Веб-бібліотека

Роменець В. А. Історія психології:

Алгебра і гармонія світової душі. Предмет і методологічні основи історії психології. Історичне формування предмета психології. Методологічні основи і становлення логічного осередку історії психології. Старовинна легенда як історико-психологічний феномен. Загальний поділ історії психології. Ситуативне визначення вчинку. Стародавній світ і Середні віки. Мотиваційне визначення вчинку - від Ренесансу до Просвітництва. Дійове визначення вчинку - від виникнення марксизму до сучасності. Ситуативне визначення вчинку в історії психології. СИТУАЦІЯ ЗНАЧЕНЬ: Міфологічна і народна психологія. Психологічна природа анімізму. Виникнення і суть анімізму. Метемпсихоз і метаморфоза. Тотемістичне тлумачення психічної діяльності живих істот...

Конфліктологія / За ред. В. М. Петюха: Сутність конфлікту та його характерні риси. Кінцеві та проміжні цілі. Визначення конфлікту. Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту. Характерні ознаки прояву конфлікту. Об'єктивні й суб'єктивні складові конфліктної взаємодії. Межі поширення конфлікту. Види та типи конфліктів. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації. Причини й наслідки конфліктів в організації. Кінцеві та проміжні цілі. Типові причини виникнення конфліктів в організації. Функції конфліктів і їхня спрямованість. Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників. Позитивні наслідки конфліктів. Негативні наслідки конфліктів...
Історія України: нове бачення / Під ред. В.А. Смолія: Стародавня доба. Кам'яний вік. Епоха міді - бронзи. Трипільська культура. Скіфо-сарматський світ. Античні міста Північного Причорномор'я. Населення України в 1 тис. н.е. Слов'яни. Київська Русь. Вихід на історичну сцену. Передумови для утворення східнослов'янської держави. Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі. Народження Давньоруської держави наприкінці IX - на початку X ст. Розвиток державності на Русі в першій половині X ст. Ігор. Перші спроби регламентації данини й адміністративно-судової системи. Ольга. Характер і форма Давньоруської держави ІХ-Х ст. Воєнна активність Русі в 60-х - на початку 70-х pp. X ст. Святослав. Розбудова держави за Володимира Святославича...
Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Моральні цінності в сучасному світі. Що таке етика. Етос і мораль. Етика як філософська наука. Завдання науки етики. Мораль як соціальний феномен. Попереднє зауваження. Мораль і проблема її соціальної детермінації. Первісні форми регуляції людської поведінки. Процес виокремлення моралі. Мораль та інституційна регуляція. Мораль і право. Мораль і звичай. Мораль і спільноти. Універсальність і спільнотність у системі етичних пріоритетів. Мораль і соціальна диференціація суспільства. Етичні проблеми національних відносин. Загальнолюдське в моралі. Чи існує прогрес у царині людської моральності. Поняття і структура моральної свідомості. Місце моральної свідомості в системі моралі (Порядок дальшого викладу)...

ЯМВЛИХ

(не позже 280, вероятно в 245, - ок. 325) - античный философ-неоплатоник, ученик пифагорейца Анатолия, ученик, а затем оппонент Порфирия. Находился под сильным влиянием пифагореизма и Халдейских оракулов, соединял философскую разработку проблем платонизма с интенсивно разрабатывавшейся им теургией. Школа Ямвлиха в Апамее, в которой систематически отправлялся языческий религиозный культ, понимаемый как необходимая часть школьной жизни, впервые в позднем платонизме была учреждена как замкнутый самодовлеющий организм, сознательно противопоставленный христианству и закрытый для него. Для школьного обихода Ямвлих составил компилятивный "Свод пифагорейских учений в 10 кн." (до нас дошло пять: "Жизнь Пифагора", "Увещание к философии (Протрептик)", "Об общей математической науке", "Комментарий к Введению Никомаха", "Теологумены арифметики"), комментарии к Платону, из сочинений которого были выбраны 12 канонических (см. Афинская школа), и Аристотелю (сохранились фрагменты комментариев к "Федру", "Тимею" и "Пармениду", отдельные замечания из комментариев к "Алкивиаду I", "Федону", "Филебу", "Софисту"; есть свидетельства о комментариях Ямвлиха к "Категориям", "Аналитике I", "Об истолковании" и к трактату "О небе"), а также сочинения "О богах", "О речи Зевса в "Тимее", "Халдейская теология", "Платонова теология", "О символах", фрагменты трактата "О душе" и др. Ямвлиху принадлежит также сочинение "О египетских мистериях" (в 10 кн.), в котором в ответ на "Письмо Анебону" Порфирия он защищает теургию, надев маску египетского жреца Абаммона.
Ямвлих осуществил школьную разработку неоплатонической доктрины. В Едином Плотина он различает единое полностью неизреченное и просто единое, или "благо", которое через противоположности предела и беспредельного соединено с единым-сущим. В сфере ума (нуса) Ямвлих твердо различает намеченную Плотином и развитую Порфирием триаду бытие - жизнь - ум, т. е. мыслимое (бытие), мыслящее (ум) и тождество того и другого - жизнь, которая в триаде помещена между полюсами "немыслящего" бытия и "не-сущего" мышления. Т. о., наряду с "умопостигаемым космосом" Ямвлих вводит "космос мыслящий", объединяя их в сфере ума. Душа причастна уму в меру своей разумности и помещена над всеми внутрикосмическими душами как монада. Ямвлих строго отличал души людей, вечно связанные умопостигаемой природой, от душ животных и не допускал их взаимоперехода. Богов Ямвлих разделял на надкосмических, относя их к сферам сущего, ума и души, и внутрикосмических, деля последних на создающих, одушевляющих, сочетающих и сохраняющих. Ямвлих развивает учение о времени и вечности, полагая, что вечность есть мера умопостигаемого мира, а время - реальная сущность, истекающая от ума (тогда как пространство есть только врожденное свойство тел).
Ямвлих провел реформу неоплатонического комментария, суп" ее в нахождении единственной "цели" () диалога, с которой согласуется все толкование, а также в установлении иерархии типов толкования, которая начинается с физической и этической интерпретации, восходит к математической и завершается метафизической. Под влиянием Ямвлиха сформировались Пергамская и Афинская школы неоплатонизма, авторитет его был чрезвычайно велик вплоть до флорентийской Академии в Италии 15 в.


© 2009-2020  lib.ltd.ua