Веб-бібліотека - головна сторінка


Семків О. І. Політологія:

Предмет і метод політології. Політика та її соціальність. Предмет політології. Методи і способи вивчення політики. Основні віхи історії політичної думки. Політична думка Стародавнього світу. Проблеми держави в країнах Стародавнього Сходу. Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель. Римське право і політика. Становлення політичної науки нового часу. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Протиставлення політики богослов'ю. Н. Макіавеллі та макіавеллізм. Раціоналістичні концепції політики. Просвітництво. Ф. Бекон і Дж. Локк про державу та правові основи людського буття. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників. Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII- XIX ст...

Семків О. І. Політологія: Предмет і метод політології. Політика та її соціальність. Предмет політології. Методи і способи вивчення політики. Основні віхи історії політичної думки. Політична думка Стародавнього світу. Проблеми держави в країнах Стародавнього Сходу. Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель. Римське право і політика. Становлення політичної науки нового часу. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Протиставлення політики богослов'ю. Н. Макіавеллі та макіавеллізм. Раціоналістичні концепції політики. Просвітництво. Ф. Бекон і Дж. Локк про державу та правові основи людського буття. Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників. Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII- XIX ст...
Павелків Р.В. Загальна психологія: Загальні проблеми психології. Предмет та завдання загальної психології. Предмет загальної психології. Рефлекторний характер психіки. Завдання сучасної психології. Сучасна психологія та її місце в системі наук. Галузі психології. Методи психології. Загальна характеристика методів психологічного дослідження. Організаційні методи. Метод спостереження. Метод експерименту. Метод аналізу продуктів діяльності. Метод опитування. Тестування. Виникнення та розвиток психіки. Виникнення та розвиток психіки у нижчих тварин. Розвиток психіки у хребетних тварин. Особливості психічної діяльності вищих тварин. Відмінності психіки людини і тварин. Походження та розвиток свідомості людини...
Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України: Стан, проблеми та основні напрями розвитку господарства економічних районів (регіонів) обласного рангу:. Вінницький регіон. Волинський регіон. Дніпропетровський регіон. Донецький регіон. Житомирський регіон. Закарпатський регіон. Запорізький регіон. Івано-Франківський регіон. Київський регіон. Кіровоградський регіон. Львівський регіон. Луганський регіон. Миколаївський регіон. Одеський регіон. Полтавський регіон. Рівненський регіон. Сумський регіон. Тернопільський регіон. Харківський регіон. Херсонський регіон. Хмельницький регіон. Черкаський регіон. Чернівецький регіон. Чернігівський регіон. Кримський регіон...
Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво: Історичні основи ораторського мистецтва:. Два погляди на походження риторики. Реформи Солона та їх вплив на розвиток риторики. Розвиток риторики у Давній Греції в V ст. до н.е. Сицилійська школа судової риторики V-IV ст. до н.е. Ораторське мистецтво Сократа та його «мандрівна» школа. Теоретичні основи ораторського мистецтва:. Виховна роль ораторського мистецтва. Переконливість в ораторському мистецтві та умови її створення. Культура і техніка мовлення оратора. Практичне опанування мистецьких основ риторики. Логічні паузи в тексті і мовленні. Риторичні фігури в українському красномовстві. Методичні основи ораторського мистецтва:. Методика вибору теми та створення промови. Методика оволодіння фонаційним диханням...
Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Історико-теоретичні аспекти риторики. Феномен красномовства та його різновиди. Загальне поняття про красномовство. Види красномовства. Судове (юридичне) красномовство. Академічне красномовство. Політичне красномовство. Церковне красномовство. Суспільно-побутове красномовство. Нариси з історії красномовства. Розвиток ораторського мистецтва у Стародавньому світі. Риторика Стародавньої Месопотамії. Риторика Стародавнього Єгипту. Риторика Стародавньої Індії. Риторика Стародавнього Ірану. Риторика Стародавнього Китаю. Виникнення і розвиток риторики у Стародавній Греції. Римський період античного красномовства. Красномовство в Біблії. Ораторське мистецтво епохи Середньовіччя...
Скобло Ю. С., та ін. Безпека життєдіяльності: Концепція дисципліни БЖДЛ. Концепти БЖДЛ. Правове забезпечення розробки концепції БЖДЛ (на базі «Концепції освіти з напряму «Безпека життя і діяльності людини», затвердженої Міносвіти і науки 12 березня 2001 року). Структура концептів БЖДЛ (етапні завдання). Концепція розвитку науки і практики «Безпеки життєдіяльності». Концепція освітянської діяльності. Мета, завдання і структура посібника. Сучасні обставини, що формують стан життєдіяльності. Характер змін і стан безпеки життєдіяльності. Терміни та їх визначення. Теоретичні основи (їх елементи), що формують систему знань дисципліни «безпека життєдіяльності». Базові уявлення дисципліни. Забезпечення безпеки від дії небезпечних та шкідливих чинників...

МЕТАФОРА

использование не буквального (прямого), а переносного значения слов. Идущее от Аристотеля учение о метафоре трактует ее как чисто риторическую фигуру. В своей "Поэтике" Аристотель определял метафору как перенос имени с рода на вид, или с вида на род, или с вида на вид, или по аналогии. Позднее Дж. Вико видел в ней "перенесение выражений на вещи неодушевленные с человеческого тела" (Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. Л., 1940, с. 146). В литературоведении под метафорой понимают разновидность тропа, в котором слова соединяются на основе сходства некоторых признаков у предметов, обозначаемых этими словами (напр., "серп месяца" или "пожар зари").
В европейской философии Нового времени сложилось сугубо отрицательное отношение к использованию метафор, поскольку включавшие их утверждения не могли быть оценены с точки зрения их истинности или ложности. Представление тогдашних мыслителей о философии и науке как средствах получения и выражения абсолютно истинного знания об окружающей действительности обусловило восприятие метафор в качестве ненужного украшательства речи, порождающего лишь ошибки и недоразумения.
Активный интерес философов к этой теме начинается с середины 20 в., в связи с необходимостью более глубоко проанализировать роль естественных языков в интеллектуальных процессах. В частности, попытки создать эффективные технические системы, моделирующие процессы человеческого мышления, привели к осознанию существенного значения метафоры в познавательных, коммуникативных и др. актах человеческой жизнедеятельности.
Начиная с 1960-х гг. от трактовки метафор в качестве хотя и важного, интересного, но достаточно специфического элемента языка исследователи переходят к пониманию их фундаментальности и универсальности. Одна из первых работ, непосредственно посвященная связи метафоры с интеллектуально-познавательной деятельностью людей, - книга американского философа М. Блэка "Модели и метафоры". В ней последовательно и отчетливо обосновывалась позиция, противопоставленная концепции метафоры как "сокращенного сравнения" (в соответствии с которой, убрав из выражения "А подобно В" или "А похоже на В" слова "подобно" и "похоже", можно получить метафору "А есть В"). Блэк справедливо отмечал, что в таком случае метафорическое выражение всегда можно буквально "перевести" на обычный язык, в результате чего оно становится ненужным. Но поскольку такой перевод чаще всего невозможен, постольку концепция скрытого (или сокращенного) сравнения не может быть удовлетворительной. С его точки зрения, разделяемой и другими авторами, природа метафоры обусловлена отношениями между обычным и переносным значением слов, соединяемых в метафорическом выражении особым контекстом так, что входящие в него элементы воспринимаются как одновременно различающиеся и отождествляемые. В результате происходит столкновение различных идей, выражаемых используемыми словами и предложениями, порождающее новое видение соединяемых объектов, новое понимание отношений между ними.
Поэтому Блэк выделяет в метафоре слова, употребляемые обычным образом (он характеризует эту часть как "раму"), и те, которые имеют переносный смысл ("фокус"). "Фокус" определяет метафорический контекст используемых выражений, соединяя некоторые признаки сопоставляемых объектов, на основе сходства ассоциаций, порождаемых ими. Такое соединение вызывает "семантический сдвиг", приводящий к новому пониманию объектов сопоставления. Так, воспринимая некоего человека в качестве носителя чрезмерной жестокости. мы можем назвать его "зверь", обнаруживая тем самым не только черты сходства человека с животным, но и животному приписывая некоторые характеристики людей (напр., осознанное намерение или что-то еще).
В самом общем виде метафора разделяется на два вида: эпифоры и диафоры. Первый из них представляет собой перенесение характеристик с объектов или явлений уже знакомых человеку на объекты и явления неизвестной природы. В этом случае известное выступает в роли образца описания того, что еще не обнаружило достаточно ясно свою сущность, а метафорический контекст служит основанием выдвижения гипотез. Диафоры же сопоставляют объекты, в стандартных условиях не связываемые между собой, задавая тем самым возможность выбирать из набора присущих им признаков такие, которые позволят обосновать сходство между ними. Эпифоры выдвигают на первый план уже устоявшиеся, привычные способы восприятия и описания действительности, тогда как диафоры ориентирует на выявление новых, непривычных, неожиданных. Сегодня более отчетливо представлена тенденция, связанная с преимущественной ориентацией на использование диафор. Об этом свидетельствует и постоянно растущий интерес к различным аспектам принципа дополнительности Н. Бора, имеющего явственный метафорический оттенок.
В истории изучения метафор можно выделить три основных этапа: 1) понимание метафоры как особого вида сравнения; 2) интеракционистская концепция; ее представители считают, что столкновение различных уровней значения, которыми обладают используемые языковые средства, порождает особый контекст, позволяющий по-новому взглянуть на все объекты, включенные в него; 3) концепция "семантического сдвига", развитие новых способов видения мира, возникающих в результате столкновения различных языковых значений.
В целом метафора рассматривается как средство, позволяющее производить семантический сдвиг в значениях языковых выражений, с помощью чего осуществляются различные интеллектуальные процессы, связанные с выявлением и описанием новых характеристик объектов, которые интересуют человека, а также новых связей между ними. Лит.: Метафора в языке и тексте. М., 1988; Теория метафоры. М., 1990.
С. С. Гусев