Веб-бібліотека - головна сторінка


Мухін В.М. Фізична реабілітація:

Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації. основи реабілітації. Деякі загальні питання реабілітації. Завдання, мета і принципи реабілітації. Види, періоди і етапи реабілітації. Фізична реабілітація. Лікувальна фізична культура. Механізми лікувальної дії фізичних вправ. Засоби лікувальної фізичної культури. Форми лікувальної фізичної культури. Періоди застосування лікувальної фізичної культури. Загальні вимоги до методики проведення занять з ЛФК. Рухові режими. Ефективність застосування ЛФК. Лікувальний масаж. Механізми лікувальної дії масажу. Вплив масажу на окремі системи організму. Форми і методи лікувального масажу. Фізіотерапія...

Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: Філософсько-освітні та психолого-педагогічні засади методики викладання української літератури в старшій школі. Методика викладання української літератури як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна, її парадигматика і систематизовані курси (друга половина XX ст). Діалогічний та екзистенціальний аспекти психолого-педагогічних засад викладання української літератури в школі. Рівні спілкування та їх практичне застосування в шкільному викладанні літератури. Рання юність як етап літературного розвитку школярів. Діалогізм та проблемність як принципи сучасного прочитання української літератури в школі. Психологічно-літературознавче дослідження художнього тексту...
Коляда Т.А. Правове регулювання туристської діяльності: Законодавчі акти в сфері туризму. Цивільно-правові зобов'язання та договори. Правовий режим міжнародної туристичної діяльності. Міжнародні нормативні акти. Регламентація міжнародної туристської діяльності в законодавстві України. Порядок оформлення виїзду українських громадян за кордон. Поняття і види підприємницької діяльності в галузі туризму. Правове регулювання підприємницької діяльності в галузі туризму. Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності в галузі туризму. Юридична відповідальність за порушення у сфері підприємницької діяльності. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності...
Ванеев А. Н., Минкина В. А. Справочник библиографа: Библиографическая теория и библиографическая практика. Видовая структура библиографии. Документальный поток как основа. Библиографической деятельности. Основные разновидности документов. Документальный поток и особенности его развития. Закономерности развития документального потока. Информационные ресурсы. Состав и свойства информационных ресурсов. Государственная система научно-технической информации. Универсальные информационные ресурсы. Информационные ресурсы по экономике. Информационные ресурсы в области права. Информационные ресурсы по истории. Информационные ресурсы в области художественной литературы и литературоведения. Информационные ресурсы негуманитарных областей науки и практики...
Басаков М. И. Кадровое делопроизводство: Система управления персоналом организации. Кадровая политика в современных условиях. Становление системы управления персоналом. Организационная структура службы управления персоналом. Методы управления персоналом. Трудовая мотивация - социальная основа управления персоналом. Функции и структура отдела управления персоналом. Кадровое обеспечение отдела управления персоналом. Делопроизводственное обеспечение системы управления персоналом. Классификация документации, используемой в управлении персоналом. Оформление организационно-кадровой документации. Устав организации. Правила внутреннего трудового распорядка. Штатное расписание. Оформление положений о структурных подразделениях (службах)...
Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі: Система управління охороною праці в галузі, її складові та функціонування. Система управління охороною праці в галузі. Загальні вимоги до побудови СУОПГ. Функції та структура СУОПГ. Інформаційний чинник організації управління безпекою праці. Організація робіт з охорони праці. Планування заходів з охорони праці. Система навчання нормам і правилам охорони праці. Система управління трудовою і технологічною дисциплінами. Система забезпечення безпечних умов праці. Організація паспортизації і атестації робочих місць згідно умов охорони праці. Роль соціально-психологічних чинників у СУОПГ. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у галузі. Стан умов праці в галузі. Чинники, що формують умови праці...
Мигович І.І. Соціальна робота: Чому стає актуальною соціальна робота в Україні. Що таке соціальна робота. Історичні корені й традиції благодійництва. Морально-гуманістичні витоки соціальної роботи. Взаємозв'язок соціальної роботи з іншими галузями суспільної практики. Структура і функції органів соціальної роботи в Україні. Принципи і методи соціальної роботи. Яким має бути соціальний працівник...
Туристичне краєзнавство / За ред. Ф. Д. Заставного: Історія становлення й розвитку краєзнавства в Україні. Родовід українського краєзнавства, його давні традиції. Фундатори національного краєзнавства. Особливості розвитку краєзнавства в Галичині. Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.). Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст. Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців. Туристичне краєзнавство України: об'єкт, предмет, основні завдання та теоретико-методологічні засади. Сутність та теоретико-методологічні засади національного краєзнавства, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства...

НАРРАТАТОР

Франц. NARRATAIRE, англ. NARRATEE. Термин нарратологии, означающий одну из повествовательных инстанций внутритекстовой коммуникации; разновидность внутреннего адресата, явного или подразумеваемого собеседника, к которому обращена речь рассказчика-нарратора (нарратор); слушателя обращенного к нему рассказа, воспринимателя информации, сообщаемой повествователем.
Впервые был введен Дж. Принсом в 1971 г. (Prince: 1973b) и получил дальнейшую разработку в трудах Ж. Женетта (Genette:1983). Ж. Жоста (Jost:1977), Ф.Дюбуа (Dubois.1977), Я. Линтвельта (Lintvelt:198l), С. Чэтмана (Chatman:1978), М.-Л. Рьян (Ryan:198l) и др. Теоретические предпосылки необходимости введения этой повествовательной инстанции были детально обоснованы М. М. Бахтиным в 1952-53 гг. в ст. "Проблема речевых жанров" (Бахтин: 1979), где подчеркивалась активная роль "другого", "слушающего" в любом "высказывании", в том числе и в художественном произведении (вторичные речевые жанры). Для Бахтина как убежденного сторонника принципиальной диалогичности литературы роль других, для которых строится высказывание, исключительно велика и заранее во многом предопределяет его форму, наполняя высказывание "диалогическими обертонами". Цель введения данной повествовательной инстанции заключается в разделении уровней внутритекстовой коммуникации, в точной конкретизации каждого акта коммуникативного (речевого, письменного) общения.
В отличие от Бахтина западные теоретики в основном придерживаются той точки зрения, что наррататор целиком обусловлен рассказчиком, его способом ведения рассказа, риторическим построением повествования и немыслим вне отношения "рассказчик-слушатель", поэтому и степень индивидуальности наррататора предопределяется силой индивидуальности повествователя.
Как и большинство внутритекстовых повествовательных инстанций, наррататор является переменной и трансформирующейся величиной, способной в зависимости от техники повествования (от первого или третьего лица, сказового, диалогического, эпистолярного, объективно-описательного, лирически-экспрессивного, побудительно-риторического и т. п.) приобретать различную форму и степень повествовательной активности. Наррататор может предстать в виде самостоятельного персонажа, как в случае "рамочного" способа повествования, когда рассказчик, выступая в роли персонажа, сообщает какую-либо историю своему слушателю-наррататору, также воплощенному в действующее лицо ("Тысяча и одна ночь", где Шахразада рассказывает сказки калифу). При этом он может быть пассивным слушателем, как халиф в "Тысяче и одной ночи", д-р Шпильфогель в "Жалобе Портного" Ф. Рота, или, наоборот, играть важную роль в событиях ("Изменение" М. Бютора, "Опасные связи" Ш. де Лакло), или вообще быть лишенным статуса персонажа (молчаливый и безымянный слушатель рассказа Кламанса в "Падении" Камю); таков и читатель, к которому обращается Т. Манн в "Докторе Фаустусе", А. С. Пушкин в "Евгении Онегине". Здесь функция наррататора практически трансформируется в функцию эксплицитного читателя.
Особый вид наррататора возникает при обращении рассказчика к самому себе ("Изменение" М. Бютора, "Драма" Ф. Соллерса), порождая форму, часто встречающуюся в дневниковых жанрах, драматических монологах, "самооткровениях" внутреннего монолога и т. п. Дж. Принс вводит также понятие наррататора "в нулевой степени", знающего только денотации, но не коннотации слов рассказчика-нарратора, и "несостоятельного читателя", который не понимает целиком и полностью смысл рассказа и не разделяет намерения автора; таким образом, речь идет о наррататорах, проявляющих недостаточную коммуникативную компетентность и тем самым вызывающих у реального читателя необходимость иронической корректировки их интерпретации.
Необходимо теоретическое разграничение наррататора и имплицитного читателя, наиболее отчетливо проявляющееся в произведениях с явно дидактическим началом, например, в романах просветительского реализма или политических романах. Классическим образцом использования разных типов наррататоров может служить роман Чернышевского "Что делать?" с его, на первый взгляд, "избыточным" количеством адресатов: "проницательный читатель", "читательница", "простой читатель", "добрейшая публика", просто "публика", "всякий читатель". Такое количество "читателей", выполняющих роль различных наррататоров, четко показывает, где пролегает грань между собеседниками рассказчика и имплицитным читателем, призванным определить свою позицию по отношению к взглядам всех наррататоров и синтезировать в единое концептуальное целое внутренний мир романа (его образно-событийную и идеологическую основу).
Наррататор не всегда легко выделяется, как в романе Чернышевского. Очень часто его присутствие не ощущается явно, он переходит в скрытую, имплицитную форму. С. Чэтман считает, что любой отрывок текста, не представляющий собой диалога или простого пересказа событий, но что-то объясняющий, косвенно апеллирует к адресату и воссоздает инстанцию наррататора, так как любой объясняющий пассаж предполагает и объясняющего, и того, кому объясняют.
Наибольшую сложность представляет проблема выделения наррататора в случае "имперсонального повествования", когда сам рассказчик обладает "нулевой степенью индивидуальности". (Например, при "всезнающем повествовании" от третьего лица классического, романа XIX в. или в "анонимном повествовательном голосе" некоторых романов XX в., в частности Г. Джеймса и Э. Хемингуэя, не прибегавших к технике "авторского всеведения"). Подобное повествование с лингвистической точки зрения является актом "имперсонализации", т. е. перевоплощения, посредством которого реальные речевые субъекты (автор и читатель) делегируют ответственность за речевые акты (за их порождение и степень адекватности их восприятия) своим заменителям в тексте - нарратору и наррататору.
Дальнейшее развитие теории нарратологии привело к последующей детализации внутритекстовой коммуникации и выделению в ней двух перспектив: диегезиса (дискурсивного аспекта повествования) и мимесиса (его визуального аспекта, "зрительной информации"). Таким образом, помимо говорящего и слушающего была введена коммуникативная пара "фокализатор" - "имплицитный зритель", ответственный за организацию и восприятие визуальной перспективы художественных произведений.