Веб-бібліотека - головна сторінка


Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності:

Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...

Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України: Стан, проблеми та основні напрями розвитку господарства економічних районів (регіонів) обласного рангу:. Вінницький регіон. Волинський регіон. Дніпропетровський регіон. Донецький регіон. Житомирський регіон. Закарпатський регіон. Запорізький регіон. Івано-Франківський регіон. Київський регіон. Кіровоградський регіон. Львівський регіон. Луганський регіон. Миколаївський регіон. Одеський регіон. Полтавський регіон. Рівненський регіон. Сумський регіон. Тернопільський регіон. Харківський регіон. Херсонський регіон. Хмельницький регіон. Черкаський регіон. Чернівецький регіон. Чернігівський регіон. Кримський регіон...
Матвієнко В. Я. Соціальні технології: Вступ до теорії соціальних технологій. Соціалізація як неодмінна умова реалізації соціальних технологій. Сучасні тенденції суспільного розвитку. Основні поняття соціалізації. Людина в процесі соціалізації. Середовище соціалізації. Соціальні системи і процес соціалізації. Соціальний процес - предмет технологізації. Основні теоретичні принципи побудови соціальних технологій. Соціальні технології як частина соціальних стосунків. Класи і типи соціальних технологій. Технології влади. Суспільство і держава. Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави. Політична система як ціле. Політична влада. Суть і способи функціонування політичної влади. Механізм реалізації політичної влади. Технологія демократичних виборів...
Макеєва С. Структурні виміри сучасного суспільства: Глобалізація: сучасні теорії, ідеологія і практика. Громадянське суспільство: теорія, інститути та моделі розвитку. Етнічна структура українського суспільства. Паблик рілейшнз як соціальний інститут. Дилема "природа - суспільство" в екологічній соціології. Територіальна структура: місто і село. Моніторинг соціальних змін в українському суспільстві. Соціальна мобільність у стратифікованому просторі. Середній клас у соціальній структурі українського суспільства. Тендер і стратифікація. Тендер та інститут сім'ї. Сучасні міграційні процеси. Структура соціально-економічної поведінки населення України. Бідність в локальній та глобальній перспективах...
Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності: Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...
Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: Теорія соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка: її предмет, функції та прикладні завдання. Філософські основи сучасної соціально-педагогічної діяльності. Психолого-педагогічні основи соціалізації людської особистості з метою гармонізації власно особистісних та загальносуспільних інтересів. Сугестологічна майстерність соціального педагога. Екопсихологічна система особистості. Вплив мікрочинників соціалізації на її формування. Формування екопсихологічної системи особистості в умовах впливу мезочинників соціалізації. Роль основних джерел макрочинників соціалізації у формуванні екопсихологічної системи особистості. Вплив мегачинників соціалізації на формування людської особистості. Проблеми сучасної віктимології...
Горгашич В. О. Морфологія української мови: Поняття про граматику. Граматичне значення. Граматична форма. Граматична категорія. Об'єкт і предмет морфології. Частини мови і принципи їх класифікації. Система частин мови за В. Виноградовим. Проблема поділу слів на частини мови в сучасному мовознавстві. Самостійні частини мови. Іменник. Загальна характеристика іменника як частини мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Іменники конкретні і абстрактні. Іменники загальні і власні. Іменники предметні і речовинні. Іменники збірні і одиничні. Морфологічні ознаки іменника. Категорія істот і неістот. Категорія роду іменника. Засоби вираження категорії роду. Граматичний і семантико-граматичний рід іменників. Класифікація іменників за родами. Рід абревіатур...
Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Загальні засади педагогіки вищої школи. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Педагогіка вищої школи як наука. Зв'язки педагогіки вищої школи з іншими науками. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі. Логіка і методика педагогічного дослідження. Сутність, категорії, принципи і етапи педагогічного дослідження. Методи науково-педагогічного дослідження. Студент вищого навчального закладу як об'єкт і суб'єкт навчання і виховання. Загальна характеристика і класифікація студентів вищого навчального закладу. Професійне самовдосконалення майбутніх фахівців. Викладач вищого навчального закладу. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу...
Лукашевич М. П. Соціологія праці: Соціологія праці як наукова дисципліна. Що вивчає соціологія праці. Використання соціології праці в діяльності менеджера. Виникнення і розвиток соціології праці. Донауковий етап зародження соціології праці. Початок наукового етапу розвитку соціології праці. Виникнення соціології праці. Сучасний етап розвитку соціології праці. Соціологія праці в Росії. Становлення і розвиток соціології праці в Україні. Соціальна сутність праці. Зміст і соціальні функції праці. Неоднорідність праці як основа соціальної диференціації працівників. Ринок праці в соціологічному вимірі. Ринок праці: соціальний контекст. Особливості соціально-трудових відносин при переході до ринку. Зайнятість і безробіття...
Жидецький В. Ц. Охорона праці користувачів комп'ютерів: Характеристика роботи користувачів комп'ютерів з точки зору охорони праці. Охорона праці, як система заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності користувачів комп'ютерів. Фактори, що впливають на функціональний стан користувачів комп'ютерів. Особливості роботи користувачів комп'ютерів. Розлади здоров'я користувачів, що формуються під впливом роботи за комп'ютером. Зоровий дискомфорт. Перенапруження скелетно-м'язової системи. Ураження шкіри. Розлади центральної нервової системи (ЦНС). Порушення репродуктивної функції. Вплив на інші системи організму. Принципи професійного відбору операторів ВДТ. Працездатність операторів ВДТ. Аналіз системи "людина-комп'ютер-середовище"...

Пушкар М. С. Фінансовий облік:

Фінансовий облік як наука та його організація. Фінансовий облік: сутність та сфера застосування. Фінансовий облік як галузь економічної науки. Сфера застосування фінансового обліку. Фінансова звітність як інформаційна база для прийняття управлінських рішень. Загальні вимоги до фінансової звітності. Організаційні та методологічні аспекти фінансового обліку. Місце фінансового обліку серед облікових дисциплін. Концептуальна модель фінансового обліку. Облікова політика підприємства. Методологія фінансового обліку. Удосконалення фінансового обліку на основі системного підходу. Методи і моделі обробки облікової інформації. Моделювання системи фінансового обліку. Організація синтетичного й аналітичного обліку...

КРИТИКА СПОСОБНОСТИ СУЖДЕНИЯ

(1790) - одно из основополагающих произведений Канта, в котором детально освещается трансцендентальная способность суждения как некая опосредствующая умопостигаемая инстанция между рассудком и практическим разумом. Вследствие такой постановки задач данное исследование призвано служить медиатором между двумя другими критиками: "Критикой чистого разума" и "Критикой практического разума". Основное назначение трансцендентальной способности суждения, о которой собственно и идет речь в "К.С.С.", заключается, согласно Канту, в подведении представлений под общие формальные законы, касающиеся возможного опыта вообще. Например, имеется закон рассудка в качестве общего закона природы ("каждое изменение имеет свою причину"): следовательно, способность суждения призвана указать некое условие, в соответствии с которым феномены подводятся под данное априорное понятие рассудка. Главным априорным принципом способности суждения является принцип целесообразности природы. Данный принцип всецело трансцендентален - посредством него задается априорное общее условие, в свете которого вещи становятся объектами нашего познания. От трансцендентального принципа Кант отличает принцип метафизический, в соответствии с которым объекты определяются не только априорно, но и эмпирически. Трансцендентальный принцип предполагает определенную априорную форму синтеза без априорного конструирования предметов, подпадающих под этот синтез. Метафизический же принцип предполагает априорную форму синтеза вместе с таким конструированием. Целесообразность природы, согласно Канту, позволяет специфическим образом созерцать природные феномены, не создавая их a priori, именно поэтому она и является трансцендентальным принципом. В принципе естественной целесообразности понятие объекта есть лишь чистое понятие о предмете возможного опыта вообще, поэтому оно не содержит ничего эмпирического. В принципе же практической целесообразности, который полагается в идее свободной воли, понятие об объекте является уже совершенно конкретным - понятие способности желания как воли не принадлежит к трансцендентальным предикатам, поскольку всегда дано эмпирически. Именно в силу этого принцип практической целесообразности есть не трансцендентальный принцип, а метафизический. В то же время оба принципа априорны, поскольку для установления связи предиката с субъектом нет необходимости в проверке значимости суждения опытом. Максимы способности суждения лежат в основе исследования природы, так что понятие целесообразности природы направлено на возможность опыта как такового. Обращение к подобному опыту опирается на серию максим, вытекающих из многообразия частных законов. Кант приводит ряд таких максим: "Природа избирает кратчайший путь; она не делает скачков, ни в последовательности своих изменений, ни в рядоположности различных по своей специфике форм; ее великое многообразие в эмпирических законах есть, однако, единство, подчиненное немногим принципам". Эти основоположения говорят о том, как должно судить, а значит, при условии их эмпиричности не возможна демонстрация их объективной необходимости. Трансцендентальный принцип подобных суждений нуждается в особой проверке - в трансцендентальной дедукции. Не имея эмпирической верификации, целесообразность природы, по мысли Канта, полностью субъективна. Ведь представляясь в качестве эмпирического закона, она есть скорее принцип способности суждения, чем понятие об объекте. Лишь благодаря тому, что это именно принцип, наша способность суждения ориентируется в многообразии целесообразных природных феноменов. Так, сквозь призму этого принципа мы можем рассматривать красоту природы в виде изображения понятия формальной целесообразности, в то время как цели природы - в виде изображения понятия реальной целесообразности. О субъективной, т.е. формальной, целесообразности мы судим эстетически, посредством чувства удовольствия, тогда как об объективной, т.е. природной, целесообразности - согласно понятиям, следовательно, логически. Таким образом, первый тип суждений строится на основании вкуса, второй - на основании рассудка и разума. В зависимости от типа суждений подразделяется и критика способности суждения, а именно: на эстетическую и телеологическую критику. Если первая есть способность судить о формальной целесообразности на основании чувства удовольствия или неудовольствия, то вторая - это способность судить о реальной целесообразности на основании рассудка и разума. Эстетическая способность есть особая способность судить о вещах не по понятиям, как это имеет место в рассудке, а по правилу. Согласно ходу рассуждений Канта, "телеологическая же способность суждения есть не некая специфическая способность, а лишь рефлектирующая способность суждения вообще, поскольку она, что всегда характерно для теоретического познания, действует по понятиям, но по отношению к некоторым предметам природы - по особым принципам, а именно по принципам только рефлектирующей, а не определяющей объекты способности суждения, следовательно, по своему применению она относится к теоретической части философии". Итак, трансцендентальная способность суждения связует теоретический разум с практическим. Основная ее задача состоит в наполнении содержанием рассудочных схем теоретического разума и разумных схем разума практического. Делится она, по Канту, на эстетическую и телеологическую способности суждения. В первой принцип целесообразности рассматривается как принцип чувственного созерцания, во второй - как природный принцип. Наиболее существенной частью кантовской "К.С.С." является эстетическая способность, поскольку именно в ней обнаруживается принцип формальной целесообразности природы по ее частным законам для нашей познавательной способности. В эстетической способности суждения, с точки зрения Канта, устанавливается на основании вкуса соответствие формы продукта нашему рассудку. В телеологической же способности указываются условия, при которых о продукте следует судить в соответствии с идеей цели природы, но при этом невозможно привести ни одного основоположения из самого понятия природы, которое бы априорно приписывало ей отношение к целям. Поэтому в телеологической способности всегда предполагается множество частных опытов. Если целевая связь в мире реальна, то для нее должен существовать особый вид каузальности, отражающий "преднамеренно действующие причины". Такие причины определяют возможности форм, действительно встречающиеся в вещах, но как формы они неотделимы от формообразования рассудка; следовательно, выдвигается вопрос об объективном основании, "способном определить продуктивный рассудок к такого рода действию". Это основание Кант и считает конечной целью существования вещей - основанием любых форм, фиксирующих целевые связи. Конечная цель ничем не обусловлена, значит, для осуществления идеи этой цели недостаточно природы. В природе не встречается чувственно воспринимаемых вещей, определяющее основание которых не было бы обусловлено чем-либо иным. Однако конечная цель разумной причины как особенная вещь необходимо должна быть такой, чтобы зависеть в ряду целей только от своей собственной идеи. По Канту, "мы имеем в мире лишь один род существ, чья каузальность телеологична, то есть направлена на цели; и вместе с тем они устроены так, что закон, по которому эти существа должны определять себе цели, представляются ими самими как не обусловленный и независимый от природных условий, а необходимый сам по себе. Такое существо - человек, но рассмотренный как ноумен, единственное существо природы, в котором мы можем, исходя из его собственных свойств, познать сверхчувственную способность (свободу) и даже закон каузальности вместе с ее объектом, который это существо может ставить себе как высшую цель (высшее благо в мире)". Человек как моральное существо несет в себе самом высшую цель, и она не зависима от влияния природы, даже если цель оказывается в противоречии с последней. В меру своих сил разумное существо стремится подчинить определяющей его цели всю природу. Человек, таким образом, оказывается конечной целью творения. Без его участия линия подчиненных друг другу целей не была бы завершена; только в человеке, как субъекте моральности, обнаруживает себя конечная цель, которой телеологически подчинена вся природа, ведь он составляет необусловленное законодательство в отношении любых целей. Цель разумных существ может быть познана только априорно. Вместе с тем, от этой цели можно заключить к ее высшему принципу. Такой вывод возможен в рамках двух трансцендентальных наук: физикотеологии и этикотеологии. Физико-теология есть такая позиция разума, на основании которой он заключает от целей природы к высшей ее причине, при этом им утверждается, что цели природы могут быть познаны только эмпирически. Моральная теология или этикотеология есть вывод разума, в котором он заключает от моральной цели разумных существ в природе к их причине. Физикотеология предшествует этикотеологии, поскольку последняя является более возвышенной - создает более высокие формы синтеза. Природная целесообразность продолжается в целесообразности добродетельного поведения, но только в более явном виде. "К.С.С." оказала решающее влияние на все последующее развитие немецкой философской и эстетической мысли.