Веб-бібліотека - головна сторінка


Заброцький M.М. Основи вікової психології:

Предмет та методи вікової психології. Предмет вікової психології як науки. Загальна характеристика віку. Теоретичні концепції вікової психології. Методи вікової психології. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки. Розвиток і формування. Особливості психічного розвитку. Рушійні сили розвитку психіки. Навчання, виховання та розвиток психіки. Вікова періодизація психічного розвитку. Психологічні особливості дошкільного віку. Особливості психічного розвитку немовляти. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти. Психологічні особливості молодшого школяра...

М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Бойко О.Д. Історія України: Ще одне прочитання історії. первісне суспільство і перші державні утворення на території України. Початок формування людської цивілізації на території України. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я. Східні слов'яни у VI-XI ст. Київська русь. Походження Давньоруської держави. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX - кінець X ст.). Піднесення та розквіт Київської Русі (кінець X - середина ХІ ст.). Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI - середина XIII ст.). Монгольська навала та встановлення золотоординського іга. Політичний устрій. Соціально-економічний розвиток. Етнічний розвиток. Схрещення Русі. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі...
Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XX століття: Французька література. Екзистенціалізм у французькій літературі. Ж. П. Сартр, А. Камю. Модерністська проза початку XX століття. Розвиток німецької драматургії. Б. Брехт. Тема війни у німецькій літературі XX століття. Е. М. Ремарк, Г. Белль. Філософське підґрунтя творчості Томаса Манна. Австрійська література XX століття. Р.-М. Рільке, П. Целан, Ф.Кафка. Англійська література. Новітня англійська література. Т. Еліот, У. Голдінг. Норвезька література. Г. Ібсен, К. Гамсун. Американська література. Джек Лондон. Ернест Міллер Хемінгуей. Особливості розвитку літератури США. Г. Лонгфелло, О' Генрі, Т.Драйзер. Латиноамериканська література. Г. Марксе. Література Сходу. Японія. Китай. Роман - антиутопія XX ст...
Турковский О. Л. Организация продажи непродовольственных товаров: Построение и размещение розничной торговой сети. Торговое предприятие - основное звено розничной торговли. Понятие и функции розничных торговых предприятий. Виды розничной торговой сети. Типизация розничной торговой сети. Специализация розничной торговой сети. Развитие и размещение розничной торговой сети. Задачи и перспективы развития розничной торговой сети. Плановый характер размещения розничной торговой сети. Основные показатели, характеризующие розничную торговую I сеть. Размещение торговой сети в городах. Устройство и планировка розничных торговых предприятий. Виды торговых зданий и помещений. Проектирование торговых зданий. Планировка и технико-экономические расчеты площади магазина...
Оснач О.Ф. Товарознавство: Теоретичні основи товарознавства. Предмет, цілі і завдання товарознавства. Класифікація, кодування і асортимент товарів. Стандартизація, сертифікація і якість продукції. Основні властивості промислової продукції. Метали. Атомно-кристалічна будова і властивості металів. Механічні характеристики металів. Методи їхнього визначення. Чорні метали. Чавун. Склад чавуну. Класифікація чавуну. Характеристика видів та маркування. Умови постачання, транспортування, зберігання чавуну. Сталь. Склад, класифікація та характеристика. Вуглецеві сталі. Класифікація та характеристика видів. Леговані сталі. Класифікація і маркування легованих сталей. Металокерамічні інструментальні сплави. Підвищення якості сталі. Кольорові метали і сплави...
Калакура Я.С. Архівознавство: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкти і методи архівознавства. Джерельна база та історіографія архівознавства. Місце і роль архівознавства у підготовці фахівців. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви адміністративних та судових установ литовсько-польської доби (15 ст. - 1-а половина 17 ст.). Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика. Архіви судових установ. Магістратські архіви. Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина 17-18 ст.). Український державний архів 17 ст...
Сморжанюк Т.П., та ін. Документарне забезпечення управління: Діловодство як галузь ведення документів. З історії документації управлінської діяльності в Україні. Особливості організації сучасного діловодства. Стилістика і службові документи. Класифікація документів. Організація документообігу на підприємстві. Нормативна база організації документування. Оформлення документів і їх реквізити. Організація документообігу на підприємстві та порядок зберігання документів. Службові документи виробничої та зовнішньоекономічної діяльності. Документування в управлінській діяльності. Документи з питань постачання і збуту. Розпорядчі, розрахунково-фінансові документи. Особливості номенклатури справ і порядок зберігання документів...
Мозгова Н. Г. Логіка: Предмет логіки. Загальна характеристика поняття. Логічні операції з поняттями. Просте судження. Логічні відношення між категоричними судженнями. Основні закони логіки. Складне судження. Безпосередній дедуктивний умовивід. Простий категоричний силогізм. Виводи логіки висловлювань. Індуктивний умовивід. Доведення та спростування...
Комова М.В. Складання ділових документів: Стилі сучасної української мови. Мовна норма. Загальна характеристика функціональних стилів. Науковий стиль. Офіційно-діловий стиль. Жанроструктурні різновиди офіційно-ділового стилю. Специфіка мовних засобів офіційно-ділового стилю. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Лексичні засоби стилістики ділових та інформаційних документів. Основні типи лексики за формою Вживання в системі функціональних систем. Стилістичні опозиції в лексичній системі мови. Сполучуваність слова. Багатозначність. Тропи. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми. Іншомовні слова. Неологізми. Застарілалексика. Діалектизми. Жаргонізми. Тірофесіоналізми. Терміни. Морфологічні засоби стилістики ділових та інформаційних документів...
Андрущенко В.П., Михальченко М.Л. Сучасна соціальна філософія: Суспільство як об'єкт філософського пізнання. предмет соціальної філософії. Історична генеза предмета соціальної філософії в історії філософії. Тріумф і трагедія соціальної філософії марксизму-ленінізму. Діалог на зламі століть: множинність соціально-філософського знання. Виробничі основи життєдіяльності суспільства. Дієва сутність соціального. Проблема побудови теоретичних моделей соціуму. Природні засади історії. Природа і суспільство. Архітектоніка суспільного виробництва. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу. Людина як суб'єкт історичного процесу. Організаційні основи соціальності. Суспільні відносини...

Захарчин Г. М. Основи підприємництва:

Культура. Культурологічний контекст вітчизняного підприємництва. Мотивація підприємницької діяльності. Синтез культури та відповідальності у підприємництві. Технологія. Алгоритм започаткування підприємницької діяльності. Організація функціонування суб'єктів підприємництва. Звітність приватного підприємця - фізичної особи. Заповнення платіжного документа (платіжного доручення). Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат фізичними особами - платниками Єдиного податку. Ресурсне забезпечення підприємництва. Фінансова інформація про підприємництво. Відповідальність. Економічна свобода та відповідальність у сфері підприємництва. Юридична відповідальність у сфері підприємництва...

Культурологические науки

В России (СССР) группа наук социально-гуманитарного профиля, сложившаяся в течение 60-80-х гг., с 1995 введена в Номенклатуру специальностей научных работников Миннауки РФ в составе четырех специальностей: теория культуры; истор. культурология; музееведение, консервация и реставрация историко-культурных объектов; прикладная культурология. Одновременно решением ВАК РФ были введены ученые степени д-ра и кандидата К.н. по названным специальностям.
Под культурологич. понимаются науки, к-рые описывают, классифицируют и объясняют феномен культуры в совокупности его ценностно-смысловых, нормативнорегулятивных и знаково-коммуникативных характеристик. Культуру как имманентный аспект всякой специализир. и неспециализир. человеч. деятельности изучают все гуманитарные и социальные науки (истор., филол., искусствоведч., социол., политол., психол. и т.п.); к собственно культурологическим могут быть отнесены лишь те исследования, в к-рых культура представлена как целостный и непосредств. объект познания, является предметом реконструкции и моделирования на основании вербальных и невербальных "текстов", считываемых в специфич. чертах технологий и рез-тов (продуктов) человеч. деятельности и поведения, что характерно для сравнительно небольшой части специалистов в перечисленных областях науки.
Структурно К.н. могут быть сгруппированы в трех номинациях: гуманитарно-культуроведческие, осуществляющие в основном феноменологич. описание культурных объектов и их классификацию по внешним атрибутирующим признакам; социально-культурологические, осуществляющие научную систематизацию культурных явлений по их сущностным признакам и объяснение их генезиса и функций, а также их места в системе иных явлений; прикладные культурологические, разрабатывающие технологии и методы трансляции культурных норм и ценностей, ориентированные на достижение необходимого уровня развития в разных областях актуальной социокультурной практики.
Зарождение гуманитарных К.н. приходится гл.обр. на вт. пол. 19-нач. 20 в., когда изучение культуры как самостоят. предмета постепенно выделилось в специфич. направление отеч. истор. и филол. наук. (историки Лаппо-Данилевский, П.Н. Милюков, Карсавин (как медиевист) и др., занимавшиеся эмпирико-систематизаторскими исследованиями культурных феноменов прошлого и рассмотрением изучаемых культур как системных целостностей, а также Н.И. Костомаров, А.А. Шахматов, И.Е. Забелин и др. исследователи истор. культуры быта рус. народа). Одновременно шло становление культуроведч. исследований на базе филологии, не столько анализирующих лит. (в первую очередь фольклорные) тексты как таковые, сколько реконструирующие культуру, породившую эти тексты, в работах А.Н. Афанасьева, Ф.И. Буслаева, Потебни, Веселовского, Д.К. Зеленина, Ф.Ф. Зелинского и др., формирование культуролого-лит-ведч. взглядов А.Н. Пыпина и Н.С. Тихонравова. Существ. влияние на гуманитарно-культуроведч. мысль того времени оказывали взгляды Гоголя, Достоевского, Л.Н. Толстого, Мережковского и др. писателей, а также философов Н.О. Лосского, М. Гершензона, И.А. Ильина, Е.Н. и С.Н. Трубецких, Шпета, Флоренского и др. В советское время историко-филологич. направления как не прямо антагонистичные марксистской догматике прошли более или менее органичное развитие в трудах феноменологов истории культуры Добиаш-Рождественской, Н.В. Пигулевской и Н.Я. Эйдельмана, археологов В.М. Массона и В.Д. Блаватского, лит-ведов и мифологов А.Ф. Лосева (как филолога), И.Г. Франк-Каменецкого, Тынянова (как литературоведа), Бахтина, О. Фрейденберг, В.Я. Проппа, Я.М. Голосовкера и др. Серьезные историко-культурные исследования велись также в русле востоковедения и этнографии. Гуманитарно-культуроведч. наука в СССР развивалась под большим влиянием филос. и эстетич. идей о "духовном производстве", культуре как творчестве, преобразовании социального бытия по эстетич. канонам и т.п.
В настоящее время гуманитарно-культуроведч. профиль К.н. является весьма разветвленным и в нем можно выделить несколько вполне сформировавшихся направлений изучения культуры гл.обр. в ее историко-феноменологич. ракурсе:
- историко-культурные исследования общего профиля - М.Л. Абрамсон, Л.М. Баткин, Л.М. Брагина, О.Ф. Кудрявцев, В.И. Рутенбург (итал. Возрождение); Г.С. Кнабе и Б.С. Каганович (античность); В.И. Уколова, Л.П. Репина, В.М. Володарский (европ. ср.-вековье); Г.Г. Литаврин, Г.Л. Курбатов, З.В. Удальцова, А.А. Чекалова (Византия); Б.А. Рыбаков, Б.Ф. Егоров, А.М. Панченко, И.В. Кондаков (рус. культура); В.Б. Иорданский, Ю.М. Кобищанов (традиц. культуры Африки); В.В. Малявин (Китай), А.Н. Мещеряков (Япония) и др.;
- исследования культуры ментальностей - А.Я. Гуревич, Ю.Л. Бессмертный, А.Л. Ястребицкая, В.Б. Даркевич (культура повседневности европ. ср.-вековья), Л. Касьянова (ментальности рус. культуры) (см. Истор. антропология);
- исследования религ. аспекта культуры - С.А. Токарев (ранние формы религии); И.Ш. Шифман (культура эпохи Ветхого Завета), Е.М. Штаерман (религ. культура античности), Л.С. Васильев (религ. культура Востока), М.Б. Пиотровский и Ш.М. Шукуров (исламская культура), Т.П. Григорьева, А.Е. Лукьянов, И. Лисевич (даосистская культура), Г.М. Бонгард-Левин (буддийская и индуистская культуры), Н.А. Струве (православная культура России) и др;
- лит-ведческие исследования истории культуры - Д.С. Лихачев (рус. культура), С.С. Аверинцев (античная и ср.-век. христ. культура), В.И. Брагинский (ср.-век. культура Востока), Г.Д. Гачев (культурные образы мира), М.Л. Гаспаров (истор. поэтика), М.Н. Эпштейн (мировая и отеч. культура в зеркале лит-ры, В.Л. Рабинович (философия человека);
- история мифол. культуры - Е.М. Мелетинский (общая теория мифа), И.М. Дьяконов (мифология Бл. Востока), В.Н. Топоров (первобытная, античная и рус. мифология), Б.Л. Рифтин и Г.А. Ткаченко (кит. мифология), Д.С. Раевский (скифская мифология) и др.;
- с этнолингвистич. и семиотич. позиций - Н.И. Толстой (др-рус. этнолингвистика), Ю.М. Лотман, В.В. Иванов, Б.А. Успенский (семиотика рус. культуры), С.С. Неретина (семиотика европ. ср.-век. культуры) и др. (см. Тартуско-московская школа);
- иск-ведение и эстетика - М.С. Каган и Ю.Б. Борев (общая теория худож. культуры), К.М. Кантор (социология худож. культуры), Л.Н. Столович (происхождение худож. культуры), В.Б. Мириманов (первобытные и афр. худож. культуры), Г.К. Вагнер (др.-рус. худож. культура), Е.В. Завадская, Т.П. Григорьева, Л.Д. Гришелева (худож. культуры Дальнего Востока), И.Н. Лисаковский (культурология эстетич. знания) и др.
Социально-научный профиль К.н. начал складываться также во вт. пол. 19-нач. 20 в. прежде всего в среде философов, занимавшихся "рус. идеей" (П.Я. Чаадаев, А.С. Хомяков, В.С. Соловьев, К.Н. Леонтьев, Н.А. Бердяев, В.В. Розанов и др.), а также публицистов, обратившихся к проблеме типологии рус. культуры (Н.Я. Данилевский и Л.И. Мечников). Опр. роль в становлении направленности К.н. сыграли дискуссии между "славянофилами" и "западниками", натурософские идеи Вернадского и Г.И. Чижевского, взгляды историков К.Д. Кавелина и Б.Н. Чичерина. В первые десятилетия советской власти социальный профиль К.н. развивался преимущественно в русле вульгарно социологизир. марксистских концепций борьбы двух культур, теории пролетарской культуры и социалистич. культурной революции и иных, имевших скорее политико-прикладное, нежели методол. значение (В.И. Ленин, А.А. Богданов, А.В. Луначарский, А.М. Горький и др.). Одновременно велись серьезные исследования психол. аспектов культурной обусловленности личности (Л.С. Выготский, А.Р. Лурия, А.Н. Леонтьев) и истор. психологии (Б.Ф. Поршнев), а также в нек-рых востоковедч. и этногр. исследованиях, пытавшихся выйти на теор. уровень обобщения анализируемой эмпирики. Продолжение традиций дореволюц. исследователей приходится гл. обр. на деятельность ученых рус. зарубежья (философы И.А. Ильин и Г.П. Федотов, работы "евразийцев" - П.Н. Савицкого, П.П. Сувчанского, Н.С. Трубецкого, Бицилли, Г.В. Вернадского, Карсавина и др., а также социол. исследования Сорокина, продолжавшего цивилизациологич. направленность в рассмотрении истор. динамики культуры). В 60-е гг., в условиях ослабления идеол. диктата над наукой в СССР, часть отеч. философов, преимущественно тех, кто занимался критикой зап. теорий философии культуры и социальной антропологии (и потому хорошо знакомых с ними), фактически перешли из области филос. к социально-научным методам исследования культуры (Ю.А. Жданов, Э.С. Маркарян, Ю.Н. Давыдов и др.). На этом пути к ним присоединились нек-рые историки, этнографы, социологи.
К наст. времени в К.н. сложилось несколько социально-культурологич. направлений:
- социальной и культурной антропологии - С.Н. Артановский, В.Е. Давидович, Ю.А. Жданов, Э.В. Соколов, Г.В. Драч (общетеор. вопросы культуры), Э.С. Маркарян (теория деятельности и адаптивно-технол. функции культуры) , Э.А. Орлова (методология культурологич. исследований, морфология и динамика культуры, культура городской среды), М.К. Петров (теория культурной коммуникации и культурология науки), И.М. Быховская (соматич. культура и структура культурологич. знания), Г.А. Аванесова (проблемы социокультурной организации), А.Я. Флиер (культурогенез и интегративно-регулятивные функции культуры), С.Я. Матвеева, Ю.В. Рождественский (структура культурологич. знания) и др.;
- культуролого-социол. направление - А.С. Ахиезер (социокультурная модернизация и истор. динамика рус. культуры), Л.Г. Ионин ("социальный театр" культуры), Ю.Н. Давыдов (социология культуры и искусства), З.И. Файнбург и Л.Н. Коган (социология культуры и личности), И.С. Кон (социология и культурология детства) и др.;
- культурно-типологич. направление - Л.Н. Гумилев (теория этногенеза), Б.С. Ерасов (теория цивилизации и социокультурной регуляции, типология культуры), Л.И. Новикова (теория цивилизации), Л.И. Рейснер (теория межцивилизац. взаимодействий), Е.Б. Черняк (методология цивилизац. исследований) и др.;
- культуролого-психол. направление - Л.Б. Филонов (психология социокультурных взаимодействий), А.П. Назаретян (психология социально-синергетич. процессов), С.Н. Иконникова (социально-психол. аспекты инкультурации), А.Г. Асмолов (культурно-истор. психология, психология образования), В.Ф. Петренко (психосемантика) и др.;
- культуролого-экологическое - Б.В. Адрианов (исследование присваивающих и производящих культур первобытности), Э.С. Кульпин (история и культура природопользования), И.И. Крупник (этноэкология) и др.
В сфере прикладной культурологии в дореволюц. России спец. научные исследования практически не велись. Вопросы культурной политики в основном решались в рамках общегос. идеологии (уваровской доктрины "Православие, самодержавие, народность", либерально-реформаторских взглядов Александра II, а позднее консервативно-охранительской концепции К.П. Победоносцева). Деятельность культурных инс-тов и обществ по изучению истории культуры, к.-л. едиными концептуальными установками не регулировалась. Значит. распространение получили идеи массового просвещения народа (Т.Н. Грановский, Л.Н. Толстой и др.), но они не являлись плодом специальных научных разработок. Ситуация заметно изменилась после революции, когда культурная политика (под лозунгом "культурная революция") выделилась в самостоят. и идеологически весьма значимое направление внутр. политики в целом. Ее осн. теоретиками стали В.И. Ленин, А.В. Луначарский, Н.К. Крупская и др., а практич. формами: массовое просвещение населения ("ликбез"), разработка письменности для многих отсталых народов России, многие компоненты нац. политики и связанные с ними этногр. исследования, развитие системы библиотек, клубов, позднее и музеев в стране. Идеол. ангажированность большинства этих начинаний в принципе не препятствовала высокой объективной значимости подобной культурной практики, а ее значит. институционализованность способствовала эффективности этой работы. Осн. органом, определявшим и регулировавшим культурную политику и практику в СССР, был идеол. отдел ЦК ВКП(б) (КПСС), в недрах и по заказу к-рого велись не столько научные, сколько методолого-прикладные разработки в области культурного строительства в стране.
Собственно научные исследования в области прикладной культурологии начались в СССР преимущественно в послевоенный период (что отчасти было связано с проблемой восстановления разрушенного войной культурного наследия). К наст. времени в К.н. сложились и продолжают формироваться такие научные направления прикладного профиля, как:
- теория культурной политики и деятельности культурных инс-тов (К.Э. Разлогов, Т.М. Томко, И.А. Бутенко, В.С. Жидков, И.Е. Дискин, Е.Н. Соколов и др.);
- социокультурное прогнозирование, проектирование и регулирование (Э.А. Орлова, Т.М. Дридзе, В.М. Розин, П.Г. Щедровицкий, В.Л. Глазычев, О.Н. Яницкий и др.);
- культурологизация образования в России (Л.П. Буева, Т.Ф. Кузнецова, Л.П. Воронкова, Г.И. Зверева, В.В. Сильверстов, А.Я. Флиер и др.);
- социализация и инкультурация личности (социальная педагогика) (Ю.Н. Стрельцов, Т.Г. Киселева, С.Н. Иконникова, Л.Д. Гудков, Б.В. Дубин и др.);
- охрана культурного наследия (Э.А. Баллер, В.А. Виноградова, И. Кучмаева);
- музейное дело (С.А. Каспаринская, Е.Е. Кузьмина, Э.А. Шулепова);
- краеведение (С.О. Шмидт, С.Б. Филимонов).
В целом К.н. еще находятся в стадии постепенной демаркации по предмету и объекту прежде всего с философией культуры, а также с рядом истор., социол., филол. и иных социальных и гуманитарных наук, и потому значит. часть работающих в этой области специалистов относится к культурологич. профилю лишь частью своих исследований. Осн. научными структурами, в недрах к-рых развиваются К.н., являются прежде всего Рос. инс-т культурологии Минкультуры и РАН, отдел теории и истории культуры ИНИОН РАН, нек-рые подразделения Ин-та философии РАН, Высшая школа культурологии при МГУК, а также многочисл. культурологич. кафедры и научные центры МГУ, СПбГУ, МПГУ, МГУК, РГГУ, Рост.ГУ, Ек.ГУ и ряда иных вузов России и стран бывшего СССР (Киев. гос. ун-т, Тартуский ун-т и др.).
Лит.: Александрова Е.Я., Быховская И.М. Культурологич. опыты. М., 1996; Арнольдов А.И., Матвеева С.Я. Культурология. Учебная программа. М., 1996; Программа базового курса по культурологии. М., 1996; Флиер А.Я. Совр. культурология: Объект, предмет, структура // Обществ. науки и современность. 1997. N 2.
А.Я. Флиер