Веб-бібліотека - головна сторінка


Запольський А. К., Салюк А. І. Основи екології:

Прикладні аспекти екології як науки. Визначення межі і методи екології. Короткий історичний нарис розвитку екології. Розділи і тематика екології та зв'язок її з іншими науками. Охорона навколишнього природного середовища як розділ екології. Екологічний стан в Україні. Екологічні проблеми сучасності. Кодекс екологічної етики спеціаліста. Всесвіт, Земля і біосфера. Всесвіт і Земля. Природне середовище. Еволюція біосфери. Еволюція людини. Еволюція антропогенної діяльності та взаємовідносин людини з біосферою. Ноосфера. Природні ресурси. Класифікація природних ресурсів. Вода. Атмосферне повітря. Енергія. Сировина. Ґрунти. Клімат. Простір для життя. Продовольство. Генетичний фонд та надбання людського інтелекту...

Конфліктологія / За ред. В. М. Петюха: Сутність конфлікту та його характерні риси. Кінцеві та проміжні цілі. Визначення конфлікту. Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту. Характерні ознаки прояву конфлікту. Об'єктивні й суб'єктивні складові конфліктної взаємодії. Межі поширення конфлікту. Види та типи конфліктів. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації. Причини й наслідки конфліктів в організації. Кінцеві та проміжні цілі. Типові причини виникнення конфліктів в організації. Функції конфліктів і їхня спрямованість. Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників. Позитивні наслідки конфліктів. Негативні наслідки конфліктів...

Марсилио Фичино

Marsilio Ficino (лат. Marsilius Ficinus; 19 октября 1433, Фильйне-Вальдарно, близ Флоренции - 1 октября 1499, Кареджи, близ Флоренции) - итальянский гуманист, философ и астролог, основатель и глава флорентийской Платоновской академии. Один из ведущих мыслителей раннего Возрождения, наиболее значительный представитель флорентийского платонизма - направления, связанного с возобновлением интереса к философии Платона и направленного против схоластики, в особенности против схоластизированного учения Аристотеля. В период между 1469 и 1474 гг. Фичино создал свое главное произведение - трактат "Платоновское богословие о бессмертии души" (1482). Главной заслугой Фичино была переводческая и комментаторская деятельность. Благодаря Фичино интеллигенции эпохи Возрождения стало доступно все наследие Платона, а также труды неоплатоников Плотина, Ямвлиха, Порфирия, Прокла. Суть своих воззрений Фичино излагает в главном труде под названием "Платоновское богословие и бессмертие души", изданном в 1482 году. В этой работе он пытается определить новое место философии. Называя философию "сестрой религии", он по сути подменяет религию откровения "ученой религией" (docta religio), которая постигает разумом истины веры. До флорентийской Академии гуманисты Возрождения интересовались, прежде всего, проблемой человека и вопросами этики. Фичино, вслед за Плетоном, на первый план выдвигает проблему соотношения Бога и мира. В варианте "ученой религии", предложенном Фичино, перед нами так называемый панентеизм. Как и в случае с пантеизмом, сам этот термин был введен значительно позднее, а именно К. Краузе в 1828 году. В буквальном переводе с греческого "панентеизм" означает "все в боге". Как и в пантеизме, мир здесь совпадает с Богом. Но панентеизм отличается от пантеизма тем, что Бог здесь не растворяется в мире, а существует и за его пределами.