Веб-бібліотека - головна сторінка


Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації:

Стандарти - нормативна база управлінням якістю продукції і сертифікації. Загальні відомості про стандартизацію. Органи з стандартизації в Україні. Основні положення державної системи стандартизації України. Організація робіт з стандартизації і загальні вимоги до стандартів. Порядок впровадження стандартів і державний нагляд за їх додержанням. Вітчизняні системи стандартів. Роль уніфікації в промисловому виробництві. Нормоконтроль технічної документації. Техніко-економічна ефективність стандартизації. Міжнародна та європейська діяльність з стандартизації та участь у ній України. Основні тенденції розвитку міжнародної стандартизації систем якості. Міжнародні стандарти ISO серії 9000...

Геврик Є. О. Охорона праці: Соціально-економічні, правові та організаційні питання охорони праці. Основні правові та нормативні положення про охорону праці. Основні законодавчі акти. Гарантії прав громадян на працю, на відпочинок, охорону здоров'я та на охорону праці. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці. Організація охорони праці на підприємстві. У правління охороною праці. Основні принципи управління охороною праці. Функції управління охороною праці. Організація управління охороною праці. Організація навчання з охорони праці. Виробничий травматизм та захворюваність. Поняття про виробничий травматизм та професійні захворювання...
Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство: Дозвіллєзнавство як наукова дисципліна та навчальний предмет. Дозвілля і дозвіллєва діяльність як галузь наукового знання. Соціальний феномен вільного часу. Структура дозвіллєвої діяльності. Соціально-історичні особливості розвитку сучасної системи культурно-дозвіллєвої діяльності. Історико-культурний аналіз дозвілля та дозвіллєвої діяльності наприкінці XIX - 90-ті роки XX ст. Соціально-історичні особливості розвитку дозвіллєвих центрів для молоді в нашій країні і за кордоном. Сучасний етап організації культурно-дозвіллєвої діяльності в країнах зарубіжжя. Соціалізація вільного часу та дозвіллєвої діяльності. Час як значна соціальна цінність. Зміст і структура вільного часу...
Трач Ю. В. Архівознавство: Система архівних установ України. Система архівних установ України. Організація роботи архівів. Національний архівний фонд. Національний архівний фонд: склад, структура та право власності на документи. Формування Національного архівного фонду. Організація архівних документів. Історія архівної справи в україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської. України (середина XVII-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIII-XIX ст. Архіви України XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби української революції (1917-1920 pp.). Архівна справа в Західній Україні...
Кунченко-Харченко В.І. Документалістика: Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...
Басаков М. И. Кадровое делопроизводство: Система управления персоналом организации. Кадровая политика в современных условиях. Становление системы управления персоналом. Организационная структура службы управления персоналом. Методы управления персоналом. Трудовая мотивация - социальная основа управления персоналом. Функции и структура отдела управления персоналом. Кадровое обеспечение отдела управления персоналом. Делопроизводственное обеспечение системы управления персоналом. Классификация документации, используемой в управлении персоналом. Оформление организационно-кадровой документации. Устав организации. Правила внутреннего трудового распорядка. Штатное расписание. Оформление положений о структурных подразделениях (службах)...
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...
Основи митної справи в Україні / За ред. П.В. Пашка: Митна справа в Україні. Історія розвитку митної справи в Україні. Митна політика. Митна справа. Митна територія України. Митний кордон України. Митна справа. Митна територія України. Митний кордон України. Прапор та емблема митної служби України. Завдання митних органів. Органи державного регулювання митної справи в Україні. Взаємодія митних органів України з іншими органами та особами. Інформування та консультування з питань митної справи. Роль і місце митної справи в економічному розвитку України на сучасному етапі. Завдання для перевірки знань. Митний контроль. Митне оформлення. Організація митного контролю. Здійснення митного контролю товарів і предметів, транспортних засобів при переміщенні їх через митний кордон...
Трач Ю. В. Архівознавство: Система архівних установ України. Система архівних установ України. Організація роботи архівів. Національний архівний фонд. Національний архівний фонд: склад, структура та право власності на документи. Формування Національного архівного фонду. Організація архівних документів. Історія архівної справи в україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської. України (середина XVII-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIII-XIX ст. Архіви України XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби української революції (1917-1920 pp.). Архівна справа в Західній Україні...
Ярошовець В.І. Історія філософії: Методологічна рефлексія історико-філософського процесу. Філософія та історія філософії: методологічні підходи до історико-філософської науки. Морально-гуманістичні параметри у світоглядному горизонті української філософії. Світоглядно-гуманістична парадигма у сучасній філософії (постмодерний вимір). Тенденції розвитку світової філософії. «Суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма. «Самотній голос людини» у філософії Г. Марселя. «Негативна діалектика» Т. Адорно. Структуралізм та постструктуралізм: К. Леві-Стросс та М. Фуко. Трансцендентальний емпіризм Ж. Дельоза. Реконструкція та деконструктивізм (Ж. Дерріда). Концепція метанаративів Ж.-Ф. Ліотара. Американський постмодернізм (Ф. Джеймісон). Італійський постмодернізм...
Роменець В. А. Історія психології: Алгебра і гармонія світової душі. Предмет і методологічні основи історії психології. Історичне формування предмета психології. Методологічні основи і становлення логічного осередку історії психології. Старовинна легенда як історико-психологічний феномен. Загальний поділ історії психології. Ситуативне визначення вчинку. Стародавній світ і Середні віки. Мотиваційне визначення вчинку - від Ренесансу до Просвітництва. Дійове визначення вчинку - від виникнення марксизму до сучасності. Ситуативне визначення вчинку в історії психології. СИТУАЦІЯ ЗНАЧЕНЬ: Міфологічна і народна психологія. Психологічна природа анімізму. Виникнення і суть анімізму. Метемпсихоз і метаморфоза. Тотемістичне тлумачення психічної діяльності живих істот...

Бутинець Ф.Ф. та ін. Контроль і ревізія:

Господарський контроль. Господарський контроль: його сутність та необхідність. Господарський контроль: поняття, завдання, функції та процес здійснення. Контроль як функція управління. Етапи розвитку господарського контролю. Зв'язок господарського контролю з іншими навчальними дисциплінами. Теоретичні аспекти господарського контролю: предмет, об'єкти, метод і принципи. Наука про господарський контроль, її основні характеристики. Предмет та об'єкти господарського контролю. Методологія господарського контролю. Принципи, категорії та закономірності господарського контролю. Класифікація господарського контролю. Підходи до класифікації господарського контролю. Етапи контролю господарських процесів...

МЫШЛЕНИЕ

- категория, обозначающая процессуальность функционирования сознания (познавательную деятельность) - традиционный предмет философствования, присутствующий в его структуре с момента возникновения философии как таковой. Уже у одного из последних досократиков - Анаксагора категория с близким семантическим содержанием - нус - выступает как первоначало мирового порядка. Анаксагоровская категория больше не встречается в истории философии, но этим было положено начало традиции мыслить М. как субстанцию, какими бы терминами оно в дальнейшем ни именовалось: логос, софия, чистый разум и т.д. Идея субстанциональности М. была органична для "физики" досократовского периода греческой философии, затем менялись формы представления субстанции М. в метафизических системах. Наиболее популярными были системы, разделившие мир на умопостигаемый и нравственный (Платон) или как состоящий из двух субстанций (М. и материя) у Декарта, как вариант - два модуса одной субстанции у Спинозы. Аристотель впервые обратился к М. не с метафизической установкой, а с технической. Имея дело с софистикой и с развитым М. платоновской философии Аристотель предпринял попытку формализации М. через нормировку и задание системы правил. Так был сформирован корпус Органона с Аналитиками, Топикой и Метафизикой. После Аристотеля появилась возможность говорить о правильном М., о правильном и неправильном в самом М. До Аналитик и Метафизики можно было объявлять правильным или неправильным только результат мысли или вывод, противопоставляя другой результат или вывод. В античной математике был принят методологический принцип доказательства, а сами аристотелевские Аналитики были положены в основание нормативной формальной логики. Техническое отношение к М. находило выражение в изобретениях новых форм доказательств, в построении иных, неаристотелевских логик. Например: новые науки Галилея, "Новый Органон" Ф. Бэкона, метод Декарта, критика Канта, логики (индуктивная, диалектическая, математическая, содержательно-генетическая) 19 и 20 вв. В Вюрцбургской школе под руководством О. Кюльпе была поставлена задача представить М. как объект исследования. Принятие такой задачи потребовало феноменального присутствия М. в деятельностной ситуации исследования. Исследователь должен встретиться с М. "здесь и теперь", уметь отличить М. от не-М. Так появился третий тип отношения к М. и соответственно третье М. - Dasein-M., или присутствующее здесь-и-теперь-М. При всем разнообразии подходов к М. и трактовок его можно выделить три типа М., данного в М. о нем: 1. Онтологическое М.М. есть особая субстанция, мир, пространство. Такое М. является объектом философской спекуляции. 2. Процессуальное М.М. есть особая деятельность, которая подлежит нормировке и организации. Такое М. требует к себе технического отношения, является объектом формализации, проектирования или моделирования. 3. Dasein-M.M. есть феномен, который либо присутствует, либо отсутствует в ситуации, поэтому может быть ор-ганолептически или аппаратурно обнаружен и зафиксирован. Такое М. становится объектом исследования. 1. Проблематика онтологического М. часто оказывалась в центре философских дискуссий между школами, подходами и в периоды смены философских или научных парадигм. Гегель попытался подвести своеобразный итог этим дискуссиям через построение системы идеализма, обеспечивающей единство логики, онтологии и теории познания, что затем стало основным принципом марксизма. В ретроспективном плане подведения итогов у Гегеля не получилось, поскольку все свелось к утверждению метафизического монизма бытия и М., а эта идея была исчерпана Спинозой. Но в перспективном плане гегелевский ход был очень продуктивным. Единство логики, онтологии и теории познания могло быть обеспечено через построение этих трех философских дисциплин на общих методологических принципах. Общие методологические принципы в начале 19 в. могла предоставить только наука. Тогда должны были стать наукой и логика, и онтология и теория познания. Метод науки, сформулированный методологами Нового времени Ф. Бэконом, Галилеем и Декартом, был несоразмерен такой задаче. Эта задача, независимо от того, кто и как ее принимал и понимал, стала вызовом европейскому М. Были предложены различные варианты ответа на этот вызов. Гегельянское направление в философии сосредоточилось на теоретико-спекулятивных сторонах решения этой задачи. Методологи конкретных наук пошли по пути "онаучивания" философии, сциентизм и позитивизм стали интеллектуальной модой. Марксизм и неокантианство разрабатывали общие и частные методологии. Все эти усилия в совокупности создали сложную и плюралистическую интеллектуальную ситуацию 20 в. Логика, онтология и теория познания так и не стали науками, но их содержание, предметы и методы коренным образом изменились. Появилось много разных логик, целостный и единый мир был заменен мирами, скорее возможными, чем актуальными, с соответствующими им онтологиями. Сами онтологии перестали быть продуктами спекулятивной деятельности чистого мышления, а начали выступать как результат феноменологической редукции, представали продуктами интенционального сознания. Теории познания стали составными частями методологических подходов и даже частных методологий. Объекты и предметы конкретных исследованй и наук стали трактоваться в 20 в. не как объекты природы, а как организованности М., а само М. выступать как центральный момент познавательной деятельности (Хайдеггер, Манхейм, Поппер и др.). 2. Процессуальное М. Вплоть до 20 в. М. представлялось философам гомогенным и гомоморфным процессом. Поэтому всегда предпринимались попытки либо искусственно выработать единые его правила, либо установить законы процесса М. и на их основе определить для него нормы. Нормировкой правильного М. занималась логика, в основе которой лежала силлогистика Аристотеля, совершенствовавшаяся и формализуемая многими поколениями античных и средневековых логиков. Идеалом для формализации норм М. могли выступать математика (Раймонд Луллий, Лейбниц) или грамматика (Пор-Рояль). На пути математической формализации М. встречались важные открытия и изобретения, ставшие целыми направлениями или новыми областями математики (аналитическая геометрия, дифференциальное исчисление, булева алгебра и математическая логика) . Давно замеченная связь и взаимозависимость языка и М., схожесть логических и грамматических конструкций наводили на идею о том, что исследование законов языка может способствовать установлению законов М. Разработка этой идеи была плодотворной как для лингвистики, так и для методологии. Именно благодаря этим параллельным исследованиям культура обогатилась такими областями знания как семантика и семиотика. Языковое М. становилось объектом внимания многих направлений в философии и методологических подходов (аналитическая философия, структурализм, герменевтика). Процесс М. становится доступным для анализа и исследования, когда его удается представить в виде дискурса, зафиксированного в текстах. Неоднократно классические тексты пытались анализировать и препарировать как дискурс. При анализе классических текстов часто обнаруживается присутствие в дискурсе нелогических или паралогических элементов, отмечается нелинейность, гетерогенность и гетероморфность "остановленного" М. Если при рассмотрении паралогичности, гетерогенности и нелинейности процесса М. делается акцент на продуктивности его, подчеркивается творческий характер М., то исследовательский и спекулятивный интерес смещается с самого процесса М. на процессы творчества и творения, интуиции, воображения (интуитивизм Бергсона, имагинативный абсолют Голосовкера). Отсутствие средств и методов анализа полиморфных систем, нелинейных процессов, с одной стороны, и установка на нормативность в исследовании процесса М., с другой стороны, приводили к невозможности сформулировать на основе классических текстов законы и правила М., поэтому сами классические тексты объявлялись нормой, и становились каноном (или Органоном в случаях с Аристотелем и Ф. Бэконом) правильного М. В разное время канонизировались тексты Платона, Аристотеля, Фомы Аквинского. Одним из последних прецедентов такой канонизации был "Капитал" Маркса, а выведение из "Капитала" метода М., предпринятое А. Зиновьевым, стало одной из последних попыток избежать канонизации образцового текста. Так поставленная задача в очередной раз не была решена, но результатами этой попытки стали: разработка основ содержательно-генетической логики, диалектическая логика в версии Ильенкова, интеллектика И. Ладенко и СМД-методология (системно-мыследеятельная). Интенциональность М., направленность процесса М. на объект и феноменальный мир позволяли многим философам делать заключения о параллелизме бытия и М., о взаимоотображении их в разных версиях. Эпифеноменальная версия предлагает просто игнорировать М. как эпифеномен и заниматься только объектными коррелятами мысли. Антиподом ее выступает солиптическая версия, утверждающая обратное. Это экзотические версии и встречаются они в истории философии достаточно редко, хотя распространены в бытовых и профессиональных мировоззрениях и в эзотерических учениях. Шире распространена сенсуалистическая версия, согласно которой законы М. могут строиться как преломление законов мира объектов. Сам процесс М. рассматривается по этой версии как ассоциирование первичных идей (Локк), которые являются продуктами чувственного опыта, отражением объектов внешнего мира. Разработка этой версии начинается с методологии Ф. Бэкона и продолжается в направлениях: психологизм в логике и гносеологии, позитивизм в научном методе, ассоцианизм и бихевиоризм в психологии. В русле этой версии строилась и "теория отражения" , принятая в диалектическом материализме (Т. Павлов). Наиболее последовательно логико-методологическая разработка идей сенсуализма проделана Миллем в его системе индуктивной логики. Отдельная линия в исследовании процессов М. проводилась в психологии, которая претендовала не на нормировку М., а на выявление закономерностей реально протекающего процесса. До полемики Вундта с Вюрцбургской школой в 1905 считалось, что М. не может исследоваться методами научной психологии, поскольку рефлексия и интроспекция убивают процесс М., а исследователю доступны только знаки осуществленного М., что уже выходит за пределы предмета психологии. Современные психологические школы имеют несомненные достижения в исследовании феноменальной стороны процесса М. (Кюльпе, М. Вертхеймер, К. Дункер, Выготский, Пиаже, когнитивная психология и гештальтизм). 3. Попытки исследовать М. не по следам, знакам и результатам, а в актуальном существовании были предприняты в Вюрцбуржской школе учениками О. Кюльпе (К. Бюлер, Н. Ах, и др.). Пара-лельно разрабатывались теоретические представления о ситуации (социология, психология), об организации (тектоло-гия Богданова, кибернетика, теория систем), о труде и деятельности (психотехника, праксеология), об игре, о знаках и языках (структурализм, семиотика), о диалоге (Бубер, Бахтин). Предметная и дисциплинарная организация науки, философии и европейского М. в целом оказалась устаревшей перед лицом задач исследования М. Требовались новые формы сборки и конфигурирования областей знания и методов из разных предметов. Продолжение исследований в рамках одного предмета (например психологии, логики или кибернетики) вели к очевидному редукционизму. Не подвергавшиеся ранее критике представление о спонтанности и естественности М., об его индивидуальном характере, о локализации его в сознании или в психике перестали быть адекватными поставленным проблемам. Стало понятно, что М. должно быть специально организовано как трансперсональный процесс в деятельности, диалоге (полилоге) или в игре. Предпринимались разные попытки организации М. без преодоления редукционизма (синектика, брейнсторминг, ТРИЗ), разрабатывались большие программы для решения конкретных задач, в которых М. организовывалось (или улавливалось) косвенным способом (например: Манхэттенский проект, Римский клуб, Тэвистокские сессии, Кремниевая долина). Прямая программа, синтезирующая знания и подходы разных предметов и дисциплин под задачу исследования М. была сформулирована в 50-х в Московском методологическом кружке (Щедровицкий, Н. Алексеев) в процессе разработки содержательно-генетической логики (А. Зиновьев, Щедровицкий, Б. Грушин, Мамардашвили). С конца 70-х программа разрабатывается как системо-мыследеятельностная методология (СМД методология) на базе онтологических и организационных представлений о мыследеятельности.
В.В. Мацкевич