Веб-бібліотека

Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі:

Філософсько-освітні та психолого-педагогічні засади методики викладання української літератури в старшій школі. Методика викладання української літератури як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна, її парадигматика і систематизовані курси (друга половина XX ст). Діалогічний та екзистенціальний аспекти психолого-педагогічних засад викладання української літератури в школі. Рівні спілкування та їх практичне застосування в шкільному викладанні літератури. Рання юність як етап літературного розвитку школярів. Діалогізм та проблемність як принципи сучасного прочитання української літератури в школі. Психологічно-літературознавче дослідження художнього тексту...

Усі українські письменники / Упорядники Ю.І. Хізова, В.В. Щоголева: Анатолій Дімаров. Богдан-Ігор Антонич. Валер'ян Підмогильний. Василь Барка. Василь Стус. Василь Симоненко. Володимир Сосюра. Іван Нечуй-Левицький. Іван Франко. Василь Королів-Старий. Леся Українка. Максим Рильський. Олександр Олесь. Олесь Гончар. Ольга Кобилянська. Павло Тичина. Панас Мирний. Улас Самчук. Валерій Шевчук. Володимир Винниченко. Григір Тютюнник. Григорій Квітка-Основ'яненко. Григорій Косинка. Григорій Сковорода. Іван Багряний. Іван Карпенко-Карий. Іван Котляревський. Леонід Глібов. Ліна Костенко. Микола Куліш. Микола Хвильовий. Михайло Коцюбинський. Михайло Старицький. Олександр Довженко. Остап Вишня. Тарас Шевченко. Українське шестидесятництво. Андрій Малишко. Борис Грінченко...
Політологія / За ред. Ф.М. Кирилюка: Методологічні засади політології. Політика як соціальне явище. Природа політики та її детермінанти. Структура і функції політики. Політологія як наука. Генеза науки про політику. Предмет політології. Теоретико-методологічний інструментарій політології. Закони і категорії політологи. Основні функції політології. Методи політології. Основні віхи світової та вітчизняної науки про політику. Зародження та розвиток думок про політику в стародавньому світі. Міфологічні уявлення про політику. Історична генеза політичних ідей у прадавніх і ранньослов'янських спільнотах. Основні джерела духовної культури. Зародження політичних структур. Політичні ідеї мислителів Київської Русі. Витоки політичних ідей. Становлення державної ідеології...

КОНТРПРИМЕРЫ

(в науке) - определенные реальные ситуации, выступающие в качестве контрпримеров по отношению к некоторым научным утверждениям, гипотезам, теориям, когда констатация этих ситуаций приводит к противоречию с логическими выводами, следующими из данных научных утверждений, гипотез, теорий. Нахождение контрпримеров приходит в противоречие с условиями истинности соответствующих научных утверждений или систем утверждений. Методологическая проблема, связанная с контрпримерами, заключается в том, является ли выявление такого противоречия достаточным основанием для опровержения, отбрасывания соответствующих научных утверждений или возможны и правомерны какие-либо модификации этих утверждений с целью устранить их противоречия с констатацией контрпримеров (ем. Фальсификация, Фальсифицируе мость). Т н. догматический или наивный фальсификационизм исходил из того, что факты, выступающие в роли контрпримеров, представляют собой некую данность, в отношении которой не может быть каких-либо сомнений в достоверности и точности ее фиксации, что обусловливает некий автоматизм фальсификации на основе контрпримеров. В действительности, однако, рассмотрение некоторых физических положений дел в качестве контрпримеров всегда включает момент явной или неявной интерпретации, допускает известные альтернативы. Даже в ситуации классического примера фальсификации индуктивного обобщения "все лебеди белые" после обнаружения черных лебедей существовала, скажем, возможность спасения этого утверждения путем изменения таксономии и сохранения таксона "лебедь" только по отношению к белым лебедям, тогда как черные птицы были бы отнесены к новому таксону. Т. о., гибкость концептуально-терминологических решений всегда допускает возможность сохранения утверждений перед лицом контрпримеров, т. е. того, что Поппер называл "конвенционалистской уловкой". Вопрос, однако, в том, насколько оправданы эти действия и на основе каких критериев следует проводить грань между догматическими попытками спасти любой ценой не оправдавшую себя концепцию и допустимыми модификациями и преобразованиями, которые ведут к действительному развитию концепции или теории. Разработка таких критериев, а также типологии контрпримеров была предпринята И. Дакатосом.
В. С. Швырев


© 2009-2020  lib.ltd.ua