось у восторженного искателя истины в призывах к максимально активной деятельности, способной преодолеть столь повелительное для человека стремление к самосохранению, в котором с наибольшей силой и проявляется его рабство перед жизнью. А умонастроение, им защищаемое, сам философ называл героическим энтузиазмом (озаглавив так один из своих итальянских диалогов). Героический энтузиазм Ноланца стал одной из ярких и впечатляющих форм гуманистической морали, резко антагонистичной к официально господствовавшей религиозно-догматической и схоластической морали.