Веб-бібліотека - головна сторінка


Аляєв Г.Є. та ін. Лекції з релігієзнавства:

Предмет релігієзнавства. Релігія і суспільство. Особливості релігієзнавства як науки та учбової дисципліни. Поняття релігії та класифікація релігій. Релігія і суспільство. Форми релігійного життя людини. Релігійний досвід: його сутність, форми і вияви. Культ і богослужіння. Релігія первісного суспільства. Походження та особливості первісних форм релігії. Поняття про міф і міфологію як специфічну форму сприйняття світу. Основні форми первісних культів. Релігія Стародавньої Греції. Архаїчний період становлення грецької міфології. Класичний період розвитку релігії стародавніх греків. Культ і храми. Зороастризм. Пророк Зароастар і його релігійне вчення. Зороастрійські релігійні обряди. Авеста...

Соціологія: Підручник / В.П.Андрущенко: Вступ до соціології. Що і як вивчає соціологія. Соціологія - наука про суспільство. Предмет та об'єкт соціології. З історії становлення соціології. Виникнення та становлення соціологічних знань. Джерела соціологічних знань. Розвиток соціальних знань в Стародавньому Світі. Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження. Особливості розвитку соціальних знань в XVII ст. Філософія історії - новий етап в розвитку соціального пізнання. Становлення та розвиток соціології в XIX - XX ст.ст. (Класичний період). Опост Конт і Герберт Спенсер - основоположники соціології - самостійної науки. Дальший розвиток соціології в XIX ст. Психологічні школи в соціології. Емпіричні соціальні дослідження...
Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Місце проблем особистості і спілкування в загальній парадигмі соціальної психології. Особистість і спілкування у процесі уточнення предмета соціальної психології. Особистість і спілкування в загальній структурі соціальної психології. Сфера особистості і спілкування в контексті функцій і поняттєвого апарату соціальної психології. Методологічна основа соціальної психології особистості і спілкування. Еволюція соціально-психологічних знань про особистість і спілкування: як це відбувалося. Основні джерела та передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання. Розвиток зарубіжної соціальної психології. Становлення вітчизняної соціально психології...
Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні: Мандрівництво в Україні як прообраз туризму (IX-XIX ст.). Україна очима іноземних мандрівників. Внесок українців у географічні дослідження земної кулі. Зародження готельної справи в Україні. Початок організованого туризму (кінець XIX - початок XX ст.). Виникнення в Україні перших туристських організацій. Рекреаційне освоєння Криму. Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890 - 1915 рр.). Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях. Розвиток готельної справи в другій половині XIX - на початку XX ст. Розвиток туризму в Україні в міжвоєнний період (1918-1939 pp.). Створення централізованої системи управління туризмом. Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні...
Бойко О.Д. Історія України: Ще одне прочитання історії. первісне суспільство і перші державні утворення на території України. Початок формування людської цивілізації на території України. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я. Східні слов'яни у VI-XI ст. Київська русь. Походження Давньоруської держави. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX - кінець X ст.). Піднесення та розквіт Київської Русі (кінець X - середина ХІ ст.). Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI - середина XIII ст.). Монгольська навала та встановлення золотоординського іга. Політичний устрій. Соціально-економічний розвиток. Етнічний розвиток. Схрещення Русі. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі...

Я И НЕ Я

- основные, исходные понятия идеалистической философии Фихте, выражающие отношение самосознания ко всякой иной, отличной от него реальности. Декарт, впервые сделавший понятие "Я", "самосознания" отправным положением своей философии, полагал, что внешний мир и все представления о нем могут быть подвергнуты сомнению, но при этом остается абсолютно достоверным существование сомневающегося, мыслящего Я. Как показал Кант, Декарт заблуждался, утверждая, что самосознание (Я) существует безотносительно к восприятию внешнего мира. По словам Канта, "сознание моего собственного существования есть вместе с тем непосредственное сознание других вещей вне меня" (Критика чистого разума. - Соч. вот., т. 3. М., 1964, с. 287). Фихте - непосредственный продолжатель Канта, вполне учел это критическое замечание. Согласно наукоучению Фихте, Я, рассматриваемое как сверхиндивидуальное абсолютное Я, абсолютный субъект, радикально отличный от эмпирического Я (т. е. самосознания реального человеческого индивида), полагает самое себя, т. е. творит себя, но вместе с тем полагает существование не-Я, которое, т. о., оказывается условием бытия абсолютного Я. Эти взаимоисключающие противоположности могут быть совместимы лишь потому, что, согласно третьему основоположению наукоучения, абсолютное Я противополагает делимому не-я делимое Я, в силу чего абсолютное Я частично определяется не-я и вместе с тем частично определяет противостоящее ему не-Я.
Понятие абсолютного Я логически связано с кантовским понятием трансцендентального единства апперцепции, т. е. априорного единства самосознания как условия единства многообразного содержания эмпирического самосознания. Но у Канта речь идет об априорном единстве самосознания, присущем реальному, эмпирическому субъекту, в то время как фихтевское абсолютное Я противостоит эмпирическому субъекту как его идеал, к которому он может и должен стремиться, поскольку он осознает свое собственное Я и его причастность к абсолютному субъекту. Фихте, возражая своим критикам, обвинявшим его в субъективном идеализме, и стремясь развивать свое учение как систему объективного идеализма, заменяет в последующих изложениях наукоучения понятие абсолютного Я онтологизированным пониманием мышления, знания, разума, идеи. Так, в работе "Факты сознания" (1813, рус. пер. 1914) Фихте утверждает, что субстанциальное мышление (мышление мышления) мыслит Я, которое "тем самым впервые получает бытие. Я не может мыслить раньше своего бытия и творить своего творца. Следовательно, Я - такое же произведение всеобщего мышления, как и внешний объект..." (Соч., т. 2. СПб., 1993, с. 641). Т. о., Фихте пересматривает в конечном счете свое первоначальное истолкование отношения Я и не-Я.
Шеллинг, начавший свое интеллектуальное развитие как последователь Фихте, в дальнейшем подверг критике фихтевское понятие не-Я как понятие совершенно бессодержательного объекта, противопоставив ему свою натурфилософию. Гегель также критиковал Фихте, подчеркивая, что начать философию с Я нельзя. Абсолютный субъект, по Гегелю, может быть правильно понят лишь как субстанция, ставшая субъектом, а не как нечто первичное. Фейербах в противовес Фихте доказывал, что самосознание, Я предполагает в качестве своего условия не абстрактное не-Я, а другое Я, Ты. В философии 20 в. эту тему развивал М Субер, утверждавший: "Я становлюсь Я, соотнося себя с Ты; становясь Я, я говорю Ты" (БуберМ. Я и Ты. Два образа веры. М., 1996, с. 21). При этом Ты, с точки зрения Бубера, не только другое человеческое Я, но и Бог, осознаваемый верующим как абсолютное Ты. В экзистенциалистской философии Ж.-П. Сартра не-Я интерпретируется как "бытие в себе", лишенное, в отличие от "человеческой реальности", временности, страдания, разрушения: "Это мы погибнем, а земля будет пребывать в своей летаргии до тех пор, пока другое сознание не придет, чтобы ее разбудить" (Sartre J. -Р. Situations, vol. 2. Р., 1948, р. 217). Т. о., отношение Я и не-Я представляет собой модификацию одного из основных философских вопросов, т. е. вопроса об отношении духовного к материальному, сознания к внешнему миру. См. лит. к ст. Фихте.
Т. И. Ойзерман