Веб-бібліотека

Наливайко Д. С., Шахова К. О. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму:

Німецький романтизм. Ієнський гурток романтиків. Новаліс. Л. Тік і В. Вакенродер. Ф. Гельдерлін. Гейдельберзький гурток романтиків. А. фон Арнім. К. Брентано. Г. фон Клейст. Е. Т. А, Гофман. Г. Гейне. Французький романтизм. Період Консульства і Першої імперії. Ж. де Сталь. Б. Констан. Ф. Р. де Шатобріан. Періоди Реставрації і Липневої монархії. А. де Ламартін. А. де Віньї. Віктор Гюго. Жорж Санд. А. де Мюссе. Ж. де Нерваль. Італійський романтизм. Література 1797-1815 років. У. Фосколо. Література 1816-1848 років. А. Мандзоні. Д. Леопарді. Англійський романтизм. Вільям Блейк. Вільям Вордсворт. Семюель Тейлор Колрідж. Вальтер Скотт. Джордж Ноель Гордон Байрон...

Бедь В.В. Юридична психологія, 2002: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загально-психологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...

ЛЕВИ (LEVY) Бернар-Анри

(р.1949) -франц. философ, один из лидеров движения "новых философов", заявившего о себе в 70-х. В 1971-72 - репортер, в 1973 - преподаватель эпистемологии в ун-те Страсбурга и философии в Эколь Нормаль в Париже. До 1976 - член экспертной группы Ф. Миттерана и в то же время - редактор серии "Figure", в которой публикуются "новые философы". С 1974 - ведущий раздела "Идеи" в "Cotidien de Paris", сотрудник "Nouvelle observateur" и "Temps moderne". Философские взгляды Л. складываются под влиянием Ницше, Камю, структурализма (прежде всего Фуко и Лакана). Их формирование определяется также переходом Л. на консервативно-либеральные позиции, его отходом от идеологии "новых левых". По Л., социальная жизнь отмечена увеличивающейся "патологией власти". Структуры власти, запечатлеваемые в языке, диктуют "смерть человека" - полное нивелирование индивидуально-личностного начала. Занимая антиутопическую позицию в оценке тоталитарных режимов XX в., Л. полагает, что "патология власти" предопределяет не только картину настоящего, но и "переделку" истории. Он отвергает идею социального прогресса, находя в истории постоянное нарастание отчуждения, зла. Наличие общечеловеческих форм отчуждения, его проявления в различных общественных условиях побуждают Л. пессимистически относится к надеждам на революционное переустройство мира, отвергает любые коллективные формы революционного действия. В полемике с "новыми правыми" Л. утверждает значимость наследия иудейско-христианской традиции, ценности которой призваны воодушевить интеллигенцию в ее противостоянии всепроникающей "патологии власти" - в этом противостоянии Л. видит высочайшую миссию интеллектуала.
La barbarie a visage humain. P., 1977; Le testament de Dieu. P., 1979; Questions de principe. P., 1983.


© 2009-2020  lib.ltd.ua