Веб-бібліотека - головна сторінка


Дудик П.С. Стилістика української мови:

Стилістика як лінгвістичне вчення. Мова як джерело стилістичних знань. Сучасна українська літературна мова як основа стилістики. Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови. Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів. Основні терміни стилістики. Стилістика в системі розділів науки про мову. Об'єкт і предмет стилістики. Стилістика і її підрозділи. Стилістичний аналіз мовних одиниць. Стилістика мови і стилістика мовлення. Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення). Теоретичне і практичне значення стилістики. Об'єктивне і суб'єктивне в стилістиці. Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці. Стилістична норма в мові й у мовленні. Стилістика літературної мови і діалектне мовлення...

Історія української літератури. XX століття / За ред. В. Г. Дончика: Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60-ті - 90-ті роки. Поезія. Василь Мисик. Леонід Первомайський. Андрій Малишко. Дмитро Павличко. Ліна Костенко. Василь Симоненко. Микола Вінграновський. Іван Драч. Борис Олійник. Павло Мовчан. Борис Нечерда. Ірина Жиленко. Леонід Талалай. Володимир Забаштанський. Володимир Базилевський. Василь Голобородько. Василь Стус. Ігор Калинець. Іван Світличний. Василь Барка. Поезія діаспори ("нью-йоркська група" та інші). Емма Андієвська. Олег Зуєвський. Остап Тарнавський. ПРОЗА. Публіцистика. Олесь Гончар. Михайло Стельмах. Ірина Вільде. Григорій Тютюнник. Анатолій Дімаров. Павло Загребельний. Юрій Мушкетик. Іван Чендей. Василь Земляк...
Старушенко Л.І. Анатомія і фізіологія людини: Історичний нарис. Основні відомості про структуру та функції клітин, тканин, органів і систем. Апарат руху й опори. Кістки. Осьовий скелет. Скелет голови. Кістки мозкового черепа. Кістки лицевого черепа. Хребтовий стовп. Грудна клітка. Додатковий скелет. Кістки верхньої кінцівки. Кістки нижньої кінцівки. Суглоби кінцівок. М'язи. М'язи частин тіла. Системи крові та кровообігу. Система крові. Склад, кількість і фізико-хімічні властивості крові. Клітини крові. Зсідання крові (гемокоагуляція). Групи крові. Система кровообігу. Діяльність серця. Кровоносна система. Лімфатична система. Дихальна система. Дихання. Вентиляція легенів. Газообмін в легенях і тканинах. Регуляція дихання. Травна система. Травлення. Обмін речовин...
Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Загальні засади педагогіки вищої школи. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Педагогіка вищої школи як наука. Зв'язки педагогіки вищої школи з іншими науками. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі. Логіка і методика педагогічного дослідження. Сутність, категорії, принципи і етапи педагогічного дослідження. Методи науково-педагогічного дослідження. Студент вищого навчального закладу як об'єкт і суб'єкт навчання і виховання. Загальна характеристика і класифікація студентів вищого навчального закладу. Професійне самовдосконалення майбутніх фахівців. Викладач вищого навчального закладу. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу...
Бабарицька В. К., Малиновська О. Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг: Понятійно-термінологічні основи туроперейтинга. Подорожі і туризм. Визначення туризму. Поняття «внутрішній туризм». Критерії відокремлення понять «туризм» і «подорожі». Суб'єкти господарської взаємодії в туризмі. Визначення поняття «турист». Поняття «міжнародний (іноземний) турист». Поняття «внутрішній турист». Співвідношення понять «подорожуючий», «відвідувач», «турист» та «одноденний відвідувач». Класифікац і я видів та форм туризму. Туристичні потреби і мотиви туризму. Класифікаційні підходи в туризмі. Туристичний продукт. Специфіка змісту поняття «турпослуга». Відмінність понять «турпослуга» і «турпродукт». Поняття «турпакет». Структура туристичного продукту. Туроперейтинг...
Ломачинська І.М. Бібліографознавство: Загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство. Предмет дисципліни "Бібліографознавство". Історія розвитку бібліографічних знань. Зародження бібліографічних знань. Розвиток бібліографії в Україні. Історичний процес формування визначення бібліографії і бібліографознавства. Бібліографія як галузь діяльності. Поняття про бібліографію як системне утворення. Суб'єкти, об'єкти бібліографії. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства. Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі. Загальне поняття бібліографічної інформації. Система "документ - споживач" як джерело виникнення бібліографічної інформації. Документально-бібліографічні потреби...
Комова М.В. Складання ділових документів: Стилі сучасної української мови. Мовна норма. Загальна характеристика функціональних стилів. Науковий стиль. Офіційно-діловий стиль. Жанроструктурні різновиди офіційно-ділового стилю. Специфіка мовних засобів офіційно-ділового стилю. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Лексичні засоби стилістики ділових та інформаційних документів. Основні типи лексики за формою Вживання в системі функціональних систем. Стилістичні опозиції в лексичній системі мови. Сполучуваність слова. Багатозначність. Тропи. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми. Іншомовні слова. Неологізми. Застарілалексика. Діалектизми. Жаргонізми. Тірофесіоналізми. Терміни. Морфологічні засоби стилістики ділових та інформаційних документів...
Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Титаренко Л.Д. Теоретичні основи товарознавства: Предмет і завдання товарознавства. Споживна цінність товарів - предмет товарознавства. Зв'язок товарознавства з іншими науками. Споживні властивості товарів і показники, що їх визначають. Хімічний склад харчових продуктів. Неорганічні речовини харчових продуктів. Органічні речовини харчових продуктів. Речовини, що формують біологічну цінність харчових продуктів. Речовини, які формують органолептичні властивості харчових продуктів. Енергетична цінність харчових продуктів і раціональне харчування. Фізичні властивості товарів. Густина, шпаруватість. Структурно-механічні властивості. Оптичні властивості. Теплофізичні властивості. Сорбційні властивості. Якість товарів і методи оцінки якості...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Система освіти в Україні. Поняття системи освіти, її структура. Принципи освіти в Україні. Завдання закладів освіти. Управління системою освіти в Україні. Теорія навчання (дидактика). Дидактика, її категорії. Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками. Актуальні завдання дидактики. Процес навчання. Сутність навчання, його методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу. Функції навчання. Логіка навчального процесу. Структура процесу учення. Типи навчання. Модульне навчання. Мотиви навчання. Оптимізація процесу навчання...
Іванова Т. В., Піддубна Л. П. Муніципальне діловодство: Документ і документаційне забезпечення управління. Документ, його роль та місце в муніципальному управлінні. Нормативно-методична база діловодства. Види документів та їх класифікація. Стандартизація, уніфікація і трафаретизація управлінських документів. Документування та документальне забезпечення управлінської діяльності. Основні вимоги до складання та оформлення управлінських документів. Формуляр документа, його основні реквізити та їх характеристика. Бланк документа, вимоги, що пред'являються до нього. Загальні вимоги до оформлення тексту документів. Оформлення організаційно-розпорядчої документації. Класифікація організаційно-розпорядчої документації за функціональною ознакою...

Кучеренко В.Р., Маркітан О.С. Управління діловими проектами:

Місце ділового проекту в процесі впровадження бізнес-ідей. Моделі розвитку бізнесу. Логіка формування та впровадження бізнес-ідей. Життєвий цикл розвитку бізнес-ідеї. Причини невдач у впровадження і нововведень у бізнесі. Характеристика проектної стадії розвитку бізнес-ідеї. Проект, його сутність, типи і термінологія. Поняття проекту як стадії життєвого циклу розвитку бізнес-ідеї. Основні характеристики проекту. Життєвий цикл та типи проектів. Середовище та зацікавлені сторони проекту. Сутність і завдання проектного менеджменту. Визначення та етапи становлення проектного менеджменту. Методологічні основи управління проектами. Основні терміни проектного менеджменту...

КОЗЛОВ Алексей Александрович

(8(20). 02. 1831, Москва - 27. 02(12. 03). 1901, Петербург) - философ. Учился в Московском ун-те, сначала на физико-математическом, затем на историко-филологическом ф-те, окончив его в 1854 г. Работал преподавателем словесности, а в 1876 г. получил приглашение Киевского ун-та занять должность приват-доцента по кафедре философии. Много времени отводил занятиям историей философии, особо подчеркивая значимость мыслителей, доказывавших, что "явления духа и в логическом, и во временном порядке суть первые по отношению к явлениям материи" (Козлов А. А. Очерк из истории философии. Киев, 1887. С. 22). Изучая концепции А. Шопенгауэра, Э. Гартмана, И. Канта, В. С. Соловьева и др., он выделял традицию, представленную именами Г. В. Лейбница, Р. Г. Лотце, Г. Тейхмюллера, считая себя ее продолжателем. В 1884 г. К. защитил диссертацию "Генезис теории пространства и времени Канта" и стал проф. В этот период он разрабатывает основы своей философской системы, к-рую называл "панпсихизмом", и излагает ее на страницах первого рус. философского журн. -  "Философского трехмесячника", к-рый издавал в 1885-1887 гг. Итогом его размышлений о сути мира и человека стали также работы: "Философские этюды" (1876), "Философия как наука" (1877), "Философия действительности" (1878). Вдохновляясь идеей преодоления умственной и нравственной анархии совр. об-ва, К. считал идеальной целью и практическим предназначением философии "объединение индивидуальных влечений и деятельностей в одну общую волю и гармоническую деятельность целого общества, человечества и через него, смею сказать, целого мира" (Философские этюды. Ч. 1. С. XIV). В 1887 г. из-за болезни К. вынужден был уйти в отставку. Переехав в Петербург, он продолжил занятия философией и в 1888-1898 гг. издавал философский сб. "Свое слово". Основополагающим принципом онтологических представлений К. является идея внутренней человеческой субъективности, духовной субстанции, "я". "Быть субстанцией - значит вечно иметь свою неизменную и индивидуальную природу, не зависящую от пространства, времени, причинности и т. п. И далее, сообразно этой природе, "действовать" (Свое слово. Киев, 1889. С. 141). В самосознании, или непосредственно сознаваемом и переживаемом, заключена, с его т. зр., та первоначальная очевидность, без к-рой невозможна личность как таковая. Именно "первоначальное сознание" субстанций, слагающееся из осознания деятельностей, состояний, чувственных ощущений и единичных самосознаний, и выступает источником бытия: "Под бытием разумеется первоначальная и непосредственная данность и действительность субстанций с их деятельностями и содержанием" (Там же. С. 106). Согласно теории "панпсихизма", активность человека двупланова и включает как внутренние переживания человеческого духа, так и перенесение этих переживаний за пределы субъективного мира с целью создания образов внешних вещей и процессов, т. е. определения бытия (или создания "определенного", "квалифицированного" бытия). "Мир сам по себе не существует и состоит из образов, построяемых бессознательной деятельностью нашего мышления" (Письма о книге гр. Л. Н. Толстого "О жизни". М., 1891. С. 54). Т. обр., мир - это множество индивидуальных субстанций с их деятельностями и взаимосвязями. Понять их суть возможно, лишь погружаясь в изучение собственного "я". Связь между ними телеологическая, поскольку немыслима без посредства высшей субстанции. Реальность, или бытие Бога как высочайшего существа, обеспечивается тем же непосредственным сознанием каждой индивидуальной субстанции, в к-рой она находит самое себя и свои функции, или деятельности. "Бог принадлежит к числу субстанций, от которых неизмеримо разнится только по степени" (Сознание Бога и знание о Боге // Вопросы философии и психологии. 1895. Кн. 29. С. 457). Составить представление о свойствах Бога мы можем, опять-таки обратившись к сознанию о своем "я". Отсюда пространство, время, материя, причинность являются "идеальными иллюзиями", а не реальностями. Это понятия разума, а также результаты бессознательной деятельности мышления и фантазии субстанций, порождающих идеи, к-рые служат для объединения и обобщения продуцируемых ими образов. В персонализме К. окружающая действительность, следовательно, оказывается проекцией вовне актов сознания, эмоциональной и волевой активности человека, синтезом как данных, так и только возможных в представлении феноменов. В то же время, по учению К., сферой действительности, "мира" не исчерпывается понятие всеобщего бытия. Помимо "определенного бытия" существует "нечто трансцендентное", стоящее вне познания и полагающее ему предел, не определяемое в категориях, к-рыми оперирует наш разум, не мыслимое ни в каких формах и тем не менее являющееся основой, неизменным абсолютом. Это область бытия, представляющая собой непроницаемое для познания "ничто" и соотносящееся с миром как бесконечное с конечным. Настаивая на необходимости такого бытия, о роде и способе существования к-рого не может быть и речи, но к-рое является условием возможности единства всех индивидуальных субстанций, К. избегает опасности солипсизма, вполне реальной для философской системы, где человеческая субъективность оказывается творцом мироздания. Подобная онтологическая двойственность зафиксирована и в одном из названий, данном К. своей концепции, - "монистический плюрализм". В теории познания К. стремился преодолеть дуализм предшествующей философии и, ликвидируя в онтологии деление на субъект и объект, фактически отождествлял самосознание с познанием окружающего мира. Внутреннее и внешнее познание он разграничивал только в том акте познавательной деятельности, где человек служит для самого себя объектом познания. Идеальной целью, к к-рой стремится познание, является постижение метафизической связи субстанций и адекватное ее выражение. Наиболее близкими к достижению этой цели он считал философские науки (психологию, логику, метафизику, этику, эстетику) как науки о человеческом духе, к-рые "занимаются предметами, открытыми нам в нашем сознании" (Письма о книге гр. Л. Н. Толстого "О жизни". С. 56). Однако в силу своей необычайной сложности эта связь непостижима, и человек может лишь стремиться к ее познанию. Гарантия верности выводов разума усматривается в самом разуме, в очевидности познаваемых им отношений. Вопрос о генезисе сознания в персонализме не ставится, бытие и мышление не существуют ни прежде, ни после друг друга во времени, ибо "они не составляют развивающихся одна из другой стадий" (Свое слово. С. 87). Выдвижение идеи о неограниченной и самопроизвольной творческой активности человеческого духа, направленного не на рациональное познание, а, по существу, на сотворение мира, сближает концепцию К. с теориями А. Шопенгауэра, Ф. Ницше, А. Бергсона. В этике К. центральным становится учение о свободе личности. Свобода воли и сознания рассматривается как определяющее свойство субстанций, она же оказывается первопричиной добра и зла. По мнению К., нужно различать влечение людей к счастью как к высшему благу, в основе своей нравственное, религиозное и метафизическое, и возможность его осуществления на земле. Реальное стремление к счастью неоспоримо, но оно должно быть понято в метафизическом смысле, "с точки зрения, указывающей за пределы мира" (Философия действительности. С. 134). Абсолютное счастье и оптимизм мыслим только в плане принадлежности к сфере "неопределенного бытия", непроницаемого .для человеческого сознания, поскольку это сфера неограниченных возможностей. "По отношению к бытию в его целом может быть только абсолютный оптимизм, так как в бесконечности пустых возможностей бытия может быть все, что угодно. Но это возможное непредставимо" (Там же). Счастье же, понимаемое как стремление к личному благу, недостижимо, ибо основано на бесплодных попытках утвердить себя, порождая зло и борьбу, попирая др. личности и уничтожая тем самым свою. В земном мире всеобщее счастье невозможно, и безуспешны были бы все попытки доказать, как это пытается сделать утилитаризм, что общая сумма субъективных ощущений довольства у всех человеческих существ, или "степень их удовлетворенности", превышает сумму страданий. Констатируя существование противоречия между идеальными устремлениями и ожиданиями людей и реальным положением и самочувствием их в об-ве, К. не видит оснований для утверждения о преодолении этого противоречия в будущем, поскольку бессмысленно сравнивать различные общественные системы и делать заключения о превосходстве одних над другими. Изучая систему Е. Дюринга, он обвиняет его теоретический социализм в телеологизме, считая, что он основан на религиозном по своей сути предположении, что мир создан так, будто он "может стать театром мирной, гармоничной и счастливой человеческой жизни" (Там же. С. 166). Его социально-исторический пессимизм основан на убежденности в безрезультатности и бесперспективности общественных преобразований с т. зр. каждой отдельно взятой субстанции. "Цель человеческой жизни вовсе не есть счастье и наслаждение, а всестороннее усовершенствование нашего существа посредством нашей деятельности, соединенной со всеми субстанциями, составляющими мир... Наиболее полное счастье... может быть нашим уделом только тогда, когда мы усовершенствуемся во всех функциях нашего существа: мышлении, чувствовании, воле, движении или деятельности" (Письма о книге гр. Л. Н. Толстого "О жизни". С. 85). Высшим жизненным идеалом является не счастье, а выполнение нравственного долга, понимаемого одновременно и как познавательная активность: "Путь нашего совершенствования заключается в том, чтобы постепенно переходить к большей ширине актов сознания и таким образом постепенно охватывать в нем все большую и большую долю нашей реальной связи с миром" (Свое слово. Спб., 1898. С. 11). Непосредственными последователями и учениками К. были Бобров, В. Ф. Лютославский, С. А. Алексеев (Аскольдов), Н. Я. Озе. В нач. XX в. его идеи повлияли на становление воззрений Бердяева, Шестова, Н. О. Лосского и др.