Веб-бібліотека - головна сторінка


Беззубко Л.В. та ін. Управління трудовими конфліктами:

Теоретичні основи вивчення конфліктів. Загальна характеристика конфлікту як явища. Конфлікт як об'єкт вивчення і управління. Основні типи конфліктів. Стадії трудових конфліктів. Основні причини трудових конфліктів. Вивчення проблем трудових конфліктів. Дослідження трудових конфліктів. Вивчення трудових конфліктів (на прикладі підприємств Донецької області). Методичні підходи до вивчення стану трудових конфліктів. Нормативно-правові і соціальні основи управління конфліктами. Характеристика існуючої в Україні системи соціального захисту. Вивчення проблем трудових конфліктів. Характеристика нормативно-правової бази вирішення трудових конфліктів. Стратегія управління конфліктами...

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Історія світової культури / За ред. В.М. Шейко: Культура первісної доби. Культура стародавнього єгипту. Культура дворіччя. культура стародавньої індії. Культура стародавньої греції. Культура стародавнього риму. Культура візантії. Культура стародавнього та середньовічного китаю. Культура середньовічного ісламського світу. Культура західнофропейського середньовіччя. Культура відродження. фропейська культура хvіі століття. Фропейська культура доби просвітництва. Культура XIX століття. Культура XX століття...
Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича: Теорія політичної системи. Поняття політичної системи. Політична система і середовище. Політична система сучасної України. Тенденції становлення. Україна: політична стратегія. Складові стратегії. Засади. Загальноцивілізаційні тенденції суспільного розвитку. Від посттоталітаризму через авторитаризм до демократії. Формування владних структур. Влада і демократія. Демократія як збалансована система влади. Народовладдя в Україні: можливості і реальність. Ресурси сильної демократичної влади. Конституція і держава. Конституція: історія і принципи. Верховна Рада - парламент Української держави. Президентські інституції. Кабінет Міністрів - уряд України...
Жорняк Т.С. Вища освіта України і Болонський процес: Європейська освітня інтеграція. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами. Системи вищої освіти у країнах Європи та Америки. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу. Європейська кредитно-трансферна система накопичення - ECTS. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської сис-теми перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України. Запровадження кредитно-модульної системи...
Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Гончарук П. С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття: Давня історія України. Київська Русь. Виникнення людської цивілізації на українських землях. Східні слов'яни. Київська Русь та її історичне значення (у двох частинах). Політична історія Київської Русі (ІX-XIІІ ст. Соціально-економічний та етнічний розвиток Русі (ІX-XIII ст. Культура Київської Русі (ІX-XIII ст. Галицько-Волинське князівство. Українські землі у складі Литви та Польщі (XIV - перша половина XVII ст. Визволення України з-під влади Золотої Орди і боротьба за створення української держави (XIV-XV ст. Соціально-економічне та суспільно-політичне життя українського народу в кінці XV - першій пол. XVІІ ст. Консолідація та національно-духовні процеси у формуванні української народності у XV ст...
Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Стандарти - нормативна база управлінням якістю продукції і сертифікації. Загальні відомості про стандартизацію. Органи з стандартизації в Україні. Основні положення державної системи стандартизації України. Організація робіт з стандартизації і загальні вимоги до стандартів. Порядок впровадження стандартів і державний нагляд за їх додержанням. Вітчизняні системи стандартів. Роль уніфікації в промисловому виробництві. Нормоконтроль технічної документації. Техніко-економічна ефективність стандартизації. Міжнародна та європейська діяльність з стандартизації та участь у ній України. Основні тенденції розвитку міжнародної стандартизації систем якості. Міжнародні стандарти ISO серії 9000...
Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича: Теорія політичної системи. Поняття політичної системи. Політична система і середовище. Політична система сучасної України. Тенденції становлення. Україна: політична стратегія. Складові стратегії. Засади. Загальноцивілізаційні тенденції суспільного розвитку. Від посттоталітаризму через авторитаризм до демократії. Формування владних структур. Влада і демократія. Демократія як збалансована система влади. Народовладдя в Україні: можливості і реальність. Ресурси сильної демократичної влади. Конституція і держава. Конституція: історія і принципи. Верховна Рада - парламент Української держави. Президентські інституції. Кабінет Міністрів - уряд України...
Зубенко Л.Г. та ін. Ділові папери в менеджменті: Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. Історія розвитку діловодства. Виникнення справочинства. Актове діловодство. Приказне діловодство. Колегіальне діловодство. Виконавче діловодство. Радянське діловодство. Діловодство в Україні. Вимоги до оформлення реквізитів документа. Реквізит - елемент документа. Вимоги до тексту документів. Написання цифр та символів у ділових паперах. Загальна документація. Довідково-інформаційні документи. Розпорядчі документи. Організаційні документи. Спеціалізована документація. Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності. Документи з господарської діяльності. Господарсько-договірні документи. Договори щодо створення нових форм господарювання...
Палеха Ю.І. Ділова етика: Етичні проблеми управління та бізнесу. Етичні установки. Діловий протокол. Розвиток суспільства й стилі управління. Формування етики підприємництва. Соціальна відповідальність і економічна етика. Адміністративна етика. Взаємостосунки представників держави і підприємництва. Підготовка та проведення ділових зустрічей. Домовленість про ділову зустріч. Підготовка приміщень. Зустріч делегації. Привітання. Розміщення учасників зустрічі. Офіційна мова. Ділова атрибутика. Візитні картки. Ділові подарунки. Діловий одяг. Організація ділового спілкування. Функції ділового спілкування. Перепони у спілкуванні, його рівні. Соціальні типи в діловому спілкуванні. Закономірності міжособових стосунків. Сучасні теорії міжособових стосунків...

Підприємство (фірма) в ринковій економіці: політико-економічні проблеми / За ред. В. Гребенюка:

Економіко-правові основи діяльності підприємства (фірми) в Україні. Підприємство - основна ланка народного господарства. Комерційний розрахунок. Виникнення підприємства, його суть і ознаки. Види підприємств та їх структура. Суть комерційного розрахунку та його принципи. Історичний розвиток організаційно-економічних форм підприємства. Проста кооперація. Мануфактура. Фабрика. Підприємство і підприємництво. Суть підприємницької діяльності. Законодавство України про підприємництво. Виникнення нових видів підприємств. Підприємство і приватизація. Суть та принципи приватизації підприємств. Способи і порядок приватизації...

ИСТОРИЯ ФИЛОСОФИИ

- философская дисциплина, предметом которой является процесс возникновения и развития философского знания. И.Ф. представляет собой теоретическую реконструкцию, интерпретацию и критическое осмысление этого знания, выявление внутренней связи и взаимообусловленности его составляющих, представленных различными философскими течениями, школами и направлениями, а также выявление их социокультурной обусловленности. Будучи специфическим способом философского исследования, имеющим дело с проблемами, не входящими непосредственно в корпус идей философии как таковой, И.Ф. и соответствующие исследования впервые возникают еще в античности, представляя собой критический анализ идей предшествующих философов, органически вплетенный в контекст изложений собственных взглядов и идей. Первыми, наиболее глубокими описаниями в русле И.Ф. следует считать произведения Аристотеля, оставившего нам широкую панораму взглядов своих соотечественников. Вслед за ним интересные попытки осмысления философских учений античности представляют собой работы таких мыслителей-скептиков, как Диоген Лаэртий и Секст Эмпирик. Будучи замечательными памятниками литературы тех лет, сочинения этих авторов не являются в то же самое время хронологически последовательным, а тем более систематическим изложением И.Ф. Так, книга Диогена Лаэртия "О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов" оказывается перегруженной множеством не относящихся к делу биографий, античными анекдотами и многочисленными отклонениями от основной темы. Однако несмотря на все это, она погружает читателя в реалии античной жизни и быта, знакомит с разнообразными и яркими личностями, четко передавая саму атмосферу и дух тогдашнего стиля философствования. В эпоху средневековья исследования в области И.Ф. становятся частью комментаторской и интерпретационной работы с текстом, в процессе которой реконструировались основные идеи философов-предшественников, гл. обр. Отцов Церкви, а позднее - трудов Платона, Аристотеля и др., в полемике с которыми выдвигались норой и достаточно оригинальные положения. В строгом смысле слова собственно историко-философские сочинения появляются значительно позже с целью реализовать потребность в соответствующей литературе для тех систематических учебных курсов, которые постепенно начинают читать в большинстве западноевропейских университетов. Однако и они отличались излишней описательностью и не представляли собой, строго говоря, систематически-целостного, концептуального рассмотрения историко-философского процесса. Принято полагать, что существеннейшей точкой роста историко-философского знания стало появление гегелевских "Лекций по истории философии", ознаменовавших становление И.Ф. как конституированной теоретической дисциплины. Для понимания гегелевской И.Ф. важное значение имеет его программа построения всей системы философии. Согласно Гегелю, вне такой системы невозможно вообще подлинное постижение исторического движения философии к "форме науки", поступательное ее движение к той цели, когда она могла бы стать не любовью к знанию, а "действительным знанием". Вне такого рода системы, в которой И.Ф. становится логически завершающей ее частью, философская мысль, согласно Гегелю, предстает лишь как внешняя история мнений, галерея нелепиц и заблуждений. Именно т.обр. она и постигалась до сих пор, т.е. историографически. Гегель считал, что И.Ф. - есть дело самой философии; только путем изучения ее истории можно "быть введенным в самое эту науку". И.Ф. - это история восхождения мысли к самой себе и тем самым нахождение самой себя, а поскольку философия есть движение духа к самосознанию, его саморазвитие к абсолютному знанию, постольку философия и И.Ф. для Гегеля оказываются тождественными. Именно поэтому И.Ф. и становится возможной только как теория, которая не включает в свое содержание и состав личность, индивидуальные черты того или иного мыслителя. К числу главных идей концепции Гегеля
можно отнести следующие: 1) историко-философский процесс он рассматривает как закономерное, поступательное развитие, в котором все философские системы оказываются необходимым внутренним образом связаны между собой, т.к. каждая из них являет собой изображение особенной ступени в процессе развития абсолютного духа, последовательно осуществляющего себя в его движении к абсолютной истине; 2) каждую философскую систему Гегель рассматривает как самосознание исторически конкретной эпохи; существует, т.обр., непосредственная связь между философией и историческими условиями, государством, культурой, искусством и т.д. Именно они и определяют ее основное содержание и значение; но исторические условия меняются - значит меняется и философия, к которой, следовательно, надо подходить исторически; 3) философские системы прошлого, однако, не опровергаются и не предаются забвению; их принципы, освобожденные от свойственной им исторической ограниченности, усваиваются последующими учениями, сохраняя рациональные моменты предшествующих учений, более глубоко и обстоятельно раскрывая абсолютное. Развитие, т.обр., осуществляется на основе преемственности. Считая философию (и И.Ф.) постоянно развивающейся системой, Гегель обращает вектор этого развития исключительно в прошлое, не распространяя принцип развития на свою собственную систему взглядов, рассматриваемую им в качестве заключительного звена мировой цепи, вобравшей в себя все моменты философской истины, ранее выступавшие обособленно и даже находясь в противоречии друг к другу. И.Ф. в собственном смысле слова Гегель начинает лишь с Запада, где, по его словам, впервые "взошла свобода самосознания", исключая таким образом мысль Востока из этого процесса развития. Но и в самой западной его ветви акцентируются главным образом две ее "эпохи" - греческая и германская. Судьба послегегелевской философии определялась по преимуществу тем, что гегельянство постепенно сдавало одну за другой свои позиции. Однако в области историко-философских исследований идеи Гегеля оказались наиболее притягательными и потому более долговечными. Обозначенные им перспективы по превращению этой науки в единую, цельную и строгую систему знаний, позволили сохранить доминирующее положение его концепции вплоть до начала 20 в. С середины 19 в. и вплоть до начала последующего столетия гегелевская идея о необходимости и разумности преемственой смены философских систем, а также его мысль о прогрессивном развитии философской мысли, постигающей истину в своей собственной истории, сыграли большую роль в реальном становлении И.Ф.; более того,
они способствовали широкому распространению в академических кругах интереса к историко-философским исследованиям. Труды Фейербаха, Э. Эрдмана, Э. Целлера, Фишера, Ф. Ланге, Виндельбанда и др. являют собой пример чрезвычайно интенсивной работы в данной отрасли философского знания. Многие мыслители того времени были убеждены в том, что этот исторический интерес должен быть объяснен, не в последнюю очередь, и той ситуацией, которая сложилась в развитии философии последней трети 19 ст. Так, по словам Виндельбанда, это была тупиковая ситуация, в которой от философии остались только ее история и историческая ценность. Господство позитивизма, вульгарного материализма, психологизма и т.п. выдвинуло на первый план лишь "историческое изучение человеческого духа". К последней трети 19 в. И.Ф. постепенно превращается в специальный, самостоятельный раздел философии, претендующий на роль особого теоретического введения в разработку философских проблем. Все что требовало критического переосмысления множества новых исторических и другого рода фактов и факторов, оказывающих влияние на формирование философских учений; отказа от исключительно спекулятивного конструирования И.Ф.; произвольною истолкования тех или иных философских течений с целью достижения целостности умозрительной концепции. Не отвергая в целом ряд основополагающих гегелевских принципов, его ученики - Эрдман, Целлер и Фишер - концентрируют свои усилия на освоении новой фактологии, пытаясь максимально строго в композиционном отношении расположить этот богатый материал, не забывая при этом отчетливо выявлять и общие тенденции развития философии. Наиболее интересных результатов на этом пути добились Целлер и Фишер, опубликовавшие фундаментальные труды по истории как древней, так и новой философии, на которых воспитывалось несколько поколений европейских философов. В конце 19 - начале 20 в. выходит в свет ряд фундаментальных работ Виндельбанда, двухтомная "История философии" которого явилась оригинальным освещением процесса развития философской мысли от Декарта до Гербарта. Уделив наибольшее внимание становлению философской мысли в эпоху Нового времени, Виндельбанд показал глубокую связь этого процесса с духовно-культурным развитием общества; выявил взаимоотношения и взаимовлияния между самыми различными областями человеческой культуры. Т.обр. философия перестала казаться умозрительной, спекулятивной и оторванной от жизни, демонстрируя свою тесную связь с наукой и искусством, религией и политикой и др. сферами общественной жизни. Помимо "Истории древней философии" им был подготовлен еще и общий курс истории философии, охватывающий все ее эпохи и периоды, озаглавленный "Учебник истории философии" (1912). В этой работе он резко изменил свой обычный метод исторического изложения философского процесса, отказавшись от преимущественно хронологического описания и использования обилия биографических данных, акцентировав культурологический подход к рассмотрению И.Ф. Последняя предстала здесь в качестве единого, целостного процесса, обусловленного сверхэмпирическими, общезначащими ценностями, процесса, в ходе которого европейское человечество запечатлело в научных понятиях "свое миросозерцание и миропонимание". Будучи глубоко концептуальным изложением историко-философского процесса, представленного глав. обр. с точки зрения его основных проблем и понятий, теоретическая модель Виндельбанда не игнорировала и фактической стороны дела, аккумулируя множество реальных исторических данных, органически укладывающихся в общую канву философского развития. Традиции рационалистических идеалистических концепций И.Ф. в первой трети 20 в. были продолжены Н. Гартманом, попытавшимся спасти целостное видение философии путем устранения наиболее одиозных "приемов панлогизирования, приводящих к мистификации реальных процессов". В итоге он осуществил своеобразный синтез гегельянства с кантианством и неокантианством в русле идей разработанной им "критической онтологии", представив И.Ф. как прогрессирующий ряд человеческих решений системы вечных философских проблем. При этом единство историко-философского процесса виделось ему в общности проблем для философии как таковой. Наряду с образцами академического историко-философского анализа в философии 20 ст. можно встретить и варианты весьма нетрадиционных истолкований мысли прошлого, отличающихся к тому же достаточно радикальными обобщениями. Речь идет об отказе от простого выявления интенций того или иного мыслителя и подчинении историко-философской работы проблемной интерпретации. В западной же И.Ф. принципиально новый поворот исследованиям был задан в конце 19 - начале 20 вв. Большое влияние на этот принципиально новый тип отношения к традиции прошлого оказал еще в конце 19 в. Дильтей, утверждавший, что И.Ф. следует вообще понимать как своего рода анархию философских систем, в основе которых лежит исключительно индивидуальное мироощущение, воспроизводящее неизбежное для любой исторической эпохи чувство жизни - иррациональное, импульсивное, глубоко субъективное и потому в принципе несовместимое с какой-либо логикой или закономерностью. У Дильтея, в неокантианстве, в феноменологии Гуссерля и др. возникает историко-философский анализ новой формы, когда все оценки предшествующей философской традиции оказываются определены предпосылками, принятыми "новейшей" философской мыслью. В этом же направлении формируется и модель И.Ф. Хайдеггера, призывающего "продуманно прислушаться к традиции, не замыкаясь в прошлом, а думая о современности". Исследования по И.Ф. Хайдеггера оказываются органически подчинены его главной философской задаче - прояснению вопроса о Бытии, которое, как он считал, было предано забвению всей предшествующей метафизической традицией Запада, отодвинувшей его в своих истолкованиях сущего на второй план, поэтому любое обращение мыслителя к этой традиции ставит своей целью отнюдь не попытку ее ретрансляции или реконструкции, а поиск доступа к самому Бытию, того, что скрывает за собой эта традиция. Стремясь преодолеть сложившийся веками в Западной Европе метафизический способ мышления, выявить единую логику Бытия, постоянно выступавшего в образе сущего, Хайдеггер ставит на первый план всех своих исследований экспликацию онтологической проблематики. Таким образом вся его историко-философская работа может быть понята исключительно при условии соотнесения ее с общими целями и задачами его философствования. Вслед за Хайдеггером новейшая западная философия демонстрирует программную вольность и свободу в обращении с историко-философским материалом, стремление дистанцироваться в своем интеллектуальном развитии от самих основ классического философствования. Единственное, что связывает новейших философов с традицией - это то, что мыслители прошлого становятся темой их собственных интеллектуальных изысков (Деррида, Делез и др., например, создают ряд вымышленных имен с целью показать отсутствие в И.Ф. вечных или "сквозных" тем и, более того, фиксированного мета-словаря, которые обеспечивали бы единое логическое пространство для философского дискурса). Господствующей здесь становится идея, согласно которой все философские учения являются исключительно оригинальными системами, неподвластными какому бы то ни было историческому развитию и потому представляющими собой независимые друг от друга вневременные духовные ценности. Отсюда аутентичное содержание каждого учения являет собой неповторимую творческую индивидуальность его автора, своего рода способ его самоутверждения. Тем самым обосновывается плюрализм в интерпретации историко-философского процесса и устраняется то возможное общефилософское пространство, в котором могли бы быть соотносимы позиции различных мыс-
лителей, ставится под сомнение как наличие вечных вопросов в И.Ф., так и сама возможность осмысленного диалога между философами.