Веб-бібліотека

Старушенко Л.І. Анатомія і фізіологія людини:

Історичний нарис. Основні відомості про структуру та функції клітин, тканин, органів і систем. Апарат руху й опори. Кістки. Осьовий скелет. Скелет голови. Кістки мозкового черепа. Кістки лицевого черепа. Хребтовий стовп. Грудна клітка. Додатковий скелет. Кістки верхньої кінцівки. Кістки нижньої кінцівки. Суглоби кінцівок. М'язи. М'язи частин тіла. Системи крові та кровообігу. Система крові. Склад, кількість і фізико-хімічні властивості крові. Клітини крові. Зсідання крові (гемокоагуляція). Групи крові. Система кровообігу. Діяльність серця. Кровоносна система. Лімфатична система. Дихальна система. Дихання. Вентиляція легенів. Газообмін в легенях і тканинах. Регуляція дихання. Травна система. Травлення. Обмін речовин...

Архіпов В. В. Організація обслуговування в закладах ресторанного господарства: Загальна характеристика процесу обслуговування. Послуги закладів ресторанного господарства та вимоги до них. Характеристика методів і форм обслуговування. Торгівельні приміщення. Види торгівельних приміщень, їх призначення та характеристика. Взаємозв'язок торгівельних залів, виробничих та підсобних приміщень. Сучасний інтер'єр торгівельного залу та вимоги до нього. Характеристика буфету при ресторані, приміщення для нарізання хліба та сервізної. Організація роботи мийної столового посуду. Устаткування залів. Сучасні вимоги до меблів. Столовий посуд та набори. Столова білизна. Класифікація, вимоги до посуду. Характеристика порцелянового, фаянсового та керамічного посуду...
Кифяк В. Ф. Організація туризму: Туризм та його світовий розвиток. Зміст, основні поняття та історичний розвиток туризму. Теоретичні аспекти розвитку туризму у світі та фактори впливу на туристичні обміни. Вплив туризму на світову економіку. Туризм України. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України. Туристичні ресурси та інфраструктура - головні складові розвитку туризму в Україні. Характеристика туристичних ресурсів окремих територій (на прикладі Карпатського регіону та Буковини). Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні. Організаційні форми та види туризму. Організаційні форми туризму. Класифікація видів туризму за метою подорожі, територіальними ознаками, часовими характеристиками...
Коляда Т.А. Правове регулювання туристської діяльності: Законодавчі акти в сфері туризму. Цивільно-правові зобов'язання та договори. Правовий режим міжнародної туристичної діяльності. Міжнародні нормативні акти. Регламентація міжнародної туристської діяльності в законодавстві України. Порядок оформлення виїзду українських громадян за кордон. Поняття і види підприємницької діяльності в галузі туризму. Правове регулювання підприємницької діяльності в галузі туризму. Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності в галузі туризму. Юридична відповідальність за порушення у сфері підприємницької діяльності. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності...
Білорус О. Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: Глобальний маркетинг сталого розвитку. Економічні, соціальні і цивілізаційні межі глобалізації і сталий розвиток у XXI столітті. Теоретичні і політичні аспекти сталого розвитку. Можливості і виклики глобалізації у сфері сталого розвитку. Концептуальна сутність сталого розвитку. Принципи сталого розвитку. Регіональні аспекти сталого розвитку. Маркетингові виміри і оцінки процесу глобалізації сталого розвитку. Деякі підсумки і маркетинговий прогноз перспектив сталого розвитку. Стратегії сталого розвитку: маркетингова оцінка світового досвіду. Національні стратегії сталого розвитку: аналіз основних підходів. Етапи маркетингу і планування сталого розвитку. Учасники процесу стратегічного маркетингу і планування...
Укладач О. І. Когут. Основи ораторського мистецтва: Риторика як наука і мистецтво. Історія ораторського мистецтва. З, Цицерон та Феофан Прокопович - видатні оратори. Соціально-політичне красномовство: парламентська промова. Сучасний риторичний ідеал. Тема, цільова установка промови. Збір матеріалу. Інформаційні промови. Композиція промови: вступ, основна частина, висновки. Аналіз композиції промов. Аналіз композиції промов видатних ораторів. Методи побудови промови (індуктивний, дедуктивний, хронологічний). Промови з метою переконати. Закличні промови. Конспект. Складання конспекту лекції. Теза, аргумент, спосіб доведення в лекції. Розробка системи аргументів. Основні жанри ораторських виступів - лекція, доповідь, промова. Похвальні промови...
Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія: Юридична психологія в системі наукового знання. Предмет і завдання юридичної психології. Структура юридичної психології. Принципи і методи юридичної психології. Історія становлення і розвитку юридичної психології. Передумови виникнення юридичної психології. Оформлення юридичної психології як науки. Сучасний етап розвитку юридичної психології. Психологія особистості й діяльності. Психологія особистості. Психологія діяльності. Психологія юридичної діяльності. Психологічна специфіка юридичної діяльності. Морально-психологічні засади юридичної діяльності. Емоції, воля і мотиви в юридичній діяльності. Соціалізація особистості. Соціально-психологічна характеристика особистості...
Возняк М. С. Історія української літератури. Кн. 2: На руїнах українського національного життя. На чужу службу. Занапащення українського православ'я. Від одної богослужебної до одної літературної мови. Шкільна справа. Мандрівні дяки. Чернець-мандрівець Климентій і його вірші. Чверть століття у мандрівках. Перемога релігійної унії в Західній Україні. Йосип Шумлянський. Поет шляхтич-хлопоман кінця XVII ст. Українські елементи у польському письменстві. Українська світська пісня в польських виданнях. Українська пісня в московських виданнях. Той, що його світ ловив, та не спіймав. Твори Грицька Сковороди. Філософія Сковороди. Іскри вогню в попелищі Східної України. Унія як національний чинник у Західній Україні. На узбіччі. В обороні красної літератури...
Бабарицька В. та ін. Екскурсознавство і музеєзнавство: Основи екскурсознавства і музеєзнавства. Екскурсії в системі рекреаційної діяльності. Рекреаційна концепція вільного часу. Рекреаційні потреби. Рекреаційна діяльність. Рекреаційна сутність екскурсій. Основи екскурсійної теорії. Теорія екскурсійної справи. Сутність екскурсій. Ознаки та функції екскурсій. Класифікації екскурсій. Основи екскурсійної методики. Екскурсійний метод пізнання. Сутність поняття «екскурсійна методика». Методика підготовки екскурсії. Організація підготовки інноваційного екскурсійного продукту. Етапи розробки екскурсії. Опанування інноваційного екскурсійного продукту. Методика проведення екскурсії. Специфіка і класифікація методичних прийомів...
Левчук Л. Т. Естетика: Предмет естетики: історія і теорія проблеми. Предмет естетики: проблема термінології. Предмет естетики: становлення проблематики науки. Естетика як самостійна наука. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків. Естетична діяльність та її форми. Творчий потенціал людської праці. Людина і суспільні відносини як об'єкти естетичної діяльності. З. Природа в структурі естетичної діяльності. Естетична діяльність і мистецтво. Структура естетичної свідомості. Естетичне почуття. Естетичний смак. Естетичний ідеал. Естетичні погляди і теорії. Основні естетичні категорії. Категорії "гармонія" і "міра". Категорії "прекрасне" і "потворне". Категорії "піднесене", "героїчне", "низьке"...
Бедь В. В. Юридична психологія: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...

НАРРАТИВ

(англ. и фр. narrative - рассказ, повествование) - понятие философии постмодерна, фиксирующее процессуальность самоосуществления как способ бытия текста. Термин заимствован из историографии, где возникает в рамках концепции "нарративной истории", трактующей смысл исторического события не как фундированный объективной закономерностью исторического процесса, но как возникающий в контексте рассказа о событии и имманентно связанный с интерпретацией (например, работа Тойнби "Человечество и колыбель-земля. Нарративная история мира", 1976). Идея привнесенности смысла в качестве основополагающей ложится в фундамент постмодернистской концепции значения: как событие в нарративной истории не возводится историком в поисках его смысла к некой общей, изначальной, имманентно проявляющейся в событии закономерности, так и текст в постмодернизме не рассматривается с точки зрения презентации в нем исходного объективного наличного смысла (разрушение "онто-тео-телео-фалло-фоно-лого-центризма" текста у Дерриды; снятие "запрета на ассоциативность", вызванного "логоцентризмом индоевропейского предложения" у Кристевой). Вследствие этого текст не предполагает и своего понимания в герменевтическом смысле этого слова: текст, понятый как "эхокамера" (Барт), лишь возвращает субъекту привнесенный им смысл, - Н. конституируется лишь в процессуальности наррации как "оказывания" (Гадамер). По формулировке Ф. Джеймисона, нарративная процедура "творит реальность", одновременно утверждая ее относительность и свою "независимость" от сотворенного смысла. "Повествовательная стратегия" постмодернизма есть радикальный отказ от реализма во всех возможных его интерпретациях, включая: литературно-художественный критический реализм, ибо критиковать - значит считаться с чем-то как с объективным (а постмодерн даже символизм отвергает за то, что знаки все же трактуются как следы и метки некой объективной наличности); средневековый реализм, ибо постмодерн относится к тексту принципиально номиналистично; даже сюрреализм, ибо постмодерн не ищет "зон свободы" в личностно-субъективной эмоционально-аффективной сфере, и потому обретает свободу не в феноменах детства, сновидения или интуиции, как сюр, но в процедурах "деконструкции" (Дер-рида) и "означивания" (Кристева) текста, предполагающих произвольность его центрации и семантизации. Подлинная свобода и реализует себя в постмодернизме посредством нарративных практик: "все, что является человеческим, мы должны позволить себе высказать" (Гадамер). Условием возможности такой свободы является принципиальная открытость как любой наррации ("всякий разговор обладает внутренней бесконечностью" - Гадамер), так и текста: "все сказанное всегда обладает истиной не просто в себе самой, но указывает на уже и еще не сказанное". И только когда "несказанное совмещается со сказанным, все высказывание становится понятным" (Гадамер). (Примером нарративного подхода к тексту может явиться даже сделанное русскоязычным читателем ударение в приведенной цитате - "несказанное" вместо "несказанное", - достаточное для того, чтобы весь "рассказ" изменил семантику). В данном контексте общая для постмодерна установка, которая может быть обозначена как "смерть субъекта" (и, в частности, "смерть автора" ), предстает одной из своих возможных сторон: Н. Автора в процессе чтения снимается Н. Читателя, по-новому центрирующего и означивающего текст. Источником смысла текста, таким образом, становится не Автор, но Читатель: по оценке Дж.Х. Миллера, "читатель овладевает произведением... и налагает на него определенную схему смысла... Чтение никогда не бывает объективным процессом обнаружения смысла, но вкладыванием смысла в текст, который сам по себе не имеет никакого смысла". (См. Язык искусства). Результатом такого означивания является рассказ, который, будучи артикулированным в качестве текста, в свою очередь, может быть подвергнут деконструкции. - Используя терминологию физики элементарных частиц, можно сказать, что текст квантуется в Н. и вне их плюральное™ нет и не может быть массы покоя как исходного смысла текста, - "нет текста кроме интертекста" (Ш. Гривель). Текст как Н. - это рассказ, который всегда может быть рассказан по-иному. Постмодерн, таким образом, программно ориентирован на семантическую "открытость существования" (Батай), реализуемую посредством "поиска нестабильностей" (Лиотар), "ликвидацией принципа идентичности" (Клоссовски), парадигмальным отсутствием стабильности как на уровне средств (симулякр) и организации (ризома), так и на уровне семантики (означивание). Если понятие нуждается в понимании, то симулякр переживается и, инспирируя сообщничество, "побуждает в том, кто испытывает его, особое движение, которое, того и гляди, исчезнет" (Клоссовски). Аналогична и ризома как принципиально аструктурная структура, организующая себя как "не начинающаяся и не завершающаяся", но реализующаяся подобно колонне "маленьких муравьев, покидающих одно плато, чтобы занять другое. Каждое плато может быть прочитано в любом месте и соотнесено с любым другим" (Делез, Гваттари). Означивание же в качестве своей возможности подразумевает "катастрофу смысла" как "результат его "нейтрализации и имплозии" (Бодрийяр). (Ср. с деконструкцией понятия "стабильная система" в логико-математической "теории катастроф" Р. Тома, центрирующейся вокруг феномена "локальных процессов" и основанной на презумпции сохранения детерминизма лишь в виде "маленьких островков" в океане нестабильности). Эпоха постмодерна - в его рефлексивной самооценке - это эпоха "заката больших наррации", крушения "метарассказов" как принципа интегральной организации культуры и социальной жизни: под "постмодернизмом следует понимать недоверие к метарассказам" (Лиотар). В фундаментальной для обоснования культурной программы постмодернизма работе "Постмодернистский удел" Лиотар определяет модернизм как культуру "больших наррации" ("метанарративов"), как определенных социокультурных доминант, своего рода властных установок, объективирующихся не только в социальных институтах и структурах, но задающих легитимизацию того или иного (но обязательно одного) типа рациональности и языка. Такие "доминантные повествования", по формулировке Джеймисона, есть не столько вербальный рассказ, сколько "эпистемологическая категория". Модель "объясняющего рассказа", основанная на презумпции принципиально повествовательной природы знания, лежит в основе нарративистских концепций объяснения (А. Данто, У. Гелли, М. Уайт, Т.М. Гуд и др.). В качестве детерминирующих векторов, организующих культуру модернизма, выступают такие "великие истории" ("метарассказы"), как идея прогресса, идеалы Просвещения, гуманизм свободы личности, гегелевская диалектика духа и т.п. - В отличие от этого, постмодерн постулирует принципиальный плюрализм возможных Н., вариабельность рациональностей, фейерверк релятивных смыслов, фундирующий языковые игры как альтернативу языку. Тем самым постмодерн осуществляет радикальный отказ от самой идеи традиции: ни одна из возможных форм рациональности, ни одна языковая игра, ни один Н. не является претензией на основоположение приоритетной (в перспективе - нормативной и, наконец, единственно легитимной) "метанаррации". Это находит свое выражение в фигуре "мертвой руки" (К. Брук-Роуз), заимствованной постмодерном из юридической практики, где она означает владение без права передачи по наследству. В условиях "заката больших наррации" девальвированной оказывается не только онтологическая, но даже конвенциональная универсальность как разновидность идентичности: "консенсус стал устаревшей и подозрительной ценностью" (Лиотар). В условиях тотального культурного плюрализма такая установка оценивается постмодерном как естественная: "затерявшись в ночи среди болтунов..., нельзя не ненавидеть видимости света, идущей от болтовни" (Батай). Постмодерн, таким образом, отвергает "все метаповествования, все системы объяснения мира", заменяя их плюрализмом "фрагментарного опыта" (И. Хассан). - В отличие от "эпохи больших наррации" постмодерн - это "эпоха комментариев, которой мы принадлежим" (Фуко). Идеалом культурного творчества, стиля мышления и стиля жизни становится в постмодерне коллаж как условие возможности плюрального означивания бытия. "Эклектизм является нулевой степенью общей культуры: по радио слушают реггей, в кино смотрят вестерн, на ленч идут в закусочную Мак-Дональда, на обед - в ресторан с местной кухней, употребляют парижские духи в Токио и носят одежду в стиле ретро в Гонконге" (Лиотар). Само понятие "мета-наррации" утрачивает ореол сакральной единственности и избранности легитимированного канона, обретая в постмодернистском контексте иное значение: "метарассказ" понимается как текст, построенный по принципу двойного кодирования (Ф. Джеймисон), что аналогично употреблению соответствующего термина у Эко: ирония как "метаречевая игра, пересказ в квадрате". И если, по Т. Д&ану, "модернизм в значительной степени обосновывался авторитетом метаповествований", намереваясь с их помощью обрести утешение перед лицом разверзшегося "хаоса нигилизма", то постмодерн в своей стратегической коллажности, программной нестабильности и фундаментальной иронии основан на отказе от самообмана, от ложного постулирования возможности выразить в конечности индивидуальности усилия семантическую бесконечность сущности бытия, ибо "не хочет утешаться консенсусом", но открыто и честно "ищет новые способы изображения.., чтобы с еще большей остротой передать ощущение того, чего нельзя представить" (Лиотар), но различные оттенки чего можно высказать и означить в множащихся Н.
М.А. Можейко


© 2009-2020  lib.ltd.ua