Веб-бібліотека - головна сторінка


Горгашич В. О. Морфологія української мови:

Поняття про граматику. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія. Об'єкт і предмет морфології. Частини мови і принципи їх класифікації. Система частин мови за В. Виноградовим. Проблема поділу слів на частини мови в сучасному мовознавстві. Самостійні частини мови. Іменник. Загальна характеристика іменника як частини мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Іменники конкретні і абстрактні. Іменники загальні і власні. Іменники предметні і речовинні. Іменники збірні і одиничні. Морфологічні ознаки іменника. Категорія істот і неістот. Категорія роду іменника. Засоби вираження категорії роду. Граматичний і семантико-граматичний рід іменників. Класифікація іменників за родами. Рід абревіатур...

Горгашич В. О. Морфологія української мови: Поняття про граматику. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія. Об'єкт і предмет морфології. Частини мови і принципи їх класифікації. Система частин мови за В. Виноградовим. Проблема поділу слів на частини мови в сучасному мовознавстві. Самостійні частини мови. Іменник. Загальна характеристика іменника як частини мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Іменники конкретні і абстрактні. Іменники загальні і власні. Іменники предметні і речовинні. Іменники збірні і одиничні. Морфологічні ознаки іменника. Категорія істот і неістот. Категорія роду іменника. Засоби вираження категорії роду. Граматичний і семантико-граматичний рід іменників. Класифікація іменників за родами. Рід абревіатур...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Загальні основи педагогіки. Учитель і суспільство. Людина і суспільство. Роль учителя у суспільному розвитку. Функції учителя. Якості учителя-вихователя. Педагогічні вміння учителя-вихователя. Педагогічна майстерність. Предмет і завдання педагогіки. Предмет педагогіки, її категорії. Педагогіка в системі наук. Джерела розвитку педагогіки. Структура педагогічних наук. Методи науково-педагогічних досліджень. Розвиток і формування особистості. Поняття про розвиток і формування. Біологічне і соціальне у розвитку людини. Акселерація та ретардація. Вікова періодизація дітей. Мета і завдання виховання. Сутність виховання, його мета. Завдання складових виховання. Комплексний підхід до виховання...
Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Предмет психології. Особливості та можливості, психології. Особливості психології. Можливості психології. Предмет психології. Здоровий глузд і наука. Предмет психології. Здоровий глузд. Життєві і наукові психологічні знання. Цілі психології. Критичне і творче мислення. Стан психології. Риси справжнього науковця. Основні напрями зарубіжної психології. Біхевіоризм. Психоаналіз. Гуманістична психологія. Гештальт психологія. Спілкування. Маніпулятивна і актуалізаторська моделі спілкування. Поняття, етапи і складність спілкування. Поняття та етапи спілкування. Складність спілкування. Структура спілкування. Комунікація як обмін інформацією. Інтеракція як взаємодія. Перцепція як сприйняття і розуміння людьми один одного...
Любіцева О.О. та ін. Туристичні ресурси України: Науково-методичні засади вивчення туристичних ресурсів. Глобальні тенденції розвитку туризму. Місце України на світовому туристичному ринку. Класифікація туристичних ресурсів. Інформаційні джерела та методи обробки інформації. Характеристика туристичних ресурсів. Природно-рекреаційні ресурси. Кліматичні ресурси та умови. Бальнеологічні ресурси. Водні туристичні ресурси. Туристичні ресурси природно-заповідного фонду України. Біотичні туристичні ресурси. Рельєф як туристичний ресурс. Культурно-історичні ресурси. Етнічні ресурси. Інфраструктурні умови використання туристичних ресурсів. Розвиток сфери гостинності. Санаторно-курортне господарство. Транспорт і транспортна інфраструктура. Туристичні підприємства...
Архівознавство / За ред. Я. С. Калакури: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкт і методи архівознавства. Зв'язок архівознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами. Джерельна база та історіографія архівознавства. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV ст. - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина XVH-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIH-XIX ст. Архіви України в контексті проектів архівних реформ у Росії XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби Української революції...
Гойхман О.Я. и др. Теория и практика референтской деятельности: Руководитель за спиной референта. Суть референтской деятельности. Писать для других и за других. Документ и его реквизиты. Составление текстов небольшого объема. Спичрайтерство. Маршрут документа. С текстом работы много. Техника чтения. Реферирование. Редактирование. Прежде чем руководитель скажет. Предстоят переговоры. И жестом и голосом. Речь для руководителя. Нормы этические и протокольные. Этика речевой коммуникации. Слушать и быть услышанным. Международный протокол...
Філософія / За ред. І.Ф. Надольного: Філософія буття і пізнання. Вступ до філософії та основні етапи її історичного розвитку. Філософія. Специфіка філософського осмислення дійсності. Світогляд як духовно-практичний феномен. Філософія, її предмет та функції. Роль філософії у житті суспільства. Історичний розвиток світової філософії. Філософія Стародавньої Індії. Філософія Стародавнього Китаю. Філософія стародавніх Греції і Риму. Середньовічна філософія. Філософія епохи Відродження. Філософія Нового часу. Проблема субстанції у філософії XVII ст. Філософія просвітництва XVIII ст. Німецька класична філософія. Марксистська філософія. Сучасна світова філософія. Некласична філософія кінця XIX - початку XX ст. Психоаналіз і неофрейдизм. Екзистенціальна філософія...
Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія: Загальна геологія. Основні відомості про Землю. Сучасні уявлення про Землю. Земля - планета Сонячної системи. Походження Землі. Будова й фізичні властивості Землі. Мінерали - складова земної кори. Хімічний склад земної кори. Кристалографічні властивості та форми мінералів у природі. Діагностичні ознаки мінералів. Найпоширеніші мінерали. Процеси зовнішньої і внутрішньої геодинаміки. Магматизм. Магма й утворення магматичних порід. Інтрузивний магматизм. Ефузивний магматизм. Класифікація магматичних гірських порід. Вивітрювання порід (гіпергенез). Фізичне вивітрювання. Хімічне вивітрювання. Продукти вивітрювання. Робота вітру. Вітри й вітрові процеси. Руйнівна робота вітру. Транспортна діяльність вітру. Акумулятивна робота вітру...
Машина Н.І. Страхування для туристичних підприємств: Основи страхового бізнесу. Економічний зміст страхування. Поняття страхування. Основні поняття в страхуванні. Страховий ризик. Класифікація в страхуванні. Договірні відносини в страхуванні. Організація страхової справи в Україні. Державне регулювання страхової діяльності. Перехід страхового ринку України на міжнародні стандарти. Організаційні форми страховиків. Аквізиція страхової компанії. Системи страхових відносин. Сучасний стан страхового ринку України. Основні показники. Частка страхування у ВВП. Розвиток окремих видів страхування. Популярність страхування в Україні. Страхування як елемент ризик-менеджменту в туристичній діяльності. Характеристика ризиків у туристичній діяльності...

Усач Б.Ф. Контроль і ревізія:

Фінансово-господарський контроль, його предмет і метод. Сутність, завдання і функції контролю. Форми й види фінансово-господарського контролю. Зміст фінансово-господарського контролю, його цілі. Предмет фінансово-господарського контролю та його об'єкти. Метод і методичні прийоми фінансово-господарського контролю. Організація й методика контрольно-ревізійної роботи в умовах різних форм власності. Організація контрольно-ревізійної роботи, її стан і перспективи розвитку в умовах різних форм власності. Функції ревізійного апарату державної контрольно-ревізійної служби. Права, обов'язки і відповідальність ревізорів. Ревізія як одна з форм фінансово-господарського контролю, її види та характеристика...

ЛАМАИЗМ

- термин, введенный в европейской науке для обозначения комплекса учений и практик тибетского буддизма. Этот термин никогда не используется самими буддистами, однако он прочно вошел в оборот европейской буддологии, поскольку фиксирует основную характеристику обозначаемой им системы взглядов - поклонение Ламе, Учителю, как самому Будде.
Ламаизм формируется в Тибете в результате синтеза индийского буддизма школы ваджраяна и традиционных тибетских учений. Первая волна буддизма приходит из Индии в Тибет в 7 в. и сталкивается здесь с местными шаманистскими культами и с древней религией бон. "Бон" означает "призывать", "заклинать". Основателем бон считается Дмура, он же Шенраб, "совершеннейший жрец" (жрец и божество для последователя бон соединены воедино). Шенраб был выходцем из Ирана, и потому принесенная им в Тибет религия тесно связана с зороастризмом и манихейством. Бонские жрецы оказали яростное сопротивление проникновению в Тибет новой веры, однако прибывший в 8 в. из Индии гуру ринпоче ("драгоценный учитель"), махасидахи ("великий маг") Падмасамбхава демонстрирует большую силу своих заклинаний и подчиняет себе бонских жрецов. Бонские божества и духи включаются в буддийский пантеон в качестве защитников веры, 8 новое учение входят также многие положения их религии, напр. поклонение ламе явно связано с бонским отождествлением жреца и бога. Падмасамбхава основал первый в Тибете буддийский монастырь Самье, создал широко известный текст "Бардо Тодол", "Тибетскую книгу мертвых" и положил начало ламаистской мистерии Цам, священным танцам богов и духов. Падмасамбхава основал в 8 в. старейшую из четырех основных школ тибетского буддизма - школу ньингма, или традицию "старых переводов" основных текстов классического буддизма. Затем возникают школы "новых переводов": коренная линия кагью (основатель Марпа-лоцзава, или Марпа-переводчик, живший в 11 в.), школа сакья (создана Вирупой в 11 в.) и линия кадам, преобразованная в 14 в. великим реформатором тибетского буддизма Цзонхавой в гэлуг.
Линия гэлуг с самого начала рассматривала своего высшего иерарха как воплощение дхьяни-бодхисаттвы Авалокитешвары, божества сочувствия и сострадания, и третьему высшему иерарху этой школы монгольский хан Алтай в 1578 присвоил титул Далай-лама, где монгольское "далай" означает "океан" - неисчерпаемый океан мудрости. Далай-лама V признал в своем Учителе воплощение дхьяни-будды Амитахби. Этим наставником был Панче, что значит "великий учитель". Т. к. Авалокитешвара почитался духовным сыном Амитахби, то с тех пор духовный лидер ламаизма Панчен-лама воспринимается как божество более высокого разряда, нежели светский лидер Далай-лама, и служит высшим духовным авторитетом. Все четыре традиции тибетского буддизма признали гэлугпинского иерарха Далай-ламу высшим воплощением Авалокитешвары, общим для всех буддистов, благодаря чему линия гэлуг до настоящего времени доминирует среды четырех школ. Иногда термин "ламаизм" относят только к этой школе, по всей видимости потому, что именно как традиция гэлуг тибетский буддизм приходит в Монголию в 16 в., в 17 в. - в Бурятию и Калмыкию, в 18 в. - в Туву В 1747 по указу императрицы Елизаветы буддизм был признан в качестве официальной религии Российской империи. Это был буддизм, принявший форму ламаизма, и именно в этой форме буддизм до сего дня существует на территории России, Монголии и Тибета. Помимо традиционных ламаистских регионов ламаистские центры существуют сегодня во многих городах России (Москва, Санкт-Петербург, Владивосток, Иркутск и др.), а также в Америке, Германии, Франции, Голландии и др.
Теоретическим основанием ламаизма является учение о четырех телах Будды, которые образуют глубинную структуру как космической реальности, так и человека. Первым, исходным телом Будды является свабхавикакайл, абсолютно самодостаточное и самозамкнутое на себя тело своебытия, невыразимое ни в мысли, ни в слове, оно персонифицируется как высшее божество, ади-будда, первичный Будда. Это тело служит исходной точкой последующей эманации, испуская из себя следующее тело, дхармакайя, "тело истины", которое также не схватывается ни мыслью, ни словом, однако уже конкретизируется как сфера алаявиджняны - вечного космического сознания-хранилища, первичного космического ума, пребывающего в естественном состоянии знания, всеведения и являющегося источником знания. Персонифицируясь, дхармакайя принимает образы пяти дхьяни-будд, среди которых находится Амитабха. Дхьяни-будды сообщают миру свои энергии, создают общий замысел космоса. Дхармакайя испускает из себя следующее тело будды, "тело наслаждения", самбхогакайя, предназначенное для коммуникации с земным миром, оно персонифицируется в образах пяти дхьяни-бодхисаттв, среди которых находится и Авалокитешвара. Дхьяни-бодхисаттвы конструируют космос согласно замыслу дхьяни-будд. Последним эманирует нирманакайя, тело, в котором воплощаются земные будды, тулку. Это добровольно принятое на себя тело, в котором отправляются в мир вечного круговорота сансары, чтобы реально строить замысленный и сконструированный свыше мир и помочь живым существам выбраться из него на берег нирваны, соединившись с высшим телом Будды.
Поскольку все четыре тела Будды реально находятся в человеке как микрокосме и являются в нем семенем Просветления, пребывающим в сердце каждого существа, то, чтобы взрастить это семя, адепт с помощью сложных медитативных техник в течение жизни учится последовательно принимать на себя все четыре тела Будды, что дает ему возможность в момент смерти слиться с ними и достичь Освобождения, войдя в сферу свабхавикакайя и стать ади-буддой. Кульминационным пунктом является учение Калачакратантры, согласно которому именно энергии мира и человека являются причинами как сансары, так и нирваны и которое видит свою задачу в установлении полного контроля над энергиями, актуализации всех внутренних энергий человека и их синхронизации с энергиями мира. Калачакратантра - это также и учение о времени как о всеобщем динамическом принципе, а также о способах управления временем вплоть до полной его остановки. Калачакра - это "колесо времени", но также и божество времени, черный бог Калачакра, являющийся ади-буддой, высшим Буддой.
Согласно легенде, учение Калачакры безначально, исторически же оно фиксируется в Индии в 10 в. и приходит в Тибет в 1027. С этого времени в Тибете утверждается летоисчисление по Юпитеру (5 раз по 12 лет), 60-летний цикл по лунному календарю. Идея цикличности времени принадлежит к числу основных постулатов Калачакры, на ее основе создается сложная астролого-астрономическая система, в которой прослеживаются связи с иранским зерванизмом.
Эсхатология Калачакратантры связана с легендарной страной Шамбала, о которой говорит также и учение бон. Ламы относят ее к будущему, поскольку Шамбала только грядет, она воцарится в мире, и ее правители будут управлять универсумом с помощью учения Калачакры, которое станет официальной доктриной этой страны. Шамбала также рассматривается в ламаизме еще и как внутренняя реальность особых состояний, достигаемых в процессе восхождения человека по лестнице четырех тел Будды, и потому Шамбалу следует искать внутри самого себя.
Возможность проникновения в учение Калачакратантры дается только через посвящение. Первоначальное массовое 13дневное посвящение в Калачакратантру для неофитов дает Далай-лама. Истинное же посвящение, дающееся строго индивидуально ламой-божеством ученику, является трудным путем преобразования тела и сознания человека посредством принятия на себя четырех тел будды, итогом чего должно стать достижение адептом тела ади-будды Калачакры, состоящего только из очищенных энергий и сознания. Такова конечная цель учения и практики ламаизма.
Лит.: ВостриковА. И. Тибетская историческая литература. М., 1962; Дылыкова В. С. Тибетская литература. М-, 1986; Молодцова Традиционные знания и современная наука о человеке. М., 1996; Roerich С. N. The Blue Annals. Delhi, 1988.
Молодцова